Віце-прем’єр Роман Безсмертний: «Майдан ділити не можна»

Про неоднозначність Романа Безсмертного сказано та написано чимало. Один із головних захисників Леоні­да Даниловича часів «касетного скандалу» пізніше абсолютно органічно ввійшов у роль найближчого соратника лідера антикучмівської опозиції.
У ході президентської кампанії-2004 Безсмертний був знятий із посади керівника передвиборного штабу Віктора Ющенка. Багато знаючих людей стверджували, що Роман Петрович зі своїми обов’язками, м’яко кажучи, не впорався. Водночас навіть опоненти визнавали його безперечний внесок у перемогу помаранчевого претендента. Тому що саме команда Безсмертного виступила ініціатором, організатором, виконавцем успішного проекту «Висування народного кандидата». А сам екс-начштабу виявився дуже ефективним на посаді коменданта Майдану.
Безсмертний був першим представником президентського оточення, який відважився на публічну критику Юлії Тимошенко. Проте саме він часто виявлявся на­дійним партнером прем’єра в ході відстоювання інтересів Кабінету.
Він категоричний супротивник політичного союзу «Нашої України» і «Регіонів». Водночас саме він виявився одним із авторів горезвісного меморандуму, підписаного президентом і Віктором Януковичем. Безсмертний, за наявними відомостями, наполягав на необхідності появи подібного договору. І той самий Безсмертний (наскільки відомо) піддав жорсткій цензурі дванадцятисторінковий перелік політичних вимог, висунутих «донами». Хоча того, що залишилося, цілком вистачило, щоб нажахати армію «майданних» романтиків, що стрімко зменшується.
Безсмертному однаковою мірою притаманні емоційність і раціоналізм, зваженість і нетерпимість, прагматизм і авантюризм. Він честолюбний, але не боїться йти у тінь. Він випромінює самовпевненість, але вона не переросла в самозамилування. Він схильний до надто категоричних оцінок, але часом спроможний талановито відмовчатися.
Про його роботу на посаді віце-прем’єра судять по-різному, але працьовитість заступника глави Кабміну, здається, ніхто не заперечує. Думки експертів із приводу пакета законопроектів (щодо реформування системи місцевого самоврядування, який підготував Безсмертний) суперечливі, часом — протилежні. Проте цей пакет — одне з небагатьох цілісних і системних напрацювань, підготовлених новою владою.
Про достоїнства і недоліки віце-прем’єрської концепції територіально-адміністративних перетворень ми ще поговоримо в одному з найближчих номерів. Наразі ж ми вирішили надати Роману Петровичу можливість висловити свою точку зору.
І не лише про долю місцевого самоврядування. Фактично саме Безсмертний є рушійною силою поки ще досить неповороткого політичного механізму за назвою «Народний союз «Наша Україна». Він виступав одним із головних ідеологів створення цієї структури. Він був і залишається найбільш ревним прибічником появи Віктора Ющенка на чолі майбутнього партійного списку.
Однак суперечливий Безсмертний як ніхто інший має розуміти всю неоднозначність подібного кроку. З одного боку, «приклеювання» президента до нової партії влади немов здатне підвищити шанси НСНУ. З іншого, систематичні та системні помилки глави держави боляче вдарятимуть по ще несформованій репутації свіжоспеченої політичної організації. Як привернути на свій бік усе ще численних прибічників Віктора Андрійовича й при цьому не відлякати тих, хто вже розчарувався в Ющенкові, але ще вірить в ідеали помаранчевої революції?
Точна відповідь на це запитання може навесні майбутнього року перетворитися для партії влади на тріумф. Помилка в розрахунках спроможна призвести до жахливого провалу.
Пошук вірного рішення багато в чому залежить від Безсмертного.
— На початку жовтня Віктор Ющенко оголосив, що незабаром губернаторський корпус зазнає змін, оскільки ряд голів ОДА «не дають ефективних результатів». Жовтень уже закінчується, а оргвисновків досі немає. Губернатори почали «давати результат» чи існують проблеми з пошуком достойних?
— Нещодавно закінчила свою роботу спеціально створена урядова комісія. Цей орган (який мені було доручено очолити) оцінював діяльність місцевої влади за 32 параметрами. Результати перевірки широко не афішувалися, щоб уникнути зайвих пересудів і не давати приводу для дестабілізації ситуації в регіонах.
Потреба в заміні деяких голів місцевих обласних адміністрацій, безумовно, назріла. Проте зробити це миттєво неможливо. Необхідно було ретельно вивчити ситуацію. До речі, цю місію поклали не лише на комісію, а й на інші, не менш компетентні, органи — Міністерство внутрішніх справ і Службу безпеки. Вони мали проаналізувати, наскільки ефективно на місцях борються зі злочинністю і наскільки суворо дотримуються законодавства.
Уся необхідна інформація незабаром надійде в розпорядження президента. Прийняття рішень — його прерогатива.
— Скільки тривала перевірка?
— Три тижні.
— Ви вважаєте, що за цей термін можна ретельно вивчити ситуацію і зробити об’єктивні висновки?
— Відповідний моніторинг здійснюється постійно. Інша річ, що виникла потреба зіставити, узагальнити та проаналізувати наявні дані.
— Ви добре знайомі з матеріалами перевірки профпридатності губернаторів. Можете спрогнозувати, скільки з них можуть бути зняті зі своїх посад?
— Я б не хотів відповідати на це запитання. Це справа президента. Моя відповідь може сприйматися як провокація.
— Є підстави вважати, що в декого з губернаторів проблеми із законом?
— Жодне з відомств не передавало комісії матеріалів, на підставі яких можна було б зробити такий висновок. Гадаю, якби відповідні дані існували, комісію обов’язково поставили б до відома.
— Віце-прем’єр із питань регіонів Безсмертний офіційно призначений керівником виборчої кампанії Народного союзу «Наша Україна». Для жодного не секрет: у безлічі регіонів обласні філії НСНУ очолюють губернатори. Ви не вважаєте, що є формальний привід підозрювати владу в спробі використати адміністративний ресурс?
— Формальний привід є. Цей привід, на мій погляд, закладений у самій системі організації влади в нашій країні. Система порочна й безглузда. На мою думку, не просто можливо, а й необхідно, щоб люди, які обіймають високі посади в державі, представляли певну політичну силу. Інша річ, що ця партія має довести своє право перебувати при владі, а ці люди мають довести партії своє право обіймати ці посади...
Повторюю, проблема існує. Та я запропонував би подивитися на неї трохи ширше. Розмови про адмінресурс стануть набагато тихішими, а можливо, і зовсім припиняться, якщо ми змінимо організацію системи влади.
Перший крок у цьому напрямі, по суті, уже зроблено. Готується указ про поділ адміністративних і політичних посад в органах виконавчої влади, передусім у центральних. Міністр є міністр, він визначає політику в секторі, але він має бути дистанційований від виконання адміністративних функцій.
Наступним кроком має стати чіткий поділ функцій місцевої влади й місцевого самоврядування. Концепцію цих змін уже підготовлено, але вона вимагає внесення змін не лише до законів, а й до Конституції.
— Цього тижня ви оголосили про необхідність чергового коригування положень Основного Закону. Було заявлено, що порушується питання про зняття недоторканності з депутатів усіх рівнів. Які ще поправки збирається вносити нова влада й чи зачеплять вони модель влади?
— На моє глибоке переконання, має йтися не про модель влади. Кінцева мета можливих конституційних змін може бути тільки одна. Держава повинна надати громадянину можливість реально впливати на рішення як центральних, так і місцевих органів влади.
А тому пріоритетами майбутніх змін мають стати розвиток місцевого самоврядування і мінімізація повноважень держави. Хочу звернути особливу увагу на те, що йдеться не лише про владні повноваження. Йдеться також про збільшення ресурсного забезпечення регіонів і про зменшення ресурсних витрат держави.
Якщо це не буде зроблено, проблеми, з якими сьогодні зіштовхується пересічний українець (незалежно від місця проживання), не розв’яжуться. На моє глибоке переконання, центральна влада й не повинна стежити, наприклад, за якістю доріг чи за станом під’їздів. А місцева влада не може вирішувати ці проблеми, оскільки вона зв’язана по руках і ногах відсутністю прав і коштів.
— Заснування інституту виборних губернаторів — одне з передвиборних обіцянок кандидата в президенти Ющенка. Плановані зміни Конституції це передбачають?
— Для початку я хотів би сказати про те, який пропонується механізм. Протягом півроку я і моя команда працювали над законотворчою базою майбутніх змін. Наші ідеї втілено в програмному документі — «Концепції реформування публічної адміністрації в Україні», а також у проектах законів «Про територіальний устрій України», «Про місцеве самоврядування громади», «Про місцеве самоврядування області», «Про місцеве самоврядування району», «Про внесення змін до Закону України «Про місцеві державні адміністрації». У стадії розробки ще два документи, які припускають уточнення Бюджетного кодексу й податкового законодавства.
Робота над концепцією і законопроектами тривала паралельно. Ці документи зв’язані між собою. Коли закінчиться процедура необхідного узгодження, концепцію направлять президенту для розгляду на засіданні національної ради з питань місцевого самоврядування. Після цього пропонуватимемо, щоб цю концепцію розглянула, схвалила й затвердила законом Верховна Рада. Наступним кроком має стати внесення необхідних змін до Конституції.
— І все-таки, яку ж модель місцевого самоврядування ви пропонуєте?
— Тепер про модель. На рівні області пропонується впровадити принцип парламентської республіки. Тобто: громада обирає обласну раду, а та зі свого складу обирає голову. Він очолює виконавчий орган і пропонує на затвердження ради склад виконкому. Безпосередню реалізацію рішень покладуть на новий виконавчий орган — управу. Передбачається, що співробітники управи працюватимуть на контрактній основі. Аналогічну схему ми розраховуємо впровадити й на рівні району.
На рівні громади пропонується реалізувати модель президент­ської республіки. Звертаю вашу увагу, що, згідно з нашими напрацюваннями, усі міста є громадами. Передбачено, що громада обирає і раду, і її голову. Голова пропонує раді склад виконкому.
— Описане вами практично збігається з новою редакцією законопроекту №3207-1, прийняття якого конституційно закріпить нові принципи місцевого самоврядування.
— Уточнений проект
№3207-1, який я отримав у четвер, містить суттєвий порок. Олександр Мороз чомусь вирішив вилучити з проекту поняття «громада». А без прав громади місцеве самоврядування неможливе.
— У тому варіанті, з яким вдалося ознайомитися, поняття «громада» є. Втім, робота над законопроектом триває. Його розробники, зокрема, передбачають перетворити главу обласної адміністрації на префекта — тобто на своєрідного державного наглядача.
— У доопрацьованому законопроекті 3207-1 справді є поняття «територіальна громада», що має на увазі виключно об’єднання громадян. А в нашій концепції реформ громада тлумачиться як адміністративно-територіальна, базова одиниця місцевого самоврядування. У цьому закладено істотну відмінність.
Що ж до префекта, то, згідно з нашими розробками, на нього покладене виконання чотирьох функцій. По-перше, він стежитиме за дотриманням прав громадян. По-друге, префект зобов’язаний координувати діяльність регіональних представництв центральних органів влади. По-третє, він має уважно вивчати акти, прийняті органами місцевого самоврядування. Якщо буде виявлено невідповідність законодавству, префект має право зупинити їхню дію і направити необхідні матеріали до адміністративного суду для прийняття остаточного рішення. По-четверте, він має аналізувати виконання бюджету. У разі виникнення диспропорції префект повинен інформувати Міністерство фінансів. А воно, якщо буде потреба, використовує механізм бюджетного вирівнювання.
Та при цьому, підкреслю, на місцях повинні мати можливість формувати повноцінні бюджети. Саме цьому завданню — наповненню місцевих бюджетів має відповідати нова структура податків. Відповідні законопроекти, як я вже казав, будуть готові найближчим часом.
— Якщо я правильно зрозумів, у такий спосіб ви збираєтеся позбутися дублювання в регіональній системі виконавчої влади?
— Цілком правильно. Перелік функцій префектури (або місцевої адміністрації, суть не у назві) невеликий. Усі інші повноваження переходять до виконкому.
Нині в апараті обласної адмі­ністрації працює, як правило, півтисячі співробітників. Апарат Ради у кращому разі досягає півсотні. Якщо буде впроваджено запропоновану модель, усе буде навпаки.
— У колишньому уряді ви були відповідальним за адміністративну реформу, у нинішньому — куратор регіонів. У чому конкретно змінилися ваші функції?
— Насамперед, у системі виконавчої влади змінилася сама модель управління. Прийнято постанову про заснування урядових комітетів. Розроблено чітку схему розподілу функціональних повноважень членів Кабінету. Перелік моїх прав і обов’язків досить великий. Відповідно до нього, я, як і раніше, відповідаю за реалізацію адміністративної і територіально-адміністративної реформи, розвиток місцевого самоврядування, модернізацію системи державної служби...
— Що є вашим головним завданням?
— Аналіз даних показує колосальну різницю в доходах населення різних областей, і ця різниця відчутніша з кожним роком. Диспропорція в розвитку регіонів катастрофічно збіль­шується. Середньостатистичний житель Буковини живе в кілька десятків разів гірше, ніж середньостатистичний житель Донецької області. Про Київ я взагалі не кажу, він перебуває поза будь-якою системою координат. Це означає, що регіональна по­літика в державі відсутня як така. І відсутнє як явище місцеве самоврядування.
Треба негайно розпочати розробку концепції регіонального розвитку. І паралельно відпра­цьовувати поточні, тактичні питання, що стосуються організації влади, соціальної регіональної політики, інфраструктури. Особливу увагу доведеться звернути на так звані депресивні регіони.
Ми повинні домагатися, щоб доходи, умови життя людей вирівнювалися. Щоб у держави нарешті з’явилася регіональна по­літика й щоб вона була системною та цілісною.
При цьому треба бути готовим і до того, що практично будь-який крок може викликати протест, він буде вкрай болісно сприйматися як на місцях, так і в центрі.
Знаєте, чому я припинив пропагувати територіально-адміністративну реформу? Я свідомо зробив паузу, оскільки переконався: будь-яке нагадування про внесення поправок до Основного Закону миттєво викликає реакцію відторгнення. Деякі ініціатори конституційної реформи побачили в цьому альтернативу вже прийнятим змінам. А тому намагалися блокувати будь-які спроби реалізувати територіальну реформу й впровадити нову модель місцевого самоврядування.
Необхідно дати парламентським політикам можливість заспокоїтися, осмислити запропоноване та прийняти рішення, яке відкриває дорогу місцевому самоврядуванню.
— Після того як Кабінет Тимошенко був відправлений у відставку, услід деяким звіль­неним членам уряду посипалися докори. Раптом з’ясувалося, що, скажімо, Терьо­хін, Томенко, та й сама прем’єр, не цілком справлялися з виконанням своїх обов’язків. Ви згодні з такою думкою? І чи зараховуєте ви себе до тих, хто справлявся?
— Приблизно через три місяці після того, як уряд Тимошенко приступив до роботи, ми зустрічалися з президентом. Віктор Андрійович тоді сказав, що, на його думку, будь-який уряд має працювати не менш ніж три роки.
До речі, ще Конфуцій казав: для досягнення успіху необхідно три роки. Причому йшлося про успіх саме тих, кого ми сьогодні називаємо управлінцями. За Конфуцієм, перший рік людина вивчає ситуацію. Протягом другого вона бере під контроль ситуацію. Після закінчення двох років настає час виявити себе тим кадрам, які цей управлінець підібрав.
Говорити сьогодні про оцінку дій Терьохіна, Томенка чи будь-якого іншого члена Кабінету неможливо. Наслідки бага­тьох зроблених кроків (причому наслідки як позитивні, так і негативні) виявляться через рік-два.
Зрозуміло, певні висновки можна зробити, не чекаючи цього строку. Наприклад, цілком очевидно, що неприпустимим є адміністративне втручання в цінову політику. Це підриває конкурентну економіку. І є достатньою підставою для того, аби відправити у відставку будь-який уряд.
Інша річ, що держава має зробити все, щоб ринкова свобода ціноутворення не вдарила по громадянах. Вона має запропонувати соціальні програми, спрямовані на адаптацію населення до цінових коливань.
Повертаючись до поперед­нього вашого запитання, скажу таке: я не хотів би давати оцінок тим чи іншим членам уряду Тимошенко. Ми були поруч, ми разом працювали. Я не відокремлюю себе від того уряду. Всі претензії, які були висунуті на адресу того Кабінету, я приймаю. Зокрема, і на свій рахунок. Ос­кільки особисто міг би багато на що вплинути, чимало чого міг би не допустити. Я свідомо не робив деяких кроків, щоб це не сприймалося як моя особиста війна з Юлією Тимошенко.
Проте давати оцінки своїм колегам я вважаю нетактовним.
— Романе Петровичу, я і не просив вас давати оцінки колегам. Просто, за вашою логікою (і логікою Конфуція), виходить, що повною мірою виявити себе Тимошенко, Томенку, Терьохіну та багатьом іншим не дав саме президент. Попри те, що він вважав: уряд повинен мати можливість працювати не менш як три роки.
— Я не хочу аналізувати причини, що спонукали президента прийняти таке рішення. Можу сказати лише одне: воно було правильним. Було видно неозброєним оком, що вже недалеко до соціальних вибухів.
— Що може бути спільного між НСНУ і Партією регіонів, крім високих шансів успішно подолати бар’єр на майбутніх парламентських виборах? Чому розмови про створення коаліції між двома цими політичними силами після виборів-2006 стали такими популярними?
— Цілком очевидно: ніякого передвиборного блоку НСНУ і «Регіонів» не може бути в принципі. Що ж до урядової коаліції, то тут можливі варіанти. Хоча особисто я сьогодні таку коаліцію уявити не можу. З другого боку, я багато чого в цьому житті не міг уявити...
Проте повторюся: я не бачу причин для створення навесні наступного року політичного союзу між Народним союзом «Наша Україна» і Партією регіонів. Як мені здається, ми — природні опоненти. Я бачу два сценарії. Перший: більшість парламентаріїв входить у коаліцію на чолі з «Нашою Україною», «Регіони» перебувають в опозиції. Другий: коаліція на чолі з ПР формує уряд, НСНУ опиняється в ролі супротивників режиму.
Розмов про створення коаліції з «Регіонами» я, чесно кажучи, не розумію. Не бачу предмета для дискусії. І підстав теж.
— Чи проводилися соціологічні виміри, які дозволяють зробити висновок про бажання (небажання) виборців бачити в списку НСНУ, наприклад, Порошенка, Третьякова, Жванію? Пов’язані з ними скандали цілком могли відбитися на ставленні електорату до цих політиків. Отже, і на передвиборних шансах НСНУ.
— Ми замовляли ряду інститутів дослідження, метою яких було, зокрема, визначення ставлення населення до конкретних осіб. Я вивчав отримані електоральні оцінки, і можу твердити: немає жодних підстав вважати, що виборці не хочуть бачити в партійних списках Порошенка, Третьякова, Жванію чи, скажімо, Безсмертного. Ультранегативні, екстранегативні настрої стосовно будь-кого з перших осіб організації відсутні. Ізгоїв у партії немає.
— А чи будуть нові обличчя? І наскільки прозорою виявиться процедура формування передвиборного списку НСНУ? З цього приводу є безліч сумнівів.
— Робота над виробленням необхідних механізмів триває. Вносилися найрізноманітніші пропозиції. Наприклад, про організацію внутріпартійних виборів. Про проведення рейтингового голосування. Про обрання регіональних керівників на загальних зборах членів місцевої філії партії. Про залучення до обговорення списків якомога ширших партійних мас.
У керівництві партії по-різному ставляться до цих ідей, аргумен­ти проти наводять різні. Особисто я приймаю тільки один: члени партії ще не досить добре знають один одного, щоб зробити свідомий вибір.
Прошу звернути увагу — партії лише півроку. Внутріпартійна комунікація ще не так добре розвинена, щоб вірити в ефективність рішень, прийнятих загальним голосуванням. Я прибічник внутріпартійних виборів, але мене зупиняє саме ця обставина — короткий стаж партії.
Ми обговорили це питання і на президії, і на раді партії, після чого дійшли висновку про передчасність упровадження такого механізму. Тому, найімовірніше, ми почнемо із застосування природних демократичних процедур — використання таємного голосування, проведення загальних зборів.
— Чи може з’явитися в передвиборному списку НСНУ кандидат на прізвище Луценко?
— Юрій Віталійович, наскільки я знаю, уже визначився. Він заявив: якщо і братиме участь у парламентській кампанії, то лише разом із Соціалістичною партією.
Хоча особисто я не думаю, що він балотуватиметься. Мені здається, йому подобається робота міністра, це в нього непогано виходить, і він реалізував далеко не всі намічені плани.
Хоч як там було б, я шаную його вибір. Я непогано знаю Луценка, був знайомий із його батьком, і можу сказати, що нинішній міністр внутрішніх справ не змінюватиме прописку на догоду чийомусь бажанню. Він — людина твердих принципів і не розмінюється на політичну кон’юн­ктуру. Точно так само, як, наприклад, Володимир Філенко чи Тарас Стецьків. За що особисто я їх і поважаю.
— Наскільки ефективним (із погляду виборчих технологій) видається передвиборний блок НСНУ і БЮТ?
— Це був би один із оптимальних варіантів, коли виходити з необхідності збереження стабільної влади. Ви пам’ятаєте, що з такою ідеєю виступав почесний голова партії, вона обговорювалася на установчому форумі нашої організації та на першому з’їзді.
З погляду раціонального розрахунку й політичних перспектив було б, напевно, бажано, щоб ми йшли окремо. І взагалі не варто надто довго обговорювати те, що неможливо в принципі.
Визначатися з конфігурацією урядової коаліції будемо після виборів. Мине достатньо часу, а він як відомо, найкращий лікар, він лікує рани, зціляє від образ.
Коаліція, до якої ввійдуть НСНУ і БЮТ, цілком може відбутися. Скажу більше — напевно, навіть необхідно, щоб вона була. Та за однієї обов’язкової умови — Тимошенко не повинна бути прем’єром. Вона не може ним бути. Цю істину має усвідомити й сама Юлія Володимирівна, і її прибічники. Вона — безумовно талановита людина й по­літик, але вона — носій низки якостей, які неминуче перетворюватимуть очолюваний нею Кабінет на неефективний. На мій погляд, її місце — у парламенті, де вона буде й затребуваною, і корисною. Тимошенко спроможна подавати чудові ідеї, проте реа­лізовувати ці ідеї мають такі, як Єхануров. На цій посаді необхідні люди, готові змиритися з амплуа виконавців. Люди знаючі, системні, терплячі. Люди, спроможні послідовно, крок за кроком йти до наміченої мети.
— Незабаром річниця Майдану. Головну площу країни в історичний день збираються відвідати й чинний президент, і колишній прем’єр. Чи розводитимуть Віктора Ющенка і Юлію Тимошенко?
— День Майдану має пройти на одній сцені. Майдан ділити не можна.
— Чим і як швидко, на вашу думку, завершиться справа про гроші Березовського, фігурантом якої є й ви?
— Ця справа нагадує мені дохлу кішку, яку тягають за собою незрозуміло навіщо й невідомо куди. Мені здається, вона вже нікому не цікава. Крім, хіба що, замовників. Ця історія — не більш ніж продукт фантазії деяких наших політиків. Нічим, крім розмов, закінчитися вона не може. Скільки триватимуть ці розмови, судити не беруся.
Я готовий прийти на засідання парламентської комісії та дати всі необхідні показання. Готовий розповісти, про що й коли я говорив із Борисом Абрамовичем, які в нас були домовленості, як здійснювалася взаємодія в період Майдану.
Я поважаю Березовського як людину, спроможну розкладати досить складні політичні пасьянси. Наші розмови стосувалися найрізноманітніших тем. Передусім, технологічних моментів побудови виборчої кампанії. Хочу нагадати, що Березовський — людина, яка мала безпосереднє відношення до виборів обох президентів Росії. Ми з ним неодноразово обговорювали численні складові цих кампаній, роль і місце засобів масової інформації, вартість проведення акцій. Торкалися і глобальних питань, що стосувалися російсько-українських відносин, ролі України в європейській політиці та багато чого іншого.
Зрозуміло, я можу знати не все. Проте я знаю досить багато, щоб назвати висунуті обвинувачення безпідставними.