Хто і за що отримав Шевченківську премію – 2018 - Культура - останні новини театру, кіно, музики і мистецтва - dt.ua

Хто і за що отримав Шевченківську премію – 2018

9 березня, 17:20 Роздрукувати

Серед лауреатів - українські кінодокументалісти, композитор, художник і науковець.

Сьогодні в столиці в Національному музеї Тараса Шевченка президент України Петро Порошенко вітав нових лауреатів Шевченківської премії. Серед них - українські кінодокументалісти, композитор, художник, науковець (громадянин США).

Емма Андієвська ("Література") — людина епохи і людина-епоха. Не залежна ні від кого. Самодостатня, самобутня, креативна. Енергійна і стильна. Сама постать Емми Андієвської — це вже привід для Шевченківської премії. Її сонети — це лише часточка у творчому Всесвіті. Щоночі поринає у світ картин, які почасти використовує на обкладинках сонетних видань. Сонети Емми (книжки "Міста-валети", "Бездзигарний час", "Шухлядні краєвиди", "Маратонський біг" і "Щодення: перископи") непрості, химерні, створені відповідно до законів магічної школи, а водночас — і точного у схопленні слова поетичного розуму, який розламує матерію мови на праречовини, на атоми. Емма Андієвська — це атом у Всесвіті Літератури, вона неподільна, цілісна, самозарядна. Не потребує галасу, працює для "Великого Часу", за Бахтіним. Ця нагорода, як на мене, спізнилась. Але Емма мала свій час, який нарешті поцінований Шевченківською премією. М. Мамардашвілі писав,  що краса — це істина, не поділена в собі. Емма Андієвська володіє такою Істиною. Вона сама — приклад Мистецтва, еманація прекрасного, яке живе відповідно до власних законів і ні з ким не звіряє свого годинника. Лише з Часом і Мистецтвом. Красива й мудра жінка, яка малює химерні образи й пише сонети, що постають загадковим сплетінням слів. Їх читаєш як мантру, як замовляння. І на якомусь етапі починаєш вловлювати незвичні, на перший погляд, сполучні ланцюжки.

Сергій Плохій ("Публіцистика і журналістика") — науковець, який відкриває для себе форми та стилі літератури. Блискучий стиліст і есеїст, який зміг створити інтелектуальний продукт, що збудив світ. Окрадений, уже без Галілеїв і Архімедів. Світ прагматичний і жорстокий, у якому не визнають пафосу і похвали. Саме для іноземних читачів він писав "Браму Європи" як код до усвідомлення української історії як історії ідей. І ці ідеї мали свої практичні втілення в українській державі. Сергій Плохій — "чужий серед своїх", а водночас один із найсвоїших. Громадянин США і людина з українським серцем, він чітко висловив позицію щодо анексії Криму і теперішньої війни з проросійськими сепаратистами. Написав англомовному світові, хто винен у падінні малайзійського Боїнга. Обґрунтував імперську сутність нинішньої Росії. Сергій Плохій — науковець, інтелектуал, людина із "західним мисленням", а отже, делікатним, яке поважає "Іншого", проте не боїться правди. Ця перемога С. Плохія — перемога есеїзованої історії, перемога нонфікшну як сучасного напряму, що починає поглинати художню літературу. С.Плохій використовує сучасні наративні стратегії, які роблять цю працю успішною для масового сприйняття. Важливо, щоб якнайбільше людей сьогодні відкривали для себе історію України. "Брама Європи" — це модерна й надзвичайно актуальна праця, яка містить значний україноцентричний вектор і значний потенціал для поширення важливих для України смислів у світі. У "Брамі Європи" йдеться про формування політичної української нації, яка набагато ширша за етнічну. Щоб вистояти у війнах і агресії з боку ворога, потрібно мати чітке уявлення про себе. С. Плохій говорить про інший вимір –   про українську ідентичність, яка має відповідати вимогам і викликам сьогодення. Ми живемо у відкритому світі, у світі мультикультурному і транскультурному, де потрібно навчитися адекватно комунікувати з "Іншим", навчитися поважати "Іншого" й обстоювати власну позицію відповідно до традицій демократичного суспільства. Потрібно шукати справді нові форми адекватного й паритетного діалогу, форму пропрацювання минулих історичних травм, форми проговорення важливих проблем, які мають укоріненість у минулому, почасти конфліктному й неоднозначному. Потрібно сприймати світ у єдності множинного й водночас зберігати власне, самобутнє. Потрібно творити транскультурну амальгаму світу, в якому український компонент може бути успішним і виразним, перспективним і вітальним.

Павло Маков ("Візуальні мистецтва") — сучасний, урбаністичний, він створює мистецтво з осмислення міської ніщоти, пусток і пасток, у які потрапляє людина без ґрунту. Ось цей мотив безґрунтянства — дуже український, якщо пригадати Миколу Хвильового, Віктора Домонтовича… Павло Маков створює свої метафори з того, що перетворилося на залишок. Митець має міжнародне визнання: член Королівського товариства живописців і графіків Великої Британії, Спілки  художників України, член-кореспондент Академії мистецтв України. Серед нагород: диплом Угорської асоціації художників "Майстри графіки" (Угорщина), Prix d'honneur (Франція), нагорода "Золота книга" (Таллінн, Естонія). Роботи зберігаються в Національному художньому музеї України (Київ), PinchukArtCentre (Київ), Національному художньому музеї Естонії (Таллінн), Музеї Вікторії й Альберта (Лондон), Музеї Ашмоліан (Оксфорд, Велика Британія), Музеї Оденсе (Данія), Метрополітен-Музеї (Нью-Йорк), Національній галереї (Вашингтон), Бібліотеці Конгресу США (Вашингтон), Центрі сучасного мистецтва (Осака, Японія) та інших. Його  Paradiso Perduto  — це історія про простір, який може бути створений тут і тепер, але те, що перед нами, — лише зародок. Це потенція, можливість, але не факт буття. Світ Павла Макова перебуває на роздоріжжі явного й прихованого, але це дуже цікаві роботи, які мають світове визнання.

Вікторія Польова ("Музичне мистецтво") — "тиха", не у "форматі" медійного маскульту. Але чи потребує справжнє мистецтво галасу? Вікторія Польова, на думку музичних фахівців, має незаперечний авторитет. Її музика окрилює, підносить, дає можливість піднятися над сірою буденністю. Мистецтво —  не відбиток огидної реальності, а те, що дає можливість пережити катарасис, потужне емоційне переживання, яке в наших стінах політичної та соціальної реальності з тисячами прицвяхованих  проблем часто залишається за межею  можливого. Вікторія Польова має абсолютний слух. Композитор, яка знайшла себе, неповторну й вишукану, граційну й митецьку апріорі. Сильвестров високо оцінив Вікторію. Метр, та ще й музикант, навряд чи може помилитися. Слова можуть обманути, а ось музика, створена з надмови, складні метафори в музиці, на відміну від метафор-консейтів у літературі, сприймаються  шостим відчуттям, яке наближає людину до космосу. Вікторія Польова створила свій космос у музиці.

Нарешті, "Кіномистецтво": Володимир Тихий, Ярослав Пілунський, Юрій Гризунов, Сергій Стеценко (цикл історико-документальних фільмів, присвячених Революції Гідності) — приклад правдивого документального кіно. Окремі кадри в цій сазі просто вражають. Справжня документалістика, без фальшувань і прикрас. Гостро, сміливо. Сама Доля керувала камерою. Деякі кадри — краще б їх і не було. А проте вдалося зафіксувати момент історії, який змінив хід світової геополітики. Колись про українську Революцію Гідності розповідатимуть у підручниках і в курсах кіно ХХІ ст. Завдяки цим митцям матеріалу для таких курсів чимало. Сучасне кіно як історія війни. Війни за самоствердження України, війни, на якій вирішено жити в іншому часі — без імперських ляльководів. Трагічний вибір, через кров і вогонь. Ось такий от "Вогонь, іди за мною", тільки не по-лінчевськи, а по-тихівськи.  Але чи не в цьому Шевченків імператив? Чи не в цьому Шевченкове "Борітеся — поборете!"?

"Вам Бог помагає!", лауреати Шевченківської премії 2018 р. Самобутні й сміливі, заглиблені в мистецтво, яке долає абсурд сьогодення.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 22 вересня-28 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво