Віктор Ющенко: угода щодо ЄЕП — зрада національних інтересів України - Архів - dt.ua

Віктор Ющенко: угода щодо ЄЕП — зрада національних інтересів України

27 травня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 27 травня-3 червня

На початку березня на очі якось трапилося повідомлення про те, що після зустрічі з президентом Каз...

На початку березня на очі якось трапилося повідомлення про те, що після зустрічі з президентом Казахстану Нурсултаном Назарбаєвим держсекретар України Олександр Зінченко пообіцяв: «Найближчим часом ми заявимо про свою позицію щодо участі у створенні ЄЕП офіційно, на вищому рівні». Тоді ще подумалося: отакої, хіба ж інших справ у країні мало, та й перед Євросоюзом он скільки зобов’язань на себе взяли — і План дій підписали, і «дорожню карту» до нього ще придумали, із СОТ онде спізнюємося, потрібно серйозно натиснути, невже ще й на ЄЕП відволікатимуться наші державні мужі, дорогоцінний час гаяти? Таки згаяли. І обіцянку виконали.

Спочатку позицію Кабміну минулої середи оголосила прем’єр Тимошенко: «Сьогодні на засіданні уряду було прийнято дуже чітке рішення, що ЄЕП — це стратегія України. Ми підтримуємо цей напрям нашого руху». У п’ятницю на засіданні РНБОУ висловився і Президент Ющенко, повідомивши, що питання формування Єдиного економічного простору входить у «основні стратегічні інтереси України». Після цього засідання секретар РНБОУ Порошенко визнав за необхідне «підкреслити наявність політичної волі у вищого керівництва країни для серйозної роботи в напрямі ЄЕП» і необхідність активізувати переговорний процес у рамках «четвірки».

Тому що послідовні

А тепер, мабуть, трохи спогадів...

«Угода про ЄЕП між Україною, Росією, Білоруссю та Казахстаном призведе до обмеження державного суверенітету України, зміни засад її внутрішньої та зовнішньої політики, завдасть суттєвої шкоди її базовим національним інтересам, погіршить життєвий рівень мільйонів українців». «Економічним результатом підписання цього документа стане втрата конкурентоспроможності українських товарів, витиснення їх із внутрішніх і зовнішніх ринків. Соціальною ціною стане збільшення безробіття, зниження реальних доходів мільйонів українських сімей». Це цитати із заяви фракції «Наша Україна» від 15 вересня 2003 р., в якій на той час опозиційні депутати за чотири дні до ялтинського саміту «четвірки» вимагали від Леоніда Кучми «виконати свій обов’язок гаранта Конституції» і не підписувати угоду про формування ЄЕП.

Наступного дня під час обговорення насування ЄЕПу у Верховній Раді лідер фракції Віктор Ющенко, виступаючи з парламентської трибуни, звернувся до колег зі словами про те, що цього дня вони розглядають «не рядовий документ, а документ, який може коштувати Україні долі». Навівши неабияку кількість переконливих аргументів, майбутній Президент країни резюмував (цитуємо стенограму засідання ВР): «Запропонована угода в її нинішньому вигляді суперечить Конституції України, її законам і веде до втрати суверенітету, не відповідає курсу європейської інтеграції і, по суті, є зрадою національних інтересів України».

У лідера фракції БЮТ також було чітке бачення того, куди втягують Україну. Трохи більше року тому, 20 квітня 2004 р., перед ратифікацією вже підписаних Кучмою єепівських документів майбутній прем’єр дуже емоційно переконувала колег у тім, що «нічого спільного з економікою Єдиний економічний простір не має». «І нічого спільного з демократією, справедливістю та співробітництвом там немає. А тим громадянам України, хто стурбований співробітництвом із Російською Федерацією, потрібно зазначити, що там уже не соціалізм і не комунізм, а там правлять свої клани, котрі сьогодні й уособлюють Росію. То що, нам наших кланів мало? Ми підемо здаватися російським кланам під патронат? Тому в жодному разі не можна голосувати за ЄЕП, бо навіть наші олігархи будуть стояти, і в кремлівській стіні у них буде віконце... Я просто закликаю вас не руйнувати Україну і голосувати проти ратифікації», — благала з трибуни полум’яна Юлія Тимошенко.

І хоча її фракція в повному складі проголосувала проти, це не врятувало ситуацію, і єепівські документи було ратифіковано. Частина відповідальності за це лежить і на тодішній опозиції, котра, по суті, прогавила ЄЕП, а тепер, уже після приходу до влади, вимушена розсьорбувати результати свого пасивного ставлення до втягування України в черговий геополітичний проект Росії. Коли ідея ЄЕП зароджувалася і розвивалася, «нашоукраїнцям» було не до неї — у той час вони були поглинені проблемою навислої конституційної реформи (яку вони, до речі, теж спочатку не сприйняли всерйоз і теж проспали), а ратифікація єепівських документів збіглася з мукачівськими подіями.Згадалося, як протягом семимісячного проміжку між підписанням і ратифікацією наші МЗСівці й чиновники з інших міністерств неодноразово скаржилися, що не можуть достукатися до опозиційних депутатів, навіть найбільш проєвропейських — ті все відмахувалися, мовляв, не до ЄЕПу зараз.

Тож навіть ті, хто щиро вважав, що ЄЕП для України — зло, заметушилися з цього приводу буквально за кілька днів до ратифікації, коли вплинути на хід подій було вже практично неможливо. Та й ніде правди діти, адже чимало людей тоді й у кучмівській більшості, і в опозиції вважали, що з єепівської ідеї нічого не вийде, що проблема розсмокчеться сама по собі. Тому багато хто в більшості й натиснув кнопку «за», а багато «нашоукраїнців» або не голосували, або взагалі були відсутні на засіданні, як, наприклад, Віктор Ющенко. Зі 100 «нашоукраїнців» (а ми, звісно, пам’ятаємо їхню заяву, процитовану вище) проти ЄЕП проголосували тільки 36 чоловік, не голосували 57, були відсутні семеро. Звісно, це був тактичний хід. Зрозуміло, тоді все було підпорядковане головній меті — перемозі на прийдешніх виборах. Усе зрозуміло: тоді не можна було допускати жодних приводів запідозрити Ющенка в антиросійських настроях — ні електорату, ні, крий Боже, самої Росії (а хтось навіть сподівався на якусь підтримку під час кампанії з боку росіян). Тому слова Віктором Андрійовичем сказані були, а кнопка не натиснута.

Дуже добре пам’ятаю, як після ратифікації ЄЕПу один мій добрий знайомий — політтехнолог із ющенківської команди, не без підстав підозрюючи, що в черговому номері «ДТ» я маю намір обрушитися з критикою на «Нашу Україну» і її лідера, майже кричав у слухавку: «І невже ти не розумієш, що тільки Ющенко-президент може поховати ЄЕП, невже у тебе є якісь сумніви?!»

Похорон, який
так і не відбувся

Так, сумніви були. Тоді. Сьогодні вони вже майже перетворилися на впевненість.

Хоча поховати ЄЕП можна було досить просто. Документи про його формування в Україні готували, підписували і ратифікували з такою величезною кількістю найгрубіших порушень (тільки з публікацій «ДТ» на цю тему можна було б скласти цілу книгу), що денонсувати чи взагалі вважати їх недійсними можна було б разів десять чи навіть двадцять. Для цього існує достатня база і міжнародного права, і внутрішнього. А фактів для її використання — більш ніж досить. На відміну від політичної волі.

Ні, ну, звісно ж, ми розуміємо, що на носі у нас знову вибори. І знову ж Росію сердити не можна. То Росія ж однаково сердитиметься незалежно від того, що робитиме українське керівництво — чи то Чорноморський флот у рамки домовленостей повертати, чи то незаконну приватизацію переглядати, чи то в НАТО і ЄС прагнути. Вона останнім часом і так увесь час зла, причому на всіх — і на Україну, і на Грузію, і на Молдову, і на ОБСЄ, і на Раду Європи, і на Європейський Союз, і на Штати, і на... Загалом, поки вона в цьому поганому гуморі перебуває, можна було б і від ЄЕП відмовитися. Чемно так, але відмовитися. Набагато гірше не буде. Зате потім відразу стане краще, бо хоча б із цією темою до нас уже ніхто не чіплятиметься. Екс-заступник міністра закордонних справ Сан Санич Чалий вже втомився всім повторювати, як його ще Касьянов просив: «Ну, дайте ж нам чітку відповідь: так — так, ні — ні, тоді ми, відповідно до цієї відповіді, будемо формувати свою політику». Адже, погодьтеся, негарно все ж таки й нечесно стосовно стратегічного партнера третій рік казати «так», а, по суті, робити «ні». Адже можна ж росіянам було спокійно так і аргументовано пояснити, що, мовляв, ЄЕП — це були ігри попереднього українського керівництва, і закони українські, включаючи Основний, воно при цьому порушило — не злічити (докладний список додається). А ми, мовляв, це волаюче беззаконня продовжувати не хочемо. А хочемо дружити з вами чесно — і на рівноправній двосторонній основі, і в рамках СНД, де законодавча база у нас достатня, а чимало угод навіть кращі будуть, аніж ті, що нині в ЄЕПі пропонують, тільки бери й виконуй їх у повному обсязі.

Звісно, з Росією потрібно дружити. Ніхто ж не проти, ми теж дуже навіть за. Але не на шкоду ж національним інтересам! Бо ж, як ми знову пам’ятаємо з вищенаведених цитат, участь України в ЄЕПі суперечить національним інтересам України. Правда, тиждень тому у нас з’явилися нові цитати — про те, що ЄЕП входить в основні стратегічні інтереси нашої країни. І з’являється неприємне відчуття, що нас, як би це м’якше сказати, ввели в оману — чи то коли автори цих цитат були в опозиції, чи то тепер, коли в основному нашими з вами зусиллями вони з опозиції перемістилися у владу.

Рік тому, відразу ж після ратифікації Радою єепівських документів, розсерджений Борис Тарасюк, тодішній глава євроінтеграційного комітету, нагадав, що у вересні 2003 р. український МЗС заявляв: дана угода суперечить як мінімум восьми статтям Конституції. «Що помінялося відтоді?» — зопалу вигукнув Тарасюк і сам відповів: «Нічого не помінялося».

Сьогодні ми теж запитуємо: «Що помінялося за цей час?» І теж самі відповідаємо: «Нічого».

Нове —
погано вивчене старе

Утім, нам щось кажуть про якийсь «новий формат участі України у формуванні ЄЕП» і про «нову концепцію». Так от відкрию вам страшну таємницю: ніякого нового формату і нової концепції немає. Що й було продемонстровано на засіданні як Кабміну, так і РНБОУ. Правда, може, нова владна команда і справді вважає, що вона придумала щось новеньке й оригінальне, раніше ж їм бракувало часу глибоко вникати в єепівські тонкощі. На жаль, мусимо розчарувати. Про те, що для України в ЄЕПі головне — це створення зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень казали… і Кучма, і Азаров. А той же Борис Тарасюк із парламентської трибуни їх викривав: «Нас запевняють у тому, що угода стосується створення зони вільної торгівлі, але насправді вона має всі ознаки митного союзу та спільного ринку!» До речі, Віктор Ющенко тоді теж був у курсі. Під час уже згадуваного і пам’ятного для багатьох виступу у Раді він підкреслив: «Угода та концепція ЄЕП передбачають створення як мінімум (виділено автором), митного союзу, а не зони вільної торгівлі. І це передбачає, по суті, зміну стратегічного курсу України». Схоже, сьогодні Президент свої власні висновки з приводу ЄЕП уже дещо забув. Що ж, пам’ять можна освіжити простим читанням єепівських документів — вони відтоді анітрохи не змінилися. Наш Президент — економіст, тож навряд чи його висновки після перечитування оригіналів документів, а не доповідних записок різних вигадників, різнитимуться від його висновків зразка 2003 р. Бо вже одне лише зафіксоване в ст. 1 документа визначення ЄЕП — це визначення митного союзу.

Витівники з нової команди, напевно, вважають, що придумали класний хід із зоною вільної торгівлі (ЗВТ) без вилучень і обмежень, яка неначебто відповідає національним інтересам нашої країни. Але головна проблема в тому, що це вони так хочуть і так бачать ЗВТ і участь України в ЄЕП. А інші троє учасників — Росія, Білорусь і Казахстан — хочуть і бачать усе зовсім інакше. Про що не втомлюються чесно повторювати досі.

«Режим вільної торгівлі неможливий без вилучень і обмежень», — заявив представник Росії в Групі високого рівня (ГВР) з формування ЄЕП глава Мінпроменерго РФ Віктор Христенко на початку квітня після чергового засідання групи. «Потрібно передусім зрозуміти, що вільна торгівля без вилучень і обмежень — це й є митний союз», — уже в травні переконує представник тих самих структур Дмитро Сухопаров. І доводиться йому вірити, оскільки в угоді й концепції про формування ЄЕП, підкреслюємо, підписаному й ратифікованому Україною, зона вільної торгівлі, яку передбачається створити на першому етапі, описується саме як митний союз. І Україні як стороні угоди необхідно це виконувати.

Ну а щоб розвіяти останні ілюзії Києва, 18 травня прес-служба білоруського президента повідомила: «Білорусь і Росія чітко заявили, що не бачать перспективи створення повноцінної ЗВТ без формування митного союзу «чотирьох» і координації макроекономічної політики».

Не можна сказати, ніби в Києві зовсім ніхто не бачить, що в форматі ЄЕП поля для компромісу в України й інших трьох учасників практично немає. Узявши участь у двох-трьох засіданнях ГВР, представник від України Сергій Терьохін наприкінці своєї досить великої доповіді на Кабміні 18 травня був змушений визнати: мовляв, попри всі зусилля на рівні й ГВР, і експертних робочих груп, і національних координаторів не вдається «досягти бачення спільного прямування навіть на першому етапі». І тому, зробив висновок міністр економіки, домогтися успіху в проекті ЄЕП Україна може, лише «використовуючи політичну силу нашого Президента». Щоправда, перед цим міністр поскаржився: попри запевняння глави держави на одному з засідань уряду в тому, що питання про зняття будь-яких кількісних або тарифних обмежень узгоджено з президентом Росії й тому потрібно вже підписувати відповідні угоди, коли українська делегація подала на розгляд ГВР проекти цих документів, то реакція російського представника пана Христенка виявилася різко негативною. Причому аргумент про те, що президенти двох країн неначебто між собою все узгодили, на російського представника не справив жодного враження, і він зауважив, що російська сторона зможе зняти всі обмеження з вільної торгівлі лише тоді, коли буде досягнуто вищого рівня інтеграції в інших питаннях. Приміром, прийнято однакові тарифи на зовнішніх кордонах із третіми країнами, уніфіковано субсидіарну політику, узгоджено й уніфіковано з російською позиції України зі вступу до СОТ — як за тарифами, так і за часом вступу.

Ціна питання

І чи потрібна нам ЗВТ такою ціною? До речі, а яка, справді, ціна створення зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень у рамках ЄЕП? Хтось уже робив відповідний аналіз? Судячи з того, що профільні міністерства нині рекомендують вивчити політичні, правові й економічні наслідки «участі України в ЄЕП у новому форматі», таке всебічне дослідження ще не проводилося. Пригадується, Кучма з Януковичем також голову собі такими речами особливо не забивали, приймали рішення без жодних аналізів і розрахунків. У цьому зв’язку ще питання по ходу: на підставі яких директив веде переговори в ГВР нова українська делегація? А то в нас, знов-таки, є підозри, що жодних директив, розроблених Кабміном і затверджених потім, відповідно до українського законодавства, Президентом, на сьогодні немає. І ще: С.Терьохін на засідання ГВР їздить на громадських засадах чи уповноважений це робити згідно з необхідними в таких випадках нормативними актами?

Але це так, до слова. Повернемося до зони вільної торгівлі та її гаданої вигоди для України. Пам’ятається, ще в минулі лихі часи тодішній міністр економіки Валерій Хорошковський — запеклий противник ЄЕП з уряду Януковича — мав сміливість публічно засумніватися в цій вигоді та пропонував спочатку провести глибокий аналіз і оцінити вплив такої ЗВТ на вітчизняних виробників, оскільки в Росії енергоносії значно дешевші, ніж в Україні, і, якщо зникнуть усі бар’єри між нашими країнами, українські товари можуть виявитися неконкурентоспроможними. Після виступу Хорошковського з парламентської трибуни Ющенко, піднявшись на неї трохи пізніше, розпочав свою промову зі слів «Валерію, браво!».

До речі, потім Юлія Тимошенко перед ратифікацією практично повторила аргументи на той час уже колишнього міністра економіки. Пригадуєте, головним аргументом кучмінського апологета ЄЕПу Азарова весь час були обіцянки рівних із Росією цін на енергоносії? Він прямо клявся депутатам: «Не буде єдиних цін — не буде ЄЕПу». А Тимошенко тоді вийшла на трибуну та здорово так роз’яснила, що брехня це все, що росіяни ніколи не зроблять для України ціни на нафту та газ рівними внутрішньоросійським. «Для нас вони зараз утричі вище, — розповідала Тимошенко. — І це означає, що всі товари, вироблені в Україні, будуть утричі дорожче, ніж вироблені в Росії. Отже, наші товари вже не матимуть жодної цінності в Росії, зате російські товари повністю захоплять український ринок. І, як результат, багато наших людей залишаться без роботи». Але це так, знову спогади…

Повернемося в сьогоднішній день. А сьогодні, між іншим, експерти Мінекономіки вважають: продовження активного співробітництва України з Росією, Білоруссю й Казахстаном на двосторонній основі може бути достатнім для збереження існуючих високих темпів збільшення взаємного товарообігу останніх років. Так, і знов-таки, навіщо нам тоді ЄЕП? Тим паче що росіяни, а з ними й білоруси, і казахи продовжують активно наполягати на створенні наднаціональних органів в ЄЕП, навіть коли українська сторона говорить лише про ЗВТ. «Угода чотирьох держав передбачає передачу суверенітету в певних сферах регулювання наднаціональним структурам», — нагадує В.Христенко. Причому «вбивчі» аргументи української сторони з приводу того, що «Конституція України прямо забороняє створення наднаціональних органів», моментально відбиваються контраргументом — «для всіх країн ЄЕП перехід до передачі частини повноважень наднаціональних органів у наднаціональні структури вимагатиме змін у законодавстві й його уніфікації». Отож, добродії українські депутати, готуйтеся змінювати Конституцію під ЄЕП та уніфікувати наше законодавство з російським, казахським та, ясна річ, білоруським.

А за Конституцією
не пробували?

І хіба можуть інші три учасники ЄЕПу сприймати всерйоз українську обмовку до документів стосовно того, що «Україна братиме участь у формуванні й функціонуванні Єдиного економічного простору в рамках, які відповідають Конституції України», якщо в самій Україні досі ніхто не знає, які ж ці рамки. Адже єдиний орган, котрий має право їх визначити — Конституційний суд, — рішення з цього питання не приймав. Але як же він міг це зробити, коли звертатися до нього c поданням на предмет встановлення відповідності Основному Закону міжнародних договорів за Конституцією мають право лише Президент або Кабінет міністрів? Адже ані президент Кучма, ані Президент Ющенко, ані уряд Януковича, ані уряд Тимошенко цим питанням не займалися.

Щоправда, заради справедливості варто згадати: минулої середи на засіданні КМ міністр юстиції Роман Зварич із такою пропозицією виступив, і досить наполегливо. Але, певне, підмочена «дипломним» і «реекспортним» скандалами репутація міністра, а також його стосунки з прем’єром і близькими їй членами уряду, які, м’яко кажучи, не склалися, вплинули на сприйняття іншими членами Кабінету цього разу цілком конструктивних і розумних, на нашу думку, пропозицій Зварича. Справді, як можна сьогодні говорити про певні «обсяги й масштаби» участі України в ЄЕП, не вирішивши базове правове питання, не маючи жодних правових підстав для цього, не знаючи, в якій частині рамкові документи ЄЕП суперечать Основному Закону, а в якій ні?! Адже навіть Кучма, із трудом видавивши із себе під час підписання цих документів обмовку про відповідність Конституції, прямо вказав на те, що в Угоді про ЄЕП містяться суперечності їй!

На жаль, на засіданні Кабміну пропозицію міністра юстиції уряду звернутися в КС самостійно чи запропонувати це зробити Президентові як гаранту Конституції не підтримали. Переважно через побоювання з приводу можливої реакції партнерів по ЄЕП, мовляв, нафти від цього більше не стане. Зате С.Терьохін висловив зустрічну ідею: запропонувати Президентові провести переговори з главами інших трьох держав стосовно виключення з базових єепівських документів тих положень, які, «на думку Президента чи Кабміну, виходять за рамки конституційного поля України». Отож Конституційний суд із його одноособовим правом вирішувати, що відповідає Основному Закону, а що ні, може розслабитися. Щоправда, прем’єр таку величезну відповідальність на уряд вирішила все-таки не покладати. Як і відповідальність за таке «грандіозне», на її думку, рішення, як подача до КС подання з приводу «законності цього курултаю». І запропонувала винести цю ідею на розгляд РНБОУ. Але на сьогодні в нас немає інформації про те, що минулої п’ятниці Радбез на чолі з Президентом — гарантом Конституції розглядав питання про подання в КС і прийняв по ньому якесь певне рішення.

Великі — але вчора, маленькі —
але сьогодні

Але при цьому ще тривають якісь спроби обговорювати, «а що ж буде потім, коли ми сформуємо в «четвірці» ЗВТ і вступимо до СОТ?» і «в скількох етапах формування ЕЭП Україна взагалі має намір брати участь?». Хоча багато хто в уряді чудово усвідомлює, що «подальша участь України у формуванні ЄЕП дедалі більше вступатиму в суперечність зі стратегічним курсом країни на євроінтеграцію». Це засвідчують підготовлені висновки профільних міністерств, і той самий С.Терьохін на засіданні КМ дуже докладно, по пунктах Угоди розповів, у чому кожен із них суперечить національним інтересам України. Після чого, щоправда, у дискусії зі Зваричем запитав «Так чи потрібен Україні проект ЄЕП?» і сам відповів: «Я вважаю, потрібен».

Смішно, але все-таки, радше, дуже сумно, коли виявляється, що міністри уряду Януковича за президента Кучми мали набагато більше мужності відстоювати свої переконання і боротися за дотримання інтересів країни, ніж члени Кабінету Тимошенко за Президента Ющенка. Згадайте, в умовах колосального тиску з Банкової на першому з трьох історичних засідань уряду Януковича щодо ЄЕП один лише Азаров підтримав ідею вступу України до цього утворення. Три міністри — Лавринович, Грищенко і Хорошковський особисто ходили до Кучми і, незважаючи на попільниці, що летіли в голову вперемішку з нецензурними висловами, намагалися переконати його у згубності ЄЕП для України. Коли ж ці спроби виявилися марними, їхні відомства на доручення КМ у терміновому порядку підготували таку кількість застережень до підсунутого росіянами проекту, що повністю вихолостили документ. Так от, у документі, підписаному трьома міністрами 12 вересня 2003 р. (півтора року тому!), було чітко зафіксовано: «Україна вважає кінцевою метою своєї участі в ЄЕП створення ефективно функціонуючої зони вільної торгівлі». То що ж ви сьогодні обговорюєте, добродії ющенківці-тимошенківці? Які «такі» етапи?

Рік тому після ратифікації єепівських документів Борис Тарасюк так прокоментував цю подію Бі-бі-сі: «Мені соромно за цей уряд. Усупереч позиціям, які він продемонстрував у вересні минулого року, коли говорив, що ЄЕП суперечить Конституції, законодавству, міжнародним зобов’язанням, курсу на європейську інтеграцію, — сьогодні вони всі підкорилися». А за теперішній уряд, переважна більшість членів якого раніше виступала (а багато хто і голосував під час ратифікації) проти ЄЕП, зараз нікому не соромно?

Безперечно, заради справедливості варто зазначити, що й у теперішньому Кабінеті утворилася «трійка» профільних міністрів — противників ЄЕП: до кінця послідовний у своїх поглядах і вчинках щодо цього кремлівського проекту Борис Тарасюк, одіозний Роман Зварич і сприйнятий у Москві з неабияким роздратуванням Сергій Терьохін, який метається між власними переконаннями і політичною волею вищого керівництва і не завжди зберігає тверезий погляд на речі.

До речі, згідно з наявною інформацією, секретар РНБОУ Петро Порошенко намагається замінити на посаді представника України у Групі високого рівня ЄЕП міністра економіки на першого віце-прем’єра Анатолія Кінаха. Його в Москві приймають значно краще. У своєму прагненні сподобатися Кремлю Порошенко та Кінах на єепівській ниві, схоже, незабаром переплюнуть Кучму й Азарова. Адже навіть Леонід Данилович заявляв своїм партнерам у «четвірці», що поки ефективно не запрацює зона вільної торгівлі, ми нікуди далі не зрушимо. А Порошенко тиждень тому після засідання РНБОУ вже пообіцяв, що Україна готова брати участь у створенні ЄЕП не лише на рівні 29 угод (із яких 15, на думку експертів із профільних міністерств, не належать до ЗВТ і передбачають набагато глибший ступінь інтеграції), а й найближчим часом розгляне свою участь у всьому переліку 93 угод, запропонованих на самому початку. Це що виходить, Україна вже готова обговорювати свою участь у ЄЕП аж до спільного ринку і ледь не до валютного союзу?

Анатолій Кінах теж готовий позмагатися за першість свого попередника, колишнього першого віце-прем’єра Миколи Азарова у просуванні єепівських ідей на теренах України. Особисто у нас до Миколи Яновича дуже багато претензій стосовно ЄЕП, та віддамо йому належне, самостійний вступ України до СОТ йому відстояти вдалося. А от Анатолій Кирилович цього тижня висловився за «синхронізацію питань нашого вступу до СОТ» із Росією. І повідомив, що після створення зони вільної торгівлі «глибша інтеграція країн–учасниць ЄЕП також має перспективи». Що він мав на увазі, можна зрозуміти з його висловлення, що пролунало минулого тижня в Одесі, де перший віце зазначив: «Після вступу всіх країн ЄЕП до СОТ необхідно здійснювати кроки щодо глибшої інтеграції у межах митного союзу».

Загалом, залишається тільки призначити поки що безробітного Азарова керувати структурою, яку Президент на РНБОУ запропонував створити в межах уряду для роботи над питаннями вступу України до СОТ і її участі у формуванні ЄЕП, і золотий ключик у нас у кишені. Адже в Миколи Яновича величезний досвід такої роботи — за Кучми він був уповноваженим України з питань європейської і євроатлантичної інтеграції, відповідав за вступ до СОТ і представляв Україну в ГВР ЄЕП. Результати в наявності. Сміх сміхом, але про те, що пан Азаров незабаром може повернутися на держслужбу, побічно свідчить той факт, що нещодавно він вийшов із керівного складу Партії регіонів. Наші джерела не виключають, що М.Азаров може змінити посла України в Росії М.Білоблоцького. Що ж до запропонованої Президентом структури, то Ющенко зізнавався, що переговорив стосовно запропонованої ним структури з віце-прем’єром Рибачуком. Але ж, нагадаємо, той іще не встиг створити навіть давно анонсовану ним структуру із європейської інтеграції...

Не знаю, чи відомо Президенту, що в нашій країні професійних кадрів бракує, і в профільних держструктурах питаннями ЄЕП змушені займатися абсолютно ті ж самі люди, які задіяні й у роботі з приєднання нашої країни до СОТ. На РНБОУ Президент заявив, що вступ України до цієї організації поточного року «перебуває на межі зриву». Але ж Росії цього і треба. І відволікання українських експертів від СОТ на ЄЕП — один із методів росіян досягти своєї мети.

Друге глобальне завдання Росії — не допустити інтеграції України в європейському напрямку. І компрометація нашої країни в очах Євросоюзу можливістю участі України у створенні митного союзу ЄЕП — один із засобів виконання цього надзавдання. Нагадаємо, що ще напередодні підписання документів із ЄЕП Єврокомісія у письмовій формі попередила українське керівництво про можливі серйозні проблеми зі вступом нашої країни до СОТ і створенням ЗВТ із ЄС у випадку, якщо Україна заявить, що метою зазначеної угоди є створення митного, економічного та/або валютного союзу. Що ж, такі заяви окремих представників нової української влади вже лунають. І можна припустити, що в Брюсселі їх уже дуже уважно вивчають...

Стратегічне борсання

Що далі? Сказати поки важко. Нині експерти різних міністерств і відомств, які ще місяці три тому смакували поховання ЄЕП із приходом команди Ющенка-Тимошенко, ламають голови над тим, як поєднати «політичну волю вищого керівництва до активізації участі України в ЄЕП» із національними інтересами країни. Ідей, наскільки нам відомо, не так уже й багато.

Одні пропонують, аби під час наміченого на 1 липня саміту ЄЕП Президент України виступив із ініціативою підписати певний Меморандум, яким би з базових єепівських документів було вилучено норми, що суперечать законодавству і національним інтересам України. Круто. Та можна дати голову на відсіч, що інші єепівці помножать цей меморандум на нуль.

Інші вважають, що українська сторона на всіх рівнях, включаючи президентський, має наполягати на перегляді переліку документів, що підлягають підписанню у першу чергу, і на саміті запропонувати формат «14+1», що вже заявлявся (14 угод із 29 запропонованих «трійкою» плюс іще одна, яка не ввійшла до цього списку), щодо створення зони вільної торгівлі. Цей варіант уже був жорстко розкритикований іншими трьома партнерами, котрі й чути нічого не бажають про зафіксований у базових документах принцип різношвидкісної і різнорівневої інтеграції. В.Христенко звинуватив Україну в бажанні відірвати для себе «ласі шматочки», а казахський віце-прем’єр С.Минбаєв звинуватив нашу країну в «дестабілізації» роботи над формуванням ЄЕП.

Треті пропонують завалити «трійку» безліччю конструктивних українських пропозицій, і так, щоб ті просто захлинулися роботою і, не впоравшись із нею... самі заявили про безперспективність і неможливість створення ЄЕП. Утопічно, звісно, хоча б із тієї простої причини, що роботою передусім захлинуться наші експерти, яких, як ми вже зазначали, у нас значно менше, ніж у тих-таки росіян. Хоча можна спробувати. Наприклад, з огляду на нашу стратегічну мету на євроінтеграцію і новий принцип української зовнішньої політики — підтримку демократії і прав людини в усьому світі, чому б Президенту не виступити на саміті з проектом документа, у якому б, як і в основних документах Європейського Союзу, було перелічено основні демократичні принципи й цінності, на яких має грунтуватися ЄЕП? Адже сьогодні вибір Союзу — це вибір цінностей. А чи не звірити їх нам із Бєларуссю, Казахстаном і Росією?

Була і ще одна пропозиція. Висловлена обережно й акуратно експертами кількох відомств — розглянути політичні, правові, економічні й інші можливі наслідки у разі виходу України з угоди про формування ЄЕП. Та на засіданні Кабінету міністрів 18 травня ця пропозиція викликала обурення у деяких членів уряду. Віце-прем’єр Микола Томенко, який свого часу натиснув на кнопку «проти» під час ратифікації угоди про ЄЕП, виступив «категорично проти» цієї пропозиції, назвавши її «політично неправильною». Колишнього главу парламентського комітету зі свободи слова особливо турбувала можливість розголошення цього пункту проекту протоколу рішення КМ у пресі. Позицію Томенка активно підтримав міністр фінансів В.Пинзеник, а перший віце-прем’єр А.Кінах запропонував готувати такі документи, «що несуть у собі стратегію державної політики» більш конфіденційно і забезпечувати їх грифом «для службового користування». Зазначимо при цьому, що, на відміну від теперішнього уряду, який на самому початку своєї діяльності обіцяв працювати прозоро і рахуватися з думкою експертів, їхні попередники у драматичний період боротьби з ЄЕПом активно ділилися з журналістами не лише інформацією, а й ключовими документами...

…Нова українська влада не знає, що їй робити з ЄЕП. І так звана «нова формула» участі в ньому — це насправді давня надія на те, що «може таки саме розсмокчеться», яка й досі не виправдала себе. Це сором’язливе маскування відсутності політичної волі та сміливості у відстоюванні національних інтересів країни. Це чергове замилювання очей стратегічним партнерам і власному електорату. Це зручна можливість для кількох людей із найближчого оточення Президента, бізнес яких тісно пов’язаний із Росією, вирішувати свої питання. Це, зрештою, болюча точка, на яку Росія тиснутиме за будь-якої зручної нагоди і, використовуючи больові прийоми, відстоюватиме свої стратегічні інтереси. І чи зберігати цю болючу точку, зрештою, знову ж таки має вирішувати Президент. Мрією якого, якщо нас не зраджує пам’ять, було побачити Україну в Європейському, а не евроазійському Союзі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво