Кіно, дощ, Нью-Йорк… - Культура - dt.ua

Кіно, дощ, Нью-Йорк…

25 жовтня, 18:44 Роздрукувати Випуск №40, 26 жовтня-1 листопада

В українському прокаті — новий фільм Вуді Аллена "Дощовий день у Нью-Йорку".

У головних ролях — Елль Фаннінг, Тімоті Шаламе, Селена Гомес, Джуд Лоу, Дієго Луна. Це кінострічка ньюйорківця про Нью-Йорк… для ньюйорківців? Так, і для них, але не тільки.

Якщо коротко, "Дощовий день у Нью-Йорку" — це півтори години насолоди справжнім кіно. Майстерно "виспівані" (якщо перефразувати Довженка) сюжет, типажі, діялоги, загалом атмосфера… а головне — те відчуття закоханости в кіномистецтво, що відчувається навіть у сценах відвертого глузування з його "жерців", починаючи від режисерів і закінчуючи журналістами.

"Дощовий день у Нью-Йорку" важко оцінювати "об'єктивно" (наскільки це поняття взагалі припустиме для оцінки художнього твору). Це той фільм, у якому кожен шукає і знаходить щось своє. Звісно, найближчим і найзрозумілішим він має бути американцям, власне ньюйорківцям (про що говорить і назва), та й у цілому це чергове освідчення автора в любові рідному місту.

Це "екзистенційна комедія" про юнака з привілейованих верств суспільства, студента Ярдлі, який планує провести вікенд зі своєю дівчиною в рідному Нью-Йорку… а натомість опиняється сам на сам із містом. Зі "своїм" містом, а це — улюблений бар з піяніно, знайомі готелі, вулиці, рідня, знайомі, друзі й "друзі" дитинства. Ну, і дощ, звісно. Блукаючи, зустрічаючи людей, спілкуючись із рідними як зі "знайомими незнайомцями", герой знаходить… ні, не "сенс буття", звісно (Аллен — надто серйозний художник, щоб усерйоз братися до таких глобальних питань). Проте він знаходить "щось", що допомагає йому трохи розібратися в собі й своєму житті. І визначитися, чого він хоче насправді, — а це вже чимало!

Власне, сплетений фільм з двох сюжетних ліній. Одну ми вже означили — це герой, який не шукає, але знаходить. Інша — героїня, яка, навпаки, шукає, але навряд чи щось здобуває. Це Ешлі, дівчина головного героя. Завдяки їй, власне, й розгортається дія: приводом для поїздки до Нью-Йорка стає її інтерв'ю з відомим кінорежисером для газети коледжу. Як і слід очікувати глядачеві, замість годинної розмови її очікує одіссея кінематографічними кулуарами і знайомство не так із мистецтвом кіно, як із проблемами кінематографістів — від творчих до особистих. Якщо лінія героя з промовистим іменем Гетсбі Веллс (тут вам і Фіцджеральд, і Орсон Веллс) — лірична з філософськими обертонами, то лінія Ешлі — комедійна з елементами сатири. Ешлі з її марними спробами взяти інтерв'ю є такою собі алюзією на алленівську ж "Сенсацію": там юна, наївна журналістка у пошуках матеріялу потрапляє в невдалі любовні пригоди (що зрештою мало не коштує їй життя), тут — ситуація менш драматична, хоча також має найнесподіваніші наслідки для обох героїв.

Історія Ешлі стає для автора фільму приводом для того, щоб заразом і глядача провести за кінематографічні лаштунки, показавши творчі метання режисера, непрості творчі стосунки тандема кінорежисер—сценарист, донжуанські походеньки кінозірки під пильним поглядом таблоїдної преси — і все це з гумором, подекуди досить злим, та все ж сповненим симпатії до цього світу.

Зовсім інший кінематограф представлено у світі Гетсбі. Це вже не світ кіновиробництва і, так би мовити, фахової кінорефлексії. Це — набагато ближчий авторові та "його" глядачеві світ синефільський, де фільми живуть у свідомості героя і неабиякою мірою її формують, як це й належить мистецтву. Саме його мова рясніє прямими й непрямими посиланнями на кінострічки (переважно старі), а не мова Ешлі, яка мало розрізняє голлівудське й європейське кіно, а до них іще допасовує Куросаву (чому — вона навряд чи зможе пояснити, хоча певний зв'язок із західною кінотрадицією він справді мав).

Стосунки з кіно — лише один, хоч і дуже показовий, приклад різниці між героями. Значною мірою образи побудовані на протилежностях, хоча, що важливо, пари опозиції далеко не завжди мають оцінне значення "хороше/погане". Так, Ешлі наївна, дещо поверхова, амбітна, життєрадісна, сповнена ентузіязму, проста, провінційна (у фільмі не раз підкреслюється, що вона з Аризони). Та разом із тим вона приваблива й притягальна — не лише зовні, тому зовсім не дивує магнетичний ефект, який вона справляє на талановитих та інтелектуальних чоловіків. Недарма Гетсбі порівнює її із сонцем.

Сам він живе під знаком дощу — але не холодного пронизливого, що розганяє людей по домівках. "Його" дощ — це дощ романтиків, закоханих і мислителів, той особливий стан природи й душі, якому пасують прогулянки улюбленим містом, побачення в парку під годинником, тиха музика й сеанс старого кіно. Відповідно, Гетсбі — розумний, самозаглиблений, має розвинений смак, нестандартне ставлення до світу й легку схильність до меланхолії. Він маркований як міський житель, власне ньюйорківець (що для США фактично відповідає столичному мешканцеві). Словом, упізнаваний алленівський герой, інтелектуал-невротик.

У цілому і типажі, і ситуації в стрічці — характерні для Вуді Аллена. Тут немає карколомних сюжетних поворотів, несподіваних мистецьких одкровень тощо. Але — є впізнаваний стиль, атмосферність, легкий присмак ностальгії (автор майстерно вводить ретро-нотки у цілком сучасну картину, створюючи ефект легкої "позачасовости"). Нарешті, є Місто, не лише Нью-Йорк, а місто як таке, з його гуркотом машин, чадним газом, електричним освітленням і клаптиками зелені між кам'яницями. Посвята місту й містянам, що не можуть дихати без чадного газу, — також про цей фільм. Та і як його не любити? Адже без міста — не було б і кіно!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво