ВИБІР ОБРАНИХ - Архів - dt.ua

ВИБІР ОБРАНИХ

24 жовтня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №41, 24 жовтня-31 жовтня

Навряд чи було в історії українського парламентаризму питання з такою ж горопашною долею. Чотири ...

Навряд чи було в історії українського парламентаризму питання з такою ж горопашною долею. Чотири з половиною роки вітчизняні законодавці різних ідеологій і скликань запекло борються за право обиратися за партійними списками. Змінюються номери проектів і розробники, норми та механізми, докази прибічників і контраргументи супротивників. Незмінним виявляється лише результат: пропорційна виборча модель ніяк не може набути статусу закону.

Остання невдала спроба змінити правила проведення парламентської кампанії датована минулим четвергом. Лише 202 народні обранці підтримали проект №3425 (більше відомий під ім’ям «варіанта Ключковського—Рудьковського»), прийняття якого автоматично перетворювало партії на головного діючого гравця майбутніх виборів у Раду. У двох інших проектів (Степана Гавриша і Богдана Губського) знайшлася ще менша кількість шанувальників. Ситуація тижневої давнини повторилася з майже абсолютною точністю.

Вирішити питання про направлення всіх трьох законопроектів на повторне перше читання не вдалося. Не увінчалася успіхом і миротворча місія Віктора Мусіяки, котрий пропонував доручити підготовку узгодженого документа тимчасовій комісії ВР, яка недавно плідно потрудилася над парламентським варіантом політичної реформи. Підсумок безплідній дискусії підбив спікер: посилаючись на регламент, Володимир Литвин визнав усі три версії нового закону відхиленими і під гнівні вигуки опозиції оголосив, що до повторного їхнього розгляду Верховна Рада зможе повернутися не раніше наступної сесії.

Формально Володимир Михайлович правий. Але сказане ним аж ніяк не означає, що наступного «пленарного» тижня опозиція не зробить чергову спробу пограти в «пропорціоналку». Справді, за жоден із відхилених варіантів закону парламент не має права голосувати до кінця нинішнього року. Однак ніхто не має права завадити Ключковському, Гавришу чи Губському поміняти у своїх проектах дві-три норми (залишаючи незмінною суть) — і ось уже готовий новий документ. Залишається тільки домогтися внесення до порядку денного питання про його обговорення — і усе повториться спочатку.

У те, що пропорційний закон вдасться пробити, мало хто вірить. То чи варто пхатися в зачинені двері? Один із лідерів опозиції і, мабуть, найзатятіший прибічник «партійних» виборів Олександр Мороз переконаний, що варто. І що двері можна відчинити. У вчорашньому інтерв’ю «ДТ» глава СПУ висловив упевненість, що через два тижні вищий законодавчий орган приступить до розгляду нового узгодженого проекту. В його основу, за словами Олександра Олександровича, буде покладений запекло підтримуваний опозицією і настільки ж запекло відхилюваний більшістю «варіант Ключковського—Рудьковського». Воскресити похований «проект №3425» прибічники «пропорціоналки» сподіваються за допомогою «трансплантації» — до тіла «покійного» «пришити» норми, «ампутовані» в іншого дочасно спочилого документа — «проекту Гавриша».

Аби нашим читачам було простіше орієнтуватися в тому, що відбувається, дозволимо собі двома словами нагадати про суть двох проектів. «Варіант Ключковського—Рудьковського» являє собою жорстку пропорційну модель. Відповідно до неї, суб’єктами виборчого процесу є винятково партії, зареєстровані не менш аніж за рік до виборів (при цьому партіям не забороняється об’єднуватися в блоки). Списки кандидатів затверджуються з’їздами і носять закритий характер — пересунутися в передвиборному табелі про ранги ти можеш лише у разі зняття з реєстрації чи смерті когось із соратників. Кількість місць, які партія (блок) отримає в парламенті, залежить від загальної кількості поданих за неї голосів. При цьому підтримати її мусять не менш як 4% виборців, що взяли участь у голосуванні. Шанси конкретної особи стати народним обранцем залежать від загальних показників її організації і від місця, яке вона займе у списку.

Депутати обираються по єдиному багатомандатному загальнодержавному виборчому округу. За жодним із регіонів не закріплюється «власний» депутат. При цьому закон передбачає існування 225 так званих технологічних округів (із приблизно однаковою кількістю виборців), що створюються лише на час виборів.

«Варіант Гавриша» передбачає схему, що зберігає елементи «мажоритарки». З одного боку, гравцями на електоральному полі також є лише партії та блоки. Згадування про списки і єдиний багатомандатний округ у цьому документі також присутнє. А ось принцип формування партійних реєстрів і методологія визначення переможців дещо інша. Відповідно до проекту №3425-1, територія України ділиться на 450 округів. Відповідно кожна партія (чи блок) подає в ЦВК список із 450 кандидатів, кожен із них закріплюється за конкретним округом. Кількість голосів, відданих за партію чи блок, визначається шляхом додавання голосів, поданих за нею в кожному окремо узятому окрузі. А перелік здобувачів депутатського звання визначається не до виборів (як у випадку із закритими списками), а за їхніми результатами.

Пояснимо. Наприклад, кількість голосів, поданих за якусь партію, дозволяє їй отримати в парламенті вісім мандатів. Як вирахувати щасливчиків? Представники першої п’ятірки стають депутатами автоматично, незалежно від того, наскільки активно підтримували їхню організацію в тих округах, за якими вони були закріплені, — для лідерів у проекті зроблено виняток. Інші три місця розподіляють після нехитрого арифметичного підрахунку. Тобто, якщо партія зібрала максимальний електоральний врожай, скажімо, в округах №№ 111, 212 і 313, то особи, закріплені за цими округами, можуть сміливо робити на лацканах піджаків дірочки для депутатських значків.

Два необхідні уточнення. По-перше, як і в «проекті Ключковського—Рудьковського», округ як такий ліквідується по закінченні виборів. По-друге, брати участь у розподілі місць у Раді можуть лише ті партії, що подолали п’ятивідсотковий бар’єр.

Кожна із запропонованих моделей має свої переваги й вади. Розробники проекту №3425 вважають, що «пропорціоналка» із закритими списками підвищує роль партій і є ефективним способом боротьби з так званою регіоналізацією політики. Суть їхньої критики на адресу версії Гавриша зводиться ось до чого. По-перше, з їхньої точки зору, існування інституту уповноважених представників партії в округах збиватиме з пантелику виборців, спотворюючи процес природного волевиявлення. Проілюструємо цю думку. В окрузі N живе досить багато громадян, які поділяють ідеологію СДПУ(о) і готові віддати за неї голоси. Проте від СДПУ(о) за цим округом закріплений такий собі політик А., чиє ім’я виборцям нічого не говорить чи (ще гірше) викликає в них різко негативні емоції. Водночас уповноваженим представником НДП (до якої виборці не мають ніяких почуттів) у цьому ж окрузі є політик В., що його тубільці дуже навіть поважають. Оскільки він ще під час попередніх виборів відремонтував зо дві бойлерні, побудував зо два дитячих майданчики і роздав зо дві тонни гуманітарної допомоги малозабезпеченим. У результаті жителі округу, які хотіли проголосувати за СДПУ(о), дружно проголосують за НДП. І при цьому думатимуть, що проголосували за В. І сподіватимуться на нову гуманітарну допомогу. Хоча не виключено, що громадянина В. вони ніколи більше не побачать, оскільки округ ліквідують відразу після підрахунку голосів.

А ось у випадку із «закритою» пропорціоналкою, стверджують її прибічники, народ не тішитиме себе зайвими ілюзіями і не стане витріщатися на зайві прізвища. Для нього, для народу, у такому випадку визначальними чинниками будуть програма партії чи блоку, а також імена лідерів цього блоку. До яких можна і треба відчувати повагу навіть у тому разі, якщо вони не завозили в цей округ ні грама мазуту і не витрачали на жителів цього регіону ані гривні.

Претензія номер два до законопроекту Гавриша формулюється так. Представники опозиції виходять із того, що пропорційні вибори — перший крок до парламентсько-президентської республіки, до посилення повноважень вищого законодавчого органу. Отже, партія, що має намір брати участь у формуванні уряду й готова брати на себе частину відповідальності за події в країні, повинна привести в парламент політиків-професіоналів. Однак далеко не всі професіонали, готові займатися вирішенням стратегічних питань, уміють полум’яними промовами запалювати серця доярок і докерів. Далеко не всі фотогенічні й популярні. Красномовність і популярність — талан лідерів, другі номери мають бути добротними профі, котрі тягають рояль за визнаними солістами. Кожен із них повинен бути готовий зробити все від нього залежне для виконання партійної програми. Ось нехай за неї, за програму, виборець і голосує. Коли виборець голосує за партію, він висловлює їй свою довіру. То чому ж виборець не може довірити партії самостійно скласти список майбутніх депутатів?

Третій аргумент на користь «закритих списків» — вони помітно дисциплінують майбутніх кандидатів. І, нарешті, останнє — регіоналізація виборів, хай навіть така умовна, як у Гавриша (на думку прибічників схеми Ключковського—Рудьковського), істотно полегшує можливість застосування адміністративного ресурсу.

У прибічників Гавриша теж є що заперечити своїм конкурентам. З їхньої точки зору, проект, напрацьований Степаном Богдановичем, максимально (настільки, наскільки це можливо при пропорційній моделі) наближає обраних до виборців. Крім того, він загострює здорову внутрішньопартійну конкуренцію, запобігає процесу купівлі місць у «прохідній» частині списків і протягуванню на верхні сходинки табеля про ранги «лівих пасажирів» та «грошових мішків». А в парламент (завдяки практично особистій участі виборців у роздачі мандатів) прийдуть гравці, різні за ідеологічними уподобаннями, але приблизно рівні за своєю політичною вагою.

Характеризуючи проект Гавриша, один із його колег уїдливо зауважив, що він найпропорційніший із мажоритарних і наймажоритарніший із пропорційних. Сам Степан Богданович вважає цю обставину перевагою, опозиція — недоліком. Єдине, у чому сторони сходяться, то це в оцінці варіанта, підготовленого Богданом Губським. Навіть Леонід Кравчук законопроект свого колеги по парламентській більшості не бентежачись назвав просто мажоритарним. Схема, запропонована лідером групи «Народовладдя», проста, як афоризми Президента: кандидати, висунуті партіями, роз’їжджаються по 450 округах. Переможець у конкретному окрузі стає депутатом. Усе. До чого тут пропорційна модель, неясно…

Очевидно, що в процесі переговорів про долю нового виборчого закону (що його продовжують вести лідери фракцій) проект Губського до уваги не братимуть. Значно менш очевидно, на чому, власне, збираються зійтися протиборчі сторони. Коротенько викладемо точки зору двох найактивніших учасників процесу — Степана Гавриша й Олександра Мороза. Перший упевнений у тому, що давно можна було б домовитися і прийняти закон, попри все. (Під «попри все», наскільки можна зрозуміти, передбачався «саботаж» фракцій «Регіони», «Європейський вибір» і «Народний вибір», які є місцями компактного проживання «ідейних мажоритарників».) Можна було б, але опозиція, і насамперед соціалісти, на думку Гавриша, свідомо не йшли ні на які компроміси. Хоча, зауважував депутат, «можливості для компромісів були, а такої вже гострої необхідності порушувати це питання прямо зараз і в такій формі, саме й не було».

При цьому противники режиму, за припущенням координатора парламентської більшості, ставили перед собою відразу кілька цілей. По-перше, вони у будь-який спосіб хотіли провести через парламент саме жорстку пропорційну модель із «закритими списками», яка істотно полегшила б їм життя на парламентських виборах... наступного року. Дострокова виборча кампанія в Раду, на переконання Гавриша, була другим пунктом плану «четвірки». Перша особа фракції «Демократичні ініціативи» припустила, що 2004-го опозиція може мати непогані рейтингові показники. І постарається максимально використати цю обставину, спробувавши на чергових президентських виборах провести «свого» президента, а на позачергових парламентських — отримати «свою» більшість. 2006-го на основі чинного виборчого закону зробити це буде значно складніше.

Надмірна активність, а також зайва незговірливість опозиційних фракцій у питанні про пропорційну систему, за словами Гавриша, має і ще одне пояснення. Він гадає, що в такий спосіб «наші», комуністи, соціалісти і «бютівці» намагалися психологічно впливати на пропрезидентську коаліцію. Ватажок «більшовиків» висловив припущення, що досягти бажаного ефекту опозиції буде важко з різних причин. Одна з них полягає в тому, що «Президент зберігає серйозний вплив на більшість». Водночас Гавриш визнав, що «вона не може чітко сформулювати своїх програмних принципів, оскільки очікує позиції влади».

Однак не все так безнадійно, вважає екс-віце-спікер. Переговори тривають, і вийти з глухого кута можна з допомогою такої схеми:

— укласти міжфракційну домовленість, у якій буде записано, що пропорційний закон стане першим і обов’язковим кроком на шляху до реалізації політичної реформи;

— підготувати узгоджений законопроект, який би містив у собі елементи варіантів №№ 3425 та 3425-1 і при цьому максимально враховував інтереси мажоритарників. За компроміс можна, зокрема, використати таку модель — половина депутатського корпусу обирається за жорсткою пропорціоналкою, половина — відповідно до механізму, описаного в проекті Гавриша.

Переговори, за словами Степана Богдановича, проходять складно. Комуністи на контакт ідуть, із соціалістами трохи складніше (особливо складно з їхнім лідером). «Наша Україна» нібито абстрагувалася — Гавриш посилався на слова Віктора Пинзеника, який буцімто заявив, що ні пропорційний закон, ні політична реформа не є для «НУ» стратегічними цілями. Позицію БЮТ куратор більшості охарактеризував просто: «вони зацікавлені у збереженні подальшої напруженості». Гавриш висловив переконаність, що проблема вирішувана, але не впевнений, що вирішиться вона скоро і просто.

«Свідчення» Олександра Мороза зі «свідченнями» його колеги не збігаються. Лідер СПУ вважав і вважає, що порушувати питання затвердження пропорційного закону необхідно було саме зараз і дуже жорстко. «До парламентських виборів — два роки. Це саме той термін, за який будь-яка партія матиме можливість наростити м’язи, вдосконалити структуру, провести необхідні реформи і грунтовно підготуватися до складної й відповідальної кампанії. Крім того, цей закон — тест на готовність до політичної реформи. Немає закону — немає й реформи. Тоді питання про прагнення нинішньої влади вдосконалити систему управління державою відпадає саме собою, а питання про проведення необхідних конституційних змін відкладається. І ні суспільство, ні парламент, ні провідні політичні сили більше не відволікатимуться на пустопорожні балачки Президента про реформи...»

Пропозицію Гавриша про підписання пакетної домовленості «пропорційний закон в обмін на політичну реформу» Мороз відкинув як неспроможну. «Ці питання не можуть іти в пакеті. Не треба нічого підписувати, треба приймати...» Розмови про дострокові вибори Олександр Олександрович назвав «великою і давньою дурістю» і висловив подив, що його шановний колега її повторив. Чутки про свою незговірливість керівник соціалістів спростував, про відмінності у підходах усередині «четвірки» — також. Зате набула підтвердження інформація, що деталі «проекту Гавриша» можуть бути використані при підготовці узгодженого документа. Але інтерпретація була іншою — 75% місць у парламенті повинні отримати «закриті списковики», 25% — «відкриті».

Мороз зауважив, що готовність до діалогу з опозицією демонструють і есдеки, і народні демократи, і аграрії. Але при цьому застеріг: «Усі вони чекають команди...», тим самим побічно підтвердивши слова Гавриша про томливе чекання більшості. Леоніду Даниловичу час би вже визначити своє ставлення до того, що відбувається.

Пригадується, колись він називав пропорційні вибори «дурістю» і припустив, що «партійний» парламент сформує не уряд, а божевільню. Потім обіцяв, що «спискова модель» з’явиться в Україні не раніше ніж через сто років. Пізніше заявляв, що із задоволенням підпише пропорційний закон, але тоді, коли в Україні відімруть «диванні партії», а політичних організацій в Україні «буде десять, а не сто десять». Зрештою розписався в любові до пропорційних виборів, але при цьому пояснив, що не має на увазі за партійними списками (?!) У проміжках між висловлюваннями принциповий глава держави щедро накладав вето на всі можливі модифікації нового виборчого закону.

Зараз Президентові не до цього. Але коли конфлікт на Тузлі буде доведений до логічного кінця, коли ми знімемо свої прикордонні пости, коли спільними зусиллями збудуємо російську дамбу і за свої гроші побудуємо російські застави, у Леоніда Даниловича з’явиться час. І в проміжку між візитами в Гондурас та Зімбабве він, можливо, нарешті розповість своїм, який парламент хоче будувати. Яку він хотів побудувати Україну, боюся, ми вже не дізнаємося ніколи...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво