Чия ж то дівчина розпустила коси? - Культура - dt.ua

"Чия ж то дівчина розпустила коси?"

1 листопада, 16:40 Роздрукувати Випуск №41, 2 листопада-8 листопада

У листопаді виповнюється 100 років від дня народження української актриси Ольги Кусенко (1919–1997), однієї з найяскравіших зірок Театру імені Івана Франка у 60–70–80-х роках, дружини Юрія Тимошенка (Тарапуньки).

У нинішній ювілейний сезон Київського театру імені Івана Франка варто згадати і про ювілеї його видатних акторів. Серед таких — Ольга Кусенко. У середині ХХ століття її ім'я, без перебільшення, гриміло, на неї вибудовували репертуар. Сьогодні театральна молодь ніби й нічого не може сказати про цю актрису. Адже їй у житті не поталанило двічі. І не поталанило фатально. По-перше, історія її особистого життя, одержиме кохання до Тарапуньки (Юрія Тимошенка) щось зламало і в її творчій кар'єрі. Звідси, а це вже по-друге, в її творчому доробку не було кінофільмів, які б  мали масовий розголос, які б  навіть сьогодні, в епоху декомунізації, повторювали телевізійні канали. ЇЇ екранний доробок — переважно  фільми-вистави з репертуару Театру імені Івана Франка. Раніше їх частіше демонстрували, — і вродливе  обличчя актриси частіше виринало на екранах і в пам'яті: "Мартин Боруля", "В степах України", "Калиновий гай", "Фараони". Актриса й справді  була дуже вродливою, для багатьох — втіленням українства. Чорнії брови, карії очі, поважна постава. Загалом, про таких вродливих  дівчат колись і складали українські народні пісні: "Ой, чиє ж то жито, чиї ж то покоси, чия ж то дівчина розпустила коси?" 

Чия дівчина? Тарапуньчина. Один із найпопулярніших українських коміків ще в студентські роки закохався в неї до безтями. І листування між ними тривало  майже всі роки Другої світової: його і її доля закинула на різні фронти. Вона була санітаркою, медичною сестрою, грала у фронтових виставах. А він тоді вже майже знайшов естрадну маску, — і вони зі Штепселем (Юхимом Березіним) також виступали перед бійцями, тішили веселими сценками, дотепними оповідками. 

Уже після війни, в повоєнному Києві вони й вирішили об'єднати свої долі. Кожне  з них було ніби під негласним патронатом партії та уряду. Популярність Тарапуньки набирала обертів. І з таким феноменом слід було рахуватися. А в її образі бачили "спадкоємицю Наталії Ужвій", тобто, фактично, другу актрису в першому українському драматичному театрі. Так воно й складалося. Ужвій і Кусенко разом зустрілися спочатку в одній виставі — це "Вишневий сад" режисера Костянтина Хохлова: Раневська і Варя. Згодом, коли Наталя Михайлівна   потихеньку відійшла від ролі Анни в легендарному "Украденому щасті" Гната Юри, то саме цю роль як спадкоємиці  й передали Ользі Кусенко. І вона грала з великим успіхом, не повторюючи малюнок великої попередниці, а шукаючи свої барви  та інтонації в ролі Анни, яку брати видали заміж за нелюба, а згодом повернувся й коханий, — і в кожного з трьох своє право на особисте щастя. Трохи згодом  Ольга Кусенко зіграла ще в одному творі Івана Франка — "Для домашнього вогнища", — і, на щастя, ту виставу  франківців удалося зафільмувати. Одного разу  я вирішив її переглянути, налаштувавшись на архаїку та анахронічність. Але, попри все, виконавиці головних ролей, зокрема Ольга Кусенко в ролі пані Анелі, були живими, достовірними, переконливими. Очевидно, це один із найкращих образів актриси — гідна літературна основа, психологічне наповнення образу, невловима таїна в акторській партії: вона грає жінку, яка приховує від чоловіка темні сторінки свого життя. І, в результаті, ця неправда вартує їхнього спільного щастя. 

"Для домашнього вогнища" — щасливий виняток  у репертуарі актриси. Левова частка її репертуару — образи чорнобрових колгоспниць із п'єс Олександра Корнійчука: Катерини, Василини, інших бадьорих дівчат, яким драматург-пропагандист відводив місію побудови світлого майбутнього. 

От уже  справді парадокс акторської долі: актриса, ніби створена для репертуару високого штилю, частенько грала в замовних ідеологічних п'єсах, але ніколи не зрікалася  своїх гарних колгоспниць, бо ж у кожній із них бачила рідну людину, щасливу чи нещасну жіночку. Вона щедро наділяла їх своєю сердечною теплотою, грайливим темпераментом, вона ніколи   не соромилася свого творчого доробку, бо такий був час і вона в тому часі була не останньою скрипкою. Власне, вона очолювала Українське театральне товариство (знову ж таки, як спадкоємиця Наталії Ужвій); її неодноразово обирали до  монопартійної Верховної Ради України; з 1953-го вона стала членом партії (без того членства важко було мріяти про успішну кар'єру). 

Одна з найпопулярніших її ролей, яку полюбив і впізнавав масовий глядач, — ще одна бадьора та гонорова колгоспниця. Це Одарка з вистави "Фараони" за п'єсою Олекси Коломійця. Сотні разів франківці грали цю виставу — і на рідній сцені, і на гастролях, і в тракторних бригадах у колгоспах. І скрізь їх супроводжував  успіх. Це була історія-анекдот про те, як в українському радянському колгоспі чоловіки й жінки чи то наяву, чи то уві сні помінялися місцями. І таким чином з'ясовували гендерні проблеми, проблеми феміністичні. Ольга Кусенко у парі з Михайлом Покотилом грали гарну поважну пару українських колгоспників, яким для повного щастя не вистачало ще якихось пригод — от хоча би подратувати одне одного, змінити ролі в сімейному житті.   Цю виставу теж зафільмували, і раніше на українському телебаченні її регулярно показували на 8 березня, — і образ актриси не міг не закарбуватися в масовій народній глядацькій пам'яті. 

Повсякчас героїні Ольги Кусенко висвічували навіть в оптимістичних корнійчуківських сюжетах якусь таку недолюбленість. Очевидно, особиста драма актриси мимоволі проникала навіть у мармурові образи її колгоспниць-будівельниць, — і тоді це іскрило, народжувало електричний струм справжнього живого життя. 

Та драма, як було зазначено вище, пов'язана з Юрієм Тимошенком, її чоловіком, судженим, тим, кого вона любила якоюсь ірреальною любов'ю. Ще в наприкінці 1990-х мені випало поспілкуватися з близькою подругою Ольги Яківни Мірою Лейбельман. Вона й розповіла тоді, що актриса після розлуки з Тимошенком ніби втратила частинку самої себе. Якийсь фрагмент емоційної інформації ніби засів у її голові й серці на довгі-довгі роки, і вона не могла цього позбутися. Попри те, що в її бік дивилися і високопоставлені партійні бонзи, які були раді калачиком скотитися до її ніг прямо з вулиці Банкової аж до службового входу Театру Франка, який вона залишала опівночі, бо ж ні до кого було  спішити  вже додому:   розкішна квартира в Пасажі без нього стояла  порожньою й холодною. 

Колеги теж задивлялися на вродливу  самотню актрису, справжню зірку франківського дому. Кажуть, не приховував до неї симпатії ще один видатний комік — Микола Олександрович Яковченко. Вони і грали часто разом в одних виставах, і він, коли міг, не оминав нагоди відпустити на її адресу якусь шпильку, якийсь анекдот, — можливо, то була така форма залицяння. Нібито одного разу  він їй сказав: "Олю, ти там будь обережною, не поспішай на Хрещатик, бо ж там зараз облава на блядей". 

Правда то чи ні — історія промовчить. Але те, що Яковченко був здатен на такі та інші приколи, —   факт. Одна з причин особистої драми актриси в тому, що вона не могла мати дітей. А Юрій Тимошенко обожнював малечу. І почав шукати особистого щастя з естрадною співачкою Юлією Пашковською. 

Сьогодні про Ольгу Кусенко нагадує її меморіальна дошка в Пасажі — у тому будинку, в якому  вона була щасливою і де вона це щастя втратила. Ще про неї, можливо, нагадають світлини на численних виставках у її рідному театрі —  до 100-річчя народження Київського театру імені Івана Франка. Акторський вік короткий і зрадливий. Поталанить знятися в якомусь популярному фільмі — тоді й  виринатимеш  у пам'яті народній, тоді й будуть тебе цитувати частенько, як цитують, наприклад, близьку подругу Ольги Яківни — Нонну Кронидівну Копержинську (після численних повторів її фільмів "За двома зайцями" та "Королева бензоколонки"). 

А з іншого боку, були і будуть в історії театру саме такі утаємничені акторські долі, як її. Сирота (буквально, в рік народження втратила свого батька, якого вбили бандити), віддана медична сестра (яка читала бійцям українські вірші, співала їм народні пісні), одна з найяскравіших зірок першого українського театру, муза Тарапуньки, одна з найвпливовіших жінок в українському радянському театрі (у 1960—70-х), врешті-решт — одна з найулюбленіших актрис наших батьків — того покоління, яке в степах України плекало калиновий гай. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво