Leopolis-2018: перший пішов

На Leopolis Jazz Fest-2018 виступили понад 170 музикантів з 17 країн світу. Серед музикантів - зірки першої величини.

Як і раніше, на фестивалі працювали три основні сцени - безкоштовні на площі Ринок і біля палацу Потоцьких, а також за квитками головна в парку Богдана Хмельницького.

Навколо неї традиційно функціонували "пікнікові зони" з вільним доступом, які транслювали на величезні екрани виступи запрошених суперзірок. Картину дещо зіпсувала погода. Під час першого головного концерту періщила злива, яка розігнала відвідувачів пікнікових зон. Шум крапель, що стукотіли по прозорому пластиковому даху над сценою і партером, іноді заглушав звуки виступів.

Старт на головній сцені ім. Едді Рознера вийшов радісно-позитивним, вдалися обидва сети. Почав 80-річний тенор-саксофоніст Чарльз Ллойд, "останній джазовий містик". Напередодні американець відвідав церкву, де помолився за упокій загиблих від російської агресії наших захисників і за здоров'я солдатів, які зараз на воюють. Першою його п'єсою став світлий мажорний Реквієм, що вселяє надію і спокій... Музика Ллойда - мудрість, світлий заспів, благословення подальшого ходу фестивалю. Поруч із фронтменом творили диво талановитий гітарист Bill Frisell, басист Reuben Rogers, барабанщик Eric Harland і Greg Leisz, який грав на рідкісному у нас інструменті - стил-гітарі з 12 горизонтальними струнами і звуком, який нагадує гавайську гітару, що надає етно-екзотичного колориту, латиноамериканського підтексту.

Метр продовжує активно продукувати нові альбоми: 2017-го вийшов Passin' Thru, а нинішнього - Vanished Gardens. Містер Ллойд виступав у Львові вдруге: чотири роки тому він уже став володарем головного призу фестивалю. Грали зовні спокійно, але внутрішнє напруження зашкалювало. У паузах емоційний лідер по-старечому пританцьовував, щиро переймаючись музикою.

У другому сеті в прямому сенсі вискочив суперхаризматичний 38-річний британський вокаліст, піаніст і композитор Джеймі Каллум. Його диски розійшлися в світі накладом понад 10 млн, а альбом Twentysomething став мультиплатиновим. 21 квітня в лондонському Альберт-Холі хлопець брав участь у концерті на честь 92-річчя королеви Єлизавети II. Джеймі поділився в одному інтерв'ю: "Королева не надто емоційно сприймає музику, але такі акції підтримують любов підданих".

Андрій Оліфіренко

У першій же пісні застрибнув на немолоду Yamaha, виставлену для його акробатичних етюдів і чудових піаністичних екзерсисів. Він дуже обдарований музикально, і такі витівки заперечення не викликають, видаються органічними: темперамент артиста буквально розпирає. І пісень у нього сила-силенна, різнобічний талант з'єднує джаз, поп, спів, гру, танці, це справжній генератор музичних ідей - ритмічних змін, тональних модуляцій, фортепіанної фактури, тембрів - усе! Перевагу віддав живим композиціям у стилі рок-н-ролу, твісту, бугі, заспівав красиву баладу What A Difference A Day Made.

Другого дня - Onuka на пл. Ринок. Було кілька тисяч публіки, напевно, гурт зібрав найбільше слухачів. У команди потужний саунд: валторна і два тромбони звучать неслабо. Плюс бандура і бугай (Євген Йовенко), барабани (Марія Сорокіна) і дві клавішниці - сама Онука (Ната Жижченко) і Дарина Серт. Виконують мікс електроніки, етніки та попу. Жодного джазу. У Львові старалися "на всю котушку", швидко зрясніли по́том, заспівали "Струм", Vidlik та ін. Народ дістав задоволення. Однак зауважу різницю в підході до справи: західні хедлайнери дають розвернутися КОЖНОМУ учаснику своїх складів, розуміючи, що майстерність хороших музикантів у результаті тільки підвищує загальний результат. Наші лідери тримають колег "у тіні", "в чорному тілі", побоюючись, що ті їх переграють, затьмарять. Джаз-роковий потенціал трьох духовиків і етніка бандури до кінця не розкрилися.

У парку тим часом готувалися до виходу американського секстету R+R=NOW. Його лідер Роберт Гласпер почав з жарту: "Я - Чик Коріа, тільки інший" - і показав смагляву руку. Це був один з найцікавіших концертів. Володар трьох Grammy, 40-річний Гласпер - ікона андеграунду, що об'єднала молодих однодумців, майстер міксу джазу, соулу, фанку, хіп-хопу та електронної музики.

Андрій Оліфіренко

Музику грають складну. Мізки працювали й у тих, хто виконував, і хто слухав. Частина публіки, котра не готова до сприйняття серйозного контенту, "потяглася на водопій" у другій половині сету. У кулуарах мене розпитували, чи сподобався мені виступ американців. Так, дуже, "попрацювати головою" було приємно, це приклад конструктивного взаємопроникнення сучасної академічної музики та джазу. Молодь терпляче слухала, виявилася цілком підготовленою, мобільнішою за солідну публіку і під час хуткої, дохідливій бісовки побігла під сцену танцювати.

Друге відділення зайняв зірковий квартет. Композитор і піаніст, 10-разовий призер Grammy 84-річний Дейв Грузін - оскароносець, автор музики сотні американських кінофільмів ("Тутсі", "Фірма" тощо). На його власному лейблі записувалися найяскравіші американські джазові зірки кінця ХХ - початку ХХІ ст.

Гітарист Лі Рітенур теж далеко не новачок - 1986-го він і Грузін отримали Grammy за альбом Harlequin. Їм допомагали чудовий басист Мелвін Дейвіс і син гітариста Вес Рітенур на барабанах. Чудовий виступ, море задоволення, висока школа.

INSO-Lviv втретє брав участь у фестивалі. Вечір став бенефісом виконавця на англійському ріжку Бйорна Боліна, музиканта високої культури, задіяного майже увесь час. Грали сучасний симфоджаз у дусі Джорджа Гершвіна, Даніельссон оздобив його відгомонами Римського-Корсакова, Скрябіна, Рахманінова і трохи року... І українці не підвели. Оркестр звучав гідно, зріло, у сопрано-саксофоніста Артема Менделенка - чудовий звук, він тонкий інтерпретатор усього, що виконує (зіграв перекладення Libera Me - VI частини Реквієму Габріеля Форе - музику сумну і світлу, далеку від джазу, але всім зрозумілу своєю проникливістю).

Андрій Оліфіренко

Призу ім. Едді Рознера удостоєний піаніст Ахмад Джамал (88 років, народився 2 липня 1930 р.), один із корифеїв модерн-джазу (кул, необоп). Ахмад почав вчитися грати на фортепіано в три роки і за наступні 85 років "створив індивідуальний стиль, динамічний, темпераментний, не позбавлений віртуозності, але водночас досить рафінований, з тенденцією до ретельного добору виражальних засобів, строгої простоти, органічності композиційного цілого", - як стверджують довідники. Ендорсер рояля Steinway грає, в тому числі і у Львові, як 17-річний. Продовжує писати диски, останній з яких вийшов рік тому. Колос Родоський, Джамал у чудовій творчій формі. У квартеті всі грають на слух, без нот.

Ідеальне взаєморозуміння, фронтмен одним пальцем лівої руки показує, кому з музикантів грати соло і коли передати лідерство іншому. Дістав з кишені папірець і зазирнув у план послідовності композицій. Як в анекдоті про диригента, після смерті якого оркестранти нарешті дізналися, що ж перед початком кожного концерту він читав на аркушику, який знову ховав у фрак. Там було написано: "Перші скрипки - зліва, віолончелі - праворуч".

Ще один фестивальний вечір - людина-оркестр, англійський вокаліст і мультиінструменталіст Джейкоб Колльєр. У 23 роки володіє двома Grammy як наслідком глобального поширення Інтернету. За сім років просування власного музичного продукту це призвело до 16 млн переглядів і більш як 400 тис. підписників на YouTube.

Сьогодні кар'єрою Колльєра опікується Квінсі Джонс - володар 27 Grammy, видатний американський джазмен і продюсер. А партнерами по сцені вже були Ді Ді Бріджвотер, Джордж Бенсон, рафінована сучасна група Snarky Puppy, Гербі Генкок, Фаррелл Вільямс. Працював один, із допомогою семплерів миттєво записував короткі семпли. Їх відтворювали помічники за сценою, і на ці повтори Джейкоб накладав дедалі нові партії голосів й інструментів: рояля, двох кейбордів, контрабаса, гітари, ударних, мелодики - мікс джазу, фолку, електронної музики, трохи підмішували класики. Талановитий піаніст, хороший композитор, непоганий вокаліст заспівав Do Not You Worry, Close To You тощо.

Йде більше "від розуму", і це мало "заводить", доросла публіка дещо занудьгувала. Техніка, технології потихеньку витісняють почуття, душу.

Енергетично сет сприймався нерівно, явно відчувалися емоційні підйоми і спади, які передавалися в зал. Втім, подивитися на унікума ближче і взяти автограф після концерту backstage зібралася невелика юрба підлітків, для яких він - кумир.

Останній вечір почав піаніст і співак Стефано Боллані (Італія). Його альбоми видають Universal, Verve, ЄСМ, Decca. У проекті Napoli Trip він грає і возить по світу з партнерами джазовані обробки неаполітанських пісень.

Перлиною програми виявився наворочений тенор-саксофоніст Даніель Сепе. Всі добряче імпровізували, трималися європейського мейнстриму в поєднанні з традиціями міської музики, відомої від Неаполя до Парижа. Мозаїку вуличних образів акцентував звучанням акордеона босий Вінсент Пейрані. 15-20-хвилинні композиції-варіації поступово розпалили зал. Мило зіграли обробку нашого "Щедрика". Завів усіх марш на флейті, подібної до тих, на яких грали в Стародавньому Римі, котрий перейшов у запальну тарантелу.

Андрій Оліфіренко

Закінчився фестиваль потужним акордом. Уперше у Львові побував добре відомий у Києві бас-гітарист і продюсер Маркус Міллер (грав у 2008 і 2013 рр.). Протягом кар'єри музикант працював з великими: Майлзом Девісом, Гербі Генкоком, Девідом Санборном. Виступив на Leopolis Jazz з Алексом Ганом (саксофон), Расселом Ганном (труба), Бреттом Вільямсом (клавішні) і Алексом Бейлі (барабани). Підраховано, що як лідер і сайдмен Міллер, якому днями виповниться 59, записав БЛИЗЬКО 500 АЛЬБОМІВ! Рівно місяць тому на Blue Note вийшов його черговий CD Laid Black.

З першої ноти повалив багатий саунд, потужний грув, "фірма́", як кажуть музиканти. Бас-гітара в руках Маркуса - розкішний інструмент, що грає соло і тонко акомпанує. Повільне посилення енергетичного поля залу довело публіку до екстазу. Виконували музику різних років, зокрема з нового диска. Все геніальне - просте: грали без надриву, але в грудях кожного слухача вібрувала діафрагма і гупало серце. І наостанок з'явився "заблуда". 18-річний бас-гітарист Том Ібарра в результаті форс-мажору не встиг прилетіти на власний виступ, але встиг на фінал фестивалю. Разом із Маркусом хлопець видав Tutu, завершивши фестиваль шедевром Майлза Девіса 1986 р.