Втеча «за власним бажанням» - Архів - dt.ua

Втеча «за власним бажанням»

12 травня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №18, 12 травня-19 травня

Олексій Івченко вибрав свободу... Як і передбачало «Дзеркало тижня», іншого виходу у нього просто н...

Олексій Івченко вибрав свободу... Як і передбачало «Дзеркало тижня», іншого виходу у нього просто немає — залишатися на посту голови правління НАК «Нафтогаз України» (а за сумісництвом і главою спостережної ради ВАТ «Укрнафта») ставало небезпечно: не сьогодні-завтра знімуть. А залишатися за такого розкладу без депутатської недоторканності для О.Івченка було б не з руки. За один тільки контракт компанії «Петрогаз» спробуй-но відповісти... Можливо, тому він написав заяву «за власним бажанням» у зв’язку з переходом на постійну роботу у Верховній Раді України. Як висловився О.Івченко 11 травня після того, як Кабмін прийняв його відставку, робота у вищому законодавчому органі України для нього не є новою, і він із задоволенням займеться законотворчістю у Верховній Раді п’ятого скликання.

Стосовно законотворчості говорити не беруся. А ось те, що О.Івченко не тільки українцям запам’ятається (ні, навіть не у зв’язку з історією з «Мерседесом») як підписант тристоронньої угоди від 4 січня 2006 року між «Газпромом», «Нафтогазом України» та «РосУкрЕнерго», — це вже напевно. Ця угода, нагадаю, повністю відрізала Україну від джерел природного газу в Центральній і Середній Азії. І тепер газовим балом навіть на внутрішньому ринку України править компанія «РосУкрЕнерго». Компанія, 50% акцій якої контролює «Газпром», а решту — два донедавна не знайомі широкій громадськості українські підприємці Дмитро Фірташ (90% так званої української частки) й Іван Фурсін (10%).

Ще у квітні Івченко заявляв, що ніхто його «не звільняв, не звільняє і не звільнятиме». І що він має намір подати у відставку лише у разі призначення прем’єр-міністром представника Партії регіонів чи Блоку Юлії Тимошенко, пояснюючи це розбіжністю поглядів на управління нафтогазовою галуззю. Ще б пак! Таких розбіжностей, як із БЮТ і його лідером Ю.Тимошенко ще за її бутності прем’єр-міністром, у О.Івченка не було ні з ким. Уже тоді справа доходила до публічного скандалу: у січні фракція БЮТ у Верховній Раді пропонувала парламенту рекомендувати президенту Віктору Ющенку звільнити Івченка через підписання на початку 2006 року україно-російської газової угоди. Пізніше, у січні, Рада висловила недовіру Івченку, прийнявши відповідну постанову. Але невидима рука надійно захищала главу НАКу від «передчасної» відставки.

Так чи інакше, О.Івченко «кермував» «Нафтогазом України» із березня 2005 року, коли президент В.Ющенко звільнив від обов’язків першого заступника міністра палива й енергетики — голови правління Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» Юрія Бойка (він був четвертим за рахунком главою НАКу), призначивши замість нього Олексія Івченка. Ю.Бойко, звісно, теж був далеко не ідеальним керівником нафтогазової монополії. Але й такого розвалу фінансово-економічних справ у «Нафтогазі» не допустив.

Примітно, що відразу ж після відставки О.Івченка на засіданні Кабміну Юрій Єхануров, який продовжує виконувати обов’язки прем’єр-міністра, заявив про свій рішучий намір із 15 травня відновити (?) щотижневі наради з приводу надійності забезпечення газом українських споживачів. Про це журналістам повідомив міністр економіки Арсеній Яценюк, коментуючи на прохання журналістів перспективи імпорту газу в Україну у зв’язку з відставкою голови «Нафтогазу України» Олексія Івченка.

А.Яценюк сказав, що на засіданні Кабміну, на якому було прийнято рішення про відставку Івченка, він порушив питання про надійність поставок газу в Україну. Цікаво, хто на нього відповідатиме і коли?

Міністр економіки, крім того, підкреслив, що досі не підписано міжурядової угоди між Україною та Росією про гарантії поставок газу 2006 року. А також зазначив, що міністерству нині не видно чіткої цінової динаміки щодо імпортного газу як до кінця 2006 року, так і на майбутнє.

Від себе додамо, що і багатостраждальна українсько-туркменська угода на 25—30-річний період (проект якої нібито довго носив у своєму міністерському портфелі глава Мінпаливенерго Іван Плачков, і так нікому її і не показав) також зависла в часі та просторі.

Після відставки глави НАКу у І.Плачкова поцікавилися, хто ж буде наступником. Важко було очікувати прямої відповіді. І міністр залишився вірний собі: «Ще не визначена кандидатура, і на сьогодні ще ніхто нікого не рекомендував, бо тільки сьогодні прийнято рішення про задоволення заяви пана Івченка».

Тим часом, за нашою інформацією, бої за пост глави «Нафтогазу» ведуться давно і запекло. Пан Івченко теж у них брав участь, пропонуючи свого івано-франківського протеже Попадюка. Є такий підприємець. Подейкують, навіть із президентом В.Ющенком устиг його познайомити — для користі майбутньої спільної справи, певно.

Інша кандидатура — брат кума президента України Ігор Васюник, який обіймає посаду заступника голови правління НАК «Нафтогаз України». Ну а його брат, Іван Васюник — перший заступник глави секретаріату президента. Тож усі свої.

Третя кандидатура — Олександр Третьяков, колишній перший помічник президента Ющенка, котрий загалом увесь цей час і патронував НАК «Нафтогаз».

Є в переліку кандидатів на пост глави «Нафтогазу» і такі мастодонти, як екс-віце-прем’єр-міністр із питань ПЕКу Віталій Гайдук. Але одного разу, наприкінці 2005 року, «любі газові друзі» вже поховали указ про його призначення знову віце-прем’єром із ПЕК. Тож навряд чи вони передумають. А для самого В.Гайдука, мабуть, ця посада вже замала.

Так чи інакше, але все свідчить про те, що заміну Олексію Івченку підбирають адекватну — зі «своїх». Тоді й діючу нафтогазову схему міняти не доведеться. Мовляв, нехай собі кермує на газовому ринку «РосУкрЕнерго». Головне, як висловився президент В.Ющенко, у тому, що при цьому він вірить, що ціна на газ для України залишиться на рівні 95 дол. за 1000 кубометрів. (І де він бачив такі суми? У січневій тристоронній угоді, підписаній Івченком?.. То спитайте у промисловців, за яку ціну їм сьогодні продають газ! І послухайте росіян, які відкрито заявляють про намір із другого півріччя підняти ціну із 210 до 230 дол. за 1000 кубів...)

А поки вже відставний О.Івченко думав, залишатися йому главою НАКу чи віддати перевагу депутатській недоторканності, практично в цей же час на сцену енергетичних, зокрема газових, геополітичних боїв вийшли набагато помітніші й впливовіші персонажі. І той факт, що перші особи США прямо й дуже жорстко заявили про свою категоричну незгоду з енергетичною політикою й експансією Російської Федерації, свідчить про те, що вони готові виступити на боці України, як і Євросоюз, котрий на собі минулої зими вже відчув усі «принади» російської «газової атаки» на непокірливих сусідів.

Так, віце-президент США Д.Чейні на міжнародній конференції на підтримку демократії, що проходила в литовській столиці Вільнюсі 4 травня, заявив: «Жодними легітимними інтересами не можна пояснити використання нафти та газу як інструментів залякування і шантажу — або за рахунок маніпуляції поставками, або за рахунок спроб монополізації транспортних мереж». «Неможливо виправдати дії, які підривають територіальну цілісність сусідньої країни чи перешкоджають діяльності демократичних рухів».

Висловлювання Чейні адресувалися безпосередньо Кремлю та президенту Володимиру Путіну, який у липні прийматиме в Санкт-Петербурзі учасників зустрічі великої «вісімки». До цього держсекретар США Кондоліза Райс у ході свого європейського турне заявила в Туреччині, що європейським країнам нічого поспішно підтримувати газові й узагалі енергетичні проекти та плани Росії.

Президент Путін у боргу не залишився. І вже через кілька днів дав жорстку одповідь Чейні і взагалі США. А також усім, хто виступає проти агресивної енергетичної експансії Росії в Європі, Тихоокеанському регіоні й у світі. Окрім іншого, Путін фактично наказав у своєму посланні організувати біржову торгівлю нафтою та газом у Росії і за рублі. Адже уряд РФ уже другий рік не може організувати біржову торгівлю газом за вільними цінами.

«Рубль повинен стати більш універсальним засобом для міжнародних розрахунків і має поступово розширити зону свого впливу. Із цією ж метою необхідно організувати на території Росії біржову торгівлю нафтою, газом, іншими товарами, торгівлю з розрахунком рублями», — поставив завдання Путін.

Україна ж у всьому цьому розкладі, хоча і з утратами для себе (свого товарного ринку й енергетичної безпеки) стала тим прикладом, дивлячись на який багато хто у Європі та світі засумнівався в обов’язковості і виключно економічній зацікавленості Росії у своїй енергетичній експансії у світі.

З усього цього випливає, що ЄС і США готові підтримати прагнення нашої країни до енергетичної і взагалі економічної незалежності від Росії і домогтися від найближчого сусіда України рівноправних умов співробітництва. Але, гадаю, вони й пальцем не поворухнуть, поки в Україні правитимуть не демократичні інституції, професіонали в кожній галузі, а просто «любі друзі», котрих цілком влаштовує нинішнє залежне становище України.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво