Довго тягнеться клята дорога - Культура - dt.ua

Довго тягнеться клята дорога

5 жовтня, 17:04 Роздрукувати Випуск №37, 6 жовтня-12 жовтня

Через жіноче серце й жіночий розум уламки документальних сюжетів склеєно в одне криве дзеркало життя. 

© Nastya Telikova Photography

У столиці на "Сцені 6" — прем'єра вистави "Погані дороги" (п'єса Н.Ворожбит, режисер Т.Трунова). Зважаючи на все, цей незалежний проект стане однією з головних подій театрального року. 

Про те, що п'єсу написано під формат театру Royal Court; про те, що текст навіяний східними дорогами (на них і опинилася сценарист "Кіборгів"); про те, що в Британії у зв'язку з цією п'єсою після прізвища Ворожбит уже пишуть "дорівнює Сарі Кейн"; а також про те, що тема жінки на війні всіх нас, як і раніше, тривожить — про все це, та ще й в історичних подробицях, мабуть, писати не варто.

Ці факти театральному колу відомі. 

Та от що варто було б зробити (після глибокого вдиху, а потім і видиху), так це без усякої іронії резюмувати таке одкровення. Мовляв, нова вистава на реформованій "Сцені 6" — наша відповідь модному світовому тренду "метамодерн". Враховуючи деякі його складові й важливі осяяння від Тімотеуса Вермюлена, Робіна ван ден Аккера й інших членів кафедри. 

Вистава так само красиво й органічно входить в умовний естетичний простір метамодерну, як якісна пробка в дорогу пляшку, зберігаючи різнорівневу значущість і вдаваність контрастних змістів — усередині. 

долго тянется эта дорога_2
Nastya Telikova Photography

У виставі Т.Трунової (а це, мабуть, найліпша її постановка з усіх виданих колись) легалізований метамодерн сприймається, як доволі відчутне коливання полярних змістів і настроїв, ворожих контекстів і образів. Повторюся, всередині все тієї ж однієї пляшки, викинутої на узбіччя дороги. 

Чітко прораховані режисером художні коливання-гойдалки — в "Поганих дорогах" — на території "між": між силуетами зі старих картин Марка Шагала й популярними шлягерами Алли Пугачової; між шорсткою життєвою тканиною тексту Н.Ворожбит (а в неї все-таки чорно-біла докудрама) і заданим режисерським наміром отеатралити текст; розумно й осмислено його трансформувати. Перетворити на іншу художню реальність, що разюче відрізняється від тієї, яку я спочатку й очікував побачити, малюючи у високомистецькій уяві монохром, радіотеатр, беземоційне читання: естетику кіно-, фото-, радіодокумента. 

Тут домінування тексту неминуче, він, хочеш-не-хочеш, виступає самоцінним організмом і норовливим гравцем.

Але Т.Трунова як прагматичний романтик надає тексту Н.Ворожбит (який, здавалося б, ще трохи — і зіслизне в "жанр" жіночих волань, але цього, на щастя, не сталося) нового художнього обсягу, потужної енергії тлумачення. 

долго тянется эта дорога_8
Nastya Telikova Photography

Режисер надає цьому ж тексту ще й своєрідної стильової харизми. Зміст якої, даруйте мені, будь ласка, таки в ігрових умовностях метамодерну. Через жіноче лібідо — до жіночої (загальнолюдської) трагедії; крізь східні вихори ворожі — до міщанської шпаківні; через терни трагічного античного театру (з іронічною імітацією відповідного хору) — до...

На самому початку вистави ланцюжком (вздовж сцени, близько до глядача) і рухається вервечка жертв-переможців, така група хористів з яскравою солісткою (у цій ролі Оксана Черкашина, запам'ятайте це ім'я). Хористи-різночинці (у різного крою й стилю одязі) повзають поїздом туди й назад, назад і туди — зі гілочками червоних гвоздик; з текстами, які так просто не складеш навіть спеціально для Royal Court.

І от під час руху — туди-сюди-назад — вервечка-церемонія залишає на землі, на поганій дорозі, зірвані квіти, якими звичайно й устеляють прощальний шлях. Бо це не весілля, а похорон.

Людський вагончик, набитий під зав'язку героїнями й фриками, згідно з режисерським баченням, прямує в нікуди — а куди ж іще заведуть погані дороги? 

долго тянется эта дорога_5
Nastya Telikova Photography

Шість умовних історій тут, на "Сцені 6", видаються не такими вже автономними й роз'єднаними. Жіночі сюжети схожі на одну магістральну дорогу, яку в різний час розбили брудні шини. 

Шість історій — як шість днів, після яких мав би настати й сьомий день, день створення Світу (Миру). Але в цьому випадку він настане нескоро. 

Через серце й розум уламки документальних сюжетів із розбитих доріг навмисно склеєно в криве дзеркало життя. Без намірів об'єктивно відбивати його світлі або темні сторони, а спробувати сценічно осмислити (відрефлексувати) сам цей шлях — у нікуди. Як я написав вище, отеатралити життя, оскільки іноді воно зовсім атеатральне й огидне. 

Виходить так, що практично всі героїні дорожніх сюжетів — як представниці різних театральних стихій, кілька театрів в одному.

Оксана Черкашина з "театру абсурду" веде свою партію в екстатично-медитативній стилістиці, яка розривається зсередини болючим шоком і гірким досвідом особистих опіків.

Театр Валерії Ходос — натуралізм, пекуча жіноча рана, на яку витрусили недопалки з попільнички: і все це ниє, болить, буквально судомить тіло.

Інший театр у сценічному фрагменті, де гротескно головною є Вікторія Авдєєнко в ролі бабці, яка, згідно з теорією й практикою метамодерну, теж існує в симультанних ритмах — між реальною війною й телевізійним пеклом "Давай одружимося!". 

долго тянется эта дорога_1
Nastya Telikova Photography

Сильна емоційна новела про неможливість зворотного шляху починається, коли на авансцені з'являється Христина Синельник: концентрат трагізму, відчуття неможливості повернутися в колишню безтурботність, у якій і дороги були хорошими, і чоловіки рідше стріляли.

Без усяких натяків слід чесно визнати, що "Погані дороги" — жіноча вистава. Втім, і "війна" — слово жіночого роду. 

Проте турбулентність розсмиканого жіночого світу на проклятих дорогах режисер намагається привести до художнього знаменника. І весь цей хаос — сюжетний і буттєвий — у постановці видається строго структурованим. І якщо використовувати нетеатрознавчі дефініції, то ці "Дороги" — попри їхній повільний ритм (нібито в машині пробили колеса), попри енциклопедичну надмірність сценічної символіки — у хорошому значенні тримають, чіпляють, заходять.

Хоча, звичайно, не всіх — тема така. 

У виставі — у подальшій фразі не передбачається пафос — є спроба художнього осмислення нашого спільного воєнного досвіду, є й жіноча логіка, яка, згідно з поетом, теж припускає щось метамодерне, такий собі оксюморон: "Прямих послань від жінки не чекай, в її "втікай!" звучить — "не відпускай!".

Структурне, жанрове й ідеологічне наповнення "Доріг" — рух від зворотного: від прихованого до явного, від явного до прихованого.

долго тянется эта дорога_7
Nastya Telikova Photography

У такий же спосіб організовано й сценічний простір (з продуманою сегментацією) — від прихованого натяку до розгорнутої метафори. Частково залучено зал, використано коридорчик під сценою, на самій сцені (зверху ліворуч) обладнано мрію ідіотки — однокімнатну "гостинку" з радянським телевізором і Христом на стіні. Ось воно жіноче щастя, антитеза війні у вигляді малогабаритного раю. 

А під раєм, зрозуміло, пекло. Сцену відділено від глядача високим металевим парканом, через який одні хочуть перелізти, а інші так і залишаються всередині перманентного пекла — з його розбитими дорогами, роздовбаними машинами, іржавими ваннами.

Усім тим безцінним брухтом з минулого мирного життя, оскільки в теперішньому  залишається тріснуте лобове скло, крізь яке в майбутнє дивишся з безнадією, а в цей час по склу луплять або залітний вітер, або лютий дощ (нескінченна дорога — на великому екрані).

І треба їхати. А куди? 

У фіналі фільму Т.Абуладзе "Покаяння" стара жінка перепитує: "Навіщо ж дорога, якщо вона не приводить до храму?" 

Отож, якщо дорога приводить не до храму, то вона приводить до дурдому. 

долго тянется эта дорога_9
Nastya Telikova Photography

Про нього, про наш дурдом за високим парканом, і поставила одну з найкращіх вистав цього року талановитий режисер Тамара Трунова. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №48, 15 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво