ВАЛЕРІЙ ХОРОШКОВСЬКИЙ: «ГЛОБАЛЬНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ ТА РОСІЇ МОЖЛИВЕ ЛИШЕ ПРИ ВСТУПІ ОБОХ КРАЇН У СОТ»

Наскільки відомо, по дорозі в Женеву на переговори про вступ України у Світову організацію торгівлі мало хто з членів української делегації вірив, що візит завершиться настільки успішно. Проте, пішовши ва-банк і зажадавши за максимумом, українцям таки вдалося одержати бажане. Робоча група щодо вступу України в СОТ нинішнього тижня затвердила рішення про перехід до підготовки підсумкового протоколу про приєднання нашої країни до цієї організації.

Переговори проходили дуже напружено, оскільки майже до останнього моменту деякі держави пропонували перейти до підготовки лише однієї з двох частин Протоколу — доповіді про фактичний стан готовності України до вступу в СОТ і почекати з другою — документом про умови приєднання нашої держави до цієї міжнародної організації.

Крім того, можна припустити, що певні складності виникли в нашої делегації і в зв’язку зі звісткою, що долинула з берегів Москви-ріки, про намір президентів України, Росії, Казахстану й Білорусі створити Організацію регіональної інтеграції, у рамках якої сторони нібито муситимуть «жорстко погоджувати й синхронізувати» свої позиції на переговорах із СОТ. Напевно члени української делегації запитували самі в себе: а нам що тепер тут у Женеві робити? Адже, як відомо зі світової практики, переговори про вступ у СОТ кожна держава веде індивідуально, свої умови до кожної країни ця організація також формулює індивідуальні. Експерти-економісти не можуть пригадати випадків групового вступу до Світової організації торгівлі. Тож запитань у зв’язку з заявою «четвірки» виникає чимало. Деякі з них ми спробували поставити по гарячих слідах главі української делегації міністру економіки та з питань європейської інтеграції Валерію ХОРОШКОВСЬКОМУ, котрий повернувся зі Швейцарії, а перед Женевою побував і в Москві.

— Валерію Івановичу, вас можна привітати з успішними переговорами у Швейцарії, проте відомо, що вони були непростими: США, Австралія, Молдова та Литва мали окрему позицію щодо України і не погоджувалися розпочати роботу над заключними документами. У чому полягала «окремість» позиції і що в результаті сприяло її зміні?

— Всі рішення робочої групи приймаються консенсусом, тому досить однієї країни для того, щоб заблокувати рішення. Я зауважив би, що в даній ситуації запитання, насамперед, до України, а не до тих країн, які мали особливу позицію: у рамках двосторонніх переговорів у нас був недозволено великий масив запитань. Зауваження, що існували у цих країн, допомагали нам визначитися з відповідями, із розкладом нашого подальшого шляху. Завдяки чіткості та відкритості їхніх зауважень нами, власне, і був досягнутий успіх на переговорах. Сформульовані претензії дозволили нам на рівні двосторонніх переговорів вибудувати лінію ефективної дискусії, запропонувати ряд можливих рішень питань, обговорити їх із нашими колегами по робочій групі. Наступний переговорний процес дав можливість їм прийняти консолідоване рішення. Основну роль, із точки зору ухвалення рішення, звісно ж, відігравали Сполучені Штати, адже Євросоюз нас підтримав. Нам була важлива позиція США, і нам вдалося її змінити. Я надзвичайно вдячний за особисту й активну роль, яку в цьому складному переговорному процесі зіграв посол Сполучених Штатів Америки в Україні Карлос Паскуаль. Його чимала заслуга в тому, що питання для України виявилося вирішеним позитивно.

— У вашому міністерстві результати переговорів називають передостаннім кроком на шляху до вступу в СОТ. Коли, на вашу думку, Україна зробить останній крок?

— Дуже хороше запитання, оскільки процес вступу в СОТ — це питання внутрішніх трансформацій у більшій мірі, аніж процес міжнародних переговорів. Сьогодні мені важко назвати точний термін нашого вступу в СОТ, хоча маю реперні точки, визначені у зв’язку з цим Президентом і постановою уряду. Це тому, що я сумніваюся в наших здібностях, а не в можливості домовитися з іноземними партнерами. Щодо останнього моменту я можу чітко заявити: усі технічні моменти ми можемо улагодити до кінця 2003 року. Але що стосується нашого вступу в СОТ, підписання протоколів і завершення останньої стадії, то це, передусім, залежить від нашої можливості гармонізувати законодавство. Нам необхідно не лише прийняти необхідні закони, а й мати мужність їх виконувати. У цьому сенсі я можу лише сподіватися, і мені складно щось сказати з більшою впевненістю.

— Ряд експертів вважає, що Україна, можливо, занадто поспішає, намагаючись вступити в СОТ у визначені нею терміни. У цій ситуації, на їхню думку, наша країна може підписати недостатньо вигідні для себе умови у відповідних протоколах. Експерти гадають, що, можливо, нам варто було б виждати, як Китаю. Наш ринок не настільки ласий і об’ємний як китайський, та все ж дуже перспективний…

— Приклад із Китаєм не зовсім вдалий, оскільки Китай був одним із засновників ГАТТ, а потім відмовився від цього, і з цієї причини довго, болісно і на жорстких умовах вступав у СОТ. Нам якраз не хотілося б повторити цей досвід. Так, дійсно, при аналізі протоколів, підписаних на сьогодні, щось може подобатися, щось — ні, але договори мають дотримуватися, і в цьому сенсі в України має бути послідовна позиція. Безумовно, ми будемо відстежувати всі позитивні й негативні моменти, пов’язані з економічними наслідками вступу в СОТ. Природно, ми як вступаюча сторона, будемо захищати свої ринки від загрози їхньої миттєвої окупації. Але в цьому сенсі трансформаційні процеси, що відбудуться в Україні після вступу в СОТ, матимуть незмірно більші плюси, аніж можлива втрата окремих ринків. Перед країною відкриються інші можливості. Геть іншою стане культура взаємин у бізнесі, торгівлі. Зміниться інвестиційний клімат. Інакше кажучи, з’явиться цілий ряд позитивних ефектів, грошовий еквівалент яких сьогодні складно до кінця прорахувати.

— Підписання заяви чотирма президентами в Москві і заклики до жорсткої синхронізації й узгодження позицій щодо вступу в СОТ можуть, на думку експертів, призвести до того, що наша країна опиниться в невигідній не лише економічній, а й переговорній ситуації і, не виключено, також призведе до анулювання тих завоювань, яких уже досягнуто на шляху до Світової організації торгівлі…

—Я закликаю розділяти дві речі — заяву, із якою я ознайомився в пресі, і власне інтерпретації її можливих наслідків. Інтерпретації є різні, у тому числі й жорсткі, а от сама заява, на мій погляд, є зрозумілою. Я вважаю: якщо така робоча група буде створена, то лише для однієї мети: щоб на цифрах об’єктивно показати виграш і програш тієї чи іншої сторони у разі прийняття тих чи інших правил гри. Для мене це спосіб відкритого змагання аргументів. Остаточні рішення мають ухвалюватися не на основі забобонів чи підходів на кшталт «подобається, не подобається», а на основі стратегії, заявленої Президентом України як зовнішньополітичний курс і підтриманої Верховної Радою. А це європейська економічна інтеграція. Реально я зможу відповісти на будь-які запитання, коли будуть підраховані всі плюси й мінуси двох аналізованих варіантів економічної інтеграції.

— Тобто, підрахунку переваг і втрат ще не було?

— Ну, безумовно. Для цього і створено робочу групу, що має дати обгрунтування пріоритетності й доцільності спільного ринку чотирьох країн. Необхідно визначити його здатність до конкуренції в глобальному масштабі. Якщо поглянути крізь цю призму, то така модель стає цікавою з точки зору прорахунків. У цьому разі намічений альянс має іншу логіку й іншу спрямованість. Саме цей підхід я відчув у Москві, де провів переговори перед вильотом до Швейцарії. Тому до коментарів я ставлюся дуже скептично. Реальну картину ми побачимо в процесі розвитку подій.

— У Женеві вам ставили запитання з приводу заяви чотирьох президентів?

— Це створювало певне тло, але в ньому було більше запитань, аніж конкретної реакції. Сказати, що були якісь негативні чи позитивні реакції, було б неправдою. Якщо реально оцінювати заяву, то очевидно, що вона не містить у собі жодних прямих вказівок.

— Є думка, що коли Україні вдасться раніше від Росії вступити в СОТ і ввійти в робочу групу з прийняття Росії до цієї організації, то багато існуючих у торгівлі з Росією проблем нам вдасться вирішити без створення будь-яких додаткових структур і союзів у рамках цієї робочої групи.

— Під час нашої зустрічі з міністром економіки Росії в принципі нами підкреслювалося, що глобальне співробітництво України та Росії можливе лише при вступі обох країн у СОТ і прийнятті правил гри цієї організації. З цієї точки зору ми повинні дійсно прагнути в максимально швидкому темпі стати членом СОТ. Але тут є один важливий момент: чого ми за жодних умов не повинні робити — це перешкоджати Росії отримати членство в СОТ. Так само, як і Росія не повинна перешкоджати Україні. Ми про це домовилися. Можу вас запевнити: якщо досягнутих домовленостей буде дотримано, то Росія сприятиме вступу України в СОТ. І в цьому сенсі мені не хотілося б, аби виникав політичний аспект, який іноді висувається на перший план: мовляв, якась із двох країн вступить першою і відповідно видасть додатковий набір претензій до відсталої держави.

— І все ж ваш прогноз: хто стане раніше членом Світової організації торгівлі — Росія чи Україна?

— Можу сказати, що пріоритети, швидше за все, будуть визначені з політичної точки зору. Я не вважаю, що шлях, обраний для вступу в СОТ Росією кращий чи гірший від українського. Але це інший шлях. Фактично Росія веде переговори, погоджує позиції, але не підписує двосторонні протоколи. Це дозволяє їй маневрувати, але водночас не дозволяє жорстко закріпити напрацьовані позиції. Це дає можливість будь-якій країні, у разі виникнення непередбачуваних обставин, заблокувати цей процес. З іншого боку, Росія вже кілька років трудиться над звітом, право працювати над яким ми отримали тільки нині, у результаті проведених у Швейцарії переговорів. З моєї точки зору, на сьогодні ми маємо рівні шанси, але я не виключаю, що Росія може стати членом СОТ першою.

— Чи можете ви підтвердити інформацію про те, що російська сторона закликає Україну відкликати вже підписані нами з іншими країнами протоколи?

— Ні. Оскільки, коли ви вживаєте слово «закликає», це може означати, що Росія висуває нам умови. Вона їх не висуває, але як один з інструментів узгодженої політики в рамках єдиного ринку, ринку вільної торгівлі, Росія дійсно пропонує переглянути ставки. Пропозиція ж переглянути ставки має місце. Бо коли ми говоримо про режим вільної торгівлі між двома країнами, й водночас рівень узгоджених пропозицій Росії різнитиметься від рівня узгоджених пропозицій України (не будемо уточнювати в який бік), то очевидно, що одна сторона стане донором іншої сторони з точки зору перетікання чи витиснення товарів. Тому така проблема існує, і на неї росіяни звертають увагу. Як ми вчинимо, залежить від нашої політичної волі. Їм же потрібна чітка відповідь, на основі якої вони будуватимуть свою подальшу стратегію. Це може призвести як до більшої кооперації на якихось нових засадах, так і до систематизації роз’єднаності.

— У підручниках з економіки мені не вдалося знайти термін «єдиний економічний простір». Відвідавши Москву й провівши ряд бесід, чи отримали ви уявлення про те, що росіяни вкладають у цю дефініцію?

— Гадаю, подібне визначення стало результатом пошуку назви, яка мала визначити внутрішню суть документа й водночас підкреслити бажання не вставляти нову ідею в окреслені раніше рамки схем. Якщо це назвати «єдиним митним союзом», то до нього є вже свої рамки й чіткі вимоги. Конкретна назва мала б призвести не до створення дослідницької групи, а до створення групи, перед якою стояла б необхідність вирішувати цілком конкретні завдання. Аморфна ж назва, що не визначає жорсткий каркас внутрішнього утримання, дозволить дослідницькій групі провести аналіз, наслідком якого може стати політичне рішення.

— Але предмет дослідження, що він з себе представляє? Чи то переваги митного союзу, чи спільного ринку?

— Згоден. Є чотири форми інтеграції. Їх визначено, як ви кажете, у підручниках. Насправді я прорахував би можливості всіх. У результаті можна було б зробити висновок про те, що за певної стратегії наших країн (вектори устремлінь котрих можуть, до речі, і не збігатися) ми можемо кооперуватися лише в певній формі. Можливо, дослідницька група розробить проміжну форму кооперації. У кожному разі вона може допомогти ухвалити вірне політичне рішення.

— Скажімо, експерти в групі зупиняться на зоні вільної торгівлі, але Україна вже підписала й ратифікувала угоду про вільну торгівлю в рамках ГУУАМ. У нас є угода про вільну торгівлю на двосторонній основі з усіма підписантами останньої заяви в Москві. Крім того, після вступу до СОТ таким кроком може стати укладання договору про вільну торгівлю з Євросоюзом. Як, на вашу думку, ми зможемо знаходитися, як мінімум, у трьох зонах вільної торгівлі?

— В ідеалі зона вільної торгівлі має бути присутня в усьому світі. Ясна річ, через неможливість створення глобальної зони вільної торгівлі ми створюємо локальні. Це визначається величезною кількістю розбіжностей у підходах і пріоритетах. Тому, гадаю, знаходитися в усіх відразу вільних просторах не вийде, і доведеться робити вибір. І на користь якої із зон його робити, слід скрупульозно підрахувати. По правді, завдання робочої групи досить складне. Тим більше що вона обмежена за часом вереснем. Такий короткий проміжок часу може й не дозволити прийняти певне рішення.

— Так, можливо, не варто поспішати та подовжити термін?

— Це питання вже точно не до мене.

— Обговорюючи зону вільної торгівлі, чи відчули ви в Москві намір зняти ПДВ з енергоносіїв?

— Спроби вирішити дискримінаційні моменти стосовно України, можливо, і стали поштовхом до появи формату заяви чотирьох президентів. Ми справді страждаємо, а Росія виграє. І якщо ми говоримо про зону вільної торгівлі, то необхідно переглянути існуючу ситуацію. Якщо це станеться, Росія може втратити певну суму.

— Від чого такий альтруїзм?

— Альтруїзм — від стратегії. Якщо повернутися до моєї тези про глобальну конкуренцію, то може з’ясуватися: глобалізований ринок чотирьох країн буде цікавішим і конкурентоспроможнішим, ніж ринок кожної країни окремо, і навіть такої великої, як Росія. Тому, втрачаючи в тактиці, можна виграти в стратегії.

— Але Україна визначила свою мету й назвала її інтеграцією в ЄС. Як це поєднається зі спробами створення альтернативного ринку?

— У мене немає відповіді на ваше запитання, оскільки це питання пріоритетів, визначати котрі потрібно з цифрами в руках. Утворювана після заяви чотирьох президентів робоча група, ці цифри має надати. Одне я знаю точно — Україна у своєму європейському виборі непохитна, про що неодноразово заявлялося. І є не просто побажання, є величезна машина, яка спрямовує свої дії на подолання шляху. Ми уніфікуємо норми, ми досліджуємо законодавство ЄС на предмет гармонізації, ми вступаємо до СОТ. Зворотної команди ніхто не давав. Це означає, що наш шлях визначений, а, можливо, й обумовлений.

— Чи має Україна перспективи після вступу до СОТ ввійти в європейську зону вільної торгівлі, чи це настільки нереально, що після здобуття членства у Світовій організації торгівлі й холодного прийому в Євросоюзі ми змушені будемо повернутися до розгляду ідеї митного союзу з низкою пострадянських держав?

— У цьому питанні моя позиція проста. Немає нічого стаціонарного. Ані в світі, ані в конкретних країнах. Сьогодні з приводу прилучення до зони вільної торгівлі ЄС є скепсис. Завтра його може не бути. У Біблії сказано: «І останні стануть першими». Короткий історичний період може видатися цілою вічністю, але є чимало історичних прикладів серйозних змін як у самих країнах, так і в контексті існуючих обставин. Напевно, справедливе твердження: за тієї структури економіки, за того рівня іноземних інвестицій і законодавства, який ми маємо нині, нам нічого в цьому плані не світить. Але я назвав три параметри, що піддаються зміні. І ці зміни залежать від нашої волі. Якщо ми почнемо змінюватися — це змінить ставлення до нас. Зіткнення, я переконаний, змінює всю систему, а не лише один із її елементів.