Засукаємо рукави і тричі плюнемо через ліве плече - Архів - dt.ua

Засукаємо рукави і тричі плюнемо через ліве плече

9 грудня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №48, 9 грудня-16 грудня

Нарешті! Заповітна абревіатура — ПДЧ — з’явилася в спільному українсько-натовському документі. ...

Нарешті! Заповітна абревіатура — ПДЧ — з’явилася в спільному українсько-натовському документі. У четвер у Брюсселі за результатами чергового засідання Комісії Україна—НАТО (КУН) на рівні міністрів закордонних справ було оприлюднено Спільну заяву, в п.4 якої сказано буквально таке: «Міністри країн—членів альянсу підтвердили, що двері НАТО залишаються відчиненими для європейських демократій, які бажають і здатні взяти на себе зобов’язання щодо членства відповідно до ст.10 Вашингтонського договору. Водночас вони підкреслили, що прогрес у досягненні цілей євроатлантичної інтеграції України, включаючи можливу участь у Плані дій щодо членства, головним чином залежатиме від конкретного, суттєвого прогресу в імплементації ключових реформ і установок».

І хоча про можливість офіційного згадування натовцями участі України в ПДЧ і про те, що вона відбудеться саме на грудневому КУНі, говорилося вже досить давно, наші дипломати до останнього дня плювали через ліве плече і стукали по дереву, боючись наврочити. Хоча в той же час і намагалися «вичавити» із натовців ще чіткіший сигнал для України. Але й отримане в результаті компромісу формулювання дає всі підстави сподіватися, що вже на весняному КУНі наприкінці квітня альянс привітає готовність нашої країни приєднатися до Плану дій щодо членства, що означатиме офіційне запрошення це зробити. І тоді перший цикл українського ПДЧ можна буде розпочати у вересні наступного року.

Нагадаємо, що виконання ПДЧ аж ніяк не є гарантією членства в альянсі, про що однозначно говориться в офіційних натовських документах. Однак усі нові члени НАТО останньої хвилі розширення пройшли цей надзвичайно корисний етап відносин із ним, і неофіційно вважається, що коли вже країну допустили до ПДЧ, то раніше чи пізніше вона стане-таки повноправним членом Організації Північноатлантичного договору.

На прес-конференції по завершенні КУН міністр закордонних справ України Борис Тарасюк знову заявив, що протягом трьох років наша країна зможе бути готовою вступити в НАТО. Однак багато експертів більш обережні у своїх прогнозах і кажуть, що до цього строку, тобто до 2008 року, Україна тільки отримає офіційне запрошення від альянсу.

Як знову підтвердив позавчора на прес-конференції в Брюсселі Б.Тарасюк, консенсусу в рамках Комісії Україна—НАТО щодо українського членства в альянсі досі немає. Натовці ж, після того як в останні місяці офіційні представники української сторони та вітчизняної преси активно обговорювали строки та дати можливого вступу України в альянс, за нашою інформацією, стали настійно рекомендувати українцям утриматися від оголошення будь-яких графіків і дат. Неважко здогадатися, що насамперед це французи, які найбільш холодно і прискіпливо з усіх країн цієї структури сприймають євроатлантичні устремління нашої країни. Оприлюднення українцями свого бачення графіка вступу України в НАТО сприймається представниками французької сторони як своєрідний тиск на альянс. Вони вважають, що Україні необхідно зайнятися конкретною роботою і зробити ще дуже багато речей у реформуванні країни, а не просто очікувати настання названих нею ж самою дат. З одного боку, із цим не можна не погодитися: склавши руки, без активних реформ у всіх сферах, дійсно, членства в НАТО не доможешся. Але з іншого боку, мабуть, слід пояснити представникам альянсу, що позначення якихось дат потрібне Україні насамперед для внутрішнього користування — для мобілізації всіх державних структур. Адже, якщо українські чиновники у своїй більшості й далі сприйматимуть нашу євроатлантичну інтеграцію як тривалий (безстроковий) процес, то й темпи інтеграції, і її результати у нас будуть відповідними — жалюгідними. І якщо оголошення конкретних дат і повинно чинити на когось тиск, то передусім на українську бюрократичну систему з метою домогтися «конкретного, суттєвого прогресу в імплементації ключових реформ і установок».

Що ж стосується французів, то, за інформацією «ДТ», саме через їхню непохитну позицію, підтриману до того ж німецькою стороною, формулювання щодо можливості приєднання України до ПДЧ у спільній заяві не вдалося зробити сильнішим. Деякі спостерігачі зазначають: якщо раніше позиція, яку займала Франція щодо України, була в альянсі визначальною, потім проблемною, то тепер вона є явною перешкодою для досягнення консенсусу в НАТО щодо майбутнього членства нашої країни. І це, вважають наші співрозмовники, уже проблема не тільки України, а й самого альянсу, в якому звучить дедалі більше голосів на підтримку нашої країни, а французька «партія» дедалі більше дисонує в цьому хорі. З одного боку, це для нас добре, оскільки завдання переконання Франції перестало бути нашою особистою справою. З іншого боку — Україна зовсім не хотіла б стати яблуком розбрату всередині НАТО.

Зрозуміло, що для пом’якшення Франції (та й Німеччини також) Україні необхідно певною мірою умиротворити Росію, надзвичайно роздратовану євроатлантичною активністю своєї сусідки. Потрібно чітко й однозначно дати зрозуміти нашому стратегічному партнеру, що і після вступу України в НАТО вона виконуватиме всі узяті на себе зобов’язання в рамках двосторонніх відносин. Що, утім, представники української сторони і намагаються робити, попри нову хвилю російських гучних погроз, пов’язаних із майбутнім членством нашої країни в НАТО. Щоправда, на наш погляд, ці погрози розраховані не стільки на офіційний Київ, скільки на український і російський електорати. Доказом чому може слугувати хоча б недавній візит українського міністра оборони в Москву. За свідченням Анатолія Гриценка, ні в розмові віч-на-віч, ні на переговорах у широкому форматі питання вступу України в НАТО чи хоча б її співробітництва з альянсом не порушували взагалі. Зате обговорювали розширення кількох проектів двостороннього україно-російського військового співробітництва, а також питання військово-технічного співробітництва (ВТС) і взаємодії оборонно-промислових комплексів (ОПК). Але колега А.Гриценка Сергій Іванов після переговорів став раптом розповідати журналістам чомусь саме про жахливі наслідки вступу України в НАТО, зокрема, згортання Росією ВТС із нашою країною. А численні російські експерти, депутати Держдуми і політологи відразу барвисто описали картинки болісної загибелі українського ОПК.

Напередодні парламентських виборів в Україні, коли багато політичних сил на повну силу експлуатуватимуть натовську страшилку, Росії гріх не допомогти їм у цьому, вирішуючи тим самим власні геополітичні інтереси. Тож ми ще побачимо і почуємо багато цікавого.

Чи Медведчук сам придумав референдум «за народною ініціативою» щодо вступу України в НАТО «замутити» чи знову якийсь Павловський підказав? Он французи з німцями як відразу пожвавилися: «А що це у вас там за референдум намічається? А яка у вас підтримка вступу в НАТО населенням?» Із приводу референдуму їм, звісно, докладно пояснили, що це найчистішої води передвиборні вигадки, про які вигадники забудуть уже на ранок 27 березня. А от давати пояснення з приводу низької підтримки населенням України її вступу в НАТО поки складніше. Інформаційна робота досі ведеться слабко, і грошей у проекті бюджету на наступний рік на реалізацію відповідної державної програми теж досі немає. Але є й гарні новини. У цій ситуації було прийнято рішення використати невитрачені за минулі роки кошти в рамках іншої держпрограми — із забезпечення позитивного міжнародного іміджу України, — а це 20 млн. гривень. На сайті зовнішньополітичного відомства уже висять оголошення про проведення тендерів на створення фільмів, теле- і радіопередач про євроатлантичну інтеграцію України.

Краще з грошима 2006 року буде й у Збройних сил. Нагадаємо, що альянс приділяє особливу увагу затвердженню українського військового бюджету на наступний рік і вважає цей аспект одним із основних тестів на серйозність українських інтеграційних намірів. Цього тижня президент Віктор Ющенко ще раз підтвердив, що наступного року ЗСУ вперше за останні 15 років будуть профінансовані в повному обсязі. За його словами, на військові потреби буде виділено понад 8 млрд. гривень.

З моменту українсько-натовської зустрічі в Києві півтора місяця тому відбулося деяке просування й у питанні українських кордонів, якому також приділяється пильна увага з боку альянсу. Нинішнього тижня президент підписав указ про деякі заходи щодо демаркації державного кордону між Україною та Російською Федерацією. Також пройшов черговий раунд переговорів із азово-керченської проблематики. І хоча по Керченській протоці сторони досі не просунулися вперед, чільник української делегації перший заступник міністра закордонних справ Антон Бутейко бачить певний прогрес у переговорах. Зокрема, за його словами, сторонам удалося «формалізувати тексти проектів договорів» із розмежування в районі Азовського та Чорного морів. А минулого тижня, нагадаємо, в Одесі було відкрито місію Євросоюзу з надання допомоги на українсько-молдавському кордоні, прозорість якого (особливо на придністровській ділянці) так хвилювала натовців.

До речі, пункт про кордони міститься й у Цільовому плані Україна—НАТО на 2006 рік (ЦП-2006), названому в Спільній заяві «амбітним». Як свідчать наші джерела, ЦП-2006, справді, амбітний і дуже нагадує за своєю філософією та стилем викладу План дій щодо членства. Нинішнього року його упорядники відмовилися від табличної форми і зробили документ більш «легкотравним» для натовської сторони. Цього разу в ньому вказано не тільки цілі, а й відповідні їм завдання з розписаними конкретними заходами щодо їхнього виконання. Це зробило План значно зрозумілішим для натовців. Крім того, на додаток до самого Цільового плану, який налічує кілька десятків сторінок, було підготовлено короткий підсумовуючий документ на шість-сім сторінок, у якому чітко перелічено наміри та зобов’язання, котрі бере на себе Україна наступного року.

Але, що найголовніше, Цільовий план на 2006 рік значно конкретніший від усіх своїх попередників. За інформацією «ДТ», президент Ющенко дав указівки врахувати всі зауваження та побажання натовської сторони при підготовці даного документа, що й було зроблено. У результаті — позитивна попередня оцінка представниками альянсу ЦП-2006. Натовці із задоволенням відзначають готовність України вислуховувати їхні поради і враховувати зауваження. Та й сама підготовка документа велася вже в іншому режимі: якщо раніше українські експерти обмінювалися пропозиціями та зауваженнями зі своїми колегами з міжнародного секретаріату альянсу поштою, то цієї осені вони сідали в Брюсселі за один стіл і разом скніли над текстом.

Позавчора учасники засідання КУН висловили в спільній заяві надію «щодо швидкого прийняття і своєчасного та рішучого виконання» Цільового плану Україна—НАТО на 2006 рік. Схоже, що на відміну від минулих років, ЦП—2006 справді буде прийнято вчасно, тобто до кінця цього року. За нашою інформацією, він перебуває вже на заключній стадії узгодження в міністерствах, і найближчим часом буде винесений на засідання урядового комітету з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, після чого буде офіційно узгоджений із НАТО.

Та головним для нашої країни є все ж таки «рішуче виконання» документа, передусім у галузі реформування всієї сфери безпеки країни, проведення вільних і справедливих виборів, здійснення судової й адміністративної реформ, боротьба з корупцією й участь у гарантуванні регіональної безпеки. За результатами цієї роботи НАТО і прийматиме в квітні рішення запрошувати або не запрошувати Україну приєднатися до Плану дій щодо членства — останнього щабля на шляху до альянсу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво