Ян Кубіш: «Будемо настільки підтримувати Україну, наскільки Україна готова буде йти вперед»

Ян Кубіш народився 12 листопада 1952 року. 1976 року закінчив МДІМВ. З 1976 по 1992 рік працював на різних посадах у МЗС колишньої Чехословаччини, посольствах в Ефіопії та СРСР. 1993—1994 роки — посол, постійний представник Словаччини в ООН, інших міжнародних організаціях у Женеві, головний словацький перемовник щодо Пакту стабільності в Європі. З 1994-го по 1998-й — директор Центру із запобігання конфліктам (ОБСЄ), а з 1998-го по 1999-й — спецпредставник генсека ООН у Таджикистані і глава місії військових спостерігачів ООН у Таджикистані (ЮНМОТ). У1999—2005 роках пан Кубіш був генеральним секретарем ОБСЄ, а з 2000-го одночасно був особистим представником Офісу голови ОБСЄ в Центральній Азії. Опісля — спецпредставник Європейського Союзу в Центральній Азії. У 2006 році став міністром закордонних справ Словаччини. Володіє англійською, російською та французькою мовами.

Робочий візит в Україну міністра закордонних справ Словаччини Яна Кубіша багато в чому був ознайомлювальним. І йшлося не тільки про те, щоб познайомитися з чільними членами уряду: з деякими міністрами нинішнього Кабміну пан Кубіш познайомився ще в листопаді 2004-го, коли, обіймаючи посаду генерального секретаря ОБСЄ, був одним із посередників з урегулювання внутрішньополітичної кризи в Україні. Хоча, звісно ж, намір відновити контакти з українськими політиками (наприклад, із тим-таки Віктором Януковичем) становив окрему мету поїздки: у політиці, в тому числі і в зовнішній, велике значення мають особисті стосунки. (Тож цілком зрозуміле певне розчарування словацької сторони, коли стало відомо, що з невідомої причини (!) скасовується зустріч глави словацького МЗС із українським прем’єр-міністром.) Але значно важливіше для Братислави було дізнатися позицію Києва із ключових питань як двосторонніх відносин (зокрема стосовно долі КГЗКОР), так і зовнішньої політики України. Йдеться про плани нашої країни щодо таких організацій, як СОТ, ЄС, НАТО, а також про перспективи транспортування каспійської нафти маршрутом Одеса—Броди—«Південна «Дружба» по території Словаччини до Чехії). Зрештою, візит становив інтерес і для багатьох країн-членів Євросоюзу й альянсу. Адже, по суті, поїздка пана Кубіша до Києва була першим повноцінним візитом представника країни, котра входить у ці впливові організації, після формування в Україні нового уряду, коли вже було зроблено перші кроки і з перших вуст можна було почути пояснення деяких неоднозначних кроків. І, звісно ж, як випливає з інтерв’ю Яна КУБІША «ДТ», візит словацького міністра став чудовою нагодою передати новій українській владі деякі месиджі від трансатлантичної спільноти демократичних країн.

— Пане міністре, наскільки, на вашу думку, необоротні зміни, які відбулися в Україні за останніх півтора року у сфері демократії? Чимало експертів побоюються можливого наступу в нашій країні на основні принципи демократії — свободу слова та преси. На мій погляд, у зв’язку з цим досить показовий той факт, що ПАРЄ має намір продовжити моніторинг України, як мінімум, до літа 2007 року...

— По-перше, про стан демократії в країні мають судити жителі самої країни. По-друге, проведені в Україні за останніх півтора року позитивні зміни дають підстави для висновку про необоротність демократичних процесів. Відбулися демократичні вибори, що привели в парламент політичні сили, які провели переговори стосовно формування уряду. Це нормальний процес для політичних сил, які перемогли на демократичних виборах. У результаті утворилася ця коаліція. Причому, щоб зрозуміти, яким буде основний зовнішньополітичний і внутрішньополітичний напрям розвитку країни, ця коаліція прийняла, на мій погляд, дуже цікавий і досить ясний документ — універсал. Я не хочу давати йому оцінку, оскільки це внутрішня справа країни. Але в цьому компромісному документі окреслено багато речей.

— Але важливо також, щоб положення, записані в універсалі, виконувалися. А вже тепер виникають цілком обґрунтовані сумніви, що вони реалізовуватимуться, оскільки вже перші заяви членів Кабінету міністрів демонструють різні підходи до положень, зафіксованих в Універсалі. Зокрема що стосується НАТО і СОТ. Наприклад, президент і прем’єр-міністр по-різному говорять про готовність України приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ)...

— Україна співпрацює з альянсом досить ефективно. І в мене склалося враження, що ця співпраця триватиме й розвиватиметься. Але ми зараз говоримо про певні формальні кроки, де, звісно ж, перший крок мають зробити українські політичні сили. Цей крок мусить повністю вписуватися в положення універсалу, які, хоч щось і недоговорюють, але все ж таки про щось говорять. Вважаю, що програма уряду чіткіше і ясніше скаже про відносини з НАТО і СОТ. Однак у цей початковий період я беру за основу положення, котрі записані в універсалі, оскільки це хоч і компромісний, але консенсусний документ усіх політичних сил.

Якщо Україна матиме бажання приєднатися до ПДЧ (а це підтвердиться дуже скоро, не заявами, а конкретними кроками), ми будемо готові підтримати це і працювати в рамках альянсу. Будьте впевнені, у лавах Організації Північноатлантичного договору достатньо держав, готових допомагати Україні у реалізації її намірів. Але все залежить насамперед від бажання української сторони. І всі ми, партнери України, хотіли б отримати ясність у тому, яку позицію займає ваша країна стосовно цих двох організацій — НАТО і СОТ. У моїх переговорах із міністром закордонних справ Борисом Тарасюком та першим віце-прем’єр-міністром Миколою Азаровим я акцентував увагу на тому, щоб від вас ішло єдине послання, оскільки нам треба потім працювати. Для нас дуже важливо, щоб це послання не викликало різночитань і не давало приводу сумніватися. І мені здалося, мої партнери по переговорах добре зрозуміли, про що я кажу. Ще раз повторю: нам необхідно знати, що в Україні президент і уряд мають єдину думку у сфері зовнішньої політики та безпеки.

— Чи вплинули ці різночитання на імідж України?

— Я б говорив не про імідж, а про те, що нам необхідно чітко знати позицію політичних сил, які сьогодні керують країною. Оскільки є різночитання, розбіжності, діаметрально протилежні думки, то нам складніше працювати. І, природно, це не допомагає вам досягти мети. З іншого боку, якщо в універсалі було закладено основу, тепер ці політичні сили притираються, вчаться працювати разом, що все ж таки є певним викликом. І так завжди буває, коли формується широкоспекторна коаліція. Це означає появу різних заяв, але я сподіваюся, що дуже скоро відбудеться консолідація і позиція уряду буде яснішою.

— Як генеральний секретар ОБСЄ у грудні 2004-го ви були в числі посередників на переговорах із врегулювання політичної кризи, викликаної масовими фальсифікаціями на президентських виборах в Україні. Не в останню чергу завдяки позиції посередників у нашій країні відбулася неоднозначна конституційна реформа. Чи не вважаєте ви сьогодні помилковою тодішню позицію?

— Переговори вели політичні сили України, це було очевидно. Природно, якщо вже нас запросили на роль посередників, то ми активно працювали. Ми могли допомогти тим, що висловлювали свою думку. Але самі переговори вели представники українських політичних сил, і досить складну ситуацію було вирішено шляхом компромісу. Тому і українські політичні сили, і посередники мали залишитися задоволеними. Результат, на мій погляд, лише підтвердив правильність цих кроків. Відбулися нормальні, демократичні вибори. У вас нарешті сформовано уряд, який відображає думку досить великої кількості виборців. Тому я не повертався б до того, що було: це пройдений етап. Країна рухається вперед і працює на основі справді демократичних принципів. Результати не всім можуть подобатися. Але така демократія.

— Уряд Словаччини надає політичну підтримку проектові Одеса—Броди—«Південна «Дружба», що передбачає транзит каспійської нафти по території Словаччини транспортною системою «Транспетроль» на нафтопереробні заводи Чехії. Що, на ваш погляд, стоїть зараз на перешкоді реалізації цього проекту?

— Ми поки що не дійшли до етапу реалізації. Тому я не хотів би говорити про перешкоди. Звісно, для переправляння легкої каспійської нафти необхідні певні технічні пристосування. Але, з іншого боку, ми зацікавлені, щоб нафтопровід «Дружба» працював на повну потужність: зараз він повністю не завантажений. І ми готові позитивно поставитися до можливостей такого співробітництва: Словаччина зацікавлена в участі у проекті транспортування в Європу каспійської нафти. Я говорив про це в Києві.

— Новий уряд Словаччини рішучіше, ніж попередній, налаштований на повернення у держвласність належних російській компанії «ЮКОС» 49% акцій «Транспетроль», компанії, що управляє словацьким відтинком нафтопроводу «Дружба». Це викликає критику в Росії, але таку позицію підтримують Єврокомісія і Сполучені Штати. Що слугує мотивацією таких дій вашого уряду?

— Ми вважаємо, що умови, на яких було проведено приватизацію «Транспетроль», не відповідають інтересам словацької держави, що є мажоритарним акціонером цієї компанії: Словаччина не має прав, які повинні бути у власника 51% акцій. Отже, наше становище мажоритарного акціонера – певною мірою фікція. Як виправити ситуацію, щоб ми могли справді мати права мажоритарних акціонерів? Насамперед – викупити 49% акцій. І це — пріоритет для уряду. Якщо це не вдасться, шукатимемо інші можливості.

— Деякі українські дипломати, котрі повернули собі вплив на зовнішню політику після створення правлячої коаліції, активно пробивають ідею, що Києву слід відмовитися від ставки на Польщу як основного лобіста інтересів України в Європі і переорієнтуватися на Німеччину та Словаччину. Ви знаєте про такі плани? Чи готова Братислава взяти на себе функцію головного лобіста інтересів Києва у Брюсселі?

— Гадаю, ми спільно з нашими союзниками (а це і Польща, і інші держави) готові допомагати Україні. Тут немає жодного змагання між якимись державами. Повторюю, ми будемо настільки підтримувати Україну, наскільки Україна готова буде йти вперед.