ЗАТЕМНИЛОСЯ - Архів - dt.ua

ЗАТЕМНИЛОСЯ

6 вересня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 6 вересня-13 вересня

Як відомо, наш Президент усією душею, а також двома руками, однією з яких навіть поставив особистий підпис під відповідним указом, — за відкритість у діяльності органів державної влади...

Як відомо, наш Президент усією душею, а також двома руками, однією з яких навіть поставив особистий підпис під відповідним указом, — за відкритість у діяльності органів державної влади. Та хто ж у нашій демократичній державі слухається Президента? У креаторів, виписаних із Першопрестольної, чия специфічна говірка дедалі частіше звучить у районі печерських пагорбів, своє бачення відкритості. Й інформаційна політика Банкової будується в суворій відповідності з ним. «Адміністрація Президента справді раніше працювала зі ЗМІ інакше, і в цьому немає ніякої таємниці», — із обеззброюючою щирістю зізналася прес-секретар глави держави Олена Громницька у відповідь на запитання журналістів, чому на виступ Леоніда Кучми на засіданні уряду не допустили жодного представника мас-медіа. При цьому темою засідання була не проблема національної безпеки й навіть не питання про торгівлю зброєю, що могло б виправдати умови підвищеної таємності. З членами Кабінету міністрів Леонід Данилович ділився своїми міркуваннями стосовно ідеї конституційної реформи, що осінила його. За виснажливе чекання під дверима залу засідань журналістів нагородили великодушним дозволом здати відеокасети, аби згодом отримати змонтований у спеціальній студії виступ гаранта. Також пишучій братії запропонували відредагований текст стенограми.

Щодо відкритості діяльності опозиції ніяких указів не було. Але це, як ви розумієте, зовсім не означає, що президентське оточення цілком байдуже до цього питання. І свідчення того — довгий еволюційний шлях творчої думки творців «єдиного інформаційного простору». Етапи його такі. Спочатку в мас-медійному полі існували дві протилежні точки зору на ключові політичні питання. Потім почала переважати офіційна, але при цьому опозиційна, хоча й дедалі символічніше, усе-таки була присутня. Згодом почався період «закидання яйцями» найяскравіших представників антивладних настроїв. Але, як показала передвиборна кампанія, такий метод боротьби з дисидентськими елементами дає ефект, діаметрально протилежний бажаному. Це доводять результати соцдослідження, недавно проведеного Центром Разумкова. На запитання «Чи довіряєте ви інформації про дії опозиційних сил і лідерів, яку одержуєте з загальнодержавних каналів телебачення?», 58,8% опитаних відповіли «ні». І ось тепер на озброєння взято модернізований засіб боротьби з опозицією — повна відсутність у пропрезидентських ЗМІ навіть згадок про неї та її представників, тобто ігнорування.

Саме так — «прохання ігнорувати» — позначено всі інформаційні приводи, що подаються опозиціонерами, у так званому «темнику», оприлюдненому цього тижня з легкої руки глави парламентського комітету з питань свободи слова Миколою Томенком. Документ виконано в найкращих традиціях інструкцій, що виходять із коридорів Банкової та стосуються висвітлення головних політичних подій газетами й телекомпаніями: на ньому немає печатки й підпису, зате є гриф «Для службового користування». Одержавши його від журналіста одного з загальнонаціональних телеканалів, пан Томенко вважає документ далеко не липою хоча б тому, що аналіз інформаційних сюжетів і статей свідчить: рекомендації виконуються. Наші колеги з «Української правди» також не полінувалися провести порівняльний аналіз і виявили майже стовідсотковий збіг того, що наказується, із тим, що одержує споживач інформації на виході. У «темнику», приміром, говориться, щоб «заклики до дружби з «Нашою Україною» із боку політичних сил, що підтримують Президента, озвучувалися тільки висловлюваннями Сергія Тигипка, а не іншими коментаторами», — і на всіх каналах з’являються цілком однакові синхрони лідера «Трудової України». Вказується в «темнику» використовувати текст відкритого листа Віктора Ющенка та його статті в «ДТ» «для демонстрування суперечливості позиції «Нашої України» щодо телезвернення Л.Кучми» — і в одній із газет пишеться: «...Недавно блок «НУ» вважав необхідним перехід до парламентсько-президентської республіки. А тепер, на думку Ющенка, «ще не час», суспільство й політикум, мовляв, не дозріли».

Не залишився без уваги й організований цього тижня Центром Разумкова «круглий стіл», присвячений президентським ініціативам реформувати політичну систему. У «темнику» стосовно цієї події міститься рекомендація «виключати висвітлення будь-яких тез, що ставлять під сумнів серйозність ініціатив Президента». Оскільки ми там були, то можемо засвідчити: тільки такі тези на «круглому столі» і звучали. Як результат відсутність навіть згадки про захід на всіх загальнонаціональних каналах, за винятком «1+1», який показав сюжет пізно вночі.

За даними «ДТ», такі інструкції надходять на шість телевізійних каналів. Кілька з них мають аналогічний досвід роботи ще з виборів. Яким чином цитований документ вийшов за межі звичного кола свого існування, незрозуміло. Хоча, подейкують, збої в системі бували й раніше. Так, на одному з відносно незалежних каналів, під час відсутності його керівництва «темник» потрапив до представників творчого колективу телекомпанії. Не зіпсовані настільки цинічним ставленням до їхньої праці, журналісти були настільки шоковані, що навіть зібралися писати відкритий лист Президенту з цього приводу. Але до виносу сміття з хати тоді не дійшло — вчасно повернулося керівництво, якому вдалося зам’яти конфлікт.

Заборони на українському TV існують не тільки щодо окремих політиків, табуйовано й окремі комерційні фірми та підприємства. За деякими даними, на «Інтері», ICTV, «1+1», УТ-1, СТБ, ТРК «Ера» заборонено згадувати «Дніпроспецсталь», «Данко», всі донецькі фірми. До речі, про Донецьк. Розповідають, що до Дня шахтаря на УТ-1 було записано інтерв’ю донецького губернатора Віктора Януковича. Але напередодні його виходу в ефір на Мельникова, 41 завітали представники телерадіокомпанії «Альтернатива» і ознайомилися з записом. Після цього інтерв’ю так і не вийшло в ефір. Цікавий випадок стався й на іншому телеканалі. Там до виходу підготували сюжет про одну з вищезгаданих фірм. Перед початком передачі відомому телеведучому, у передачі котрого цей сюжет мав вийти, зателефонували з президентської адміністрації та повідомили, що матеріал не може бути показаний, оскільки журналіст одержав за нього гроші. Слід віддати належне телезірці: він заявив, що виконає розпорядження тільки після того, як йому нададуть докази передачі грошей.

Однак такі прояви «самостійності» не роблять погоди на підконтрольних телеканалах. І руху опору найближчим часом там не очікується. Принаймні керівники новозалучених до процесу цензурування компаній не ризикнуть, за їхніми словами, підняти голос проти ситуації, що склалася, поки таке бажання не з’явиться хоча б у ще двох-трьох їхніх товаришів за нещастям. Утім нещасними телеменеджери провідних українських каналів, схоже, не почуваються. Тож сподіватися на пробудження в них іншого почуття — корпоративної солідарності — навряд чи варто. Прорив інформаційної блокади поки що, найімовіріше, залишається справою рук самої опозиції. Яким чином можна впливати на ситуацію? Чи можливо розв’язати цю проблему судовим шляхом? За коментарями з цього приводу «ДТ» звернулося до голови парламентського комітету з питань свободи слова й інформації Миколи Томенка.

— З погляду моралі, практика розсилання «темників» — це прояв зневаги до журналістів, упослідження їх. У будь-якому засобі масової інформації інформаційна політика завжди будується на тиждень. Там проходять творчі наради, летючки, де обговорюються інформаційні приводи, важливість тієї чи іншої події та засоби її висвітлення. Тепер цю найважливішу складову журналістського творчого процесу вилучено, і сенс журналістської діяльності вихолощується.

— Фактично це означає заборону на професію?

— Загалом, так. Проте, виносячи «темник» на світ, я, як і ті, хто мені його передав, керувався не тільки моральними, а й економічними міркуваннями. Проблема випуску прибуткового продукту для інформаційного ринку залишається актуальною. Ніхто цього завдання не знімає. Можна поважати Медведчука з його мисленням, Васильєва з його ідеями, але власники мас-медіа чудово розуміють, що Медведчуки й Васильєви як приходять, так і йдуть собі, а прибуткові медіа треба робити.

— Либонь ні для кого не таємниця, що фінансове благополуччя будь-якого підприємства в країні, зокрема й мас-медійного, залежить від доброї волі персоналій того закладу, у якому трудяться згадані вами добродії.

— Не факт. Принаймні не в буквальному значенні. Ось наш комітет улаштував обговорення, яким бути закону про рекламу. Насправді, хоч як це парадоксально, я допомагаю заробляти гроші основним пропрезидентським медіа-холдингам.

— Яким чином?

— Я готовий говорити з ними, як змінити законодавство, щоб воно давало можливість збільшити рекламний ринок України і, таким чином, фінансові надходження від реклами до ключових медіа-холдингів країни. Отже, певною мірою я мислю як ідеаліст, котрий вважає: що більше грошей на рекламному ринку України, то більше буде авторських програм, серіалів вітчизняного виробництва, то більше зароблятимуть журналісти тощо. Хоча насправді це логіка економічного мислення. І я сподіваюся, що таке саме мислення й у власників медіа. У реальності чиниться тихий опір тому, що хтось намагається керувати телекомпаніями ззовні...

— Так? І чим же це підтверджується?

— Ну, хоча б аналізом виконання вказівок. По-справжньому тотальне виконання вказівок президентської адміністрації поки що спостерігається в есдепеушного холдингу. В інших — принципові моменти висвітлюються, а решта ігнорується. Останні документи, на кшталт «темника» на тиждень 36, якщо мені вдасться їх одержати, загалом обіцяють бути сенсаційними. За моїми даними, у чорний список тих, кого ЗМІ рекомендовано обходити стороною, потрапили двоє дуже цікавих чоловіків — Володимир Литвин і Анатолій Кінах. Це не опозиціонери, а керівники законодавчої та виконавчої влади, котрі за визначенням повинні бути в інформаційному просторі. Навіть не уявляю, як новинарники виконуватимуть таку вказівку. Мені здається, що дуже багато людей у пропрезидентському оточенні, не дуже близьких до київської групи, починають розуміти: це вже переходить межі здорового глузду. І головне, до них приходить розуміння того, що нав’язувані правила поведінки сьогодні ущемлюють не лише їхню гідність і професіоналізм, а також їхні бізнесові інтереси. Оскільки більшість людей, що вклали якісь кошти в медіа-ринок і залишаються в ньому, прийшли сюди всерйоз і надовго. І вони не можуть дозволити собі некомерційні, неприбуткові проекти. Найяскравіше цю проблему ілюструє ситуація з Національною радою з телебачення й радіомовлення. Через суперечності між двома групами впливу на Президента, питання про функціонування Нацради зависло. Сподіваюся, що так звана економічна група переможе так звану політичну, зацікавлену в тому, щоб діяльність Нацради було паралізовано. Оскільки Нацрада дозволяє робити телебізнес стабільним і прибутковим: коли вона видає на п’ять років ліцензію, вона піднімає ціну телетовару. Якщо ж вдасться підвісити Нацраду, позбавити її можливості працювати й передати право видачі ліцензій Держкомзв’язку й Державному комітету з питань інформаційної політики, які продовжуватимуть дію ліцензій на півроку, потім ще на якийсь короткий термін, то власники телерадіокомпаній втратять інтерес до розвитку свого бізнесу, оскільки він просто втратить перспективу. А щойно люди починають мислити категоріями бізнесу, а не політики, усі проблеми з цензурою та вказівками Банкової з приводу висвітлення тих чи інших подій поступово втрачають свою гостроту й актуальність.

— Хоч якою розумною ваша теорія здавалася б, а на практиці ми поки що бачимо цілком інакшу картину. Як впливати на ситуацію вже сьогодні, не чекаючи, поки в головах людей остаточно й безповоротно переможе економічний спосіб мислення? Можливо, вдатися до судового вирішення питання? Адже порушується конституційне право людей на одержання правдивої інформації.

— Я розмовляв із тими, хто знайомий із судовими публічними прецедентами такого роду. Залишилося знайти людину, готову виступити позивачем у суді. Річ у тому, що я не готовий назвати того, хто передав мені той-таки «темник». До того ж це не офіційний документ, там немає ні підпису, ні печатки. Необхідно знайти журналістів, причому елітних журналістів, котрі обіймають вагому посаду й готові свідчити про факти нав’язування ЗМІ певної редакційної політики. Я розмовляв із представниками безлічі міжнародних структур, які пообіцяли оплатити послуги найдорожчих адвокатів для створення прецеденту: щоб хтось із журналістів заявив про конкретний приклад політичної цензури, і орган державної влади чи конкретний чиновник програв цей судовий процес. Але я розумію, у якій країні ми живемо, і розумію, що поки що такого гіпотетичного журналіста я не знайду. Але, певне, потрібно шукати.

— Ви говорите про журналіста, а чи не може звернутися в суд безпосередній споживач інформації, чиї права явно ущемлюються?

— В умовах нашого законодавства це важко. Думаю, це завдання для юристів — пошукати формулу такого прецеденту. У нашому законі про інформацію, справді, є норма про доступ до інформації. Але постає питання, до кого апелювати? 34-та стаття української Конституції містить занадто загальні положення для того, щоб її прямо використовувати... Для мене сьогодні набагато важливіше спробувати створити хоча б квазіконкуренцію шляхом появи альтернативного джерела інформації. Тобто зробити модною та популярною інформацію, яку не дають інші ЗМІ. І якщо все буде добре, перший крок ми зробимо уже у вівторок. Я вже бачив договори, поки що, правда, без підпису президента НТКУ, які п’ять телерадіокомпаній підписали з Верховною Радою України. І те, що з вівторка вперше після 1997 року ми почнемо пряму радіотрансляцію не тільки по радіо «Рокс», а ще й в ефірі Національної радіокомпанії, вважаю досить серйозним прогресом. Вся Україна знову зможе слухати сесію парламенту, не виходячи з кухні. І якщо ступінь політичного конфлікту буде серйозним, опозиція, думаю, має достатній інтелектуальний потенціал, аби розробити дійову стратегію інформаційної політики в сесійному залі. Ставити запитання і виступати будуть не всі 110 депутатів «Нашої України» та фракції комуністів, а чоловік п’ять «речників», котрі можуть чітко й конкретно сформулювати позицію політичної сили, яку вони представляють. Це буде форма комунікації з людьми, котрі цікавляться політикою.

Крім того, ми підписали договір і про сорокахвилинну програму в прямому ефірі національної телекомпанії за участю лідерів парламентських фракцій.

— І пан Сторожук пішов на це? Яким чином вам вдалося одержати його згоду?

— У нас є така річ, яку я називаю корпоративним інтересом парламенту. І в даному випадку я вдячний за його позицію Володимиру Литвину. Оскільки в цій ситуації він виступив не як представник Президента у Верховній Раді, а як спікер парламенту. І цей корпоративний інтерес привів до того, що за постанову, запропоновану нами, проголосував 331 депутат. Це надає мені право бути досить жорстким у переговорах, оскільки це навіть більше від конституційної більшості. Більше того, постанову про висвітлення нинішньої сесії ми затвердили наприкінці минулої. І цим позбавили грунту традиційний аргумент проти ведення трансляції: мовляв, не можна встигнути забезпечити фінансово-організаційну підтримку договору. Чотири з п’яти договорів комітет уже підписав. І відповідні санкції за невиконання їх передбачено. Залишився непідписаним договір тільки зі Сторожуком. Але наша з ним боротьба завершилася компромісом: вихід сорокахвилинної програми передбачено не в найзручніший час — о 12 годині у суботу, — але все-таки вона виходитиме. А в перспективі — створення парламентського кабельного телебачення, яке буде внесено в мінімальний пакет кабельних послуг. Програма-максимум — зробити це до третьої сесії.

— І поки що, я так розумію, інших методів боротьби з інформаційною блокадою в опозиції немає?

— Гандж нинішнього методу боротьби влади з опозицією в інформаційному просторі полягає в тому, що будь-який брак інформації стимулює та підвищує ступінь інтересу до предмета замовчування. І поява, навіть у менш популярних медіа, цієї інформації об’єктивно привертатиме увагу до цих ЗМІ, підвищуючи їхню популярність. Оскільки в них можна буде прочитати й побачити те, про що не пишуть і не показують взагалі. Говорити правду поступово стане економічно вигідно. На мій погляд, це найоптимальніший метод.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво