Віра Ульянченко: «12 тисяч гектарів незаконно розпроданих земель — це тільки мала частина айсберга» - Архів - dt.ua

Віра Ульянченко: «12 тисяч гектарів незаконно розпроданих земель — це тільки мала частина айсберга»

23 червня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №24, 23 червня-30 червня

— Віро Іванівно, на кого ви полишаєте Віктора Андрійовича? Адже своїм відходом ви пробиваєте додатковий пролом в офісному кораблі президента...

— Віро Іванівно, на кого ви полишаєте Віктора Андрійовича? Адже своїм відходом ви пробиваєте додатковий пролом в офісному кораблі президента.

— Преса створила мені імідж цієї всесильної людини в оточенні президента. Спасибі, звісно, однак це далеко не так. Пояснюються такі розмови про мене, напевно, моїм досвідом роботи як управлінця і державного службовця. Таких людей у команді президента справді бракує. Я просто можу системно працювати.

— У вас було право вибору?

— Так. І я справді хочу спробувати свої сили на губернаторській посаді.

— Після «великої прочуханки» у секретаріаті минуло понад два місяці. Є вже його нова структура, чи напрацьовано президентські ініціативи?

— Я не займалася організацією й удосконаленням структури секретаріату — це було доручено Рибачуку. Він нині над цим активно працює, і мені здається, деякі питання главі секретаріату вже вдалося вирішити.

— Які саме?

— Починає інакше вибудовуватися інформаційна політика, з’явилися досить серйозні люди, котрі працюватимуть над ідеями і виступами президента. Взагалі навколо секретаріату формується певний суспільно-культурний прошарок інтелектуалів.

— Ви хочете сказати, що країна має шанс усе ж таки почути адекватного президента?

— Я думаю, що президент чинить цілком правильно, уникаючи у своїх виступах якихось дрібних деталей і подробиць, звертаючи увагу на серйозні стратегічні плани.

— Однак складається враження, що президент досі не те що не став диригентом оркестру, а навіть не завжди попадає в такт подіям, які відбуваються в суспільстві.

— Я розумію вашу іронію. Звісно, слід виконати багато роботи. Серед головних пріоритетів я назву необхідність розширення спілкування секретаріату з різними громадськими інституціями, як це відбувається у відкритому суспільстві. Вчені, журналісти, політтехнологи, представники третього сектора — це золотий запас, який влада має використовувати, щоб не обслуговувати саму себе.

— Рибачук «зацементований» на посту глави секретаріату чи це питання досі відкрите?

— Ви знаєте, що я завжди працювала з Рибачуком. Олег Борисович саме та людина, яка здатна акумулювати все те, про що я кажу. Взагалі за філософією це людина, котра дихає одним повітрям із президентом.

— Але погодьтеся, акумулювати й організовувати — досить різні речі.

— Для цього завжди знайдеться тямущий заступник.

— Віро Іванівно, як довго, на вашу думку, триватиме двовладдя в Київській області, що виникло після того, як суд визнав незаконним указ про звільнення з губернаторської посади Євгена Жовтяка, а глава держави видав указ про ваше призначення на це місце?

— Я, чесно кажучи, не зовсім розумію мораль державного службовця Євгена Жовтяка, який починає оспорювати рішення президента в судах. До того ж, за Конституцією, тільки президент має право призначати губернаторів. Відповідно за ним залишається і право знімати. Та коли вже Жовтяк почав позиватися, то це треба завершити.

— Чи можна було запобігти ситуації? Чи знав президент про те, що Жовтяк перебуває на лікарняному, і хто взагалі підсунув йому цей указ?

— З одного боку, звісно, є КЗпП. З другого, трудове законодавство у сфері державної служби має бути (і, повірте, буде — це зафіксовано в коаліційній угоді) більш гнучким. Якщо державний службовець не ефективний на такій високій посаді, механізм його відставки не повинен бути ускладнений нічим. Тобто така посада передбачає звільнення від обов’язків де-факто і де-юре. У нашій ситуації сталося саме перше — вийшов указ президента, а запис у трудовій книжці передбачався дещо пізніше.

— В указі про відставку Жовтяка не зазначена причина його звільнення. Чому, приймаючи настільки важливі рішення, президент не мотивує їх? Адже видимих причин, окрім незадовільних соціально-економічних показників, які не блискучі по всій країні в цілому, для відставок губернаторів, що відбулися за останній час, у ряді випадків просто не було.

— Мені взагалі не подобається ситуація, коли ми беремо якийсь один аспект діяльності губернатора і ставимо його наріжним каменем. Економічні показники — це не тільки і, я сказала б, не стільки діяльність губернатора. У цьому плані постать губернатора сприймається сьогодні як певна репресивна машина: прийшов, натиснув, пішли податки... Я ж дивлюся на цю кадрову позицію крізь призму політики — здатності проводити в регіоні лінію президента країни.

— Отже, Київська область для вас не заслання...

— Це можливість спробувати себе.

— Лихі язики твердять, що ви маєте пристрасть до всього блискучого: земля не блищить, але в блиск конвертується — не боїтеся спокус?

— Не боюся. Мене ніколи не цікавили речі, які поза законом. Про мене дуже багато пишуть, але пишуть практично одне й те ж саме. Єдине, чим мене можна зачепити, то це тим, що я колись працювала в системі «Бласко».

— Тема «Бласко» і пана Кудюкіна для вас досі болісна? У ЗМІ спливла інформація, нібито він уже встиг повернутися з місць не дуже віддалених і заборгувати два мільйони робітникам своїх с/г фірм, розташованих, до речі, у Київській області, що ваш тандем з’єднається і Київщину спіткає доля Чорноморського пароплавства...

— Я, чесно кажучи, давно не спілкувалася з екс-директором «Бласко», бо не мала такої можливості. Але, коли приступлю до обов’язків, то у разі підтвердження цієї інформації пану Кудюкіну навряд чи допоможе наше знайомство. Це по-перше. По-друге, вся ця історія до мене не має жодного стосунку. На те, щоб довести зворотне, правоохоронні органи мали 14 років.

— Жовтяк твердить, що його прибрали «певні особи» з оточення президента через земельні питання. Що будете з усім цим робити?

— Чинити за законом.

— Але закон дуже «гнучкий», довести ж практично нічого неможливо.

— Гадаю, що 12 тисяч гектарів, про які каже Жовтяк, — це тільки мала частина айсберга. Але без чіткого законодавства цю проблему справді навряд чи розв’язати.

— Ви маєте намір лобіювати його ухвалення?

— Ні, це не моя компетенція. З свого боку я маю намір разом із обласною радою на своєму рівні відстоювати хоча б публічність кожної земельної угоди. Для цього є офіційний сайт адміністрації. Звісно, це не панацея, а один із можливих інструментів.

— А як бути з уже розпроданими за безцінь ділянками та підприємствами? Ваше ставлення до практики доплат?

— Тут я теж сподіваюся знайти підтримку в облраді і вийти на якесь оптимальне рішення і щодо ціни, і стосовно доплат. У результаті мають бути прийняті однакові для всіх правила гри.

— В облраді більшість у БЮТу, яку контролює пан Осика. Відомо, що ви давні знайомі. Вам буде легко домовитися?

— Домовлятися ми будемо в рамках сформованої позавчора коаліції. Тепер ми просто зобов’язані знайти спільну мову, адже коаліційний договір передбачає солідарну відповідальність за кожне прийняте рішення.

— Відомо, що в конфлікт у Козині ви вже втручалися. Там з одного боку Губський, з другого — Кучеренко. Як будете діяти?

— Цю проблему вирішуватиму не я, а правоохоронні органи. Єдине, про що маю намір просити, — не займатися тяганиною і розслідувати справу, не зважаючи на політичні та фінансові інтереси.

— Є ще одна проблема — розширення території Києва, за що сьогодні заповзято виступає Черновецький, за яким, як відомо, стоять Петро Порошенко і «Регіони». У вас є всі шанси зійтися на ратній земельній ниві з соратниками по партії.

— Я б не хотіла наразі з’ясовувати і згадувати, хто за ким стоїть. Єдине, чого дуже хочеться, то це сісти за спільний стіл переговорів із київською владою й поговорити про розвиток регіону в цілому, а не області і столиці зокрема. Я б хотіла запропонувати проект «Київський регіон», чи, простіше кажучи, – «Великий Київ». Переконана, нам доведеться спільно подумати про винесення за територію міста невеликих підприємств, оптових баз, складів. Це дасть можливість Київраді використати звільнені площі під об’єкти соціальної сфери, житло.

— А ви не боїтеся спізнитися до столу? Адже під Києвом шаленими темпами скуповують усе, кільце навколо столиці ось-ось зімкнеться, так і не дочекавшись єдиного узгодженого плану забудови Києва та області.

— Я готова терміново ініціювати діалог із Київрадою.

— Вас влаштовує репутація людини, котра вміє домовлятися відразу з усіма? Ви то бізнес-еліту в Батурин везете й кашею там годуєте, то вирушаєте в ресторан із російським бізнесменом Вадимом Новитським чи відомими панами Клюєвим та Ківаловим... Що вас пов’язує з цими людьми?

— Знаєте, мене не дуже влаштовує ситуація, коли вважається: якщо людина займається бізнесом – це погана людина. Період первинного накопичення капіталу в Україні минув. На цьому, гадаю, слід поставити крапку. До того ж прихід Ющенка до влади для багатьох став великим і несподіваним моральним уроком. Усі чекали звичних розбірок, арештів і переділу власності...

— Але ж на Майдані прозвучали певні обіцянки.

— Усе правильно, тільки обіцяли це робити у правовий спосіб. І саме так вчинили з «Криворіжсталлю». Проте якщо починати ревізувати все за попередні 15 років, нам ще довго доведеться борсатися у нестабільності. Сьогодні ми й так маємо дуже багато проблем із інвесторами.

— То все-таки, про що домовляєтеся з представниками бізнес-еліти?

— Я хочу, аби вони зрозуміли, що, крім власного прибутку, акцій та спадкоємців, є країна, люди й чужі діти... Загалом, я за соціально орієнтований, відповідальний бізнес, що його зрештою сприйме українське суспільство.

— А на що витрачено багатомільйонні благодійні пожертви бізнесменів після вашої поїздки до Батурина?

— Створено фонд «Відродження Батурина». Є опікунська рада цього фонду, яка займається розподілом коштів. Влада до цього не має жодного стосунку. Я знаю, що вже освоєно понад 37 мільйонів гривень. Там уже практично завершено будівництво церкви, реставрацію палацу Разумовського, ведуться роботи з благоустрою сусідніх сіл, почав функціонувати музей.

— Почала функціонувати довгоочікувана помаранчева коаліція. Правда, ви, Віро Іванівно, завжди були прихильником широкої коаліції. Чому?

— Я й сьогодні переконана: річ не в кольорах, а в необхідності об’єднувати країну.

— Наскільки довговічною буде ця коаліція?

— Я не можу казати з повною впевненістю, проте за час її формування всі три політичні сили пройшли великі випробування. У результаті з’явився серйозний документ — коаліційний договір, який, на мою думку, виступає певною гарантією стабільної роботи майбутнього коаліційного уряду.

— Чому такі драконівські умови з боку «НУ» в рамках коаліції? Це сигнал, що президент за жодних умов не планує ділитися владою і конституційну реформу в результаті буде переглянуто?

— Я не бачу драконівських умов. У Конституції, наприклад, записано: президент визначає оборонну й зовнішню політику держави. У зв’язку з цим логічно, що міністерства закордонних справ і оборони віддані в компетенцію президента. Але чому з компетенції президента випало МВС — силова структура, яка має у своєму розпорядженні воєнізовані формування? У цьому, на мою думку, ще одна недосконалість Конституції.

— Але і МВС, і СБУ, і Генеральна прокуратура й так цілих півтора року підпорядковувалися президенту — ккд який? Що, хіба бандити вже сидять у тюрмах? Дрібні злодюжки сидять. Чи у вас із цього приводу інша думка?

— А чому ви не говорите про нашу судову систему, яка працює за принципом «хто більше дасть»? Хіба міністр МВС і президент можуть вплинути на рішення судді? І про що взагалі говорити, якщо країна другий рік живе без Конституційного суду! До кого має апелювати президент?! Сьогодні нам украй потрібна серйозна судова реформа. Бандити сидітимуть у тюрмах тоді, коли ми матимемо справді незалежний і відповідальний перед суспільством суд. Президент Ющенко не диктатор.

— У нього вже був золотий час при ручному парламенті. Чому не розпочали судову реформу?

— Я б не сказала, що той парламент був ручним.

— Віро Іванівно, за Тимошенко-прем’єра проголосували 325 депутатів, чого ще не траплялося в українській історії.

— Можу лише сказати, що судова реформа стоїть окремим і першочерговим пунктом у коаліційному договорі.

— Відомо, що після вересневих подій стосунки між Ющенком та Порошенком не можна назвати теплими. Політики весь цей час не зустрічалися, і президент неодноразово давав сигнали всім без винятку політичним силам не вести жодних переговорів у форматі «любих друзів». Тимошенко й Мороз кажуть, до того ж, буцімто президент категорично заявляв, що задоволення претензій Петра Миколайовича на прем’єрське чи спікерське крісло неможливе. Однак після того, як Петро Олексійович зустрівся з президентом, Ющенко схвалив висунення його на посаду спікера. Як ви гадаєте, що стало предметом цієї розмови?

— Я б не хотіла коментувати особисті стосунки президента і Петра Олексійовича. Можу лише припустити, що зустріч відбулася саме в той момент, коли це стало необхідно президентові.

— Президент хотів бачити на посаді прем’єра чи спікера лише Єханурова. Чому він усе-таки відсунув людину, з котрою йому було максимально комфортно?

— Юрій Іванович на політраді партії заявив, що як прибічник широкої коаліції він відмовляється від претензій на посаду спікера в помаранчевій більшості.

— Ну, офіційна версія відома всім. Порошенко, якщо пригадуєте, також прихильник такої самої коаліції, проте ж придався як перевірений «громовідвід»... Відомо, що ви в тісних стосунках із першою леді. Чи не здається вам, що Катерина Михайлівна трохи перегинає зі скромністю, чимось нагадуючи дружину Леоніда Макаровича? Чого боїться Катерина Ющенко?

— Катерині Михайлівні нічого боятися. Вона справді дуже багато працює. Займається хворими дітьми, збором коштів для спеціалізованої республіканської дитячої лікарні. Про це, на жаль, мало відомо. Безумовно, це прокол інформаційної служби її апарату. Суспільство повинно знати про благородні цілі першої леді.

— А в чому ваша мета, Віро Іванівно? Ось Віктор Андрійович, наприклад, хоче якомога довше залишитися президентом, Юлія Володимирівна поки що тільки хоче ним стати, панові Порошенку, схоже, це слово також навіває цілком певні думки. А ким зрештою хочете стати ви?

— Я хочу залишитися Вірою Іванівною. Знаєте, мені сьогодні люди пишуть листи, навіть не вказуючи прізвища, просто – «Вірі Іванівні». Мабуть, у цьому щось є.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво