Володимир Філенко: «Якби ми зі Стецьківим хотіли потрапити до парламенту за будь-яку ціну, ми давно були б у партії президента» - Архів - dt.ua

Володимир Філенко: «Якби ми зі Стецьківим хотіли потрапити до парламенту за будь-яку ціну, ми давно були б у партії президента»

2 вересня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 2 вересня-9 вересня

Призначення Тараса Стецьківа на посаду президента Національної телевізійної компанії України викликало свого часу неабиякий подив...

Тарас Стецьків
Тарас Стецьків
 

Призначення Тараса Стецьківа на посаду президента Національної телевізійної компанії України викликало свого часу неабиякий подив. Людину, абсолютно далеку від телевізійної тусовки, зокрема й від мас-медійної сфери взагалі, нова влада послала в одну з «найгарячіших точок» інформаційного простору країни. Горіло в той момент Євробачення. Загострювалася ситуація на УТ-1, численна армія співробітників якого створювала фронт опору грядущим реформам і скороченням на каналі. Випаровувався запал, із яким переможна команда під час помаранчевої революції проголошувала ідею створення громадського телебачення в країні. На відміну від багатьох своїх колег, призначених керівниками в незнайомі їм досі сфери діяльності, Стецьків не боїться визнати: необхідність опановувати телевізійну кухню на ходу спричиняє неминучі помилки. Але вони не можуть вплинути на взятий новим керівництвом НТКУ стратегічний курс, спрямований на підвищення привабливості першої кнопки країни для максимальної кількості глядачів.

Утім, занурившись в екранний світ, Тарас Степанович не втратив зв’язку зі світом політики, а головне — притаманного йому гострого, критичного погляду на те, що відбувається в ній.

У чому ми легко переконалися, запросивши Стецьківа до розмови разом із його давнім соратником по політичній боротьбі Володимиром Філенком. Серед посад, які Володимиру Пилиповичу пророкували після президентських виборів, було крісло харківського губернатора, глави ДУСі, заступника держсекретаря України. Але Філенко виявився, мабуть, єдиним польовим командиром Майдану, який не змінив після революції статусу рядового народного депутата на посаду в структурах виконавчої влади. Більше того, кажуть, не погодився він і на «жирне», з погляду кар’єрних перспектив, місце в керівництві пропрезидентського Народного союзу «Наша Україна».

Здається, тепер Стецьків і Філенко мають усі шанси знову опинитися в одному політичному човні, що вирушає в плавання бурхливими водами парламентської виборчої кампанії. Звісно, це буде не крейсер «Опозиція». Але й не лайнер «Діюча влада». Люди, котрі зробили значний внесок у перемогу помаранчевої революції, котрі при цьому далеко не новачки в сучасному революційному русі України, оцінюють те, що відбувається сьогодні, з помітною дозою критичності. Вони далекі від істеричного огульного неприйняття сьогодення а ля нинішня опозиція. Але й не піддаються шапкозакидальним настроям, властивим сьогодні багатьом представникам нової влади, які втратили зв’язок із дійсністю й живуть ілюзіями про безповоротну перемогу в країні демократії та справедливості. Твереза оцінка подій і процесів, що відбуваються в країні, разом зі щирим прагненням змінити ситуацію на краще, гадається, можуть стати істотним підгрунтям для того, аби заповнити собою вакуум, який утворився між двома полюсами — владою й опозицією.

Про реформу телебачення та партії «Реформи і порядок»

— Ходять уперті чутки, що Тарас Стецьків найближчим часом залишить посаду глави НТКУ й зосередиться на підготовці до парламентської виборчої кампанії або до виборів львівського мера. Наскільки ці чутки виправдані?

Тарас Стецьків:

— Такий варіант не виключений. Поясню, чому. Коли мені запропонували очолити Нацтелекомпанію, переді мною передусім поставили тактичне завдання забезпечити гідну організацію Євробачення. Але я вважав набагато важливішими стратегічні завдання — запуск повноцінних реформ на УТ-1 і створення на його базі повноцінного громадського телебачення. Я одержав згоду від президента на реалізацію всіх цих планів і погодився.

Із першим завданням я, вважаю, впорався — Євробачення пройшло на рівні. Якісні зміни на держтелебаченні стануть очевидними для глядачів уже найближчим часом. А тому сподіваюся, що й другу проблему буде розв’язано. Залишається третє — запуск громадського телебачення. Якщо ми його робимо, я залишуся. Якщо ні — можливі варіанти. Але я все-таки сподіваюся: глава держави виявить необхідну політичну волю.

— Віктор Ющенко не усвідомлює необхідності створення громадського телебачення?

Т. С. — Повторюю, президент від самого початку підтвердив свою готовність сприяти реалізації такого проекту. Сподіваюся, він так думає і нині. Але, здається, він не цілком чітко усвідомлює, коли це необхідно робити, як і на якій базі. Моя помилка полягала в тому, що я не знайшов потрібні аргументи, аби переконати його, розвіяти наявні в нього сумніви.

Принаймні я не поділяю позицію, озвучену недавно деякими високопоставленими діячами країни. Вона зводиться до двох тез. Перша: громадське й державне телебачення мають існувати паралельно. Друга: створити громадське телебачення необхідно після парламентських виборів. Я — рішучий противник такого підходу.

— Якщо ви, Тарасе Степановичу, усе-таки відправитеся на парламентські вибори, то, скоріш за все, у складі рідної ПРП. Чи все-таки «Нашої України»? Володимир Філенко недавно заявив про те, що керівництво вашої партії найближчим часом має намір зібратися для вирішення питання, пов’язаного з її перейменуванням. Чи вдалося зробити це? І чи ПРП-«Наша Україна», як і раніше, тверда в своєму намірі позиватися з Мін’юстом із приводу спроби відібрати назву партії?

Володимир Філенко:

— Справді, така точка зору в керівництві ПРП є, до суду формально ми готові. Судовий позов уже складено, але ми наразі його не подаємо, оскільки необхідне політичне рішення про це керівництва партії, яке має бути ухвалене в найближчі сім-десять днів. А до історії цього питання хочу додати: назва «Наша Україна» належала сформованому перед виборами-2002 блоку, куди входили десять партій. І формально наша партія могла претендувати на десяту частину бренду. Ми свого часу його зарезервували як назву для об’єднаної партії. Але об’єднавчого процесу не сталося, і партія, котра сьогодні претендує на те, аби називатися партією Віктора Ющенка, сформована адміністративним способом, а не в результаті об’єднавчого процесу. Тому на своєму останньому з’їзді нинішнього літа ми збиралися розглянути питання про добровільну відмову від назви «Наша Україна» й повернення до старого бренду — партія «Реформи і порядок». Але після відомого листа міністра юстиції вирішили, що відмовлятися від назви «Наша Україна» нав’язуваним нам способом ми не готові. Нам не подобається, як Міністерство юстиції поводиться стосовно нашої партії, партії-переможниці.

Т. С. — Нас із Володимиром Пилиповичем не було на тому з’їзді ПРП, коли приймалося рішення про перейменування її на «Нашу Україну», і я переконаний, що не потрібно було взагалі брати цю назву. Якби я був керівником партії, я, не роздумуючи, зараз відмовився б від неї. Не цим визначається успіх або неуспіх партії на виборах 2006 року. Люди побачили реальних політиків, їхні реальні дії під час помаранчевої революції. І вони не на назву дивитимуться, а на прізвища.

В. Ф. — Я згоден із тим, що для ПРП сьогодні немає великої політичної необхідності змагатися за цю спірну назву. Особливо враховуючи те, як обіцяють розвиватися політичні події найближчим часом.

— Чи правда, що ПРП має намір створити окрему фракцію в парламенті?

В. Ф. — Ми над цим думаємо. Оскільки ПРП не брала участь у масовій колективізації й не вступила до колгоспу з назвою Народний союз «Наша Україна», формування своєї фракції було б цілком логічним. А сьогодні з’являється ще один додатковий аргумент на користь цієї ідеї: нинішня редакція закону про вибори гарантує для партій, котрі мають свої фракції в парламенті, представництво у виборчих комісіях. І це може бути серйозним стимулом для створення осередку ПРП у Верховній Раді. Тому з початком парламентської сесії ми, скоріш за все, займемося формуванням фракції. Якщо нам вистачить необхідної кількості депутатів.

Т. С. — Нам має вистачити дещо іншого — політичної волі. Коли після піврічних філософських роздумів ПРП вирішила зберегтися як партія, то вона повинна була б зробити й наступний крок — створити окрему фракцію, як це зробила УНП Костенка. Це означає самоідентифікацію партії, її участь у виборчих комісіях і т.д. Що для цього потрібно? Як мінімум політична воля керівництва.

— Ви хочете сказати, що її бракує?

Т. С. — Керівництво роздумує. І в мене є підозра, що тут політичної сміливості може не вистачити. Вестиметься пошук союзників для блокування.

Про гаданих союзників і шанси цілого покоління

— Цими союзниками можуть бути НРУ Тарасюка й УНП Костенка?

Т. С. — Не думаю. Блокування має відбуватися не з тими, хто або рівний тобі, або слабкіший від тебе. А з тими, хто сильніший. Сильніших у нас тільки двоє.

— Юлія Тимошенко й Віктор Ющенко?

Т. С. — Так.

— А якщо Тимошенко піде в блоці з партією Ющенка?

Т. С. — Тоді для ПРП залишаються три варіанти: самоліквідуватися, шукати партнера або програти вибори.

— Цим партнером може бути «Пора»?

Т. С. — На мій погляд, може.

В. Ф. — Це той випадок, коли ми могли б взаємодоповнювати одне одного. По-перше, такий союз міг би бути природним. Нас об’єднує історія Майдану, єдність підходів до багатьох проблем, існуючих у суспільстві. Крім того, особливість «Пори» в тому, що вона відома як бренд, але менш розкручена як партія. Тому нас «Пора» могла б підсилити як відоміший і авторитетніший бренд, тоді як ми могли б підсилити «Пору» як традиційна політична сила з розгалуженою структурою й розкрученими іменами.

— Що ж стосується УНП і НРУ, то блокування ПРП із цими силами, треба розуміти, не передбачається?

Т. С. — Теоретично така можливість зберігається. Але практично це неможливо (це моя особиста думка, колективне рішення з цього питання в партії не приймалося). У наших партій настільки різні вектори, менталітети й етика політичної поведінки, що я слабко собі уявляю, як можна сформувати блок УНП—ПРП—НРУ.

В. Ф. — Я хотів би нагадати, що ПРП і Рух Чорновола, котрий тоді ще не був розколотий, мали договір про спільну політичну діяльність і навіть готувалися до створення блоку, але то інша історична епоха. Тоді наш союз був необхідний і виправданий, бо нам потрібно було спільно повалити режим Кучми. Нині це завдання виконане. І на поверхню виходить те, що, будучи значною мірою однодумцями й політичними партнерами, котрі мають чимало спільних досягнень, ментально й політично ми все-таки різні. Рух — це типова націонал-демократія, ПРП — це ліберальна демократія з відчутною домішкою консерватизму, тобто нетипова права сила.

— Звідки виникли чутки про те, що ви виходите з ПРП і готуєтеся йти на вибори на чолі списку «Пори»?

В. Ф. — Ці чутки пов’язані з тим, що ми й «Пора» в тісній зв’язці працювали на Майдані. Нас так часто бачили разом, що хтось почав думати, ніби ми вже цілком зрослися. Я заявляю: сьогодні ми є законослухняними членами ПРП, але дружимо з «Порою», із багатьма її членами бачимося, контактуємо, консультуємося. І в цьому немає нічого дивного. Ми з Тарасом Степановичем були на останньому з’їзді «Пори», так із шести людей, котрі сиділи в президії, четверо були нашими колишніми однопартійцями.

— Тобто ані про участь Стецьківа й Філенка в списку «Пори», ані про створення єдиного списку ПРП і «Пори» не йдеться?

Т. С. — Наразі ні. Але життя так цікаво розвивається й так динамічно змінюється... І те, що вчора здавалося вкрай неймовірною перспективою, завтра може видаватися цікавим прогнозом, а післязавтра — реальністю.

В. Ф. — Для нас із Тарасом не стоїть питання потрапити до парламенту за будь-яку ціну. Коли б це було так, ви давно вже бачили б нас у НСНУ. І дуже активними його членами…

Т. С. — Мій сантимент до «Пори» пояснюється не тим, що в мене там дуже багато близьких друзів. На мою думку, входження «Пори» в парламент — це шанс для цілого покоління. Того покоління, котре схоже на наше, котре прийшло в політику на стику 80-х і 90-х років і, відкривши двері ногами, сказало старим товаришам: «Посуньтеся!». Саме так себе виявили ті, кому до тридцяти, під час підготовки й успішного проведення помаранчевої революції. Тому «Пора» зобов’язана ввійти в парламент. Це шанс привнести в політику не просто новий струмінь і нових людей, а нове бачення, запах Майдану, запах свободи. От це для мене украй важливо. У новий парламент повинна, у буквальному значенні, увірватися когорта молодих зухвалих людей, на яких ще негарно сидять піджаки та які ще неправильно зав’язують краватки.

В. Ф. — Я хотів би додати, що, незалежно від того, де ми з Тарасом будемо, ми максимально сприятимемо тому, аби «Пора» потрапила до парламенту.

Т. С. — На мою думку, перемога «Пори» на парламентських виборах набагато важливіша, ніж розв’язання проблеми конкретних людей.

Про парламентську більшість і причини її відсутності

— Чи не боїтеся ви того, що створення самостійної фракції ПРП ускладнить взаємини між президентом і урядом, у чиєму складі чимало представників вашої партії?

В. Ф. — Ці взаємини й без того такі непрості, що згаданий крок на них не позначиться. Коли ми критикували режим Кучми, одним із ключових пунктів цієї критики було те, що Кучма керує країною через свою адміністрацію. Тобто ми казали тоді: в Україні два уряди. А сьогодні ми констатуємо: в Україні вже три уряди. І в багатьох випадках керівництво державою здійснюється в обхід центрального органу виконавчої влади. Річ зовсім не в персоналіях, але керівництво країною, переконані ми, має здійснюватися через уряд. Якщо президента не влаштовує цей уряд, він повинен бути змінений. Але Кабмін має свої конституційні повноваження та має їх виконувати. Ми ж, на жаль, спостерігаємо цілком нелегітимні спроби керувати країною через секретаріат президента, а ще частіше — через РНБОУ.

Т. С. — Якщо принцип політичної єдності розуміється як принцип однодумності, тоді, звісно, взаємини ускладняться. А якщо йдеться про цивілізовані політичні взаємини, то цього не варто боятися. Ми вже переживали часи, коли єдино правильним вважалося те, як думає Кучма, а всі, хто з ним не згодні, — вороги народу…

— Володимир Пилипович не дуже давно виступав за створення в парламенті формалізованої більшості. Через певний час з ініціативою формування парламентської більшості виступив президент. Чи не нагадує вам ця ідея часи Леоніда Даниловича? Який сенс у наявності більшості у Верховної Раді?

Т. С. — Не пам’ятаю точно, за кілька днів до першого туру чи між першим і другим турами, виступаючи на Майдані, тодішній кандидат у президенти Віктор Ющенко заявив: щойно він стане главою держави, створить парламентську більшість на цілком новій ідеологічній основі. І це — одне з ключових гасел, яке мало подати сигнал тим, кого Кучма загнав у свою формалізовану більшість своїми специфічними методами. Звідси запитання: чому обіцяну Віктором Андрійовичем більшість не було створено ще в лютому? Чому Філенко був почутий лише в середині літа? Тоді, відразу після президентських виборів, авторитет Ющенка був такий позахмарний, що вистачило б одного його слова й кількох ідеологічних принципів. А тепер, коли всі готуються до битви за парламент, створення парламентської більшості має вигляд цілковитої утопієї.

В. Ф. — Я стверджував і далі залишаюся переконаним: парламентська більшість необхідна. Тим паче, що всі ми маємо пам’ятати — 1 січня набирає чинності політична реформа. Більше того, усіх, хто сьогодні намагається скасувати політреформу чи змінити прохідний бар’єр на парламентських виборах, я попросив би розслабитися. Це потрібно вже сприйняти як належне: жодних зусиль не вистачить для того, аби повернути в інший бік. Це по-перше. По-друге, я твердо переконаний: єдність влади визначається політичною волею сили, котра перемагає на виборах. Ідеально, коли більшість у парламенті та президент представляють одну політичну силу та спільно формують уряд. Для держави це велике благо, коли в трикутнику парламент—президент—уряд немає суперечностей, вони об’єднані спільною політичною метою та становлять єдину команду. Про це можна мріяти з 2006 року. Але парламентську більшість можна й потрібно було створювати вже в цій Верховній Раді, зібравши в ній прибічників нової влади й усіх тих, хто звільнився з-під ярма Кучми та, образно кажучи, став самим собою. Чи можливо це сьогодні? Сьогодні це зробити буде важче. Але так само можливо.

Т. С. — Я ось про що подумав. Можна було б наступного дня після інавгурації запропонувати парламенту сформувати більшість, і вона була б створена. Але замість цього було запропоновано ідею Народного союзу «Наша Україна», яка різко звузила статус Ющенка з загальнонаціонального лідера до одного з партійних вождів. Хто цю ідею підсунув і для чого? Бізнес-оточення Віктора Андрійовича, котре програло баталію за посаду прем’єр-міністра. Створення більшості означало б посилення прем’єра. А комусь цього дуже не хотілося. І замість ідеї парламентської більшості, яка просто висіла в повітрі, вустами Романа Безсмертного вони висунули іншу ідею — про створення пропрезидентської партії. Їх уже тоді хвилювало не те, що буде з країною сьогодні, а що буде з ними через рік.

— Але якщо парламентська більшість створюватиметься тепер, чи можливий варіант, що ваша фракція, якщо вона все-таки виникне, не ввійде до неї?

Т. С. — Такий варіант неможливий. Оскільки до створення більшості закликає Віктор Ющенко. І тут є безліч моральних і психологічних аспектів: ніхто з нас не піде проти Ющенка, це цілком зрозуміло. Інша річ, що вже не залишається часу. Ющенко закликає до створення більшості, до середини жовтня її буде сформовано, а до середини листопада вона розвалиться.

Про дефіцит ідей і адміністративного ресурсу

— Чи пропонувала вам Юлія Тимошенко місця або у своєму виборчому списку, або в загальному списку влади за її квотою?

Т. С. — Ні. Розмов таких не було. Це очевидна реальність. Різні люди різними натяками намагалися з’ясувати нашу думку з цього приводу. Але ці люди явно не мали повноважень виступати від імені Тимошенко. Тому я до таких речей ставився як до розмов за кухонним столом.

— Чи може статися так, що коли ПРП не потрапить у провладний мегаблок, у її виборчому списку не буде Миколи Томенка, Сергія Терьохіна, Ігоря Гриніва?

Т. С. — Це цілком реально. ПРП узагалі перебуває в досить цікавому становищі, аналогічному становищу людини, котра сидить на шпагаті, або стоїть на середині моста, який ось-ось провалиться в річку. У мене таке враження, що комусь подобається цей мазохізм. Політична позиція має бути визначеною. Потрібно було або відразу йти в НСНУ, або відразу заявити про свою самостійність, як це зробив Костенко. Та коли вибирати друге, то потрібно визначатися з головним питанням: а з якою ідеєю ми йдемо на вибори? ПРП може самостійно брати участь у виборчій кампанії й навіть може стати парламентською партією вже 2006 року. Але тільки за однієї умови: якщо вона спроможеться народити ідею, яка необхідна суспільству й у яку воно повірить. Проте наразі такої ідеї немає. І не лише в ПРП. А суспільство на виборах завжди голосує за ідею. Не за ідеологію, а за ідею. Це моє глибоке переконання. І на цьому ми, до речі, засновували виборчу кампанію Ющенка. Не на гаслі «Вірю! Знаю! Можемо!», а на ідеї «Ющенко — народний президент». Для мене цілком зрозуміло, чому так помітно почали падати рейтинги великих партій, але при цьому не почав зростати рейтинг опозиції, хоча, як правило, відбувається перетікання. Усе тому, що ніхто не пропонує ідей. І суспільство сьогодні опинилося в ідейному вакуумі. Воно буде змушене шукати альтернативу тому, в чому вже розчарувалося. І в такій ситуації виростають шанси «Пори». У ситуації ідейного вакууму в неї найкращі стартові можливості. Але так само легко вона може втратити цей шанс.

В. Ф. — Ми з Тарасом Степановичем ставимося до партії «Реформи і порядок», членами якої є вже сьомий рік, із надзвичайною любов’ю та повагою. Вона досить потужна за своїм кадровим потенціалом. Ми виступили донорами НСНУ, «Пори», в активі котрої добра половина екс-пеерпістів. Частина ПРП сьогодні тяжіє до Блоку Юлії Тимошенко. Чому? На мою думку, тому, що сьогодні закінчився час дрібних політичних проектів. Ми мріяли про те, що в Україні переважатимуть мегапартії. І наша мрія починає збуватися. Очевидно, ми не дотягуємо до формату мегапроекту. У цьому й є наша проблема — люди шукають самовираження та знаходять його за межами нашої партії. Тому, вважаю, ключова політична інтрига розвиватиметься не там, де буде ПРП, за всієї нашої поваги до неї. А там, де буде Юлія Тимошенко. У неї той золотий ключик, із допомогою якого можна відчиняти двері до заповітної мети — створення вагомої політичної структури.

— У неї є ідея?

Т. С. — Наразі немає. Але Тимошенко потенційно здатна цю ідею запропонувати суспільству. Популістську, непопулістську, але здатна. І тому ключ справді в неї.

— Чи буде піднято прохідної бар’єр, як пропонує президент, і хто від цього виграє?

В. Ф. — Гадаю, цього не вдасться зробити. Хто сьогодні підтримує цю ідею? НСНУ та БЮТ. Усе.

Т. С. — Я також вважаю, що така поправка до закону про вибори не пройде. Але чому це було б добре? Тому, що сприяло б структуризації парламенту й тому, що я цілком упевнений: ми там будемо. Не відсотки мають значення, а ідеї. Правильно сформульована ідея, яка сприймається суспільством, забезпечує понад десять відсотків. Якби пропонувалося підвищити прохідний бар’єр до 15 відсотків, я був би категорично проти. А три, п’ять чи сім відсотків?.. Я навіть не збираюся брати участі в обговоренні цього питання.

В. Ф. — Вважаю, Ющенка вкотре підставили, вклавши в його вуста заяву про підвищення прохідного бар’єра. Ну, навіщо виходити з ідеєю, яка явно не має шансів бути реалізованою?

— Чи згодні ви з тими, хто прогнозує, що на цих парламентських виборах адміністративний ресурс буде задіяно, принаймні не в менших масштабах ніж на минулих президентських?

В. Ф. — Його буде використано значно меншою мірою й в основному на місцевому рівні. Там, де з’являться ініціативні дурні. А вони є, й чимало, переважно серед губернаторів і глав райдержадміністрацій. Крім того, медійний простір уже відчутно демонополізовано, і це знижує можливість для застосування адмінресурсу. І третя, ключова для мене, обставина: я не вірю в те, що Ющенко буде напряму займатися організацією виборів, давати прямі команди чи закривати очі на безкрай, якщо він розпочнеться. Тобто Ющенко не лише у зв’язку зі своїм президентським статусом, а й через ментальність забезпечуватиме чесні вибори.

Т. С. — Їдучи в Крим за три дні до другого туру виборів, Кучма, виступаючи в ефірі Першого національного каналу, замість того, аби пообіцяти: «Я забезпечу чесні вибори», сказав так: «Я забезпечу порядок на вулицях». Ющенко такого ніколи не скаже. Більше того, він вважатиме своєю місією забезпечити перші в історії України по-справжньому чесні вибори. У цьому в мене немає ані краплі сумніву. Інакше це суперечитиме його внутрішній конституції, його менталітету. Він може не вникати в певні проблеми. Але щойно побачить пряме беззаконня, миттєво на нього відреагує. Це я вам гарантую. Припускаю, на рівні найпрямолінійніших губернаторів адмінресурс може бути й задіяно. Але робитися це буде набагато хитріше. Скоріш за все, найбруднішою з технологій, застосовуваних на цих виборах, буде технологія збивання людей з пантелику. Технологія клонування. Але клонування не індивідуального, а групового. Створюватимуться партії захисників Майдану в помаранчевих тонах, партії любителів Ющенка. Ось у такий спосіб дуритимуть виборця.

В. Ф. — Чому ще застосування адмінресурсу буде істотно обмежене? По-перше, тому що був Майдан і після нього люди, як сказав герой одного з відомих фільмів, виросли над собою. А по-друге, у зв’язку з фальсифікаціями на президентських виборах, як ви знаєте, заведено кілька сотень кримінальних справ. Цей факт широко відомий у суспільстві, і людей це зупинятиме.

Т. С. — У цьому плані показовий скандал, що розгорівся після того, як Віктор Андрійович вимовив на адресу журналіста «Української правди» не дуже хороші слова. На мою думку, суспільство, політики й журналісти досі не оцінили глибину та далекосяжні наслідки цього скандалу. Некоректне й надто емоційне висловлювання Ющенка за одну добу викликало публічний протест понад шестисот чоловік. І цей протест пролунав по всіх телеканалах. Це означає: суспільство вже ніколи не миритиметься з жодним бажанням (хоч би чиє воно було) нагнути його. Якщо хтось спробує задіяти адмінресурс, він наразиться на таке! На Майдані будуть намети. І не менше, ніж під час помаранчевої революції.

Про позитивну динаміку й помилку Ющенка

— Скажіть, ви задоволені результатами помаранчевої революції?

В. Ф. — Ми не є політичними романтиками, хоча певна частка романтизму в нас присутня. Коли ми розпочинали, у нас була велика дискусія, чи потрібно це робити, бо ми знали, чим усе закінчиться.

Т. С. — Я сказав би так: ми підозрювали, що це може закінчитися тим, що є нині.

В. Ф. — Це не перша наша революція, ми будували вже не першу вузькоколійку, якою їздять інші. Але суть не в тому. Ми не можемо бути цілком задоволені результатами. Ми відносно задоволені. Змінилося суспільство, намагається змінюватися влада, сталися кадрові зміни, хтось, хоча наразі й теоретично, може дістати по заслугах, щось із украденого, можливо, повернеться в засіки батьківщини. Динаміка позитивна, але вона така слабка й пунктирна, що іноді ми боїмося втратити пунктир, яким рухаємося. Перші чотири місяці у владі був відносний порядок, а потім відновилися хабарі, контрабанда й корупція.

Т. С. — Мені пригадуються слова Леоніда Бикова, котрий у своєму знаменитому фільмі сказав про те, що він зробить, коли дійде до Берліна: «Руїнами рейхстагу задоволений».

— І додому — сади обприскувати.

Т. С. — Так. Але то була мрія. Він повернувся додому — а там руїни. Реальність наша така: заперечити глибину й позитивність змін неможливо. Сталися докорінні зміни у ставленні людей до самих себе, у ставленні до своєї держави. Хай би хто що казав, але в суспільстві уперше після 1991 року домінує соціальний оптимізм. Їду я до себе додому до Львова чи приїжджаю на Харківщину — я бачу розпрямлених людей. У них немає хорошої квартири, ще не досить висока зарплата, але в їхніх очах уже немає страху й безвір’я. Заперечити такі речі неможливо. Але з другого боку, потрібно прямо й відверто сказати: на превеликий жаль, на рубежі травня й червня почала відроджуватися стара система.

Чому так сталося? З простої причини: одна частина людей, котрі брали участь у помаранчевій революції, не мала чіткого уявлення про те, як потрібно будувати систему, аби знову не повторився Кучма. Ці люди — руйнівники за своєю природою. Вони знали, Кучма — це погано, і боролися проти нього, але, за великим рахунком, це було як останнє повстання Спартака, коли раби скинули одного імператора й поставили точнісінько такого самого, тільки свого. Другу частину тих, котрі боролися, становили виштовхнуті з влади при Кучмі, й іншого уявлення про те, як потрібно здійснювати владу, крім того, що було при Кучмі, вони не мали. Саме ця частина нині й формує владу та уявлення про механізм здійснення влади при Ющенку. Третя частина насправді мала уявлення, але до влади не потрапила. Без зайвої скромності скажу, я зараховую себе до третьої групи. І нині уявлення про те, якою має бути влада, формує найближче оточення Ющенка. Це ті, хто не знає іншої системи управління людьми й територіями, ніж та, якою послуговувався Кучма.

І що їм залишалося? Вони чотири місяці думали, що робити, а після того, як нічого не придумали, стали відновлювати старий механізм влади. Ось чому в червні знову пішла контрабанда, ось чому почала відроджуватися торгівля посадами. Вони просто не уявляють, що владу можна здійснювати іншими способами. І це не їхня вина, а їхня біда. Але це й величезна проблема для суспільства. У Ющенка, на мою думку, була унікальна можливість — дати владу людям, у котрих її ніколи не було, котрі не були заражені цією бацилою.

— А можливо, корінь проблеми в тому, що Віктор Ющенко сам жив і працював у тій самій управлінській системі, і він не знає інших важелів економічного, політичного й адміністративного впливу, ніж ті, що були при минулій владі? І саме тому, роздаючи ключові державні посади, він віддавав перевагу тим, хто вже був при владі?

Т. С. — Я можу сказати, що частково так і є. Ющенко за своєю природою цілком демократична, українська, нормальна людина, котра прагне до цивілізованого державного устрою, але котра виростала в старій системі. Гадаю, момент вибору в цьому плані в президента був. Але цей вибір був між тим, чого він не знає, і, отже, певною мірою побоюється, та тим, що є біля нього, що зрозуміло та прогнозовано. І президент вибрав друге. Це лише моє припущення, у мене немає жодного факту на підтвердження цього. Я лише суджу по президентському оточенню, де немає жодної людини, котра не відзначилася б у старій владі. А вони формують точку зору першої особи.

В. Ф. — Я також думаю, що одна з проблем Ющенка — це спосіб формування найближчого оточення чи, коли хочете, «кухонний кабінет». Усі ті, кого він бере в радники, до кого він прислухається і хто радить йому ті або інші кроки. Це одна з головних помилок, припущених Ющенком, яку йому потрібно якнайшвидше виправляти.

— З урахуванням певного розчарування від того, що відбувається, у вас не виникало бажання залишити політику?

В. Ф. — Це не лікується, це назавжди. А з другого боку, не позбавляйте нас права втілити наші мрії в реальність. Нам із Тарасом багато чого вдалося, але поки що далеко не все. Я якось назвав нас ветеранами трьох революцій. Але насправді це одна революція, розтягнута в часі. І вона ще триває. Адже й наступного дня після більшовицької революції нічого особливого не сталося.

Т. С. — Мені таке на думку не спадало жодного разу. Адже саме сьогодні відкрилася можливість здійснення того, про що я мріяв усе життя: переходу від того, що називається політикою, до того, що називається державною діяльністю. При цьому я хотів би підкреслити: державна діяльність не є синонімом посади у виконавчій владі. Це примітивне уявлення. Державна діяльність — це коли тебе перестає хвилювати сьогохвилинна вигода, а ти працюєш для слави своєї держави, її економічного процвітання. І мені здається, саме нині це стало можливо — займатися не політикою, а державною діяльністю, спрямованою на здобуття величі твоєї держави.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво