Ярослав Давидович: карати доведеться півкраїни - Архів - dt.ua

Ярослав Давидович: карати доведеться півкраїни

28 жовтня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №42, 28 жовтня-4 листопада

До офіційного старту чергової парламентської кампанії — майже місяць. Що, втім, не заважає майбут...

До офіційного старту чергової парламентської кампанії — майже місяць. Що, втім, не заважає майбутнім учасникам перегонів уже сьогодні на повну силу рекламувати себе, а пресі — несамовито критикувати нову версію виборчих правил.

Глава Центральної виборчої комісії Ярослав Давидович визнає недоліки останньої редакції Закону «Про вибори народних депутатів». І водночас виступає одним із головних захисників цього нормативного акта. Один із ветеранів виборчого руху так само обережний у заявах, та все ж відвертості в його висловлюваннях останнім часом побільшало...

— Ярославе Васильовичу, у травні ви заявили: для проведення кампанії-2006 знадобиться 415 млн. грн. У серпні ви приголомшили громадськість повідомленням про те, що наступні парламентські вибори обійдуться вдвічі дорожче, ніж минулі президентські. У такому разі вартість виборів сягала майже 900 млн. У вересні з’явилася нова цифра — 570 млн. грн. Чи не піддався передвиборний кошторис черговому коригуванню? І звідки такий різнобій?

— Як відомо, влітку було ухвалено нову редакцію виборчого закону. Уточнення правил проведення виборів неминуче викликає зміну суми. На сьогодні ЦВК зупинилася на 555 мільйонах. Але я не ризикну назвати цю цифру остаточною.

Річ у тому, що за умовну одиницю витрат береться мінімальна заробітна плата. Передбачається, що вона зростатиме і в січні наступного року становитиме 350 грн. Відповідно, збільшаться і витрати.

Багато обставин здатні вплинути на остаточний бюджет виборів. Наприклад, на транспортні витрати окружних і дільничних виборчкомів передбачено виділити трохи більше 27 млн. грн. Але якщо ціни на бензин підскочать (а це цілком імовірно), зазначену цифру доведеться коригувати. Те ж саме може статися і з запланованими витратами на зв’язок. Ми розраховуємо, що на це буде витрачено близько 15 млн. Однак вартість такого виду послуг теж може зрости. Тож доведеться перераховувати і цю статтю.

Найбільші витрати, зрозуміло, пов’язані з виплатою заробітної плати членам комісій. На це орієнтовно виділяється 346 млн. грн. Звертаю увагу на принципову обставину. Нова редакція Закону «Про вибори народних депутатів» передбачає збільшення кількості виборчих дільниць. Їх тепер буде на 3200 більше. Що це означає? Додаткові приміщення, додаткові комп’ютери й телефони. Додаткові кабіни, урни, бюлетені і т.д. і т.п. А отже — додаткові витрати.

Крім того, це означає збільшення кількості членів виборчих комісій на десять тисяч чоловік. Кожному з яких необхідно виплатити передбачену законом платню.

Тому немає нічого дивного в тому, що майбутні парламентські вибори коштуватимуть дорожче, ніж попередні президентські. Попри те, що кампанія-2004 тривала аж три тури.

Ще один приклад. Закордонний виборчий округ тепер обійдеться країні в 12 млн., хоча раніше він «коштував» усього-на-всього 1 млн. Звідки така різниця? Знову-таки звертаю вашу увагу на нову версію виборчого закону. У ньому записано: заробітна плата члена закордонного виборчкому має відповідати його постійній платні. А за кордоном, як відомо, рівень зарплат вищий.

— Попередній кошторис узгоджений із Верховною Радою?

— Спершу ми передбачали витрати на суму 578 млн. грн. Потім об’єктивно оцінили ситуацію, проаналізували, де ми можемо заощадити, без чого можемо обійтися, й «стиснулися» на 23 млн. 555 млн. — цифра цілком реалістична, і вона попередньо схвалена парламентом. Залишилося дочекатися остаточного затвердження.

— Чи схвалена Службою безпеки нова система комп’ютерного захисту Центрвиборчкому? Керівник СБУ Ігор Дріжчаний в інтерв’ю «ДТ» заявив, що спецслужба письмово запропонувала ЦВК пройти необхідну сертифікацію, але відповіді так і не дочекалася...

— При цьому Ігор Васильович зауважив, що час ще є. Після того, як я прочитав інтерв’ю глави СБУ вашій газеті, я відразу зателефонував йому, і ми остаточно зняли всі питання. Гадаю, не варто пояснювати, наскільки принциповим є питання забезпечення безпеки даних під час виборів. Свіжий приклад: у ході недавньої парламентської кампанії в Болгарії було зафіксовано, якщо не помиляюся,1600 несанкціонованих проникнень у систему.

З ініціативи ЦВК справді відбувся спеціальний конкурс. Його переможець надасть Центрвиборчкому апаратуру, яка повинна надійно захистити нашу техніку. Коли все потрібне обладнання буде встановлене, нова система безпеки обов’язково пройде необхідну процедуру сертифікації в СБУ.

Крім того, днями буде створено спеціальну групу (до якої ввійдуть і представники Служби безпеки), відповідальну за забезпечення функціонування системи «Вибори». До речі, аналогічний крок ми зробили перед третім туром недавньої президентської кампанії, врахувавши сумний досвід двох попередніх раундів.

— Наскільки надійно будуть захищені від втручання сервери, придбані на кошти ОБСЄ для регіонів?

— Відразу хотів би спростувати дуже поширену чутку. Ця техніка не має жодного стосунку до процесу підбиття підсумків виборів. Її буде використано виключно для складання списків виборців.

ОБСЄ зголосилася надати допомогу й запропонувала нам самостійно визначитися, якої саме техніки ми потребуємо. Ми подали вичерпний перелік. Після чого ця організація виділила 2 млн. 240 тис. євро для закупівлі 1731 комп’ютера, 800 лазерних принтерів і 29 серверів. Потім був передбачений ще один транш на 1 млн. 213 тис. грн. для придбання необхідного програмного забезпечення.

Всю необхідну техніку (причому техніку, без перебільшення, висококласну) ми вже отримали. З 31 жовтня розпочинаємо навчання персоналу. З регіонів із цією метою будуть відряджені до Києва 1400 чоловік.

Що ж стосується інформаційно-аналітичної системи «Вибори», то її вже перепрограмовано з урахуванням змін, внесених у виборчий закон. У листопаді відбудеться конкурс, переможець якого здійснюватиме технічну підтримку комп’ютерної системи під час виборів.

Не виключено, що буде організовано ще один тендер. Раніше практикувалася така схема: на час кампанії держава тимчасово виділяла техніку, необхідну для встановлення результатів виборів на місцях. Цілком імовірно, що так буде й цього разу. Але є й інший шлях. Ми маємо можливість закупити техніку для регіонів, яку експлуатуватимуть виборчкоми на виборах-2006 і в ході наступних кампаній. Однак остаточного рішення ще не прийнято.

— Скільки знадобиться часу, щоб в Україні нарешті з’явився реєстр виборців?

— Нинішнього року зроблені кроки, які дозволять нам створити своєрідний міні-реєстр. Мабуть, уперше складання списків виборців відбувається системно, комплексно й досить професійно.

Мій попередник Сергій Ківалов свого часу обіцяв створити реєстр у стислі терміни силами Центральної виборчої комісії. Але він мало тямив на цьому питанні. У Центрвиборчкомі для вирішення такого завдання немає ні ресурсів, ні можливостей.

Сьогодні у процесі складання виборчих списків задіяні кілька десятків тисяч представників місцевої влади. Їм за цю працю виплачують винагороду, чого раніше, до речі, не було передбачено. На складання необхідної бази даних планується витратити 27 млн. грн. із державного бюджету. З ініціативи ЦВК і з допомогою ОБСЄ ці люди забезпечені всіма необхідними технічними засобами. Створено спеціальні робочі групи, які координують роботу. Збір, обробка, узагальнення, звіряння та аналіз відомостей проходять старанно, поетапно.

Тому є всі підстави очікувати «на виході» максимально точних списків виборців, у яких, сподіваюся, не буде «двійників» і «мертвих душ», а помилки будуть зведені до мінімуму.

Держава з допомогою ЦВК робить тільки перші кроки на шляху до складання повноцінної електоральної бази даних. Що необхідно, щоб вона з’явилася? Передусім потрібно ухвалити ряд нормативних актів — насамперед закони про державний реєстр фізичних осіб і про реєстр виборців. Крім того, слід урегулювати досить делікатне питання. Як відомо, частина населення України відмовляється (з релігійних міркувань) одержувати ідентифікаційний код. Не заповнивши цю прогалину в системі обліку громадян, неможливо сформувати повноцінний реєстр. До речі, Росія саме з цієї причини досі не розжилася на виборчий реєстр.

Ще раз повторюю: ЦВК не може і не повинна займатися складанням реєстру. Цю місію слід покласти на спеціально заснований орган. Або (що розумніше) на підрозділи, створені у складі Міністерства юстиції, Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації, Комітету зі статистики. А уповноважений державою тимчасовий орган має виступити в ролі координатора.

Необхідний правовий документ, у якому буде зазначено, хто саме і в які терміни повинен провести всю роботу зі складання реєстру виборців. Перспектив швидкої появи такого документа я не бачу, як і швидкого ухвалення згаданих мною законів. Бракує політичної волі.

Що ж стосується термінів, то я посилаюся на досвід Латвії. Там певний час не було навіть списків виборців: будь-який громадянин мав право проголосувати на будь-якій дільниці. А реєстр латвійці складали півтора року. Виборців у країні — 1 млн. 270 тис. У нас — майже сорок мільйонів. Висновки робіть самі.

— Ні Кримінальний кодекс, ні Кодекс про адміністративні порушення не передбачають відповідальності за цілий ряд порушень виборчого закону. У цих документах не вдалося відшукати ніяких форм покарання за:

— невиконання рішення виборчих комісій;

— перешкоджання роботі офіційного спостерігача;

— знищення агітаційних матеріалів;

— передачу бюлетеня іншій особі;

— використання агітматеріалів, які не відповідають установленій формі.

Цей перелік можна продовжити...

— ЦВК із 1998 року регулярно, практично щороку, звертається до парламенту з одним і тим самим проханням — врегулювати систему правової відповідальності за порушення виборчого законодавства.

Дякувати Богу, у Кримінальному кодексі нарешті передбачили суворе покарання за спроби фальсифікувати результати виборів. Визначено санкції щодо суб’єктів виборчого процесу, засобів масової інформації. Але ніяк не вдається створити чіткий механізм адміністративних покарань за менші порушення закону. У тому числі — за ті, які ви назвали.

Вищий законодавчий орган назустріч нашим побажанням чомусь не йде. Профільний комітет ставиться до наших пропозицій із розумінням, але коли напрацювання доходять до сесійного залу, там усе стопориться. Проект, підготовлений Василем Онопенком та його колегами, вже рік не може стати законом. Депутати не поспішають за нього голосувати.

— Чому?

— Не беруся судити. Але пасивність законодавців мене вкрай дивує.

— Таким чином, можна припустити: безліч вимог закону відверто ігноруватимуть. Попри це, ви неодноразово заявляли — майбутні парламентські вибори не будуть брудними. На чому грунтується ваш оптимізм?

— Поясню, що маю на увазі. По-перше, я практично виключаю масову фальсифікацію результатів. Потенційних фальсифікаторів неминуче стримуватиме загроза суворої кари, прописаної у Кримінальному кодексі. Крім того, я переконаний, що народ більше не дозволить відверто й цинічно нехтувати його волею. Змінився виборець, змінилося законодавство. Ці дві обставини істотно знижують можливість застосування адміністративного ресурсу.

По-друге, у мене є підстави вважати: кампанія-2004 серйозно скоригувала ставлення громадян до політики, до права вибору. Крім того, представники абсолютно різних прошарків суспільства відчули природне бажання пізнавати закони й усвідомили настільки ж природну необхідність цих законів дотримуватися. Ні, я анітрохи не ідеалізую. Суспільство потребує серйозного підвищення правової культури. Але демонстроване багатьма бажання цю культуру підвищувати — у наявності.

По-третє, представники абсолютно різних політичних сил сьогодні демонструють щиру зацікавленість у тому, щоб майбутні парламентські вибори пройшли максимально прозоро й демократично. Таке бажання, як на мене, спостерігається і у влади, і в опозиції.

Все вищесказане дає мені підстави припускати: вибори не повинні бути брудними. Порушення, безумовно, неминучі. Але, сподіваюся, буде їх небагато, а характер не дасть приводу ставити під сумнів результати волевиявлення виборців.

— Закон забороняє використовувати для передвиборної агітації приміщення органів влади. Припустимо, Віктор Ющенко під час прес-конференції на Банковій почне розхвалювати Народний союз «Наша Україна». Або навіть закличе підтримати цю партію. Як у такому разі вчинить глава ЦВК?

— Запитання цікаве. Виписуючи цю норму, законодавець, як я розумію, мав на увазі щось інше. Швидше за все, депутати хотіли позбавити держслужбовців можливості перетворити будь-яку нараду на агітаційний клуб чи вербувальний пункт. Це — одна з вакцин, із допомогою яких влада хоче вилікувати від звички застосовувати адмінресурс.

Що стосується вашого припущення, я сподіваюся, що президент під час кампанії утримається від заяв, які можна буде витлумачити як передвиборну агітацію. Вірю, що йому вистачить мудрості.

— А якщо не вистачить?

— Тоді й поговоримо про це.

— Ви згадали про санкції стосовно учасників виборчих перегонів, а також засобів масової інформації. Політичні партії за багато гріхів можуть заробити лише якесь абстрактне попередження. Тим часом ЦВК має право зупинити вихід газети або припинити мовлення каналу. Ви вважаєте такий стан речей справедливим?

— Європейське законодавство вважає нормою мінімізацію відповідальності учасників виборчого процесу. Я теж вважаю абсурдом, коли рішення про зняття з реєстрації за примарне порушення приймає виборчком, у якому немає жодного юриста. Головним суддею для кандидатів і партій має стати виборець. Урна розсудить усіх. Але для того, щоб арбітраж був справедливим і неупередженим, необхідно створити для всіх рівні умови.

Саме з цим і пов’язаний пильний контроль за поведінкою ЗМІ під час виборів. Ви згадайте, що витворяли в ході останньої президентської кампанії УТ-1, «Інтер», що дозволяв собі ICTV!

— Ви ж не станете заперечувати, що ті вибори продемонстрували безліч прикладів чесного виконання журналістського обов’язку. Навіщо вихлюпувати дитину разом із водою?

— Не можу зрозуміти, чому стільки галасу саме навколо цих норм. Начебто в законі немає інших недоліків! Але журналісти бачать тільки себе.

— Але це не робить зазначені вади закону менш волаючими.

— Я чудово розумію прагнення преси впливати на громадську думку. Але в період виборів це виливається в нав’язування своєї точки зору.

— Закон про вибори гарантує кожному громадянинові свободу обговорення передвиборних програм. Той-таки закон забороняє журналістам їх аналізувати. Хіба журналіст — не громадянин? Хіба він не має права висловлювати свою думку про конкретну політичну силу, її передвиборну платформу?

— Має, але не на шпальтах газети!

— А як у такому разі бути з конституційно закріпленим правом вільно висловлювати свою точку зору?

— А як тоді бути з головним обов’язком ЗМІ — інформувати суспільство про перебіг виборчого процесу? Я за те, щоб матеріали про вибори подавалися таким чином: сидить у студії ведучий і байдужим голосом інформує населення про те, що відбувається. І все! Ніяких сюжетів про виборців, які хлібом-сіллю зустрічають одного кандидата і прокльонами — іншого. Ніяких красивих картинок, ніяких монтажів, двозначних закадрових коментарів, хвалебних або критичних оцінок журналіста.

— Але красиві картинки не тільки можливі, а й обов’язкові в сюжетах і статтях, оплачених із передвиборного фонду партії чи блоку...

— Правильно, однак на саморекламу має право розраховувати кожен, а не тільки той, у кого влади більше, як це було раніше. Закон передбачає рівні можливості для всіх.

— Але той-таки закон називає об’єктивність головним принципом діяльності журналіста під час кампанії. Що ж виходить? Друкувати брехню про якусь партію за її гроші не тільки можна, а й обов’язково потрібно. А писати про неї безплатно правду — заборонено. Де ж тут об’єктивність?

— А чи всі журналісти об’єктивні? Суб’єктивність журналіста — страшна зброя під час виборів. Хочеш боротися за об’єктивність — переконуй знайомих, агітуй на вулиці. Ви ж чудово пам’ятаєте, якої шкоди суспільству завдала упередженість окремих нечесних засобів масової інформації та нечесних журналістів.

— Але це не завадило суспільству зробити усвідомлений вибір. Багато в чому завдяки чесній журналістиці та чесним журналістам. А тепер ЦВК має право «перекрити кисень» будь-якому мас-медіа, коли дійде висновку, що це видання (чи ТРК) свідомо оприлюднило явну брехню. Чи здатний Центрвиборчком у стислі терміни встановити, що оприлюднені відомості — справді брехня? А якщо так, то чи здатний визначити, що ЗМІ брехав свідомо? Адже ЦВК — не суд.

— А хто заважає виданню або каналу оскаржити рішення ЦВК в суді? Цю вимогу вкрай складно реалізувати. Центрвиборчком у жодному з питань не є останньою інстанцією.

Чи багато ви назвете випадків застосування таких санкцій? Норму можна вважати драконівською, але вона з’явилася не від хорошого життя. Я можу погодитися з багатьма вашими твердженнями, розділити багато ваших сумнівів. Але я — законослухняна людина.

— І ви керуватиметеся цією нормою закону?

— Я керуватимуся законом. І ЦВК цю норму буде застосовувати. Зважуючи всі обставини, але буде. Доки законодавець не визнає за необхідне щось змінити. Якщо ви, журналісти, вважаєте обмеження вашої діяльності необгрунтованими, спробуйте вплинути на парламентський корпус. Ви — впливові люди, гадаю, вам під силу переконати депутатів.

— Але до виборів парламент у жодному разі не зможе підкоригувати закон — існує заборона на внесення будь-яких правок.

— Ця заборона накладена парламентом і ним же може бути знята. Для цього достатньо 226 голосів.

— Ви хочете сказати, що депутати зможуть черговий раз підправити виборчий закон?

— Я не хотів би стверджувати, що це так. Це прерогатива законодавця. Я тільки хотів сказати, що теоретично така можливість існує.

— Офіційна кампанія ще не розпочалася, але партії вже на повну силу рекламують себе. Робити вони це можуть виключно за кошти виборчих фондів, однак самі фонди ще не сформовані...

— Доки не дано старт кампанії, це питання поза моєю компетенцією. Я розумію, про що ви хочете запитати. Формально це можна назвати рекламою політичних партій, але по суті — це передвиборна агітація. Можна поставити запитання, за рахунок яких коштів виготовлені дорогі ролики, з яких фондів оплачено гігантські білборди. Але таке запитання буде риторичним. Принаймні з правової точки зору. Законом така передчасна агітація не заборонена, і притягти за порушення ми нікого не можемо.

Якщо надалі партії фінансуватимуться за рахунок державного бюджету, то процес політреклами можна буде легко впорядкувати. Зараз можна тільки розвести руками. Проблема виникла на рівному місці. І законодавець не передбачив способу її вирішення.

— Яким чином можна застерегтися від таких «дозволених порушень» у майбутньому?

— Можливо, слід законодавчо передбачити агітаційне мовчання — заборону на політичну рекламу, скажімо, протягом шести місяців до офіційного старту кампанії.

— На білборді партії «Союз» красується слоган: «З нами Бог і Росія». Закон передбачає, що агітаційні матеріали не повинні містити закликів до повалення конституційного ладу і зазіхань на суверенітет. Мені як виборцю хотілося б знати: чи наявне в такому девізі зазіхання на суверенітет? Якщо ці зразки передвиборної агітації «прикрашатимуть» вулиці міст країни і після старту кампанії, ЦВК якось реагуватиме?

— Центрвиборчком повинен одержати конкретні матеріали, що стосуються порушення правил проведення виборчої кампанії. Після цього він має право дати їм оцінку, а потім мусить звернутися до Мін’юсту. ЦВК може рекомендувати Міністерству юстиції направити у Верховний суд подання про заборону партії-порушниці.

Втім, усе це може відбутися тільки після оголошення початку виборчого процесу. Адже в державі є Служба безпеки, Міністерство юстиції, є цілий ряд правоохоронних органів. Є гарант Конституції, нарешті. Є 37-ма стаття Основного Закону, в якій чітко говориться про неприпустимість зазіхань на суверенітет і конституційний лад. До речі, за її порушення передбачена кримінальна відповідальність. Вважаю, що в цих випадках потрібно діяти жорстко.

Кажу не як глава ЦВК, а як пересічний виборець: партія допустила відверту провокацію. Сьогодні представники «Союзу» скаржаться, що його білборди зафарбовують. Але ж та фраза, яку сьогодні вимазують, з’явилася не без відома лідера організації, і з’явилася свідомо. Він розумів, що робив і на що йшов. І за таку провокацію потрібно відповідати.

— Меморандум між владою й опозицією (під яким поставили свої автографи Віктор Ющенко і Віктор Янукович) передбачає амністію учасникам процесу фальсифікацій. Наскільки я пам’ятаю, відразу після підписання меморандуму ви заявляли, що не годиться карати «стрілочників», якщо немає можливості покарати організаторів...

— З вашого дозволу, я поясню свою думку. З моєї точки зору, покарання за надзвичайно грубі порушення виборчого закону в ході виборів-2004 має носити системний, комплексний характер. Необхідно, щоб відповідали всі, як то кажуть, з гори до низу. Але якщо немає необхідної політичної волі, якщо держава в силу якихось об’єктивних чи суб’єктивних причин не готова до такого кроку, то слід це чесно визнати.

Я мав можливість ознайомитися з матеріалами сотень справ про фальсифікації. Практично всі обвинувачувані підтверджували приблизно одне й те ж: «Невідомий вручив мені 20 гривень і п’ять фальшивих відкріпних талонів...» Природно, грошима та фальшивками їх постачали зовсім не незнайомці, а добре відомі їм люди. Але вони не називають їхніх імен. Тому що бояться. Чи здатна держава позбавити їх страху, чи здатна вона гарантувати їм захист? Якщо ні, то держава не має морального права засуджувати цих людей.

Аморально засуджувати виконавців, найчастіше знаючи імена замовників і організаторів, але не маючи бажання чи можливості їх покарати. Тим більше що карати доведеться півкраїни. Практично кожен чиновник колись хоча б один раз порушував виборчий закон. Тому що застосування адмінресурсу було нормою протягом багатьох років і багатьох виборчих кампаній.

Чи багато у нас святих серед політиків? Ну хіба що ті, які стояли на Майдані. Та й серед них далеко не всі святі.

Чи можна до числа винних зарахувати, наприклад, членів ЦВК? Напевно, можна. Але тоді доведіть провину й покарайте. Покарайте всіх, незалежно від посади й рангу. А перетворювати на «стрілочників» сільських учительок, яких найчастіше просто-напросто примушували порушувати закон і на яких тепер їхні учні пальцем показують, — гріх.

— Чи правильно я зрозумів — ви не вірите в успішне розслідування «справи про транзитний сервер»?

— Я вам скажу, що я розумію під успішним розслідуванням. Не можу ні підтвердити, ні спростувати існування підпільного транзитного сервера. Але можу дещо розповісти про офіційний транзитний сервер. У ЦВК було два сервери — центральний і проміжний. Як ви пам’ятаєте, на центральний у якийсь момент перестала надходити інформація про результати підрахунку голосів. Припустимо. Але на нашому транзитному сервері вона, наскільки я знаю, накопичувалася. Її можна було оприлюднити, однак цього зроблено не було. Чому? Хто розпорядився не розголошувати цю інформацію? Слідство вже десять місяців не може цього встановити.

— Чому?

— Я теж не можу зрозуміти, чому. Але така спритність дає мені підстави говорити про безперспективність гучних справ, присвячених фальсифікаціям.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво