З життя дипломатів - Архів - dt.ua

З життя дипломатів

26 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 26 серпня-2 вересня

Нарада послів для дипломатичного люду завжди була значною подією. У ці дні величезний будинок на М...

Нарада послів для дипломатичного люду завжди була значною подією. У ці дні величезний будинок на Михайлівській перетворюється на дзиготливий вулик, де в проміжках між численними засіданнями й нарадами народ у курилках жваво обговорює, хто куди поїде, хто звідки приїде, кого знімуть, кого призначать. Хвилювання й чекання охоплює всіх. І всі намагаються тримати носа за вітром, особливо, коли це вітер перемін.

Увесь кінець весни й початок літа МЗС лихоманило: одночасно розпочалися реструктуризація міністерства й давно очікувана ротація. Передбачалося, апогеєм цих процесів стане сьома нарада керівників дипломатичних представництв України, як зазвичай (щоправда, після чотирирічної перерви), запланована на кінець серпня. Але коли подія була не за горами, стало зрозуміло: апогею не вийде. Керівництво міністерства навіть розмірковувало, чи не перенести захід на кінець року, приурочивши його, приміром, до Дня дипломата, але зрештою таки залишило в силі колишні терміни. Із багатьох причин, серед яких особливо виділимо гостро назрілу необхідність серйозної розмови на найвищому рівні про посилення координуючої ролі МЗС у здійсненні зовнішньої політики, а також суто економічні міркування: річ у тому, що саме в серпні багато послів перебувають у відпустці на батьківщині, і, отже, держава істотно заощаджує на перельотах. Правда, нинішнього року, зекономивши на авіаквитках, МЗС розходилося не на жарт, і замість звичайних двох-трьох днів розтягнуло нараду на цілий робочий тиждень, включивши до програми, крім традиційних засідань, і спільну нараду з НАК «Нафтогаз України», і поїздку на Чорнобильську АЕС, і відвідання «Південмашу». А пленарне засідання в перший день наради пройшло не на шостому поверсі будинку на Михайлівській, а в Будинку вчителя. Правда, як запевнив журналістів глава відомства Борис Тарасюк, витрати на всі ці заходи досить скромні, і цілком МЗС по кишені. Але точних цифр при цьому міністр не назвав, пояснивши: остаточних калькуляцій у нього на руках немає, оскільки заходи ще не завершилися. Ми ж сподіватимемося, що всі витрачені на дипломатичний зліт кошти незабаром із лишком окупляться завдяки самовідданій роботі дипломатів, натхненних вищим керівництвом країни.

До речі, перші дивіденди від наради вони вже одержали. Кожен із спеціально запрошених гостей приготував дипломатам свій подарунок. Найбільший, як і належить, виявився президентський: прямо на пленарному засіданні Віктор Ющенко підписав указ про посилення координуючої ролі МЗС у сфері зовнішньої політики України (про необхідність даного акта ми докладно писали в минулому номері «ДТ»). «Міністерство закордонних справ у новій владі виступатиме центром реалізації нової зовнішньої політики України. І це єдиний повноважний інститут для проведення такої політики», — заявив президент. А Б.Тарасюк у своїй доповіді ще раз нагадав про ті порушення й пережитки минулого, яких досі не вдається позбутися. Зокрема, йшлося про укладання угод про співпрацю з іноземними партнерами без узгодження з МЗС, відкриття непередбачених законодавством представництв регіонів за кордоном, несвоєчасне узгодження чи взагалі відсутність узгодження технічних завдань на закордонні відрядження, відсутність своєчасної звітності про закордонні відрядження й укладання з іноземними партнерами угод про співробітництво. Також, розповів міністр, мають місце випадки, коли керівники окремих українських міністерств і відомств роблять зовнішньополітичні заяви, які негативно позначаються на діалозі України з іншими державами.

Як потім повідомила прес-служба МЗС, у президентському указі зазначається: із офіційними заявами, коментарями з питань зовнішньої політики України та з ініціативами міжнародного характеру можуть виступати лише президент, прем’єр і міністр закордонних справ України. Інші ж офіційні посадові особи органів виконавчої влади виступають із такими заявами, коментарями й ініціативами виключно згідно з відповідними дорученнями президента, прем’єра та глави МЗС і згідно з повноваженнями, наданими їм у встановленому законом порядку. Крім того, положеннями указу за Міністерством закордонних справ закріплюється право давати офіційні роз’яснення стосовно зовнішньополітичного курсу України.

Цікаво, що про зміст цього указу журналісти й широка громадськість мали можливість дізнатися лише зі стислого мзсівського прес-релізу й пояснень під час прес-конференції міністра закордонних справ. А на сайті президента з якихось невідомих нам причин на момент верстки цього номера (через чотири дні після видання указу) не було не лише тексту багатостраждального документа, а й навіть згадки про те, що глава держави його підписав. Не вдалося нам знайти його і на сайті Верховної Ради... Утім, не затьмарюватимемо дипломатам свято такими дрібницями, адже всі учасники наради своїми очима бачили, що президент указ підписав.

Краще продовжимо список подарунків. Таким для українських штатних євроінтеграторів стало повідомлення про те, що співголовою з українського боку Ради зі співробітництва Україна—ЄС відтепер є прем’єр Ю.Тимошенко. Про це на зустрічі з послами, відповідаючи на запитання представника нашої країни при Європейському Союзі Романа Шпека, повідомила сама Юлія Володимирівна, котра досі передоручала ці функції віце-прем’єру Олегу Рибачуку. «Тепер усе стало на свої місця, — прокоментував журналістам цю подію Р.Шпек, — адже євроінтеграцією в країні мають займатися всі відомства, а не одне». Попри пізній час (удень, відповідно до програми, Ю.Тимошенко виступити перед послами не вдалося, оскільки президент, чий виступ було заплановано першим, спочатку спізнився, а потім захопився спілкуванням з українським дипкорпусом), прем’єр справила незабутнє враження на багатьох керівників диппредставництв своєю енергією, напором і своєрідним баченням деяких зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних питань.

А голова Верховної Ради Володимир Литвин запевнив дипломатів у тому, що віднині рекомендації парламентського комітету з питань євроінтеграції матимуть імперативний характер, а ВР у цілому активніше братиме участь в євроінтеграції — адаптуватиме українське законодавство до норм ЄС, зміцнюватиме зв’язки з Європарламентом, створюватиме двосторонні й багатосторонні міжпарламентські асамблеї з парламентами країн ЄС.

Але одного, дуже важливого й бажаного подарунка дипломати так і не дочекалися. Хоча багато хто сподівався, що до наради послів стануть відомі прізвища глав диппредставництв бодай у деяких ключових для України державах. Ну, бодай у США, Росії, Німеччині, Великобританії, Іспанії. На жаль, серед тих, хто слухав тези президента про нову зовнішню політику в «нових унікальних умовах», нових послів, практично, не було. За визнанням Б.Тарасюка, приблизно третина українських диппредставництв сьогодні працює без керівника. Чи потрібно пояснювати, як це позначається на роботі посольств, коли їхні працівники перебувають у тривалому невіданні й нервовому чеканні призначення нового начальства? Або на розвитку двосторонніх відносин із конкретною країною, коли в тимчасового повіреного зовсім інші можливості для контактів, ніж у посла, котрий має доступ у найвищі кабінети в країні перебування? Багато цікавого на цю тему може розповісти нинішній глава диппредставництва України у Франції Юрій Сергєєв, котрому досі відгукується відсутність посла в цій країні протягом двох із половиною років (!) до його призначення. Але, схоже, теза про те, що історія навчає того, що нічого не навчає, укотре знаходить своє підтвердження. На сьогодні ось уже півроку немає посла України в Італії. І це при тому, що, запевняють наші дипломати, ставлення італійської сторони до української євроінтеграції, включаючи самого Сільвіо Берлусконі, уже не таке прихильне, як колись. Але саме з посольством в Італії (на жаль, одним із небагатьох) питання, практично, вирішено. Відповідно до інформації наших джерел, уже отримано агреман на його майбутнього нового керівника — Георгія Чернявського, беззмінного главу президентського протоколу. Тепер справа за малим — указом глави держави.

Давно забули, коли в них був посол України в Іспанії. Порожнє крісло керівника посольства нашої країни в Німеччині. Посла ж України у Великобританії Ігоря Мітюкова вже частіше можна побачити в Києві, ніж у Лондоні. А либонь це, повторимося, ключові для нашої країни держави, від чиєї позиції багато в чому залежить ставлення Європейського Союзу до перспектив членства в ЄС України.

Понад два місяці немає нашого посла в Сполучених Штатах. Яка ще країна може собі дозволити таке у відносинах із супердержавою? При тому, що на носі серія візитів вищих керівників України до США.

Минулого тижня міністр Тарасюк повідомив: вони з Віктором Ющенком узгодили кандидатури близько двадцяти послів. Це, звісно, вселяє певний оптимізм. Але проблема в тому, що чимало з кандидатів на посольські посади про це або ще не підозрюють, або їхні власні плани стосовно їхньої подальшої трудової діяльності не збігаються з баченням президента й міністра закордонних справ. Так, за нашою інформацією, один із двох кандидатів на посаду посла в Сполучених Штатах уже відмовився від запропонованої посади, віддавши перевагу своєму нинішньому високому кабінету й реальній близькості до Печерських пагорбів, ніж територіальній до Капітолійського. І зовсім не можна виключати, що другий кандидат, котрий займає ще вищий кабінет, також вирішить залишитися в Києві, де останнім часом з’явилася певна можливість поборотися за те, аби цей кабінет ще й розширити. Відмовився розпочати дипломатичну кар’єру й політик, котрого президент хотів би бачити повноважним представником України в Російській Федерації. Шкода. Бодай тому, що за афористичністю й цитованістю ця людина заткнула б за пасок навіть посла РФ в Україні Віктора Черномирдіна. Тепер у мзсівських кулуарах поширилися вперті чутки, що наступними кандидатами на відправку до Москви розглядаються керівник секретаріату президента Олександр Зінченко та його перший заступник Олександр Моцик (екс-заступник міністра закордонних справ).

У підвішеному стані перебуває й посольство України в Брюсселі, чий глава та представник України при Північноатлантичному альянсі Володимир Хандогій незабаром залишить Бельгію, аби обійняти посаду глави департаменту НАТО в центральному апараті МЗС. Співробітники посольства й місії побоюються, що можуть надовго залишитися без керівника в дуже відповідальний для європейської та євроатлантичної інтеграції України період. Крім того, у напрузі тримає дипломатів і інформація про те, що посольство й місія можуть бути розділені на два окремі диппредставництва, потенційними керівниками яких мзсівські чутки називають нинішнього заступника міністра іноземних справ Олега Шамшура й екс-міністра оборони Костянтина Морозова.

І до наради послів, і під час неї так часто лунали слова про те, ніби «йде планова ротація», ніби «немає жодного зведення рахунків чи політичних чисток», що мимоволі виникали сумніви з цього приводу. Але президент дав таке пояснення зміни глав деяких диппредставництв: «Оскільки йдеться про новий курс України в багатьох регіонах світу, цей курс зможуть забезпечити нові посли». У принципі така практика існує й в інших країнах: часто з приходом нової владної команди змінюються і її представники за кордоном. Тому було б досить дивно, якби, скажімо, у Білорусі зберіг свою посаду Петро Шаповал, котрий не дуже давно заявив, що відносини між Україною та РБ розвиватимуться, «попри помаранчеву революцію». Спостерігачів і експертів дивує, скоріше, інше. Приміром, неодноразово заявлялося, що саме посольство України в РФ ініціювало під час президентської кампанії відкриття в Росії чотирьох сотень додаткових дільниць і фальсифікувало документи, які обгрунтовують цю ініціативу. МЗС, наскільки відомо, провів внутрішнє розслідування, результати якого передав до Генпрокуратури. Проте посол Білоблоцький успішно продовжує трудитися в Москві відтоді, як Леонід Кучма призначив його туди на самому початку свого другого президентського терміну. Наскільки нам відомо, досить високі посади в центральному апараті МЗС займуть і деякі посли, що проводили перед виборами «спасенні» розмови зі своїми підлеглими, відмовляючи їх голосувати за опозиційного кандидата. Попри це, їхній досвід і високий професіоналізм затребуваний і новою владою.

Ситуація невизначеності зберігається не лише в представництвах України за кордоном, а й у центральному апараті, оскільки ротація триває повним ходом. За словами Б.Тарасюка, нинішнього року вона зачепила приблизно 360 чоловік. І ця цифра, переконує міністр, не повинна нікого лякати, оскільки за нормативами щорічно мають підлягати ротації 500 чоловік. Але нарікання в стінах МЗС викликає не стільки кількість переміщуваних з посади на посаду співробітників, скільки ситуація триваючої невизначеності в деяких із них. Буває, людина вже кілька місяців сидить на валізах, але й досі не знає, коли ж вона вирушить за кордон. Буває й навпаки, дипломат давно прибув на батьківщину, з усіх сил трудиться в центральному апараті, а його документи все ще не оформлено з усіма відповідними наслідками. Рядові працівники й середня ланка скаржаться, що дуже часто їхні документи довго лежать на столах у керівництва. Керівництво, своєю чергою, скаржиться, що завалене паперами, на вдумливе ознайомлення з якими просто фізично бракує часу. До того ж, спробував пояснити ситуацію один із заступників міністра, те або інше призначення має бути обговорене на колегії, а керівництво міністерства часто елементарно не може зібратися через напружений графік відряджень. Ще одну з причин паперових завалів міністр Тарасюк бачить у застарілих інструкціях, згідно з якими спілкування між різними українськими відомствами може виникати на рівні не нижче заступника міністра. Тобто, коли, приміром, співробітникові МЗС із департаменту НАТО необхідно направити певний документ в аналогічний підрозділ, скажімо, Міноборони, то цей папір не прямує відразу до адресата, а спочатку чекає підпису в заступника міністра закордонних справ, потім іде в МО й там чекає, поки з ним ознайомиться й накладе свою резолюцію заступник міністра оборони, і лише після цього, часто через значний час, документ потрапляє до того, кому безпосередньо адресований. Таку практику, вважає Б.Тарасюк, потрібно змінювати, надавши підрозділам міністерств і відомств можливість спілкуватися напряму. Це заощадить час, підвищить ефективність роботи та зменшить паперові завали на столах у керівництва. На нараді послів міністр закликав дипломатів якомога активніше використовувати електронний документообіг. «Нам ще далеко до «офісу без паперів», який нині створюють у МЗС Німеччини, — поскаржився Борис Іванович, — але ми, безумовно, маємо скоротити паперотворчість». Більшість інформації, на думку міністра, може передаватися електронними повідомленнями безпосередньо між виконавцями. Усі дипломати мають бути залучені в закриту внутрішню мережу електронного обороту документів і інформації. Зовнішньополітичне відомство нині працює в цьому напрямі та сподівається на підтримку з боку Міністерства фінансів, оскільки переконане: у результаті переходу від паперового до електронного документообігу користь буде всім — і державі, і бюджету, і громадянам, і навколишньому середовищу.

Підвищенню ефективності роботи МЗС, на думку його керівництва, має послужити й реструктуризація міністерства, у результаті якої, передбачається, повинна зрости роль департаментів, чиї директори, за словами, Б.Тарасюка, відтепер стають чи не головною ланкою в структурі відомства. На ці посади, вважає міністр, слід призначати досвідчених дипломатів, котрі мають ранг посла. Ось тільки де взяти стільки досвідчених послів, із огляду на те, що їх гостро не вистачає і для закордонних диппредставництв? Проте частину керівників департаментів уже призначено (щоправда, не всі вони є надзвичайними та повноважними). Колишні ж начальники управлінь (хто не пішов із МЗС) стали заступниками глав департаментів, що викликало в деяких із них значне невдоволення, попри збереження колишньої зарплати.

Щодо фінансового питання в цілому, то матеріальне й фінансове забезпечення працівників міністерства й дипломатичних представництв України за кордоном глава зовнішньополітичного відомства визнав незадовільним. За його словами, пропозиції про поліпшення фінансового становища українських дипломатів внесено на розгляд Кабінету міністрів і Міністерства фінансів. За свідченням учасників наради, на зустрічах із керівництвом країни вони вже отримали обіцянку: у бюджеті на 2006 рік буде виділено додаткові кошти на забезпечення роботи центрального апарата МЗС і закордонних установ.

Сьогодні, поділився інформацією з журналістами один із послів, керівник диппредставництва України в країні без складних кліматичних умов одержує (коли скласти командировочні й надбавку за ненормований робочий день) приблизно чотири тисячі доларів на місяць. Можливо, багатьом читачам, котрі живуть в Україні, ця сума видасться величезною. Але, за мірками життя за кордоном, це мізер. Гірше, кажуть, живуть лише кубинські дипломати.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво