Диригент Ярослав Шемет: На першій репетиції треба поводитися як на першому побаченні - Культура - dt.ua

Диригент Ярослав Шемет: "На першій репетиції треба поводитися як на першому побаченні"

16 серпня, 16:58 Роздрукувати Випуск №30, 17 серпня-23 серпня

Українсько-польський диригент Ярослав Шемет народився 1996 року в місті Мерефа під Харковом.

Критики називають його дуже успішним молодим диригентом, адже попри молодий вік він уже співпрацював із багатьма оркестрами й солістами з Австрії, Німеччини, Польщі, України, Чехії…

Ярослав також викладає у своїй Alma Mater — Познанській академії музики і встиг сформувати два музичні колективи. Свій перший оркестр Ярослав заснував ще у тринадцять років. Той ансамбль складався зі студентів і випускників Харківської школи талантів. Диригент каже: "У дитинстві в мене, як і в кожного юного музиканта, була тільки одна мета — виступати, а девізом життя — бетховенське "висікати вогонь з людських сердець".

Широкій авдиторії в Україні музикант став відомим після спільного виступу на львівському Leopolis Jazz Fest-2018 групи шведського віолончеліста Ларса Даніельссона з оркестром INSO-Львів, диригувати яким довірили саме Ярославу Шемету.

Цими днями Ярослав Шемет разом з Молодіжним Симфонічним оркестром України -- у німецькому місті Байройті, де вони презентують три концертні програми на The Festival of Youth Artists.

— Свою музичну науку я розпочав у ДМШ в рідному місті Мерефа, — розповідає Ярослав Шемет. — І вже в трирічному віці мене взяла до себе в клас Вікторія Кудіна, яка навчала вокалу та гри на фортепіяно. У цьому маленькому місті, як немовля вчиться ходити, я робив свої перші кроки на сцені і їздив на конкурси. Трохи згодом почав грати на кларнеті й "писати музику", якщо це можна так назвати. Волею долі на одному з конкурсів мене помітив керівник відділу хорового диригування ХССМШ-і (Харківської середньої спеціялізованої музичної школи-інтернату) Олексій Кошман і запросив на прослуховування, які я успішно пройшов. Власне, в десятирічці я й отримав усю необхідну базу для подальшого розвитку.

Після закінчення школи я почав їздити на консультації і прослуховування по різних країнах у пошуках свого ментора, якого й знайшов у Познанській академії музики. Це був професор Варчислав Кунц, котрий не тільки навчив мене диригувати, а й насамперед ввів в оперний світ, дав основи музичного маркетингу. А вже після отримання ступеня бакалавра, завдяки гранту від ERASMUS+, я поїхав у Віденський університет мистецтв, де навчався в Йоганнеса Вільднера і Конрада Лайтнера. Крім науки в майстрів диригентського мистецтва, які були асистентами і грали під орудою Герберта фон Караяна, Карлоса Клайбера, Карла Бема та інших відомих маестро, я, можна так сказати, оселився у Віденській опері та філармонії. Практично щодня мене можна було знайти на Steinplatz і в черзі за автографами. Тоді це була єдина можливість поспілкуватися, наприклад, із Рікардо Мутті й Валерієм Гергієвим.

Після Віденського університету я повернувся в Познань, де отримав ступінь магістра. Відразу після закінчення мене запросили викладати в рідній Alma Mater.

— Які у вас у дитинстві були уявлення про кар'єру професійного музиканта? І що з цього виявилося реальністю, а що ні?

— У дитинстві в мене, як і в кожного юного музиканта, була тільки одна мета — виступати, а девізом життя — бетховенське "висікати вогонь з людських сердець". Це не змінилося до сьогодні. Але діти мають величезну перевагу над дорослими — вони не бачать перешкод і проблем для досягнення будь-якої мети. Коли нам було по 13 років, ми збирали оркестр у десятирічці і не замислювалися, наприклад, над тим, що в нас немає приміщення, пультів або нот… І що на все це потрібні гроші. На відміну від дорослих ми просто діяли, не запитуючи себе "як?". Цього правила я намагаюся дотримуватися й сьогодні — не бачити перешкод і проблем у досягненні мети.

— Ви працювали у польському місті Гданськ. Розкажіть про тамтешній театр, колектив, з яким співпрацювали. Можете порівняти підходи до роботи диригента на Заході і в Україні?

— Так, я працював у Балтійській опері в Гданську в сезоні 2017/2018 ще закінчуючи п'ятий курс у консерваторії. Це був мій перший досвід як самостійного музичного керівника і постановника такого рівня інституції. До цього я тільки асистував і робив студентські вистави. У Гданську я поставив, між іншим, оперу Жоржа Бізе "Шукачі перлів" разом із відомим режисером Томашем Подсядло (Tomasz Podsiadło), яку дуже тепло сприйняли критики. У цьому театрі я почав пізнавати оперну кухню зсередини. Колектив сприйняв мене дуже добре, незважаючи на те, що мені було лише 21.

— Хто більшою мірою визначає долю запрошеного в західний оркестр диригента — тамтешній директор, сам оркестр чи якась державна структура?

— На даний момент я диригент-фрилансер, тому отримую контракти по-різному. Головна відмінність, на мою думку, це наявність імпресаріо або агенції, яка знаходить контракти. Якщо це державна інституція, то пошуком потенційних диригентів і солістів займається інтендант у погодженні з директором. Одного разу мене повторно запросив оркестр, написавши лист до дирекції. Але найчастіше я отримую запрошення завдяки так званому сарафанному радіо, яке спирається на вже зароблену репутацію.

— Чи можна, на вашу думку, говорити про принципові відмінності української та західноєвропейської диригентських шкіл? Якщо так — у чому вони полягають?

— Важко говорити про принципові відмінності. Ми вже не живемо за залізною завісою. Завдяки соціяльно-політичним трендам, а насамперед інтернету та відкритим кордонам, можна в будь-який момент відвідати майстерклас або концерт на іншому кінці світу. З технічного боку відмінності проявляються в самому процесі освіти, менталітеті й доступі до сучасних підручників та партитур. Останнє, на мою думку, є основною проблемою освіти музикантів в Україні, через відсутність потрібних коштів. У західній освіті приділяється багато уваги новим музичним трендам, сучасним інтерпретаціям, не втрачаючи при цьому певних традицій.

— Скільки в середньому вам потрібно часу, щоб розучити концерт чи оперну виставу?

— Це залежить від програми й складності партитури. Інколи мені потрібен тиждень, іноді — місяць, а інколи, як рік тому в Мюнхені, я маю тільки три дні на підготовку нової програми та ще й у дорозі. Одне з головних правил кожного диригента — маєш бути завжди готовим. Тому на дозвіллі я намагаюся вивчати якомога більше нових партитур.

— Які проєкти пов'язують вас з Україною? Хотіли б ви мати більше контрактів тут чи все ж таки бачите подальший розвиток своєї кар'єри на Заході?

— За останній рік з Україною мене пов'язали кілька проєктів: я є запрошеним диригентом в оркестрі INSO-Lviv, диригентом-асистентом у Молодіжному симфонічному оркестрі України, час від часу співпрацюю з Одеським національним театром опери та балету, виступаю на різноманітних фестивалях як запрошений диригент. Кар'єра в Україні чи на Заході, Китаї чи США — мені однаково. Я просто хочу нести свою місію у світ, тому знаю, що всі двері для розвитку відчиняються у правильний момент.

— Що вам більше імпонує — диригувати оркестром під час концерту чи брати участь у підготовці театральної постановки?

— Це важке запитання. Концерт і репетиція, підготовка театральної вистави і сама вистава — це речі нероздільні. На концерті ми показуємо результат, але це тільки вершина айсберга. Оплески після вдалої вистави, позитивні рецензії критиків складно порівняти з насолодою, яку я відчуваю протягом створення чогось нового — концерту чи вистави. Бачити прогрес від дня до дня, спостерігати, як утілюється задум композитора, — це, мабуть, найвища винагорода.

— Буває таке, що ви прямо на сцені імпровізуєте? Чи може щось несподіване й невідрепетируване народитися прямо на сцені?

— Так, але кожна імпровізація має бути підготовлена. Я дуже часто це роблю з двох приводів. По-перше, як і кожен диригент, я працюю з живою матерією. Під час концерту, а частіше під час вистави щось може піти не за планом, тому треба бути готовим до імпровізації, щоб зберегти цілісність вистави. У ситуаціях, коли треба зіграти 10–15 концертів поспіль з однаковою програмою (часто це відбувається в турне), без імпровізації колектив втрачає певний адреналін і входить у зону комфорту. Через це оркестр втрачає бажання створювати щось унікальне, у музикантів знижується концентрація, і вони починають просто відігравати матеріял. Кожен концерт тоді перетворюється на рутину, яка вбиває натхнення. Я намагаюся цьому зарадити саме через імпровізацію. В турне практично на кожному концерті намагаюся внести щось нове, запропонувати іншу інтерпретацію, надихнути музикантів, що завжди відкриває нові горизонти до створення чогось унікального прямо на сцені.

— Чи відчуваєте, що ваша виконавська, диригентська манера якось змінюється — не тільки із часом, а й у зв'язку з умовами роботи в різних колективах?

— Звісно, бо кожен музикант ніколи не перестає розвиватися. З кожним концертом та репетицією ми набираємося досвіду, вдосконалюємося, що робить нашу професію надзвичайною. Очевидний факт, що манера кожного диригента змінюється залежно від колективу. Кожен оркестр — це унікальний живий організм. Завдання диригента при першому контакті з оркестром — це віднайти спосіб праці, ключ, який підходить тільки до цього колективу. Деякі диригенти жартують, що на першій репетиції треба поводитися як на першому побаченні, бо від цього залежить подальший розвиток стосунків.

— Які диригенти сучасности є для вас взірцями майстерности?

— Це залежить від стилю й епохи. Та загалом, найбільшу інспірацію я знаходжу в роботах Янніка Незет-Сегена. Його підхід до репетиційного процесу й відчуття музичної матерії дуже мені близькі. В українській  культурі прикладом для мене є Оксана Линів. Її працьовитість та ідеї надихають. Те, що вона робить для нашої культури, — це скарб. Візьмімо, наприклад, Молодіжний симфонічний оркестр України або фестиваль Lviv MozArt, які вона створила. В Україні проєктів такого масштабу ще не було. Завдяки Оксані Линів наші талановиті діти вперше в історії представляли Україну на міжнародному фестивалі Young Euro Classic в Берліні, а до Львова почали приїздити музиканти світового класу. Саме за її прикладом я відкрив фонд у Польщі і також хочу допомагати молодим, поширювати нашу культуру в світі.

— З яким оркестром ви хотіли би співпрацювати?

— З багатьма. Кожен оркестр, як і людина,  унікальний, а я дуже люблю пізнавати цікавих особистостей. У далекосяжних мріях у мене, як і в кожного диригента, співпраця з Берлінською філармонією, віденською оперою, Чиказьким симфонічним оркестром, а нинішні мрії вже здійснюються: незабаром я виступлю з Молодіжним симфонічним оркестром України на молодіжному фестивалі в Байроті, в грудні записуватиму диск у Швеції з Ларсом Даніельссоном і Гетеборзьким симфонічним оркестром, а в січні 2020-го виступатиму в Ельбській філармонії в Гамбурзі. Потаємно мрію, що колись настане час, і мене запросять до філармонії або опери в рідному місті Харкові.

Розкажіть про колективи, які ви самі сформували, — оркестр Musique Moderne та Polish Symphony Orchestra. Що цьому передувало?

— Оркестр Musique Moderne спочатку мав іншу назву — Bardzo Kameralna Orkiestra. Я його створив іще на першому курсі консерваторії, це була студентська ініціятива. Через якийсь час нас помітив менеджер, зробив повний ребрендинг, підготував професійну оферту і запустив нас на широкий ринок. Ідеєю було пропагувати сучасну музику й сучасних композиторів, виступати на провідних фестивалях цього напряму в Польщі. Оркестр успішно проіснував три роки, після чого через брак часу я віддав його Спілці композиторів при Музичній академії в Познані.

Проєкт Polish Symphony Orchestra я створив разом зі спонсорами, які були зацікавленні в розвитку молодих польських талантів та популяризації класичної музики. Це конкурсний проєктний оркестр, націлений на турне за кордоном та поширення Європейської культури. Взірцем для нас був оркестр I, Culture. Через певні фінансово-політичні труднощі наразі робота оркестру припинена.

— Попри ваш молодий вік, ви також викладаєте. Розкажіть детальніше про цей досвід. Чим він для вас важливий?

— Так, з минулого року я викладаю в моїй Alma Mater. Веду читання партитур у симфонічних диригентів, теоретиків та композиторів, постановку мануальної техніки і як запрошений лектор читаю лекції та проводжу майстеркласи на катедрі хорового диригування. Це унікальний досвід, бо, хоч як це парадоксально, я сам продовжую навчатися від своїх студентів. Окрім того, для мене дуже важливим є інспірувати людей, намагатися їм прищеплювати любов до музики й мистецтва загалом.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво