«Зам» пишемо — генпрокурор на думці... - Архів - dt.ua

«Зам» пишемо — генпрокурор на думці...

5 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №30, 5 серпня-12 серпня

Під час формування нової владної команди Володимира Стретовича сватали не на одну високу посаду. ...

Під час формування нової владної команди Володимира Стретовича сватали не на одну високу посаду. Але ні міністром юстиції, ні генеральним прокурором глава парламентського комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією не став. Мабуть, вирішальну роль відіграло те, що Стретович не належить до кола «осіб, наближених до імператора», а також не перебуває в тісних зв’язках із будь-ким, хто впливає на кадрову політику глави держави. Одне слово, його призначення нікому було пролобіювати. Тим більш дивно прозвучало повідомлення про очікуваний прихід головного парламентського борця з оргзлочинністю у Генеральну прокуратуру на посаду першого заступника Святослава Піскуна. Під час святкування Дня Військово-морських сил України, що відбувалося в понеділок у Криму, Віктор Ющенко звернувся до присутнього на заході Володимира Стретовича з пропозицією «йти в прокуратуру і наводити там порядок». Слід зазначити, це стало відомо з інтерв’ю «Українській правді» самого пана Стретовича. Хоча президентські слова прозвучали, як з’ясувалося, у присутності кількох десятків людей. Але набагато цікавіше інше. Запрошення зайняти один із високих кабінетів на Різницькій Стретович отримує вже не вперше. Місяць тому депутат одержав його від... генерального прокурора Святослава Піскуна, який запропонував Стретовичу стати його першим заступником.

Тут необхідний невеличкий екскурс в історію стосунків між Володимиром Миколайовичем і Святославом Михайловичем. Першу критичну стрілу в Піскуна (після його другого пришестя в Генпрокуратуру) Стретович випустив у березні нинішнього року. Тоді, після смерті екс-міністра МВС, що сталася відразу ж, щойно глава Генпрокуратури заявив про намір допитати Юрія Кравченка у справі Гонгадзе, голова парламентського антикорупційного комітету виступив за відставку Святослава Піскуна. За його словами, саме заява генпрокурора призвела до загибелі основного свідка однієї з найрезонансніших справ. «Повний непрофесіоналізм, — оцінив дії Піскуна народний обранець. — Він повинен подати у відставку».

А вже у квітні генпрокурор висунув відповідні обвинувачення на адресу Володимира Миколайовича, що викликало нарікання Стретовича з приводу його напружених стосунків із Піскуном. У інтерв’ю «Львівській газеті» він повідомив, що на адресу очолюваного ним комітету надходить багато звернень зі скаргами на діяльність Піскуна. Часто ці звернення ніким не підписані. Саме за те, що три такі анонімні послання для перевірки викладених у них фактів Стретович подав президентові України у вигляді депутатського запиту на ім’я глави держави, Піскун обвинуватив депутата у зловживанні владою і службовим становищем. Про що повідомив і президенту, надіславши йому відповідного листа.

На початку літа Володимир Стретович зробив заяву про те, що вважає поновлення Святослава Піскуна на посаді генерального прокурора незаконним. Оскільки рішення про це, на думку парламентарія, мав приймати Конституційний суд, а не суд загальної юрисдикції: «За великим рахунком, якби ми жили у правовій державі, більшість рішень Генпрокуратури вже були б оскаржені в судах із посиланням на те, що посаду обіймає нелегітимний прокурор, і, відповідно, незаконними є його накази». А ще через тиждень, коли в Інтернеті з’явився запис телефонної розмови Святослава Піскуна з Віктором Пінчуком, Стретович знову висловився за відставку генпрокурора. Під час того діалогу, який нібито відбувся в грудні минулого року, Піскун просив зятя тодішнього президента вплинути на Леоніда Кучму, щоб той забезпечив потрібне рішення суду, яке дозволило б Святославу Михайловичу повернутися в генпрокурорське крісло. Факт оприлюдненої розмови сам Піскун потім категорично заперечував. Але аргумент, нібито наведений ним під час розмови, наводить на думку, що запис усе-таки не фальсифікований. Голосом, схожим на голос Піскуна, стверджувалося, що його прокурорська реінкарнація для самого Пінчука набагато краща, ніж варіант, коли генпрокурором стане Кармазін чи Стретович.

Крім переліченого, було і безліч інших критичних висловлювань Володимира Стретовича на адресу Святослава Піскуна. Тому інформація про те, що генпрокурор запропонував своєму запеклому опонентові місце першого заступника, викликала у спостерігачів, щонайменше, подив і, як наслідок, бажання зрозуміти логіку Святослава Михайловича. Річ тут, звісно ж, не в наявності в Піскуна мазохістських нахилів. Швидше за все, він одержав вагомі докази того, що президент дозрів до необхідності кадрових перестановок у ГПУ. Й інстинкт самозбереження підказав генпрокурору оптимальну лінію поведінки: потрібно виступити ініціатором запрошення на роботу в Генпрокуратуру людини, кандидатуру якої розглядає глава держави як найімовірнішу для заміщення нинішнього керівника ГПУ. Ну, хоча б для того, щоб зняти напругу у стосунках зі Стретовичем і видаватися в його очах благодійником.

Але, здається, Піскун поквапився. За словами Володимира Миколайовича, запрошуючи його на зустріч у Генпрокуратуру, призначену на 5 липня, Святослав Михайлович повідомив, що «свою пропозицію узгодив з Віктором Ющенком». Стретович же для себе вирішив: «Продовження розмови щодо мого переходу на роботу в ГПУ можливе лише після розмови з президентом». Під час візиту глави держави в парламент (коли там виникла криза, пов’язана з прийняттям законів по СОТ) йому вдалося домовитися з Віктором Андрійовичем про зустріч. Проте вона так і не відбулася. Чи то інтерес президента до цієї теми згаснув сам собою, чи то до цього доклали зусиль люди з його найближчого оточення. Але вона втратила свою актуальність. І ось тепер ініціативу виявляє вже сам гарант. Щоправда, з одним нюансом: пропозиція Стретовичу «йти працювати в Генпрокуратуру» прозвучала, однак мови про те, на якій посаді він має «наводити там порядок», не було. Якщо на найголовнішій, то Віктор Ющенко має видати указ про звільнення нинішнього прокурора і внести подання в парламент на затвердження нового. Якщо ж президент мав на увазі посаду першого заступника генпрокурора, то це вже парафія самого керівника ГПУ. Саме він повинен звільнити свого нинішнього першого заступника Сергія Винокурова і розпорядитися про призначення на його місце Володимира Стретовича. Як стало відомо «ДТ», Піскун і Стретович, які відпочивають у Криму, вже зустрічалися після того, як президент висловив своє побажання. Але Святослав Михайлович заявив Володимиру Миколайовичу, що вакансій у нього немає. Дивно, правда? А всього лише місяць тому були!

Що ж змінилося за настільки короткий строк? Cудячи з усього, у Володимира Стретовича міг з’явитися лобіст. А зміни в настроях Святослава Піскуна, дозволимо собі припустити, пояснюються тим, що цим лобістом міг бути Петро Порошенко. Прямих доказів цього в нас, звичайно, немає. Та, по-перше, сьогодні практично будь-яке кадрове питання вирішується за участі секретаря РНБОУ. А по-друге, саме він є тим, хто максимально зацікавлений в послабленні позицій Святослава Піскуна, а можливо, і в його відставці. У Петра Олексійовича також непрості стосунки зі Святославом Михайловичем. Секретар РНБОУ, який припускав спочатку, що він зможе розраховувати на повне порозуміння з Піскуном (відновленого на посаді Генпрокурора за допомогою не чужих Петру Порошенку людей), згодом розчарувався. Після низки «непорозумінь» між Піскуном і Порошенком відбулася серйозна розмова, у ході якої перший заявив другому про те, що єдиним господарем Генеральної прокуратури завжди буде лише генеральний прокурор. До того ж, Піскун відбирає в одного зі своїх заступників частину повноважень. І цим заступником виявляється Віктор Шокін, який має стійку репутацію людини Петра Порошенка.

Конфлікт заходить так далеко, що в ситуацію змушений утрутитися президент. За деякими відомостями, намагаючись знайти компроміс, Віктор Ющенко дозволяє Святославу Піскуну не брати трубку, коли телефонує Петро Порошенко, але у відповідь вимагає повернути Шокіну урізані повноваження. І хоча стосунки між секретарем РНБОУ і генеральним прокурором продовжують залишатися напруженими, до відкритих військових дій справа не доходить. Найшвидше, Петро Олексійович на якийсь час задовольняється тим, що в нього більш ніж чудові стосунки з одним із заступників генпрокурора. І живе надією на те, що в перспективі Віктор Шокін, як це буває з заступниками, зможе замінити свого шефа на його відповідальній посаді.

Ось тільки сам Шокін дедалі менше підходить на роль гідної заміни Піскуна. То дає санкцію на арешт Володимира Сацюка, підозрюваного в причетності до отруєння Віктора Ющенка, тільки через три дні після запиту СБУ, що дозволяє екс-заступнику Служби безпеки виїхати з країни. То веде відверті розмови по телефону з журналістом із приводу місцеперебування Олексія Пукача, підозрюваного в причетності до вбивства Гонгадзе, після чого в ЗМІ з’являється інформація, яка дає можливість екс-начальнику міліцейського зовнішнього спостереження зникнути з поля зору українських правоохоронних органів. До речі, на прослуховування телефону Шокіна, як і всіх інших, які мають доступ до секретної інформації зі справи Гонгадзе, надали санкцію. І хто може переконливо стверджувати, що заступника генпрокурора не притягнуть до відповідальності за розголошення таємниці слідства чи зловживання службовим становищем із досить високою можливістю доказу його вини?

Отже, секретар РНБОУ, зацікавлений у контролі над вищою наглядовою інстанцією, цілком міг перейнятися запитанням: на кого зробити ставку? Безумовно, ідея про залучення Володимира Стретовича до наведення порядку в ГПУ з перспективою заміни ним Піскуна могла спасти на думку Віктору Андрійовичу без чиєїсь допомоги. У нього зі Стретовичем, котрий очолює Християнсько-демократичний союз, який був серед партій, що створили передвиборний блок Віктора Ющенка на виборах-2002, також своя історія стосунків. І на відміну від двох, описаних вище, ця історія носить мирний, приятельський характер. Та навіть якщо від початку ідея відправити главу парламентського комітету на роботу в Генпрокуратуру належала виключно президенту, хтось же нагадав йому про неї. І не виключено, що цим «кимось» міг бути секретар РНБОУ. Останнім часом у президента були підстави залишатися незадоволеним роботою прокуратури. Крім того, здається, знайшлися люди, які з задоволенням розповіли йому, як весело проводить час генпрокурор, який перебуває на відпочинку в Криму. Треба думати, що досвідчений в кулуарних інтригах Святослав Михайлович зрозумів, що цього разу ні виступити ініціатором, ні «заграти» питання з призначенням Стретовича на одну з керівних посад у його відомство, не вдасться. До того ж він навряд чи не знає про те, хто готовий сприяти Стретовичу в освоєнні нових кадрових обріїв. Звідси і його категоричне «Місць немає!»

Що ж до самого Володимира Стретовича, то на прохання «ДТ» прокоментувати свої «творчі плани» народний депутат відповів відмовою. Зіславшись на те, що юридичного оформлення президентської ініціативи наразі не було. Та нам усе-таки вдалося отримати від нього відповіді на кілька запитань.

— Володимире Миколайовичу, президент, принаймні на словах, уповноважив вас наводити порядок у прокуратурі. А що, із вашої точки зору, там не гаразд?

— У нас дотепер прокуратура радянського зразка. Вона є елементом системи й не бачить у людині носія прав і обов’язків та основного виробника народного добробуту й могутності країни. Це звучить трохи пишномовно, але, оскільки президент виступає гарантом Конституції, гарантом прав і свобод людини, то в нього має бути відповідна інституція. Це Генеральна прокуратура. Вона має виступати тим органом, який захищає права і свободи громадянина. От цього прокуратура сьогодні не робить. Вона не бачить людину, зате чуйно сприймає потреби олігархічних кланів, груп, парламентських фракцій, обслуговуючи певні політичні інтереси. Та на вимоги самої людини з її потребами й проблемами, людини як головного носія нового української політики прокуратура не реагує. Тому головне завдання полягає в тому, щоб поставити прокуратуру на захист інтересів українського громадянина. А сьогоднішній стан справ я вважаю абсолютно ненормальним, коли прокурор — це влада, прокурор — це той, хто готовий виконати замовлення певної бізнесової структури чи команду «фас!»

— Чи потребує вдосконалення законодавство, пов’язане з діяльністю прокуратури, і які кроки на цьому напрямі необхідно здійснити насамперед?

— Я, мабуть, займуся доведенням до логічного завершення процесу прийняття нової редакції закону про прокуратуру, оскільки ми все ще користуємося законом, ухваленим 1991 року. В першому читанні ухвалено новий закон про прокуратуру, підготовлений Кармазіним і Потебеньком, але й він потребує нових підходів і нових принципів. Необхідно також прийняти закон про звернення громадян. Адже сьогодні Генеральна прокуратура отримані нею листи громадян посилає для перевірки на місця, і фактично місцевий прокурор, який скоїв негідний вчинок, отримує скаргу на самого себе. Парадокс! Звісно, він відрапортує нагору, що інформація заявника не відповідає дійсності, а отже, підстав для прокурорського втручання немає. Ось чому питання про те, як організувати реальну перевірку фактів, що містяться у зверненнях громадян, необхідно вирішувати на законодавчому рівні. Ми сьогодні настільки занедбали роботу зі скаргами громадян, що люди часто скептично оцінюють свої можливості: до колишньої влади, мовляв, було не підступитися, і за нової влади нічого не змінилося. Потрібно терміново щось змінювати, доки люди остаточно не втратили віру в державу.

— Із набранням чинності конституційною реформою за прокуратурою закріплюється функція загального нагляду. Як ви ставитеся до цього, і чи можна буде надалі щось змінити в цьому плані?

— Я поки що не готовий відповідати на це запитання, оскільки не сприймаю ту новацію Конституції, відповідно до якої прокуратурі де-юре повертається функція загального нагляду. І вважаю, що в прокуратури її не повинно бути. Це функція судової влади, оскільки саме судам підвідомчі всі конфлікти, що відбуваються в суспільстві. А прокуратура має наглядати за дотриманням державними органами й інституціями законів. Її роль у моєму баченні — встановлення режиму законності. Закон має бути однаковим на всій території країни, для всього кола осіб. Щоб не було диференціації у його застосуванні стосовно багатих і бідних, щоб в одній області закон трактували так, у іншій — інакше. Саме за це має відповідати прокуратура. Її перевага полягає в тому, що вона не належить до жодної з гілок влади. Тому вона повинна стати механізмом у руках президента, який має проводити свою правову політику. З огляду на поширеність її структури на всю територію країни, прокуратура може чутливо реагувати на всі зміни законодавства. І прокурор повинен працювати. Не сидіти й чекати, коли йому підвалить робота, а приходити на роботу і, знаючи свій план, скажімо, проводити профілактичну бесіду з учнями ПТУ, працювати з тими, хто сьогодні потрапив у його поле зору, тощо. Щоб люди відчували: у країні є прокурор і прокуратура. Тим часом як сьогодні прокуратурою лякають людей, у моєму уявленні вона має бути профілактичною структурою, що працювала б на випередження і вживала заходів, із допомогою яких можна було б запобігати негативним явищам. Інакше кажучи, переконати громадян у тому, що прокуратура стоїть на варті закону. А закон обов’язковий для всіх, незалежно від займаної посади.

— З одного боку, ви кажете про незалежність прокуратури, що не належить до жодної з гілок влади. А з іншого — стверджуєте, що вона має стати механізмом у руках президента для проведення його правової політики. Хіба одне одному не суперечить?

— Ніякої суперечності в цьому немає, оскільки це передбачено механізмом призначення генерального прокурора. Адже, згідно з Конституцією, сьогодні президент має право внести подання до Верховної Ради про призначення генпрокурора і зняти його без узгодження з парламентом. Тобто, власне, президент, який уособлює волю народу, обраний на підставі чинної Конституції, має, відповідно до Основного Закону, слугувати гарантом прав і свобод кожного громадянина. Здійснювати він це має саме через прокуратуру. При цьому, звісно, її роль не повинна скотитися до якихось репресивних функцій. Головний принцип, яким вона має керуватися: dura lex, sed lex —закон суворий, але це закон. Тобто закон — понад усе.

* * *

Наївно було б думати, що в разі, якщо Стретович справді стане першим заступником генпрокурора, Піскун створить йому режим сприяння. Новачку знадобиться час і допомога обізнаних людей, аби зорієнтуватися в ситуації і ввійти в курс справи. Можливо, руку допомоги йому простягне Віктор Шокін. Але при цьому існує можливість того, що під виглядом допомоги буде здійснено спробу приручити неофіта. Віктор Миколайович уміє викликати приязнь навіть у найбільш непіддатливих. Чого вартий лише випадок зі слідчим у справі Гонгадзе, до якого було знайдено ключик у формі допомоги вирішення проблем із його сином...

Досі Стретович зберігав авторитет порядного політика, не втягненого в кулуарні інтриги. Він не був помічений у відвертому лобіюванні сумнівних підприємницьких схем. Але становище члена колегії ГПУ багато в чому відрізняється від статусу народного обранця. Заведено вважати, що на цьому місці неможливо обійтися якщо не без даху, то принаймні без прихильного покровителя. Чітко простежується бажання Стретовича зробити таким покровителем особисто президента.

Можливо, саме цим пояснюється демонстративне публічне прагнення дистанціюватися від будь-яких центрів впливу й умисне підкреслення ролі глави держави в діяльності головного наглядового органу. Принагідно зазначимо, що раніше надмірним славослів’ям на адресу президента Володимир Миколайович не вирізнявся. А також нагадаємо, що з набранням чинності новою редакцією Конституції схвалення парламенту знадобиться не лише для призначення, а й для звільнення генерального прокурора.

Саме генеральна прокуратура та її керівник покликані якнайнещадніше зупиняти спроби глави держави порушити закон. Якщо Володимир Стретович перейметься цією ідеєю, у країни може з’явитися шанс одержати справді незалежного генпрокурора, який зуміє реформувати всю прокурорську систему. Але парадокс полягає у тому, що в такому разі прокурором йому не бути.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво