Як нас скуповували в Одесі

Відомо: написаного сокирою не вирубаєш. В Одесі спробували. Грубим, примітивним, старим і банальним способом.
Минулий, 39-й номер «Дзеркала тижня» до кіосків міста не доїхав. Скупили весь роздріб і відвезли в невідомому напрямку.
Директор роздрібної мережі ПП «Прес-служба Одеси» Дмитро Кислін не приховував:
— Рано-вранці прийшла людина, заплатила гроші в бухгалтерію і забрала весь тираж. Що дивовижно, не торгувалася, не просила про знижку. Ми з таким явищем стикаємося вперше. Що ж там таке надруковано?
А ось директор КП «Одеса­міськпреса» (іншого найбільшого розповсюджувача періодичної преси) Михайло Бондаренко намагався пояснити, що перші ранні рейси пішли без газети, але наступні доставили тираж за місцем призначення. «Лише потім мені стали доповідати, — сказав він, — що якась червона машина скуповує газету».
За інформацією, отриманою з інших джерел, зокрема від кіоскерів, газету скупили ще на базі. А замість номерів «ДТ» привезли гроші. Газета до кіосків нібито надійшла, та її вже продали...
З доставкою поштою теж виникли проблеми. Частина передплатників, судячи з дзвінків до редакції та до автора цих рядків, отримала останній номер «ДТ» не в суботу, як звичайно, а в понеділок. Чому газету було за­тримано? Заступник директора Одеського центру поштового зв’язку Ганна Девчелі пояснила, що тираж прийшов вчасно. А факти невчасної доставки «ДТ» їй невідомі — дзвінків зі скаргами не було. Може, це поодинокі випадки, та вони збіглися з чиїмось наполегливим бажанням не допустити газету до читачів.
Кому знадобилося скуповувати «Дзеркало тижня»? Невже таким примітивним методом можна боротися зі свободою слова в наш час? Можна скупити газету, але не право громадян на інформацію.
У цій справі відзначилася лише Одеса. Тому ясно: критичний матеріал про безконтрольну і безпардонну забудову одеського узбережжя під назвою «Морська симфонія» (а його можна було прочитати заздалегідь на сайті «ДТ») і був причиною дрібної дрожі в колінках. Зрозуміло, не через страх відповідальності, до якої можуть притягнути у зв’язку з викладеними в статті фактами. Тут героям статті боятися нічого: завжди їм усе сходило з рук, зійде й нині. А роздратованістю. Вони переживають за свій дорогий імідж. Їм, звичайно, глибоко байдужа громадська думка. Однак попереду вибори. І вони зі шкури пнуться, щоб сподобатись електорату.
Проте місцеві «цензори» не врахували — часи тепер дещо інші. Рубати сокирою — справа нехитра. Однак марна й навіть небезпечна. І сама Одеса цю просту думку нагадала. Неугодну публікацію в «ДТ» узялися донести до городян кілька місцевих газет. От нехай тепер спробують скупити!
Слід сказати, небезпека така існує. І роздрібна торговельна мережа рада посприяти. Ще б пак! Тираж весь відразу забрали: гроші в кишеню, і жодних витрат. Вона так пожвавилася, що гірко ремствувала на те, що не знала заздалегідь про критичну публікацію в «ДТ», а то б у редакції замовила вдвічі більше примірників. «Ви б нас заздалегідь попереджали», — казали вони.
Утім, для одеситів не секрет, хто міг позбутися роздрібного тиражу. Та й будь-хто, прочитавши матеріал, може самостійно зробити висновок про те, кому він так сильно досадив.