ВОЛОДИМИР СТЕЛЬМАХ: «Я БИ ДУЖЕ ХОТІВ, ЩОБ МОЇМ НАСТУПНИКОМ БУВ БАНКІР ІЗ ДОБРОЮ КРЕДИТНОЮ ІСТОРІЄЮ» - Архів - dt.ua

ВОЛОДИМИР СТЕЛЬМАХ: «Я БИ ДУЖЕ ХОТІВ, ЩОБ МОЇМ НАСТУПНИКОМ БУВ БАНКІР ІЗ ДОБРОЮ КРЕДИТНОЮ ІСТОРІЄЮ»

6 грудня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №47, 6 грудня-13 грудня

Так сталося, що наша зустріч із головою НБУ відбулася в четвер увечері, відразу після повернення Володимира Семеновича Стельмаха від Президента України...

Володимир Стельмах — «Банкір року»
Володимир Стельмах — «Банкір року»

Так сталося, що наша зустріч із головою НБУ відбулася в четвер увечері, відразу після повернення Володимира Семеновича Стельмаха від Президента України. Розмова з гарантом була звичайною, стосувалася стану банківської системи, її впливу на економічне зростання, цінової ситуації — загалом, нічого такого, що б її вирізняло
з-поміж інших, не йшлося («Слово банкіра», — запевнив В.Стельмах) ні про минулий четвер, коли Верховна Рада намагалася відправити голову Нацбанку у відставку, ні про майбутній, коли спроба може повторитися.

Політичні пристрасті довкола головного крісла в НБУ затьмарюють усі інші процеси в банківській сфері. Хоча цього тижня було кілька важливих для ринку подій. З 5 грудня в черговий раз знижено облікову ставку — до 7%. Також на один відсотковий пункт знижено ставку ломбардну. «Ефект оголошення» підкріплено, як кажуть банкіри, касою — себто дозволом, уже починаючи з грудня, враховувати половину сум готівки в українській та іноземній валюті в касах банків для покриття обов’язкових резервів. У комерційних банків вивільняються додаткові ресурси, тому є надія, що ці заходи таки спрацюють на розширення активних операцій банків та загальне зниження відсоткових ставок за кредитами.

Можна сперечатися — пізно зроблено такі кроки чи рано. Можна обговорювати, чи не задовго роздумував центральний банк над ситуацією — адже, за зізнанням самого пана Стельмаха, ще у вересні стало зрозуміло, що банки втратили інтерес до пропонованого їм Національним банком рефінансування й, можливо, слід шукати інших важелів впливу на їхню діяльність. Хоча з вересня відсоткові ставки тримаються на рівні, нижчому за 20%, і про це також треба говорити.

З огляду на те, що наближається записаний у законі про банки та банківську діяльність термін — 17 січня 2003 року, знову постає питання про капіталізацію банків. На жаль, досі в Україні не створено жодного банківського синдикату, пулу. Не бачимо ми й справжнього розвитку та диверсифікації банківських послуг, підвищення їхньої якості. Однак... усі ці професійно важливі моменти нині відходять на другий план під тиском політичної ситуації.

— Володимире Семеновичу, прокоментуйте, будь ласка, перспективи 2003 року й ті кроки, які головний банкір країни — чи ви, чи хтось інший —об’єктивно повинен буде робити.

— Як записано в Конституції, основна функція Національного банку України — це підтримання стабільності національної грошової одиниці. Тобто підтримання належного життєвого рівня життя населення. Це базовий постулат. Наступне питання — реалізація економічної та соціальної політики. Вона перебуває в руках уряду, який визначає показники розвитку. Однак і я, й керівник центрального банку в будь-якій іншій країні виходить з того, що розвиток економіки в мирних умовах має здійснюватися за правилами, що дають розвиток бізнесу, але в його основі — підвищення життєвого рівня людей. Або хоч би не погіршення. Щоб людина, котра працює, могла задовольняти не тільки поточні потреби, а трошки відкладати на майбутнє, робити заощадження. Важливо повсякчас забезпечувати реальність купівельної спроможності грошей.

Оце — сенс діяльності Національного банку. А всі ті формули, механізми — лише внутрішня кухня, що випливає із закону, в якому чітко сказано: Національний банк підтримує соціальну та економічну політику уряду, але доти, поки не зачіпається основний, болючий для кожної людини нерв — стабільність грошей...

— Але як бути з емісією облігацій торгового дому «Газ України»? Вона зачіпає стабільність грошей — нині і в перспективі? Багато політиків відкидають навіть саму думку про те, що емісія десятирічних облігацій на 3,5 млрд. грн. під три відсотки річних — це нормальне для України явище...

— Скажу вам офіційно ось в якому плані. Я знаю про випуск облігацій тільки з розмов...

— Але ж проспект емісії майже два тижні тому опублікований у «Голосі України»...

— Знаєте, я, очевидно, прогавив. Тоді не хочу коментувати, це, мабуть, буде друга зустріч. Або ж доручу прокоментувати нашим фахівцям...

Але я вам скажу: те, що було в робочих пропозиціях, — дуже велика небезпека. І для банківської системи, і для центрального банку, і для фондового ринку.

— Отже, ви не виключаєте ситуації, коли банк, виконуючи свої повноваження щодо забезпечення стабільності гривні, відмовиться підтримувати певні урядові рішення?

— Закон забороняє банкові підтримувати урядову політику, якщо вона створює небезпеку для гривні.

— Ви знаєте, мені трошки не зрозуміло — нинішній уряд продовжує підтримувати цей проект? Це ж проспект емісії якоїсь бізнесової структури...

— Державного підприємства.

— Не впадайте в помилку. Держава відповідає тільки за казенне підприємство, яке фактично перебуває на її утриманні. А якщо підприємство працює на одержання прибутку, то це вже зовсім інше. Серед робочих документів я бачив статут дочірньої компанії «Газ України»: компанія не відповідає за зобов’язаннями держави, а держава не відповідає за її зобов’язаннями. Такі ж відносини і з материнською компанією. Так, підприємству дали державний капітал (якщо я не помиляюся, 733 тис. грн., а реально сплачено 721 тис.), однак працює воно як комерційна структура. Це велика різниця.

Не знаю, як саме уряд причетний до цієї емісії облігацій. Але я не розумію одного. Уряд повинен забезпечувати рівні умови всім, це питання створення нормального законодавчого поля, фіскальної політики тощо. А чого виділяти якесь одне підприємство? Якщо є якесь офіційне рішення уряду, то треба запитати — чому беруть одне підприємство, чому для нього створюють якісь преференції?

— Але ж Державна комісія з цінних паперів цю емісію зареєструвала...

— Коли мені в Державній комісії сказали, що виконували постанову уряду, я запитав: «Як!?» Як це — виконувати?

Хоча я й службовець із особливим статусом, але все-таки людина державна. Так, існує державний інтерес. Однак є ж якісь параметри, які або допускаються, або не допускаються. Є межа міцності. Навіть коли пришиваєш гудзика, буває, дуже потягнеш за нитку — і вона обривається. Так само і в фінансах: порушив рівновагу — й покотився сніжний ком...

— Володимире Семеновичу, ви добре відчуваєте ринок. То скажіть, хоч би приблизно: коли зараз випускати в Україні десятирічні облігації, якою може бути ставка дохідності, аби ці папери нормально сприймалися потенційним покупцем?

— Треба оцінювати з точки зору часу й реальності. На наступний рік інфляція прогнозується на рівні 7%, тож коли ви мені даєте, наприклад, 13% за річні облігації, я бачу, яким буде мій дохід. А коли нижче 7%, то ясно, що будуть збитки.

Грамотно випускаючи десятирічні облігації, треба зробити дисконт на рівень інфляції. Тоді ці папери у вас гарантовано візьмуть. Ми йдемо в Європу, хочемо, щоб вона нас сприйняла. Це означає, що по дефіциту бюджету й інфляції ми повинні вписатися в європейські параметри, тобто 2%. Коли це буде? Ну, в кращому випадку через три роки, в гіршому — через п’ять, але ми повинні цього досягти.

У фінансистів є такий підхід: коли негативні показники, в нашому випадку інфляція, розвиваються нижче 20 відсотків, то для прогнозів застосовується не алгебраїчна, а арифметична формула. Навіть коли інфляція по 2% щороку — то це вже 20% за десятиріччя. Тому продавати облігації слід з дисконтом щонайменше у 20—25%.

Хоча я розумію: є структури — акціонери банків, які здатні натиснути на банк, аби було куплено хоч один такий цінний папір...

— А яких збитків зазнає Нацбанк, якщо його змусять викупити цю емісію?

— Відповідально вам заявляю: Нацбанк не зазнає жодних збитків, тому що він жодної такої облігації не візьме у свій портфель...

— І це не залежить від прізвища голови банку?

— Я виходжу зі статусу і того, що голова банку зобов’язаний діяти за законом... А якщо все-таки візьме, то прийде прокурор і висуне звинувачення у зловживанні службовим становищем на користь третіх осіб. І в завданні збитків державі в особливо великих розмірах.

— Наперед вибачаюся — може, воно й не дуже приємно — але нам слід було б обговорити деякі політичні й кадрові питання... Десь місяць тому на прес-конференції ви висловлювали певні застереження з приводу кандидатури вашого можливого наступника. Я не буду запитувати, чи є хтось кращий. Але яким би хотіли бачити свого наступника ви — в разі, коли все-таки доведеться піти з Нацбанку?

— Я би дуже хотів, щоб моїм наступником був банкір із доброю кредитною історією.

— А такі комерційні банкіри в Україні бувають?

— Ну до чого тут комерційні банкіри? Я кажу про наступника, який може і повинен колись прийти, адже я не вічний. 21 січня 2005 року за законом закінчується мій термін перебування на посаді голови НБУ й треба писати заяву про складання повноважень. Це коли б воно йшло природним шляхом, згідно із законом. І моїм наступником безумовно буде банкір.

— А чому ви не виростили собі наступника?

— А хто це вам сказав, що не виростив?

— Ну щось не видно поки що...

— Знаєте, я виходжу з принципу, що тільки Бог без гріха. Хто працює, той завжди припускається помилок. І справа навіть не в тому, чи ти їх вчасно побачив і виправив, чи махнув рукою і пішов далі. Я людина така, що назавтра можу змінити свій підхід — минув час, з’явилася нова інформація, треба щось робити по-новому. Хоча банківська справа консервативна, консерватизм її полягає у дотриманні золотих правил банківської діяльності. Головне з яких — не зашкодь. Але це окрема велика тема...

— У зв’язку з неприємною ситуацією навколо вашого дострокового звільнення люди дуже часто висловлюються на захист закону. Й опосередковано — вас. Чи не вважаєте, що слід було б внести певні зміни до закону про Національний банк — аби політика надалі не звільняла українських головних банкірів з посади?

— Ми дуже багато втрачаємо через нестабільність законодавства, коротке життя законів. Тож нехай цей закон ще попрацює. Ми бачимо в ньому певні проколи, які не на користь бізнесу, а отже, й населенню. Записано, приміром, що всі кредити надаються за ціною не нижче облікової ставки НБУ. Однак... Один мудрий чоловік Едгар Яффе сказав: «Горе тим політикам і державним діячам, котрі не розуміють суті й ролі грошей та банків у суспільстві...»

Змінюється парламент, до нього приходять люди з конкретного бізнесу. З точки зору конкретного підприємства — якби Національний банк робив отак й отак, то це було б чудово. Проте інтереси держави й населення дуже відрізняються від інтересів конкретної людини та конкретних бізнесових структур. Я не раз запитував на Заході — скільки ви отримуєте? І знаєте, кажуть приблизно одне й те ж: хотілося б більше. Питання в тому, щоб було створено такі економічні умови, коли людина за свої гроші завтра одержить матеріальних цінностей не менше, ніж сьогодні. А коли більше — то ще краще.

От візьмімо від’ємний рівень інфляції цього року. З точки зору конкретної особи — це добре, бо ціни знижуються, а з точки зору держави — не зовсім. Недоотримано певні бюджетні доходи, а отже, не зроблено певних видатків. Однак ми мусимо оцінювати не з позиції однієї людини, хоча, з точки зору людяності, коли одній людині кепсько, то це вже погано. Тому мені незрозуміло, коли проповідують соціал-демократичні цінності, що передбачають утвердження гідності та високого стандарту життя людини, і тут же починають їх топтати...

— Останнім часом на поверхню виринає чимало претензій до Нацбанку. Люди буцімто знайшли приховане від бюджету джерело доходів НБУ, і називається воно «сеньйораж».

— Питання дуже цікаве. Сеньйораж виник ще у феодальну добу: за часів моно- та біметалічного обігу сюзерен одержував виключне право карбувати гроші. І різницю між номіналом і реальним вмістом срібла чи золота кожен такий сеньйор забирав собі, як податок, звідси й сеньйораж. Десь у ХVI столітті функцію карбування грошей перебрали на себе королі. Проблема полягала в тому, що вони мали право випускати скільки завгодно грошей. Коли їх виявлялося в кілька разів більше, ніж товарів, росли ціни. Тому в економічному сенсі сеньйораж — це інфляційний податок.

Першими небезпеку побачили американці, і на початку минулого століття в США створюють єдиний емісійний центр — Федеральну резервну систему. Іншим поштовхом до встановлення монополії центрального банку на випуск грошей була Велика депресія 30-х років. Зрештою, людство прийшло до цивілізованої системи, за якої уряди на рівних умовах з іншими учасниками ринку, одержують гроші тільки з ринку.

Чи був сеньйораж в Україні? Був, хоча й у модифікованій формі. Хто ним скористався? Уряд. З листопада 1992 року, тобто моменту запуску в обіг купонокарбованця, він одержав 17,608 млрд. гривень прямих кредитів Національного банку, які й досі не повернуто. З розвитком національних банків та переходом від біметалічного грошового обігу на банкнотно-паперовий змінилася й форма сеньйоражу: тепер це доходи Національного банку, які він отримує від передачі на кредитній основі щойно надрукованих грошей комерційним банкам. Ці доходи накопичуються, за рахунок них покривають витрати самого центробанку, а надлишки передають уряду, адже ми, згідно із законом, не є прибутковою організацією. Загалом НБУ передав до бюджету 4,237 млрд. гривень у вигляді перевищення доходів над видатками. Це за загального обсягу емісії в 33,6 млрд.

— Чому, на ваш погляд, виникають закиди в приховуванні Нацбанком доходів від друкування грошей? Через якусь специфічність системи бухобліку?

— Не розуміють природи центрального банку. Вважають, що, як і століття тому, сеньйораж — це різниця між номіналом і собівартістю виробництва банкнотних грошей. Хоча світ уже давно змінився, ніхто не використовує в обігу грошей із срібла чи золота.

Можна обговорювати, великі чи малі в нас видатки. На мій погляд, коли йдеться про Національний банк, все-таки треба, аби наші спеціалісти були хоч би на півголови вищі за кваліфікацією, ніж у комерційних банках. Однак за рівнем оплати праці ми далеко не дотягуємо до рівня комерційних банків...

— Останнім часом вас запитують — а чому це на банкнотній фабриці друкують цінні папери, вкладки до закордонних паспортів, акцизні марки? А й справді, чому?

— Є такий тип друку, як інтагліо. У всьому світі, за винятком Великобританії, на такий друк встановлено монополію, його має право здійснювати одна структура. Нацбанку таке право надане указом Президента. Яка шкода в тому, що, використовуючи це устаткування, ми друкуємо акцизні марки для податкової адміністрації?

Нині Монетний двір НБУ карбує ордени та медалі. Карбування ордена обходиться в 23 грн., а в приватних структурах — 158. Кому шкодить очевидна економія бюджетних коштів? Банкнотно-монетний двір — це наш цех, його доходи вливаються до загальних доходів НБУ і в разі, коли є загальне перевищення над видатками, надходять до бюджету.

Ми виграли тендер на виробництво банкнотного паперу для Індії в таких китів, як Франція, Великобританія, Росія. Люди добрі, що в цьому поганого? Коли, образно кажучи, лежить хліб під ногами — я що, не повинен його підняти? Знову ж таки, це робочі місця, зарплата, податки до бюджету...

Я не за те, щоб Національний банк виконував не властиву йому функцію. І не тримаюся за ці замовлення. Анулює завтра податкова своє замовлення на марки чи МЗС — на бланки паспортів — та будь ласка! Тільки не думаю, що комерційні структури випускатимуть дешевшу, ніж ми, продукцію. Та й контроль налагодити буде надзвичайно складно.

Щодо законності випуску акцизних марок, одна дуже поважна інстанція подавала на НБУ в Конституційний суд. Коли справа почала обертатися на нашу користь, клопотання відкликали. Хто — ви можете дізнатися в Конституційному суді.

У нинішніх розмовах про комерційну діяльність НБУ я відчуваю політичний підтекст. І вплив дуже великих грошей.

— Володимире Семеновичу, а Президент вам не казав, чи не відкличе, бува, подання про вашу відставку?

— У нас із Президентом не було розмови про відставку чи заяви...

— І заяви ви так і не написали?

— Ніхто не вимагав.

— А наступного четверга що робитимете?

— Доживемо до четверга — побачимо. І до наступного, і ще не до одного... Четвер — чистий день. Після роботи добре до лазні піти...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво