З чого починається Батьківщина?

Дотримуючись правила, згідно з яким порядок там, де ми живемо, починається з порядку всередині і навколо нас, — у місті, про яке піде мова, відроджують дворові традиції.

Ось уже п’ятий рік поспіль на День міста в Українці з населенням 15 тисяч, проводять Фестиваль дворів, а також підбивають підсумки конкурсу на найкраще озеленення балкона та оформлення палісадників.

Про те, як це працює, навіч переконалася, побувавши на святі та об’їхавши разом з мером Українки Павлом Козирєвим усі 18 дворів, які цього року брали участь у фестивалі.

...Міський голова свій об’їзд теж зробив своєрідним елементом святкового міського шоу. У джинсах і вишиванці, на раритетному відкритому автомобілі ГАЗ, він за чотири години об’їхав усі двори, взяв участь у самодіяльності, скрізь покуштував хліб-сіль, відмовився від обов’язково пропонованих ста грамів, вручив кожному двору прапор Українки, а дітям — квитки в луна-парк, і від кожного двору отримав пакети з пропозиціями щодо поліпшення життя міста.

Що таке Українка?

Щоб зрозуміти специфіку місцевих дворів, потрібен екскурс в історію. Українці всього 43 роки, вона будувалася як місто енергетиків одночасно з будівництвом Трипільської ТЕС.

Це позначилося як на самій архітектурі міста, так і на людях, які там живуть. Забудова: типові п’ятиповерхові хрущовки поліпшеного планування, дев’ятиповерхівки брежнєвських часів і низка новобудов, ціни на квадратний метр у яких не поступаються київським. Зважаючи на близькість до Києва (40 км) і престижний конча-заспівський напрямок, саме сюди потягнулися кияни, які готові витратити годину на дорогу заради прогулянок у дворі серед сосен, чистого повітря і дивовижного виду на Дніпро або Стугну.

Не дивно, що в місті великий відсоток інтелігенції з вищою освітою в усіх вікових категоріях. А також безліч творчих особистостей.

Старі двори...

Потопаючі в зелені п’ятиповерхівки. Доглянуті палісадники, традиційні лавки біля вхідних дверей, відполіровані до блиску всезнаючими бабусями.

У кожному такому дворі на нас чекав довжелезний накритий стіл з різною смакотою, з групою мешканців під управлінням досвідченої активної дами, у більшості випадків — шкільної вчительки. Святково оформлена сцена, зграйка дітлахів з художньою самодіяльністю, задушевними українськими піснями, а далі — хто на що здатен: стенди з фотографіями сімей, картини художників, вишивка, ліплення, чудові макраме, різьблення по дереву, дефіле: кожен талант — мешканець будинку — мав можливість показати себе.

Діти готувалися, виступали, хвилювалися. Як, утім, і дорослі..

Вирізнялися активністю і молоді мами-тата. Один з дворів зустрів нас апетитним запахом плову, який поширювався з чавунного казана на багатті. Над казаном чаклував парубок у бандані — бармен Максим Лиховайдер. «Зібралися хлопці, роздобули казан, нарубали дров — тепер чаклую над фірмовим рецептом, — усміхається Максим, — і наші діти при роботі, в усьому допомагають. Хорошу відродили справу, потрібну».

В одному з таких дворів на вулиці Енергетиків, 12, минуло дитинство і мера міста. «Пашку ми добре пам’ятаємо, — ділиться спогадами літній чоловік. — Як відчинить вікна, виставить динамік, врубає Макаревича на всю потужність, здебільшого одну й ту саму пісню — «Что за глупый скворец». Просимо зменшити звук — він ні в яку! Доводилося з мамою його домовлятися».

Вистачає талантів і в дев’ятиповерхівках. На святі двору «Горизонт» вразив чоловічий хор «Терен» під керівництвом Ореста Сташківа, а двір «Дніпровська юність» підкорив конкурсом на кращий яблучний пиріг. Кожен чимось здивував: лунали пісні, скрипка, гітара, гармонь, дівчина потішила танцем живота, юні гімнастки — ефектними композиціями, малята зворушливо декламували вірші.

«Летючі хохланці»

На подив добре організувалися елітні новобудови. Активістами тут виступили переважно батьки дітлахів, які охоче беруть участь у самодіяльності. Тут, на імпровізованих «шведських» столах переважали кулінарні шедеври найближчого супермаркету, але сама святкова програма, оформлення сцени і навколишній антураж викликали приємний подив.

— Ми працюємо в Києві, щодня їздимо туди й назад, і якби не Фестиваль дворів, то й не знали б одне про одного, — ділиться враженнями тато, тримаючи за руку сина. — Та й нам, дорослим, простіше. Навіть у плані безконфліктного вирішення побутових питань. Наприклад, те ж таки паркування. Адже сусідські стосунки зобов’язують бодай до уважного ставлення одне до одного. І дітей у двір випускаємо не боячись. Можна навіть попросити наглянути, вже знаєш, до кого саме звертатися.

— А чому таку назву вибрали для двору — «Летючий хохланець»?

— Та тому що злетілися сюди з усієї України. Вдало приземлилися. Перезнайомилися, подружилися завдяки фестивалю. Для наших дітей це свято — ціла подія. Готуються заздалегідь, і нас смикають, втягують у процес.

Біля будинку виставка картин, фотографій. Свої роботи і роботи своїх учнів представив почесний громадянин Українки народний художник і педагог Олександр Корж. Цікава виставка фоторобіт «А у нас у дворі» фотохудожниці і активістки фестивалю Оксани Пирогової.

Оксана теж переїхала в Українку з Києва. «Моїй доньці Яночці п’ять років. Ми з нею охоче беремо участь у цьому заході. Я щаслива, що своїми роботами приношу людям радість, що саме у фотографії знайшла своє творче призначення».

У наступному дворі «Сосновий бір» на нас чекала чудова виставка вишивки та ляльок. А ще — оригінальний палісадник з чорнобривців, космеї та інших квітів, які утворюють неймовірні фігури, починаючи з плетеної ворони... Його авторка — переможниця фестивалю палісадників Наталя Соколова. «Такі конкурси стимулюють кожну господиню до чистоти і порядку не тільки всередині свого дому, а й на його фасадному боці, — каже Наталія Іванівна. У результаті вулиці мають охайний і креативний вигляд. Та й отримати таку премію привселюдно дуже приємно. Адже це рівнозначно визнанню тебе як суперової господині».

Мотивації

Призи переможцям конкурсу на найкращий палісадник становлять 500, 300 і 150 гривень за три перші місця. Нагороди разом з букетами квітів і сувенірами урочисто вручає особисто мер з головної сцени міста. А імена переможців і фото їхніх робіт опублікують на перших сторінках місцевої газети і сайті міста.

Мерія, зі свого боку, гарантує всім учасникам змагання регулярне поливання палісадників і прибирання території. І, треба сказати, свої обіцянки виконує.

...Перший фестиваль зібрав усього п’ять дворів. Спочатку головною мотивацією зробили гроші. Визначали трьох переможців і видавали на кожного по 10 тисяч гривень призових. Але через кілька років активісти дворів самі звернулися до нас з проханням відмовитися від такої практики, мотивуючи це тим, що починають між собою ворогувати. Дуже багато незадоволених, та й об’єктивно судити, хто кращий, досить складно. Адже готуються всі! А для дітей, які виступають, узагалі поразка стає справжньою трагедією. Вони не можуть зрозуміти — чому, адже вони виступали не гірше.

Тепер на кожен двір з доброчинного фонду виділяємо по одній тисячі гривень на підготовку заходу. Цього року їх уже 18. Гроші отримує старший по будинку, котрий і бере на себе функції організатора. З мешканців будинку він збирає актив, на якому вирішують, як саме і на що витратити виділені кошти. Все інше роблять у складчину.

Безперечно, є двори, в яких організувати мешканців дуже проблематично, активіст наймає масовика-витівника і робить хоча б розважальну програму з участю дітей. Досвід показує, що наступного року мами діток стають у цьому плані активнішими.

А щоб зацікавити молодь, яка у Фестивалі дворів особливої участі не бере, цього року запровадили ще одну ініціативу — дискотеку однокласників як завершальний акцент Дня міста.

«Что за глупый скворец…»

Досвід Українки при правильному його впровадженні цілком можна застосовувати і в мегаполісах. Адже в кожному з нас, десь глибоко в підсвідомості, живе туга за давно забутим відчуттям спорідненості, коли, сидячи за спільним столом, гостро усвідомлюєш, що всі ми, такі різні, — рідні у своєму прагненні до гармонії, затишку, бажання жити в чистому затишному будинку, подвір’ї, країні. В оточенні людей, які при зустрічі привітають тебе щирою усмішкою. І що саме з цього почуття й починається Батьківщина, і що поняття це не абстрактне. Воно дається нам у відчуттях дитинства, повертатися до яких хочеться знову й знову...

Це внутрішня потреба в якомусь захищеному затишному просторі, наповненому любов’ю, увагою, щирим теплом, тим, чого не купиш ні за які гроші і ні за які посади не придбаєш.

...А «Машину часу» Павло Козирєв на один з Днів міста в Українку все ж таки привіз. І вже не з динаміка на вулиці Енергетиків, 12, а з головної сцени міста на всю Українку лунало:

«А он, чудак, не мог понять никак,
куда улетать.

Зачем его куда-то зовут?

Если здесь его дом, его песня, его Родина тут».