ЗАМОРОЗКИ НА ПОЧВІ НЕДОВІРИ - Архів - dt.ua

ЗАМОРОЗКИ НА ПОЧВІ НЕДОВІРИ

18 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №40, 18 жовтня-25 жовтня

«Транспарентність без кордонів» Отже, за ідеєю, уже завтра, пробувши в Україні лише тиждень, амери...

«Транспарентність без кордонів»

Отже, за ідеєю, уже завтра, пробувши в Україні лише тиждень, американські та британські експерти (що приїхали до нас для з’ясовування, продавала чи ні Україна Іраку високотехнологічну радарну систему «Кольчуга») відбудуть у Лондон. Там, за словами посла США Карлоса Паскуаля, на основі зібраної інформації підготують доповідь, після чого буде прийнято рішення про те, чи потрібна ще якась додаткова інформація. Нудитися, чекаючи на висновки експертів, доведеться недовго — сім–десять днів.

Загалом-то в Києві розраховували на приїзд не тільки американських і британських експертів (котрих, до речі, українська сторона запросила сама), а й міжнародних. Адже ще 21 вересня міністр закордонних справ України Анатолій Зленко звернувся до ООН із листом, який містить прохання провести об’єктивне й повне розслідування ситуації, пов’язаної зі звинуваченнями України в поставках озброєнь Іраку в порушення санкцій ООН. І хоча офіційна українська версія стверджує, що нині ця організація розглядає, яким чином проходитиме це розслідування, нам стало відомо, що в Раді Безпеки розгляд «українського» питання американська сторона заблокувала доти, поки свої висновки не оприлюднить американсько-британська група експертів. Навіщо це було зроблено? Американці поспішають. Минулої середи президент Буш підписав ухвалену конгресом резолюцію, яка дозволила йому використовувати силу для роззброєння Іраку, якщо не вдасться домогтися цього дипломатичним шляхом. І поки в ООН точаться запеклі дебати й безліч країн застерігає Вашингтон від односторонніх дій проти Іраку, у Сполучених Штатах повним ходом триває підготовка до воєнної операції. Отже, американці повинні бути цілком упевнені, що «загрозу для життя американських і британських пілотів зведено до мінімуму». І їм абсолютно ніколи чекати, поки ООН розбиратиметься ще й з Україною. Адже в тому-таки Іраку робота оонівських експертів роками не давала результатів.

Українській стороні постійно повторюють, що головна мета розслідування щодо України — забезпечення безпеки американських і британських пілотів. Виникає запитання: що для США є пріоритетним у їхньому розслідуванні — факт наявності «Кольчуги» в Іраку в даний момент, чи докази передачі Україною радарної системи країні-ізгою? У деяких вітчизняних аналітиків складається враження, що друге американців цікавить чомусь усе-таки більше. Ці фахівці звертають увагу на той факт, що «чорт» українського походження, загалом-то, не такий страшний, як його малюють. Адже «Кольчуга», як уже докладно описувалося навіть в американських ЗМІ, є засобом не ППО, а радіотехнічної розвідки, і володіння нею не дуже підвищить результативність полювання іракців за сучасними американськими та британськими літаками, які мінімально використовують випромінювання, і в режимі радіомовчання абсолютно непомітні навіть для «прославлених» на весь світ українських «Кольчуг». Крім того, ця радарна система не є зброєю масового знищення і (як стверджують експерти) не підпадає під дію оонівських резолюцій. Навіть якщо факт наявності «Кольчуги» в Іраку буде доведено, але при цьому не буде підтверджено, що їх передано Багдаду в обхід санкцій ООН, то (за ідеєю) їх і не слід знищувати.

Тим часом низка інших українських експертів вважає, що рішення американців розпочати пошук «доказів» в Україні, виглядає цілком логічним. По-перше, тому, що виявити мобільні комплекси на безкраїх іракських просторах дуже непросто. По-друге, іракці навряд чи виявлятимуть таку саму відкритість, як нині намагається демонструвати Україна. І, по-третє, для пошуку «Кольчуг» в Іраку міжнародним експертам буде потрібен спеціальний мандат, а на це, знов-таки, потрібен час.

Хоч як там було б, протягом тижня тринадцять висококваліфікованих експертів американсько-британської комісії, котрі представляють держдепартамент США та оборонні відомства Сполучених Штатів і Великобританії, вели інтенсивне розслідування на території України, розділившись на три групи. Одна з них працювала у військовій сфері, перераховуючи 19 «Кольчуг», що належать нашій країні, під чуйним керівництвом управління міжнародного військового співробітництва центру верифікації та військового співробітництва Генштабу ЗС України. Інша — вела політичні переговори з представниками адміністрації Президента, МЗС і РНБОУ. Третя група експертів за допомогою «Укрспецекспорту» вивчала принципи й методи експортного контролю та відвідувала оборонні підприємства, найбільший інтерес із яких, ясна річ, викликав виробник «Кольчуг» донецький «Топаз». Американсько-британській комісії українська сторона надала всі номери виготовлених у нашій країні «Кольчуг» із указанням країн, у які їх було передано.

І хоча інформація про результати розслідування поки що дуже бідна, є всі підстави вважати, що американська та британська сторони залишаться невдоволені ними й Україні буде пред’явлено претензії в недостатній відкритості та прозорості. На таке припущення наводять хоча б слова споуксмена держдепу Річарда Баучера, котрий заявив у четвер, що США «чекають від України повного й усебічного співробітництва» (отже, поки що воно таким не є, якщо американці досі «чекають»? — Т.С.); зауваження посла Паскуаля, що експерти «зберуть стільки фактів, скільки вони зможуть зібрати», і, безумовно, коментар кореспонденту Асошіейтед Прес глави іноземної комісії Алана ван Егмонда, який заявив, що після трьох днів розслідування він уже не впевнений у відкритості керівництва України. Правда, на останнє повідомлення дуже оперативно відреагувало українське МЗС, повідомивши УНІАН вустами свого заступника держсекретаря Ігоря Харченка, що після звернення до «першоджерела» з’ясувалося: «інформація, поширена деякими ЗМІ з посиланням на Алана ван Егмонда, є неточною інтерпретацією його слів». «Нам було підтверджено, — повідомляє І.Харченко, — позицію американської експертної групи про те, що вона досі перебуває в процесі встановлення фактів. Також можу сказати, що українська комісія офіційно звернулася до керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, правоохоронних органів, військових формувань України з дорученням — відповідно до положень чинного законодавства України — максимально сприяти експертам США й Великобританії, зокрема щодо передачі їм відповідних матеріалів, документів й іншої інформації, що стосується виконання покладених на них завдань, а також забезпечити їм допуск на відповідні об’єкти в Україні».

Проте, на жаль, усе-таки є підстави думати, що американці та британці мають у своєму розпорядженні деякі факти, які дозволяють їм підозрювати українську сторону в недостатній щирості. Принаймні про один із них стало відомо «ДТ». Річ у тому, що в іноземної експертної групи, крім пропонованих їй українською стороною для задоволення допитливості посадових осіб, є свій список персоналій, котрі дуже її цікавлять. І очолюють його троє видатних «ексів» — колишній глава СБУ Леонід Деркач, колишній перший заступник секретаря РНБОУ Леонід Рожен і колишній почесний консул Іраку в Україні Юрій Оршанський. Та от халепа: коли іноземні експерти висловили палке бажання поспілкуватися з названими вище носіями делікатної інформації, виявилося, що жодного з них у даний момент немає в Києві. У цьому, взагалі-то, немає нічого дивного. Дивує інше — Гідрометцентр нібито нічого не повідомляв про нелітну погоду, а Мінтранс про страйк пілотів чи авіадиспетчерів. Тож, думається, за наявності «безмежної транспарентності» й «максимального сприяння» два-три чартери протягом тижня можна було організувати.

Тож, справді, не виключено, що днів через десять нас повідомлять із Лондона про необхідність «додаткової інформації». До речі, дуже цікаво, де цю додаткову інформацію шукатимуть — знову в Україні чи коло інспектованих держав значно розшириться? Адже якщо, як не раз заявлялося, головна мета американсько-британського розслідування — «установити, скільки існує «Кольчуг» і де кожну з них розташовано», то буде цілком логічно, якщо експерти звернуться й до третіх країн — щасливих власників чудових українських радарних систем. Адже достеменно відомо (українська сторона має всі підтверджувальні документи), що під завісу існування СРСР союзне міноборони певну кількість «Кольчуг» розподілило між Азербайджаном, Білоруссю, Грузією, Росією та колишньою НДР. Згодом, наскільки відомо, до групи щасливчиків приєднався й Китай. Дуже цікаво, яку транспарентність у разі звернення до них американців продемонструють ці держави, більшість із яких є партнерами Сполучених Штатів у боротьбі зі світовим тероризмом (особливо це заслуговує на увагу, приміром, у світлі миттєвого спростування азербайджанською стороною факту наявності в них «Кольчуги» після обмовки про це Євгена Марчука). Не виключено, втім, що необхідну «додінформацію» американська влада одержить від інформованих іракських перебіжчиків. Або від колишніх представників нашої «оборонки», котрі свого часу перебралися на Захід. Але це, дуже будемо сподіватися, уже не наші проблеми. Набагато більше Україну нині має хвилювати нинішній стан її відносин із Сполученими Штатами.

Не раз збрехавши

Певне, єдиний факт, який не заперечується ні українською, ні американською сторонами — це те, що нині українсько-американські відносини перебувають у нижній точці своєї десятирічної синусоїди.

Багато представників американської сторони, хто з роздратуванням, хто з гіркотою, констатують, що останнім часом Україна робила все, щоб зіпсувати відносини зі США. Вона примудрилася налаштувати проти себе всіх тих у нинішній американській адміністрації, хто вхожий до президента Буша й від кого залежить формування політики Сполучених Штатів щодо України.

Не раз випадало чути від американців, що їхній держсекретар Пауелл вважає, що за два роки роботи в новій адміністрації в нього навряд чи була більш невдала двостороння зустріч, ніж зустріч цього року в Рейк’явіку з міністром закордонних справ України Анатолієм Зленком. Тоді у відповідь на прозорі натяки Анатолія Максимовича про необхідність зустрічі на найвищому рівні й бажаність для України підписання з НАТО плану про здобуття членства (МАР) шеф держдепу назвав ряд умов, які наша країна мусить виконати для досягнення цих цілей. Глава зовнішньополітичного відомства США на-стійливо попросив українського міністра втриматися від згадування МАР щодо України на майбутньому засіданні Комісії Україна—НАТО (КУН) на рівні міністрів закордонних справ. Подейкують, що Колін Пауелл був просто вражений, коли буквально через годину із вуст Анатолія Зленка, котрий читав заздалегідь підготовлений виступ, зірвалися слова membership action plan.

Буквально розлютилася помічник президента США з питань національної безпеки Кондоліза Райс, коли дізналася про продовження поставок української зброї в Македонію. Адже про те, що ці поставки буде негайно припинено її запевняв особисто Президент України Леонід Кучма. І що американців особливо обурило, то це відверта брехня у вічі. Адже якби українська сторона на переговорах продовжувала займати жорстку позицію та доводити, що ці поставки здійснюються на законних підставах у країну, що не перебуває під міжнародними санкціями, це була б цілком інакша ситуація. Але ж Президент погодився з американською позицією та пообіцяв. Подейкують, що відома русофілка Кондоліза Райс, і раніше не маючи особливої симпатії до України, тепер, згадуючи про нашу країну, не завжди в змозі підібрати дипломатичні вирази.

Мало не як образу всієї нації американці сприйняли той факт, що скандальна розмова Кучми з Малєвим відбулася буквально через кілька тижнів після візиту президента Клінтона в Україну, де його запевняли в найстратегічніших почуттях і, як уже повелося, просили посприяти й у МВФ, й у СОТ, й у ЄБРР, і допомогти з Чорнобилем.

Вінцем дипломатичності українського керівництва став недавній вислів Президента Кучми — що, мовляв, з адміністрацією Клінтона в нас ніяких проблем не було, а от із цими... Заява офіційного лідера України викликала глибокий шок як у республіканців, так і в демократів.

І вже навіть не хочеться згадувати про те, що на плівках Мельниченка зафіксовано нецензурну лайку українського Президента на адресу колишнього посла США Стівена Пайфера. І що в сформованій у двосторонніх відносинах ситуації керівнику інформаційного управління АП пану Васильєву навряд чи варто було приндитися, рекомендуючи нинішньому послу Карлосу Паскуалю (одному з дедалі меншої кількості «останніх могікан», котрі зберегли симпатію до України) протидіяти розповсюдженню «американської порнографії» на українських телеканалах. Набагато ефективніше й у стилі АП було б просто зателефонувати, приміром, на ICTV чи СТБ, і цю саму «порнуху» заборонити.

Знаєте, а либонь попри все це, лише три місяці тому, ще в червні-липні, американці були готові що називається «надати новий імпульс» двостороннім відносинам, і цілком серйозно обговорювалися можливості проведення двох (!) зустрічей Леоніда Кучми з Джорджем Бушем. Крім того представники США обіцяли повну підтримку Україні в її просуванні в НАТО (я дуже добре пам’ятаю просвітлені обличчя наших дипломатів і прозорі натяки на наближення «проривів»).

Та почалися заморозки: американська експертиза підтвердила автентичність розмови Кучми з Малєвим. І американці раптом із новою силою відчули, як неймовірно вони від нас утомилися. Як остогидла їм наша патологічна брехня. Як набридла реформаторська риторика без реальних реформ, жонглювання демократичними принципами при їх такому плюндруванні, що вже сприймається як виклик.

Ясна річ, можна до хрипоти сперечатися, праві чи ні у своїх висновках і діях американці. Але набагато корисніше було б подумати над тим, як можна ще врятувати вже вкриті кригою недовіри відносини зі стратегічним партнером, якого донедавна називали одним із трьох головних зовнішньополітичних пріоритетів України.

Ефективність українських потуг у врегулюванні сформованої кризової ситуації була б вищою, якби керівництво країни хоча б трішки прислухалося до думки й рекомендацій як нашого посольства у Вашингтоні, так і дипломатів із Михайлівської. А не до тих, хто може, перебуваючи з Президентом у зарубіжному відрядженні, кричати вночі в слухавку щось на кшталт «Американці проти вас!!!». Здається, для вищого керівництва країни було б помилкою вважати єдиними й достатніми американські джерела інформації глави АП Віктора Медведчука, у котрого також може бути своя окрема думка щодо відносин зі Штатами, позаяк, наскільки нам відомо, у відповідь на обережний зондаж у держдепі йому вже кілька разів дали зрозуміти, що у Вашингтоні його не чекають.

Адміністрації Президента, саме в надрах якої, як стверджують, народилася дотепна ідея направити американській стороні ноту з повідомленням про результат української експертизи взятих з Інтернету записів Мельниченка, також, мабуть, не варто було доводити американців такими творами дипломатичного епістолярного жанру до істеричного реготу.

Мабуть, варто було б усе-таки прислухатися до думки значної кількості емзеесівців, котрі наполягали на черговому переносі візиту в Київ президента Ірану — країни, яку США відносять до «осі зла».

І все-таки кілька, безумовно, розумних кроків українська сторона вже зробила. Передусім це, ясна річ, запрошення американсько-британської групи експертів. І хоч що ця група потім говорила б про рівень відкритості української сторони, треба визнати, що для України це безпрецедентний крок. Адже наша країна погодилася тією чи іншою мірою розкрити свої таємниці попри відсутність угод про обмін і захист таємної інформації як із Сполученими Штатами, так і з Великобританією. До речі, обидві ці країни відмовляються підписати з Україною такі документи протягом ось уже понад трьох років. Їх, звісно, теж можна зрозуміти, адже таку угоду наша країна має з Росією і, наскільки відомо, обмін інформацією з північною сусідкою відбувається досить активно. Але чи в змозі зрозуміти американці та британці, яка психологічна ламка йде нині в українських чиновників і військових? Що відчувають начальники перших відділів на оборонних підприємствах, дістаючи зі своїх сейфів папки з грифом «Абсолютно таємно» і передаючи їх іноземним експертам? У яких українських законах зафіксовано можливість такої передачі? Хто сьогодні може дати гарантії цим людям, що завтра їх не обвинуватять у тому, що вони показали занадто багато, розголосивши державну таємницю або, навпаки, занадто мало, й цим зірвали операцію «безмежна транспарентність» і перешкодили керівництву країни зняти з себе звинувачення?

Чи розуміє американська сторона, чого коштувало українським дипломатам переконати Президента не вживати заходів за принципом «взаємності» (а такі пропозиції до нього надходили) і підписати дозвіл на прольоти американських літаків над територією України «до кінця антитерористичної операції»?

Питання в тому, чи захочуть американці все це розуміти. Скоріш за все, дії української сторони сприйматимуться, у найкращому випадку, як належні, у найгіршому — як недостатні. І найбільша складність для тих в Україні, хто намагається знайти вихід із кризи, полягає в тому, що, як і раніше, залишається неясним — на нас поставили «хрест» чи це лише початок «шокової терапії»?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво