Книжка нівРоку: про видавничі тренди 2017-го - Культура - dt.ua

Книжка нівРоку: про видавничі тренди 2017-го

1 грудня, 2017, 16:52 Роздрукувати Випуск №46, 2 грудня-8 грудня

Читацький ринок стає глибшим. 

У грудні вже вкотре розпочне роботу представницький кворум у рамках рейтингу "Книжка року'2017", мета якого — просування українського книговидавця. Костянтин Родик, який опікується проектом, розповів DT.UA про тенденції українського книжкового ринку, про новостворений інститут книги та загострення конкуренції. 

— Пане Костянтине, які тенденції у книжковому бізнесі насамперед визначали рік, що минає, 2017-й. І яка динаміка характеризує стан справ: кількість видавництв збільшується чи зменшується, кількість нових книжок тримається на попередніх рівнях — чи є якісь зигзаги?

— Я й сам хотів би дізнатися точні цифри, але ніяк. І досі не маємо статистики книжкового ринку: скільки й чого продано. Тож мусимо задовольнятися експертними оцінками. 

Українська асоціація видавців та рейтингуповсюджувачів каже, що вже другий рік поспіль зростають продажі у грошовому обчисленні. 

Навіть якщо припустити, що це відбиває інфляцію гривні й, отже, подорожчання кожної новинки, висновок можна зробити оптимістичний: попит на книжки не падає. А коли взяти до уваги, що держава безперешкодно нишпорить по кишенях своїх громадян, то балансування книжкового ринку на стабільній позначці — привід, радше, радіти, ніж сумувати.

родик
Фото - Артем Сліпачук
Костянтин Родик

Ну, так — загалом, тиражі падають. У всьому світі. Це пов'язано з конкуренцією різних культурних практик (книжка, кіно, шоу, телебачення, інтернет) за вільний час людини, перерозподілом власне читацького бюджету в бік е-книжки, а також, сказати б, диверсифікацією смаків: однакових книжок стає менше, натомість виходить більше різних.

Інакше кажучи, ми перестали бути такими одновимірними, як за радянських часів, коли одноразово поглиналися наклади у десятки, а то й сотні тисяч копій конкретного видання. 

Сьогодні новий роман Юрія Винничука, наприклад, виходить у п'яти тисячах примірників. Як на мене, цього цілком досить для старту, оскільки технології дозволяють швидко і без великих додаткових витрат компенсувати читацький ажіотаж, коли такий виникне. 

До речі, кілька років тому цей письменник стартував із двох-трьох тисяч. І динаміка видавничого прогнозу демонструє, що читацький ринок стає глибшим. Можливо, стартовий тираж популярних авторів ще трохи підвищиться, але навряд чи вийде за 10 тис.

Натомість кількість нових титулів зростає і зростатиме. Вибуху, певна річ, не побачимо, — не ті в Україні економічні декорації. Але вже наявне розмаїття новинок таке, що знайти б час прочитати бодай найцікавіше з уже виданого.

Годі нарікати: мало, мовляв, книжок на душу. Ну, так, менше, ніж у цивілізованих сусідів. Але станемо врівень з тими сусідами в усьому іншому — книжково-читацькі показники самі підтягнуться до європейських стандартів.

Втішає не так зростання пропозиції за назвами, як помітне підвищення планки якості. 

Переважна більшість новинок від видавців, котрі розуміються на ринкових механізмах, — цілком зіставна з візуальним асортиментом закордонних книгарень. Правда, в нас іще намагаються продавати книжки, виготовлені з неліквідних матеріалів на застарілих верстатах і без фахового дизайну. 

Але спостереження за рухом товарних потоків свідчить: покупець, навіть пограбований тарифами, чимдалі частіше купує одну якісну, ніж три зовні "ніякі" книжки. Отже, зникнуть і видавці книжок, що нагадують алюмінієві миски (якщо їх не підтримуватиме держава, закуповуючи непотріб для бібліотек). 

— Рейтинґ "Книжка року", народився на початку "нульових". І за цей доволі тривалий період відбулося багато змін на світовому ринку — зокрема, зріс попит на електронні книжки. Як такі зміни на світовому ринку віддзеркалюються саме в рамках рейтингу?

— Так, ви маєте рацію: результати Всеукраїнського рейтингу віддзеркалюють ринкові зміни — як і будь-який некон'юнктурний соціологічний інструмент. "Книжку року" й замислювали як засіб унаочнити розвиток пропозиції та — опосередковано — тенденції попиту. 

Нині, приміром, спостерігаємо сплеск і видавничої, і читацької уваги до нонфікшн-літератури. 

Попередня статистика рейтингу дає знати, коли і як ця хвиля в Україні виникла, набралась потуги й тепер ось, вважай, захлиснула читача, поставила його перед непростим вибором у чималому масиві. 

Результати нашого експертного опитування саме й кидають потенційному читачеві рятівне коло. У щорічному підсумку видно: ось топ-новинки, — витрачаючи на них гроші й час, ви не пошкодуєте. 

А ось ця книжка посіла 37-ме чи навіть 73-місце, — тут вирішуйте самі, чи ризикувати. 

Зрештою, вважаю, що буквально кожна книжка здатна знайти собі читача. Але не треба вводити в оману всіх. Бо ж на обкладинках і в анотаціях книжок, що не подужали потрапити бодай до верхньої частини рейтингу, незрідка бачимо подиву гідні рекламо-компліменти. В цьому сенсі "Книжка року" є "органом" захисту прав споживачів книжок.

Отож, 10 років тому нонфікшн-літературу (перекладну) публікувало хіба київське видавництво "Ніка-Центр". Сьогодні ж усі основні гравці ринку мають у своєму репертуарі такі новинки. 

Виникають навіть видавництва, які декларують виключно нонфікшн-орієнтацію. Торік, скажімо, виникло "ТАО", що нині трансформувалося в Yakaboo publishing.

Зайдеш сьогодні до книгарні, й таке враження, що українською перекладено і видано чи не всіх, приміром, Пулітцерівських лауреатів з фіналістами включно. Набагато важче знайти нонфікшн від нашого автора. 

Але вже є, і таким книжкам варто всіляко сприяти, бо конкурувати на рівних із імпортними колегами, вкритими тамтими лаврами, — дуже важко. Тому цього року в межах "Книжки року" засновано (спільно з Міжнародним благодійним фондом "Смолоскип") премію "Нонфікшн" за найкращу книжку вітчизняного автора, яка висвітлює, інтерпретує й аналізує факти і явища суспільного життя, історії, природи або мистецтва. Першого лауреата українського "Пулітцера" вітатимемо на урочистій церемонії "Книжки року" десь наприкінці січня. Він дістане в нагороду 40 тис. грн. Ще 25 тис. матиме фіналіст премії.

До речі, нонфікшн-принципи щороку помітніші в сегменті історичної книжки. 

Маємо традиційно сильну історіографію, але "читабельність" досліджень усе ще помітно відстає від її наукової ґрунтовності та соціальної значущості. На західних ринках усе навпаки, але ми однозначно прямуємо в той самий бік: аналіз результатів рейтингу за останні роки впевнено стверджує це.

Говорячи про світові книжкові тенденції, котрі відбиваються у дзеркалі "Книжки року", можна згадати й різке збільшення в останні два роки видавничої пропозиції для тінейджерів. Поки що це здебільшого перекладна продукція. Але ж відомо, що переклади (особливо якісні) перетворюються на чинники внутрішнього літературного життя, провокують "місцевих" авторів. Тут також було б незле започаткувати премію-стимул.

Взагалі-то, сегмент літератури для дітей і юнацтва — найбільш інноваційний на українському ринку. Знову-таки, як у всьому світі. Вже звідти до нас перекочували мальовані книжки-віммельбухи, з чергової спроби потужно заходять комікси. Маємо перших українських "зірок" в обох жанрах. Але є ніші, де Захід нам нічим не допоможе. Наприклад, у творах для дітей різного віку, яким треба адекватно розповісти про війну.

— На ваш суб'єктивний погляд, виходили цьогоріч в Україні "прем'єрні" книжки-сенсації, тобто ті видання, до котрих була максимально прикута увага фахівців і читачів?

— Дозвольте "термінологічну" заувагу до вашого запитання: будь-чий погляд може бути виключно суб'єктивним. Не існує парного поняття "об'єктивний — суб'єктивний", це виплід лєнінського "діалектичного матеріалізму". 

Уповні опанувати Абсолют людині не дано, можна лише наближатися до його більш-менш адекватного розуміння. І це можливо лише як сума "суб'єктивних" міркувань, які коректніше іменувати професійними. 

І тут впираємося у проблему фаховості сучасної української критики — проблему чималу, тож краще її побіжно не чіпати. 

Скажу лишень, що професійної рефлексії на літпроцес відчутно бракує. Натомість панує творення "сенсацій" за принципом "хто гучніше гукне" — байдуже, чи видавець, сам автор, а чи хор малограмотних рецензентів.

Хай там як, але сьогорічні новинки від Жадана, Забужко, Жолдака, Винничука, Шкляра, Івченка та Ільченка, Валетова і Лойка — варті серйозного аналізу. 

Направду, творів, до яких мала би бути "прикута увага", більше. І це лише у прозі за один літсезон. Усе в нашому письменницькому королівстві гаразд!

— Сьогодні в Україні є два доволі впливових і масштабних форуми — "Книжковий Арсенал" у Києві та Форум видавців у Львові. Дехто помічає навіть конкуренцію між ними. Чи співпрацює "Книжка року" на партнерських засадах саме з цими форумами, і в яких напрямах?

— Якби конкуренції між "Арсеналом" і Форумом не було — її годилося б вигадати. Це в координатах олігархічного порядкування конкуренція — ніж у спину. Насправді вона — ефективний засіб взаємовдосконалення. Перед організаторами обох літературно-книжкових майданчиків варто зняти капелюх. Плюсів і там, і тут набагато більше, ніж мінусів. Але вони є. 

У західній традиції немає конкурсів на визначення кращих книжок у рамцях ярмарку, — там відомі виставки змагаються за право презентувати лавреатів загальнонаціональних проектів. 

Мені здається, було би ліпше не визначати кращих з обмеженого числа учасників, а презентувати результати, скажімо, "Книги року Бі-Бі-Сі", "ЛітАкценту" або навіть Шевченківської премії. 

Чому так не відбувається? Можливо, "батьки" кожного з проектів побоюються все ще панівного розуміння конкуренції як перетягування ковдри? А годилося б думати про кооперацію, синерґетику, опанування амбіціями та, даруйте на слові, загальну справу. 

— Нещодавно в Україні розпочав роботу Інститут книги. Як, на вашу думку, робота цієї інституції зможе переформатувати взаємовідносини на ринку — письменник, видавець, покупець? Чого особисто ви чекаєте від перших кроків діяльності саме цієї інституції?

— Хочеться очікувати чогось подібного, як у Польщі. Основні положення закону про Український інститут книги запозичені саме з теорії та практики Польського інституту. Але диявол — у дрібницях. У регламентних документах прописана майже цілковита залежність нової інституції від Міністерства культури. Якщо в сусідів директор має статус заступника міністра, то в нас — приблизно завбібліотеки. Відповідно, над ним купа чиновників-погоничів. 

Ейфорії це не викликає.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво