ЗА ЩО ГОЛОВНИЙ БАНКІР ОБРАЗИВСЯ НА ПРЕМ’ЄРА - Архів - dt.ua

ЗА ЩО ГОЛОВНИЙ БАНКІР ОБРАЗИВСЯ НА ПРЕМ’ЄРА

15 листопада, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №44, 15 листопада-22 листопада

Коли у тебе за спиною на тебе ж пишуть викривальні доповідні начальству, завжди стає трохи прикро, навіть якщо в цих листах усе до останньої коми суща правда...

Володимир Стельмах Анатолій Кінах
Анатолій Кінах

Коли у тебе за спиною на тебе ж пишуть викривальні доповідні начальству, завжди стає трохи прикро, навіть якщо в цих листах усе до останньої коми суща правда. Ще сильніше гризе кривда, коли ти абсолютно ніякої провини за собою не відчуваєш. І вже зовсім зле, коли ти — голова центрального банку країни, а такого роду епістолярні шедеври потрапляють на стіл Президента. Та ще й за підписом прем’єра. І до того ж містять рекомендацію про твою ж відставку.

От Володимир Семенович і образився на Анатолія Кириловича. І не посоромився в цьому публічно зізнатися. Щоправда, образився голова НБУ не за клопотання про його відставку і не за підпільну підготовку всієї операції з його «усунення», що скидалася на підступний удар нижче пояса. Образливо стало через те, як керівник виконавчої влади аргументував свої пропозиції. «Документ професійно неграмотно оформлений. Я ображений, що прем’єр-міністр не знайшов більш реальних аргументів своєї ініціативи», — саме так дослівно відреагував глава Нацбанку на спеціально скликаній прес-конференції. При цьому він наголосив, що прем’єрська мотивація просто принижує його професійну гідність.

Не в тих поцілили

За великим рахунком, попри знеособлене формулювання в листі щодо «необхідності термінового кадрового посилення керівництва Національного банку України», ніхто не сумнівається, що мали на увазі конкретно голову НБУ Володимира Стельмаха. Ось тільки халепа вийшла — багато куль із черги обвинувачень ненароком поцілили в тих, у кого прем’єр, будьте певні, стріляти не збирався.

Так, однією з головних тез листа є «низька здатність НБУ розробляти й ефективно реалізовувати грошово-кредитну і валютно-курсову політику для досягнення довгострокових цілей сталого розвитку». При цьому в документі висловлюється стурбованість щодо «відсутності кардинальних змін у стратегії монетарної політики». Констатується також, що «період економічного зростання, макроекономічної та фінансової стабільності не був використаний керівництвом Національного банку як об’єктивна передумова для відпрацювання принципово нових підходів до формування грошово-кредитної політики».

Тим часом усі зазначені питання, за винятком «ефективної реалізації», перебувають у виключній компетенції Ради Національного банку України. Це записано як у Конституції України (ст. 100), так і в Законі України «Про Національний банк України» (ст. 9). І якщо навіть сприйняти оцінки прем’єра як абсолютну істину, то разом зі Стельмахом солідарну відповідальність за ці «прорахунки» мають нести і решта членів Ради НБУ. Правління ж, відповідно до законодавства, має лише сумлінно виконувати політику, розроблену Радою Нацбанку.

Про всяк випадок нагадаємо, що до Ради НБУ входять і такі члени пропрезидентської парламентської більшості, як Ігор Шаров, Ігор Плужников, Сергій Буряк, Ернест Галієв, Федір Шпиг, Сергій Осика, нинішній міністр фінансів уряду Кінаха Ігор Юшко, екс-міністр фінансів уряду Кінаха, посол у Великобританії Ігор Мітюков, заступник глави адміністрації Президента України Валерій Хорошковський, радник Президента України Анатолій Гальчинський. Візьмемо на себе сміливість стверджувати, що в більшість із цих людей прем’єр, з огляду на своє дуже хитке становище, не те що стріляти — цілитися побоявся б.

І навряд чи Анатолій Кирилович може розраховувати, що згадані поважні особи не помітять такого очевидного «наїзду». Вже помітили. Глава Ради НБУ Анатолій Гальчинський так прямо і заявив: «Обвинувачення уряду на адресу НБУ в частині здійснення грошово-кредитної політики, по суті, стосуються не так правління банку і його голови, як Ради НБУ».

Правова казуїстика

Втім, у прем’єра є претензії не лише до «здатності розробляти» грошово-кредитну і валютно-курсову політику, а й до процесу її «ефективної реалізації». І тут слід зробити невеличку, але істотну ремарку правового характеру.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про Національний банк України», оцінка діяльності правління Національного банку в частині виконання Основних напрямів грошово-кредитної політики належить до виключної компетенції Ради НБУ. Навіть Президенту й Верховній Раді звіти про стан грошово-кредитного ринку подаються двічі на рік лише в порядку інформування. У Кабмін же Національний банк не зобов’язаний подавати звіти взагалі.

Окрім того, відповідно до тієї ж таки ст. 9, у разі кількаразового невиконання чи неналежного виконання правлінням НБУ рішень Ради банку, лише Рада НБУ наділена правом звертатися до Верховної Ради і Президента й викладати відповідні позиції.

Отже, за законом, прем’єр повинен був звернутися зі своїми зауваженнями не до Президента , а в Раду НБУ, а вже та, якби визнала аргументи вагомими, — порушувала б відповідне питання перед Президентом і парламентом.

Звернувшись же безпосередньо до Президента України, та ще й підкріпивши свої оцінки діяльності правління НБУ клопотанням про «термінове кадрове посилення» НБУ, прем’єр грубо порушив ст. 53 Закону «Про Національний банк України», відповідно до якої, «не допускається втручання органів законодавчої і виконавчої влади або їхніх посадових осіб у виконання функцій та повноважень Ради Національного банку або правління Національного банку інакше, як у рамках, визначених цим законом».

До речі, чергове засідання Ради Національного банку заплановане не пізніше як на 22 листопада, і прем’єр мав усі можливості в найбільш стислі терміни спробувати вирішити питання зміни керманича в Національному банку цілком законним шляхом.

Однак чи підтримає Рада Нацбанку таку ініціативу, якщо оцінка роботи правління центрального банку Радою НБУ докорінно відрізняється від оцінок прем’єра? Як зазначив А.Гальчинський, очолюваний ним орган у своїх офіційних рішеннях позитивно оцінив діяльність правління. При цьому він додав, що такі висновки Ради кореспондуються з позицією численних міжнародних експертів.

З-поміж останніх передусім слід виділити Міжнародний валютний фонд, чергова місія якого високо оцінила рівень проведеної Нацбанком монетарної політики. Ну, і для повноти картини, напевно, треба додати, що повну підтримку нинішньому керівникові НБУ і подив з приводу спроб його усунути висловили опитані інформагентствами глави правлінь найбільших банків (таких як «Аваль», Укрсоцбанк, «Надра», Правекс-банк), а також керівники двох найбільших вітчизняних банківських асоціацій.

Аргументи і факти

Прем’єр у своєму листі не потрудився навести багато конкретних фактів нездатності НБУ ефективно реалізовувати грошово-кредитну політику. Скажімо, зазначається, що «ключові параметри нинішньої банківської системи України не дозволяють їй повною мірою здійснювати макроекономічні функції, властиві банківським системам розвинених країн». Тут, власне, і коментувати щось складно, оскільки такий самий закид можна адресувати будь-якому іншому сектору української економіки.

Водночас не можна не зазначити, що банківська система розвивається значно швидшими темпами, ніж інші сфери.

Прем’єр обвинувачує Нацбанк у зменшенні кількості банків. Однак чому відбувається це зменшення? По-перше, в останні роки в банківській сфері активно йдуть процеси злиття та приєднання. І з цього приводу треба лише радіти, адже таким чином підвищується концентрація банківського капіталу, на необхідності якої наголошують майже всі програмні документи уряду. По-друге, кількість банків зменшується за рахунок остаточного завершення процесу ліквідації тих із них, які реально «померли» ще в середині 90-х. Фактично, банківська система просто позбувається баласту. До того ж слід врахувати, що протягом останніх двох років в Україні зареєстровано вісім нових банків, у тому числі п’ять — 2002-го.

Ще простіше парирувати закид прем’єра щодо зменшення кількості банків з участю іноземного капіталу. Ні для кого не секрет, що іноземний банківський капітал (не беручи до уваги, звісно, офшорного, російського і таких специфічних інвесторів, як ЄБРР) приходить в Україну виключно слідом за капіталом своїх клієнтів. А в тому, що в Україні відсутній інвестиційний клімат для приходу серйозних іноземних інвесторів, виконавча влада, наважимося твердити, винна все ж таки більше, ніж Національний банк.

Просто смішно було читати обвинувачення на адресу Нацбанку в частині наявності «невизначеності щодо надходжень зовнішніх кредитів». Якщо мають на увазі кредити міжнародних фінансових організацій, то остання місія МВФ однозначно заявила, що причини затримок пов’язані з чим завгодно, тільки не з монетарною політикою. Якщо ж ідеться про кредитні лінії західних банків, то прем’єру, напевно, варто було уважніше вивчити останні звіти рейтингових агентств — причини погіршення прогнозу українських рейтингів описано там дуже популярно...

Не міг, звісно, прем’єр не кинути камінь у город Нацбанку з приводу високих відсоткових ставок. Хоча вже тисячу разів на найвищих рівнях наголошувалося: головна причина цього — недостатній рівень захисту прав кредитора, що значно підвищує ризики кредитної діяльності. І прем’єр це знає не гірше за інших. Так само, як і те, що Нацбанк навіть за таких умов зміг домогтися зниження кредитних ставок поточного року майже на 10 відсоткових пунктів.

До речі, глава НБУ звинуватив прем’єр-міністра у підтасуванні цифр, які характеризують динаміку кредитних ставок. Зокрема, сказав В.Стельмах, середня кредитна ставка по банківській системі вже кілька місяців нижча 20% річних, тоді як у документі прем’єра наводиться цифра 23,5%.

Що ж до закидів у зниженні темпів зростання кредитів, то, як наголосив В.Стельмах, цей показник ось уже кілька років набагато перевищує приріст валового внутрішнього продукту і з початку поточного року становить 33,89%, при зростанні ВВП на 4,1%. При цьому постійно зростає питома вага довгострокових кредитів. За словами головного банкіра, лише у вересні-жовтні вони зросли на 1,9 млрд. грн. і в цілому на початок листопада досягли 9,3 млрд. грн., при балансовому капіталі банків 8,8 млрд.

Спроба вирішити проблеми, впровадивши механізм довгострокового рефінансування банків, поки що результатів теж не дає. І не тому, що Нацбанк не хоче, — самі банки не виявляють особливої активності. А твердження прем’єра про наявність 60 інвестпроектів на суму понад 2 млрд. грн., що їх згодні були підтримати банки, напевно, звучали б переконливіше, якби названи конкретні проекти і головне — конкретні банки, котрі хочуть їх супроводжувати. До речі, за словами В. Стельмаха, авторство ідеї довгострокового інвестиційного кредитування належить зовсім не уряду, як це стверджує А.Кінах, а Нацбанку.

Нарешті, головний банкір категорично відкинув обвинувачення в невідповідності грошово-кредитної та валютно-курсової політики НБУ цілям розвитку України, підкресливши, що головним конституційним завданням Нацбанку є підтримання національної грошової одиниці та цінової стабільності, яке НБУ успішно виконує. У цьому його цілком підтримав А.Гальчинський.

До сказаного можна лише додати, що Закон «Про Національний банк» (ст. 52) дозволяє НБУ не підтримувати політику уряду, якщо це суперечить цілям забезпечення стабільності національної валюти. І це за умов стабільності гривні дає Стельмаху додатковий аргумент на випадок будь-яких випадів із боку уряду. Так само, як і додаткове право ображатися на клопотання прем’єра про відставку.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво