«ЯКЩО Я ТРАПИВСЬ ВАМ НАЗУСТРІЧ — ПОПУТНИКАМИ НАМ НЕ БУТЬ...» - Архів - dt.ua

«ЯКЩО Я ТРАПИВСЬ ВАМ НАЗУСТРІЧ — ПОПУТНИКАМИ НАМ НЕ БУТЬ...»

23 травня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №19, 23 травня-30 травня

Схоже, Леоніду Кучмі вдалося в черговий раз переграти Верховну Раду. Тиждень тому «ДТ» писало про те, що Банкова докладала надзусилля для зниження активності парламентської конституційної комісії...

Схоже, Леоніду Кучмі вдалося в черговий раз переграти Верховну Раду. Тиждень тому «ДТ» писало про те, що Банкова докладала надзусилля для зниження активності парламентської конституційної комісії. У глави держави був резон домагатися того, щоб проект конституційних змін, альтернативний президентському, не з’явився зовсім. Чи як мінімум з’явився пізніше за президентський. Кілька тижнів Леонід Данилович виграв. Рішення про направлення у Конституційний суд свого проекту про внесення поправок в Основний Закон буде прийнято депутатами в кращому разі 5 червня. Є підстави думати, що на той час правознавці гаранта оформлять належним чином його побажання й у нагальному порядку зашлють доленосний документ у КС для експертизи. Насмілюся припустити, що найвищий орган конституційної юрисдикції схвалить законотворчі здобутки вищої посадової особи країни. Зробити настільки сміливий прогноз дозволяє неофіційна інформація, отримана з джерел, близьких до Конституційного суду. Найкумедніше полягає в тому, що КС від самісінького початку миролюбно налаштований до президентських ініціатив, попри те що зміст документа продовжує залишатися загадкою. До речі, за повідомленнями з того ж джерела, конституційні судді чомусь дуже сподіваються на те, що в президентському проекті буде збільшено час перебування членів КС на своєму посту, а також передбачена можливість переобрання ще на один строк...

Втім, це лише версія. Зауважимо, що прогнозів про можливу суть президентського проекту не бракує. Це зайвий раз підтверджує припущення: таємницю «Конституції від Кучми» довірено небагатьом і ці небагато людей навчені нелегкого мистецтва тримати язик за зубами. З більшим чи меншим ступенем імовірності можна говорити про те, що Президент (як і гадало «ДТ») не стане порушувати питання про виборність губернаторів і готовий зняти питання про бікамералізм в обмін на поступливість депутатів з інших, важливіших для нього питань. Саме так можна витлумачити дуже плутані зальцбурзькі розмірковування гаранта на конституційну тему.

«Я особисто ніколи не відмовлюся від двопалатного парламенту. Це моя однозначна думка», — оголосив Кучма. Але відразу обмовився, що «буде шукати консенсус, щоб реформа здійснилася». Нагадаємо: недавно, виступаючи з трибуни Верховної Ради, Леонід Данилович укотре розписався у своїй любові до бікамералізму, але при цьому натякнув, що готовий не занадто форсувати процес перебудови вищого законодавчого органу.

Що довше триває узята Президентом пауза, то більше нервуються депутати з пропрезидентських фракцій. Спроби повпреда Кучми у ВР Олександра Задорожного і координатора «більшовиків» Анатолія Толстоухова організувати зустріч глави держави з представниками фракцій, вірних Леоніду Даниловичу, успіхом не увінчалися. В Австрії Кучма у черговий раз висловив готовність поспілкуватися з народними обранцями, але точних строків досі не назвав.

А тим часом коридорами Ради промайнула чутка про винайдений Банковою новий спосіб легалізувати референдум, від ідеї проведення якого Кучма затято не хоче відмовлятися. Відповідно до цієї чутки, хтось із президентських лоєрів порадив патрону обізвати свої ініціативи не змінами до чинної Конституції, а проектом нового Основного Закону. Мовляв, процедура коригування Конституції виписана детально, а ось процедура прийняття принципово нового статуту життя держави ніде і ніким не передбачена. А отже (теоретично), ніхто не вправі заборонити затвердити новий Основний Закон на референдумі і залишити непоступливу Верховну Раду на узбіччі конституційного процесу. Найбільш нервові народні обранці відразу кинулися за порадою до знаючих людей. Ті заспокоїли їх лише почасти. Річ у тім, що цілий ряд положень Конституції не може бути ні скасований, ні змінений за жодних умов. Йдеться передусім про права та свободи, а також про збереження незалежності й територіальної цілісності. А отже, ці положення Президент змушений буде переписати у свій проект. Тож його пропозиції не будуть із юридичної точки зору принципово новим документом, а лише новою редакцією старого. І прийматися мають лише Верховною Радою. З іншого боку, якщо глава держави все ж ризикне піддати Конституцію серйозній ревізії, то майже напевно це торкнеться положення I, III і XIII розділів Основного Закону. А вносити зміни в ці розділи можна лише після затвердження запропонованих нововведень на референдумі. Але в будь-якому разі спочатку ці правки мусять одержати підтримку двох третин депутатського корпусу. Проте (застерегли знаючі люди) останнє слово з приводу правової спроможності політичного проекту «Нова Конституція від Президента» залишається за Конституційним судом. А слова цього поважного органу в депутатських колах із деякого часу очікують із побоюванням.

Тому єдиним способом обмежити законотворчу активність, єдиним способом хоч якось уберегти країну від можливих потенційно небезпечних нововведень найрозсудливіші парламентарії вважають написання альтернативного законопроекту.

Завдяки зусиллям групи депутатів (передусім Олександра Мороза і Віктора Мусіяки) тимчасова спеціальна конституційна комісія ВР значно активізувала свою роботу. За останні кілька тижнів цей орган збирався декілька разів і після довгих й іноді дуже бурхливих дискусій дійшов принципової згоди із більшості спірних питань. За основу було узято проект, розроблений Морозом. Судячи з усього, цей документ (чи принаймні дуже значна його частина) був написаний Олександром Олександровичем власноруч, без залучення фахівців в галузі конституційного права. На цю думку наштовхували не дуже чеканні з (юридичної точки зору) формулювання деяких статей. Уважно вивчивши проект, комісія присмачила його солідною кількістю поправок, авторами левової частки яких виступили Степан Гавриш, Віктор Мусіяка, Георгій Крючков, Юрій Ключковський і Микола Катеринчук. До речі, позицію останнього деякі його колеги по комісії сприйняли неоднозначно. З одного боку, повпред «Нашої України» був один із найактивніших учасників процесу і багато його пропозицій були дуже розумними. З іншого, багатьох (і передусім, наскільки можна судити, Олександра Мороза) дратувала наполегливість, із якою він вимагав привести обговорюваний текст у сувору відповідність із меморандумом, підписаним лідерами опозиційної «четвірки» незабаром після оприлюднення конституційних ініціатив Президента. Безумовно, послідовність — риса характеру, що заслуговує на повагу. Але уміння знаходити компроміс — напевно, значно цінніша чеснота для політика. Адже сліпе дотримання меморандуму суттєво гальмувало процес пошуку компромісів із представниками провладних фракцій, без підтримки яких законопроект приречений. Про це (за свідченням очевидців) із ноткою досади нагадав Катеринчуку Мороз, чий підпис, до речі, є під текстом меморандуму.

Після цього Микола Дмитрович начебто став поступливішим, але з цілою низкою нововведень висловив категоричну незгоду. Зокрема, він рішуче виступив проти того, щоб Верховна Рада затверджувала членів Кабінету міністрів і призначала генерального прокурора, проте не знайшов підтримки у більшості членів комісії. Інший представник «Нашої України» — Сергій Соболєв — за наявними даними, висловив сумнів із приводу доцільності призначення губернаторів урядом — із його точки зору це право слід залишити Президенту. Однак і він не зустрів належного розуміння колег: Соболєв залишився при своїй думці, комісія — при своїй.

Протиріччя, що виникли між більшістю комісії та делегатами найбільшої фракції, не могли не стати приводом для занепокоєння Олександра Мороза, котрий дуже переживає за щасливу долю свого законотворчого дітища. За нашими даними, лідер СПУ мав намір детально поспілкуватися на цю тему з Віктором Ющенком. Добре що трапилася нагода: Віктор Андрійович і Олександр Олександрович разом вирушили на ювілей німецької соціал-демократії. Компанію їм склала Юлія Тимошенко — ще один кандидат на проникливу бесіду з Морозом. Річ у тім, що керівник БЮТ не дуже вірить у конституційну реформу і не дуже приховує свою невіру. У Сан Санича є шанс переконати і її.

Ще одне питання, з якого позиції авторів законопроекту і «нашоукраїнців» не сходяться — конституційне закріплення пропорційної виборчої моделі. Члени «НУ» (передусім усе той же Катеринчук, посилаючись на все той же меморандум) наполягають на тому, щоб «пропорціоналка» була обов’язково вписана в текст Основного Закону. Йому резонно заперечили, що цього не варто робити як мінімум із двох причин. Причина правова: у Конституцію прийнято вписувати фундаментальні положення, що повинні жити віками. А виборча модель — штука менш глобальна. Час від часу піддавати модернізації систему виборів не лише можна, але, напевно, й потрібно. І тому виписувати її слід не в Основному, а в звичайному законі. Причина політична: конституційне закріплення пропорційної схеми майже напевно поставить хрест на надіях заручитися підтримкою «більшовицьких» фракцій. Багато з них (СДПУ(о), приміром, чи НДП) у принципі не проти виборчої моделі, але вельми бояться президентського гніву. А той, хоч і бореться на словах за «пропорціоналку», у дійсності й чути про неї не хоче. Особливо коли йдеться про «партійну» версію цієї схеми — тієї самої, за якою саме й виступають автори меморандуму.

Багато списів було зламано й об одне із найделікатніших положень нового проекту, що стосується модернізації процедури імпічменту. Відповідно до чинної Конституції, право усунути главу держави від влади має Верховна Рада. Для початку голосами 2/3 депутатського корпусу ВР має схвалити рішення про обвинувачення вищого посадовця країни. У разі, якщо провина Президента доведена і є відповідні висновки Конституційного та Верховного судів, парламент може достроково відправити його на політичний спочинок. За умови, що такий вердикт підтримають не менше 338 депутатів. Автори законопроекту запропонували 111-ту статтю змінити. Відповідно до ранньої версії, право позбавляти Президента повноважень було вирішено делегувати Верховному суду. Передбачалося, що це буде здійснюватися на пленумі ВС шляхом таємного голосування після розгляду обвинувачення, пред’явленого Радою. Однак після дискусій вирішили від цієї ідеї відмовитися. Виникла суперечка: відмова від влади — це передусім правовий акт чи все ж політичний? До речі, єдиної думки з цього приводу у світі немає. Багато авторитетів в галузі конституційного права схиляються до думки, що політичний аспект є домінуючим. І посилаються при цьому на досвід деяких країн, у яких парламентське рішення про «дострокове звільнення» офіційного державного лідера обов’язково закріплюється рішенням усенародного референдуму. Наші законотворці, наскільки можна судити, поділяють точку зору світових світил про домінанту політики. А тому попередньо вирішили залишити право на відмову Президента від влади політичному органу — парламенту. Але при цьому знизити «планку», необхідну для винесення «вотуму недовіри». Відповідно до нової робочої версії 111-ї статті законопроекту, для винесення «вироку» парламенту знадобиться вже не 338 депутатських голосів, а на 38 менше.

Майже дійшли члени тимчасової конституційної комісії відносного компромісу і в болючому питанні про порядок обрання прем’єра та формування уряду. Як уже було застережено, пропорційна виборча модель, швидше за все, не закріплюватиметься конституційно. Але елементи її у проекті є. Передбачається відповідальність конкретних політичних сил, обраних у парламент, за роботу виконавчої влади. Схема пропонується приблизно така. Партія чи блок, який отримав наймасовішу електоральну підтримку, здобуває право висунути зі своїх лав прем’єра і сформувати уряд. Якщо ця політична сила зуміла зібрати під свої прапори не менше 226 народних обранців, вона має право зробити це самостійно. Якщо вона не контролює більше половини депутатського корпусу, то їй доведеться звернутися по допомогу до «ідейно близьких» фракцій та груп. У разі невдачі настає черга «срібного» призера парламентських перегонів. Якщо він не в змозі заручитися підтримкою більшості — Верховній Раді доведеться розпуститися, так до пуття й не позасідавши. Якщо 60 днів після відставки попереднього Кабінету парламент не зможе сформувати нового уряду, глава держави має право прийняти рішення про дострокове припинення повноважень вищого законодавчого органу.

Втім, є й інший варіант — відповідно до нього право «першої ночі» має отримати не партія-переможець, а найбільша фракція. Якби парламент формувався на жорсткій пропорційній основі, питань не було б. Але оскільки половина депутатського корпусу прийде в парламент мажоритарною «стежинкою», цілком може виявитися, що найчисельніша фракція буде і не у партії-«чемпіона». Це по-перше. По-друге, віддаючи пріоритет партіям, автори вищеописаної версії, по суті, утискують права депутатів-«мажоритарників», а також їхніх виборців.

Все це так. Але, з іншого боку, наша політична дійсність жорстока: владі теоретично під силу зігнати півтори сотні депутатів в одну фракцію, і вона отримає право першою зіграти в президентську лотерею. При цьому цілком можливо, що ця фракція не представлятиме конкретної політичної сили. І тоді про чітку політичну відповідальність (про яку так багато і захоплююче говорить Кучма і задля якої, за його словами, він власне і затіяв реформу) буде просто смішно говорити. Тож проблема є. І над її розв’язанням зараз і трудяться найкращі голови депутатського корпусу.

Не викликала ж ані найменших розбіжностей (принаймні поки що) пропозиція позбавляти депутатського мандата «перекинчиків». Відповідно до підтриманого абсолютною більшістю комісій нововведення, парламентарій, обраний за списком, не має права змінювати прописку. Інакше він ризикує позбутися повноважень достроково. Цікаво, що таку пропозицію майже одностайно підтримали представники провладних фракцій, котрі не можуть не знати, що Леонідові Даниловичу дуже не подобається це конституційне ноу-хау.

Якщо ця норма набуде сили конституційної, вона не лише обмежить вплив адміністрації Президента на парламент. Вона ще й посилить роль політичних партій. Аналогічну характеристику можна дати і ще одній пропозиції, відповідно до якої, народні обранці, делеговані в уряд, мають право зберігати депутатський мандат. Такий захід не лише послабить залежність членів Кабінету від Банкової, а й посилить взаємозалежність центральних виконавчих і вищого законодавчого органів. Що, безумовно, має піти на користь усім гілкам влади.

Ще одним кроком, спрямованим на підвищення відповідальності законодавців за долю «приручених» ними «виконавців», стала пропозиція істотно розширити права Президента щодо розпуску парламенту. Відповідно до 106-ї статті чинної Конституції, глава держави може достроково припинити повноваження ВР лише в одному випадку: якщо протягом тридцяти днів однієї сесії обранці не спроможуться розпочати пленарні засідання. Депутати готові добровільно розширити список провинностей, за які їх жорстоко каратиме гарант. Досягнуто попередньої домовленості, відповідно до якої, Президент отримає можливість розпускати парламент ще в двох випадках: якщо депутати не в змозі сформувати Кабінет і якщо їм не під силу вчасно затвердити держбюджет.

Мабуть, це єдина норма в депутатському законопроекті, яка, на нашу думку, потішить серце Президента. Як нам повідомляють джерела з Банкової, за роботою тимчасової комісії гарант стежить уважно, на успіхи цього органу реагує болісно, але в успіх альтернативного проекту не дуже вірить. Тому що небезпідставно вірить у силу свого впливу на «більшовицькі» фракції. «Більшовики» відчувають за своєю спиною гарячий подих гаранта і поводяться досить обережно. Попереднє «добро» на підтримку проекту комісії дав цілий ряд провладних депутатських об’єднань, але при цьому ніхто нічого, звісно, не гарантує. Особливо стримані есдеки. І це при тому, що проект Мороза їх влаштовує не менше, ніж, наприклад, соціалістів. І набагато більше, ніж, наприклад, представників «Нашої України». Але до офіційного оприлюднення президентського проекту різких рухів вони не робитимуть. Як, утім, і решта.

А передбачити реакцію Президента на цілий ряд запропонованих депутатами нововведень, на жаль, неважко.

Леонід Кучма вочевидь не буде в захопленні від того, що право на прийняття практично всіх ключових кадрових рішень буде передане парламенту і Кабміну. Що главу держави позбавлять можливості накладати горезвісне (і, до речі, ніким і нічим не узаконене) «повторне вето». Автори проекту передбачили протиотруту. Якщо Президент не виконає вимог Конституції і відмовиться у встановлені терміни підписати закон (ухвалений Радою, але вчасно не відхилений найвищим посадовцем), це за нього з абсолютним задоволенням і з повним правом зробить спікер. Це ж саме правило поширюватиметься на закон, «заветований» Президентом, але знову підтриманий конституційною більшістю парламентів. Кажуть, що особливе роздратування в гаранта викликала інформація про те, що автори альтернативного проекту пропонують таку правку: «Президент нагороджує державними нагородами лише після відповідного рішення комісії з питань державних нагород». Ні, не хоче Президент ні в чому обмежувати реальні повноваження Президента, це абсолютно зрозуміло. Не зрозуміло тільки, за кого Леонід Данилович так піклується — за майбутнього наступника? Чи все ж таки за себе, рідного?..

Відповідно до найпоширенішої версії, альтернативний проект усе ж таки зможе набрати потрібних 226 голосів. Та ось у Конституційний суд, за тією ж самою версією, він «увійде» не раніше, ніж звідти «вийде» проект президентський. Втім, можливо, вони там і зустрінуться. І навряд чи зустріч буде теплою.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво