Анна Бубнова: В Україні тільки зароджується таке поняття як театральний продюсер - Культура - dt.ua

Анна Бубнова: "В Україні тільки зароджується таке поняття як театральний продюсер"

19 квітня, 17:06 Роздрукувати Випуск №15, 20 квітня-25 квітня

Про перспективи програми Taking the Stage та особливості роботи з українськими театральними режисерами — в інтерв'ю Анни Бубнової, керівниці мистецької програми Британської Ради в Україні.

За кілька років Taking the Stage став для багатьох українських режисерів таким собі маяком і магнітом. У простір цього проекту прагнуть потрапити. Причетність до цього бренду вже є знаком престижу та міжнародної статусності. Власне, програма Taking the Stage з'явилася 2015-го як ініціатива Британської Ради в Україні. Її мета — в рамках театрального конкурсу допомогти українським митцям реалізувати їхні творчі задуми, зокрема поставити британські п'єси на українських сценах. 

бубнова - кицюня
Олексій Товпига / Дикий театр
"Кицюня"

Програма Taking the Stage навіть за стислий період дала помітні результати. У кожному разі, в рамках конкурсу, про вистави Максима Голенка ("Кицюня"), Тамари Трунової ("Під небом синім"), Рози Саркісян ("Психоз о 4:48") та інших режисерів — активно говорять і критики, і глядачі. Ну й, звісно, зазначений проект багатьом допомагає відкрити нові пласти британської драматургії — і нової, і класичної (яку не всі знають). 

— Пані Анно, Taking the stage стартував ще 2015-го. І ось якби вам запропонували скласти умовний рейтинг найкращих проектів, то які п'ять-сім вистав ви би відзначили насамперед? І чому? 

— На мою думку, успішні проекти — ті, котрі після прем'єрного показу продовжують жити — успішно йдуть у театрах, збирають свою аудиторію, запрошуються на фестивалі. Таких більшість. 

Але успішність проекту визначається не лише успішністю кінцевого продукту/вистави (хоча, не буду лукавити, ми з нетерпінням очікуємо виходу прем'єр). Важать і особисті творчі історії, досвід, який отримують режисер та театральні команди, залучені у Taking the Stage. 

Наведу кілька прикладів. Перша переможниця конкурсу харків'янка Оля Турутя-Прасолова поставила "Ножі в курях" Девіда Гарровера на Камерній сцені Національного театру ім. І. Франка. Конкурс дав їй досвід роботи на сцені великого національного театру; впевненість і впізнаваність, такі потрібні молодому режисерові. І тепер Ольга — головний режисер Харківського театру ім.
О.Пушкіна, вона часто каже, що саме Taking the Stage дуже їй допоміг, дав поштовх, відчинив ті двері, які до проекту для неї були зачиненими. 

Чи візьмімо Євгена Мерзлякова, режисера Луганського театру української драми (м. Сєвєродонецьк), який поставив у рамках Taking the Stage виставу за п'єсою Дункана Макмілана "Легені". Він мав можливість попрацювати з однією з найуспішніших режисерок Британії, колишньою директоркою Вельського театру Sherman Cymru Рейчел О'Ріордан, а також побувати у Вельсі. Для Євгена "Легені" були першим самостійним проектом, це для нього багато важило. З цією виставою його запрошували на українські та міжнародні фестивалі. 

Завдяки Taking the Stage здійснилася мрія Макса Голенка — "Лейтенант з острова Інішмор": проект, довгий час виношуваний режисером, реалізувався на сцені "Дикого Театру" завдяки перемозі в конкурсі. 

бубнова - під небом синім
operetta.com.ua
"Під небом синім"

А ще — Дмитро Захоженко з успішними виставами в Новому театрі на Печерську, Тамара Трунова і чудовий результат її співпраці з Національною оперетою: проект "Під небом синім" — торік був номінований на премію "ГРА". Або Кіра Малініна, яка абсолютно самотужки за виграний грант реалізувала камерний проект "Як Боги впадуть, то безпечно не буде" за п'єсою Сельми Дімітрієвич у найкращих традиціях проектного театру. Для мене все це історії успіху.

— Запитання, можливо, теоретичного і світоглядного характеру: які часи, на ваш погляд, сьогодні переживає нова британська драма? Тобто які теми, тренди, проблеми насамперед виявляє? І які імена драматургів (окрім тих, яких знаємо) варті більшої уваги з боку медіа та режисерів? 

— Мені важко визначати тренди, адже я не театральний фахівець. Радше, я досвідчений глядач. Але, зважаючи на свій досвід участі у Британських шоукейсах, можу сказати, що кількість молодих режисерів, які пишуть свої власні вистави/тексти, невпинно зростає. 

Це можна пояснити економічними причинами. Молоді режисери не мають можливості сплачувати роялті, тому доводиться і писати, і ставити самим. 

А ось серед сучасних британських драматургів хотіла б назвати Джеза Баттерворта (Jez Butterworth), Ніка Пейна (Nick Payne), Девіда Грейга (David Greig), Полі Стенхем (Poly Stenham), Люсі Преббл (Lucy Prebble). Але це, звісно, не повний перелік. На жаль, в Україні мало перекладають драматургію, тому Taking the Stage cтав майданчиком для першопрочитання багатьох сучасних британських п'єс. 

— Як вважаєте, нинішня тривала соціально-політична криза навколо Brexit може бути імпульсом до нових драматургічних пошуків-текстів? І наскільки, взагалі, теперішня британська драма гостросоціальна, — адже великі проекти великих британських театрів (які часто бачимо в рамках кінотеатральних показів) — це частіше нові режисерські трактування великих шекспірівських п'єс або інших класичних текстів?

— Зазвичай британський театр, а радше — драматурги, режисери швидко реагують на те, що відбувається навколо. Практично, все, що має резонанс у суспільстві, проговорюється на сцені. Всі теми, від війни в Іраку, проблем сирійських біженців, проблем бідності, змін клімату — до прав ЛГБТ, виносяться і обговорюються. 

Ви маєте рацію, великі британські сцени справді віддають перевагу матеріалові, перевіреному часом. Однак британський театр дуже різноманітний — як жанрово, так і тематично. 

До прикладу, серед головних претендентів на здобуття престижної премії Лоуренса Олів'є—2019 за найкращу нову постановку немає жодного Шекспіра, Теннесі Вільямса чи Йонеска. Всі постановки-претенденти створені на основі сучасного матеріалу, — вистава "Misty" написана й зіграна молодим режисером-драматургом Arinze Kenе. Вистава про творчу свободу сучасного Лондона поєднує в собі елементи театру, музичного гігу та поетичної вечірки. 

Другий претендент "Трилогія Лехманів" — "Lehman Trilogy" — історичний екскурс у життя братів Лехманів, чия імперія через 165 років після її заснування спричинила одну з найпотужніших фінансових криз. 

Ще один претендент — сучасна соціальна драма "Піт" ("Sweat") про життя найбідніших американців, за п'єсою пулітцерівського лауреата Лінн Нотедж (Lynn Nottage) І насамкінець — драма "Спадок" ("Inheritance") — сучасна адаптація книжки "Говардс Енд" (Howards End, 1910) англійського письменника Форстера (E.M. Forster), в якій дія переноситься у Нью-Йорк кінця XX ст. і розповідає про покоління хлопців-геїв у великому місті. 

— Можливо, ви як ніхто дуже пильно стежите за молодими українськими режисерами, котрі охоче відгукуються на ініціативи Taking the stage. Отже, за ким із них бачите цікаве майбутнє в нашому (і не тільки нашому) театрі? Хто з талановитих і перспективних досі не відгукнувся на привабливу програму Taking the stage? І, до речі, можливо, є ідея в рамках програми спеціально підбадьорити виключно режисерів — тих, кому 60+, адже деякі з них наразі перебувають у доволі кризових сутінках сценічного життя? 

— На мою думку, в Україні саме зараз відбувається колосальні зміни в царині театру. Змінюються репертуар, підходи до творення театру. Театр стає різноманітнішим. У нього приходять і знаходять себе багато талановитих людей. Сподіваюся, Taking the Stage якимось чином сприяє цим змінам. 

Як ви знаєте, в нашому конкурсі немає вікових обмежень, але мені здається, що сам формат конкурсу/змаганння — історія для молодих людей, котрим потрібні поштовх, допомога, аби зробити перший крок, створити собі ім'я. У кого немає вдосталь ресурсів, аби поставити те, що хочеться, про що мріється. Крім того, й ризикувати ще нічим. При цьому щороку в нас бувають заявки від режисерів різного віку. Потрапляли вони й до фіналістів. Однак перемогу журі завжди віддавало молоді. 

бубнова - куры
Валерія Ландар
"Ножі в курях"

— На жаль, не всі цікаві сценічні проекти в рамках Taking the stage мають тривале життя. Можливо, виняток — "Ножі в курях" Володимира Кучинського. Чи може бути продовження такого життя, наприклад, у вистави "Психоз" режисерки Рози Саркісян? Або в деяких інших постановок, котрі передчасно зникли з афіш?

— Справді, жаль, що не всі сценічні проекти мали тривале життя. Але це вже питання менеджменту. Адже постановка — не спринт, а, радше, біг на середню або довгу дистанцію. Треба вміти розрахувати сили, щоб не лише вийшла прем'єра, а вистава мала повноцінне життя. 

В Україні лише зароджується таке поняття як театральний продюсер — тобто фахівець, який не тільки добре знається на театрі, а й має організаторські, менеджерські здібності, вміє працювати з фінансами та людьми. 

Впродовж усього часу існування конкурсу ми, власне, з колегами з ГО "Театральна Платформа" працювали над створенням такого процесу, де б у журі була можливість оцінити не лише якість задуму, а й здібності режисера та його команди довести проект до кінця. 

— Чи можлива в рамках Taking the stage — у майбутньому — спеціальна програма, яка б охоплювала творчість лише одного автора? Не обов'язково Шекспіра. Можливо, Мартіна Макдони чи інших. Взагалі, які плани Taking the stage на перспективу? 

— Саме задум такого формату і обговорюємо з торішнім членом журі конкурсу і директором Івано-Франківського національного театру Ростиславом Держипільським. Ідеться про такий спец edition Taking the Stage, що міг би бути присвячений Шекспіру. 

Хочеться створити формат, у якому знайдеться більше місця для обміну досвідом між тими, хто творить театр у Британії і в Україні. Мені здається, є чим обмінюватися. 

— Ви згадали в розмові Євгена Мерзлякова… Уточніть, будь ласка, чи є інші українські режисери, раніше задіяні в Taking the stage, котрим усе-таки вдалося потрапити на стажування в один із британських театрів, а можливо, й зацікавити собою когось із британських продюсерів — тобто хоча би спробувати стати перспективним гравцем на британському театральному ринку? 

— Так, радше, були ознайомчі візити — Євгена Мерзлякова, режисера Луганського драматичного театру до Вельсу; Кіри Малініної, незалежної режисерки/драматургині з Харкова, до Галла (Hull). 

А ось буквально два тижні тому з Великої Британії повернулися Дмитро Захоженко, Макс Голенко, Ярослава Кравченко, Роза Саркісян, Надя Соколенко. Вони брали участь у програмі IETM. Завдяки своїй участі у програмі Тамара Трунова отримала запрошення до Манчестера, де випустила нову постановку в одному з найбільших британських театрів Royal Exchange Theatre. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво