Магічний вплив національного одягу - Культура - dt.ua

Магічний вплив національного одягу

18 серпня, 2017, 16:23 Роздрукувати Випуск №30-31, 19 серпня-1 вересня

У Черкасах, у місцевому краєзнавчому музеї, гості й відвідувачі власноруч творять український одяг, так як це робили ще наші предки. 

Знаєте, з чого починається створення української вишиванки? З полотна? З натхнення майстрині? Все так, але наші пращури думали по-іншому: створення традиційної сорочки в Україні споконвіку починалося з льняного зернятка й молитви за врожай. Саме про це й іще багато чого цікавого, пов'язаного з виготовленням і використанням українського одягу розповідають у Черкаському краєзнавчому музеї. 

Цей музей розпочав низку заходів, присвячених його 100-літньому ювілею. Співробітники закладу вирішили докорінно змінити форми і технології своєї роботи на нові й сучасні. 

Тож першим дійством нового формату став Етнодень і авторська театралізована екскурсія від завідувачки відділу етнографії Вікторії Наумчук під назвою "Цікаві та магічні особливості одягу середньої Наддніпрянщини". 

Протягом дня відвідувачі музею мали можливість дізнатися від етнографів такі цікавинки, про які в жодній енциклопедії не прочитаєш. Під час заходу гості власноруч творять український одяг, як це робили наші предки. 

Вони чесали льняні мички старовинними щітками, створювали нитку за допомогою прядки, прасували полотно галою (спеціальною скляною кулею для прасування) і навіть пробували вишивати на домотканому полотні. 

"Люди були вражені й здивовані: скільки сил треба вкласти, аби з'явився клаптик льняного полотна, — розповідає Вікторія Наумчук. — Після кількох десятків рухів на старовинних знаряддях праці втомлювалися не лише жінки, а й чоловіки. Жартома порівнювали таку хатню роботу з тренажерним залом. 

І справді, аби, наприклад, випрасувати полотно галою, що продемонструвала вчений секретар Оксана Черкашенко, треба взяти його двом людям з двох боків за кінці, покласти на нього скляну кулю завбільшки як страусине яйце (галу) і по черзі присідати, опускаючи і піднімаючи руки, аби гала прокочувалася через усе полотно з одного до іншого краю". 

Слід зауважити, що створення одягу в Україні було процесом не тільки трудоємним, а й довготривалим, пов'язаним із величезною кількістю обрядів, звичаїв, легенд, забобонів та умовностей. 

Цими давніми знаннями працівники музею з відвідувачами Етнодня теж поділилися. 

На заході було ще чимало цікавого: це і рукодільний практикум від відомої смілянської майстрині Марини Філь та клубу народних ремесел "Дивина", і майстер-клас зі створення ляльки-мотанки від художника-оформлювача музею Людмили Медведевської, і вокальний подарунок від провідного наукового співробітника Тетяни Григоренко, що створив атмосферу справжньої подорожі в часі, і навіть дегустація смаколиків із льняним зерням, аби відвідувачі підкріпилися і згадали, що льон — це не тільки одяг, а й смачна корисна їжа. 

Несподіванкою для гостей музею була можливість приміряти справжній старовинний одяг. Правильно вдягти український національний стрій — непросто, тому гостям допомагала старший науковий співробітник відділу етнографії Валентина Хілобок. 

"Люди були в захваті, — розповідає Тетяна Григоренко. — Одна жінка вдягла юпку (це не спідниця, а старовинний український плечовий одяг, подібний до сучасного кардигана, але зі специфічним кроєм. — Ю.В.) і настільки була вражена її красою й зручністю, що вирішила пошити й собі таку". 

Гості змінювалися під впливом енергетики старовинного одягу. Було видно, що спочатку вони відчувають дискомфорт, але за кілька хвилин призвичаюються і вже не хочуть скидати. 

"Цікаво спостерігати за перевтіленням гостей, — ділиться враженнями старший науковий співробітник музею Вікторія Огієнко. — Жінці хустку пов'яжеш, і в неї вже й постава інша, і очі сяють, зовсім інакший образ! Це насправді магічний вплив нашого національного одягу". 

На думку Вікторії Наумчук, це закономірно, бо протягом тисячоліть наші пращури вкладали в створення й оздоблення одягу не тільки красу, а й позитивну енергетику, що мала функцію оберега. Саме тому навіть сьогодні, вдягаючи старовинне вбрання, сучасна людина відчуває надзвичайний комфорт і гармонію.

Не обійшлося на етнозаході й без цікавих збігів та курйозів. Працівників музею вразила дівчинка, яка завітала на Етнодень у старовинній українській сорочечці, що дісталася їй з бабусиної скрині. Така сама вишиванка красується на фото в фойє музею, а цій фотографії, за словами співробітників музею, понад 100 років. 

Директорка Черкаського краєзнавчого музею Ірина Собко на керівній посаді працює місяць, музейною справою займається понад 25 років. Вона мріє, аби Черкаський краєзнавчий, попри свій поважний вік, жив і рухався вперед. 

"У нашому закладі зберігається понад 150 тисяч експонатів, — розповідає пані Ірина, — а в експозиціях представлено лише близько 10 відсотків. Хочеться, аби люди побачили наші скарби. Форми і методи роботи, якими послуговувалися музеї 20—30 років тому, сьогодні не актуальні, люди прагнуть живого дійства, видовища. Тому плануємо зруйнувати стереотип про музей як про тихе, статичне місце. В музеї має бути цікаво й весело, музеї повинні бути закладами не разового відвідування, а місцями постійного дозвілля". 

На думку директорки, гості музею повинні не тільки роздивлятися експонати під склом, а й мати можливість потримати цікавинку в руках, приміряти на себе, сфотографувати, зробити в музеї селфі й скинути фото в Інтернет. 

"Взагалі-то, згідно із законом фондові експонати ми не маємо права рухати, — зауважує Ірина Собко, — але наш колектив нині збирає речі, які плануємо не здавати у фонд, а використовувати саме на таких заходах. Такі вишиванки й таке знаряддя ми й використовували на етнодійстві". 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №19, 25 травня-31 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво