В цьому цинічному світі обдурити будь-кого так важко… - Архів - dt.ua

В цьому цинічному світі обдурити будь-кого так важко…

10 листопада, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №43, 10 листопада-17 листопада

Ідея дострокових парламентських виборів, активно взята на озброєння Юлією Тимошенко після Морозового кульбіту і створення антикризової коаліції, знову захоплює політичні маси...

Ідея дострокових парламентських виборів, активно взята на озброєння Юлією Тимошенко після Морозового кульбіту і створення антикризової коаліції, знову захоплює політичні маси. У серпні цього року президент не скористався можливістю розпуску ВР переважно з трьох причин: по-перше, тому, що захотів повірити в домовленості про мирне співіснування, яких досягнув із лідерами Партії регіонів; по-друге, тому, що не бачив перспектив позитивної динаміки зміни результатів виборів для «Нашої України» — своєї політичної сили; а по-третє, не був певен, що його рішення про розпуск парламенту Рада сприйме, а не проігнорує за фактом. Дані, отримані «ДТ» із дуже поінформованих джерел у різних політичних силах, свідчать, що питання проведення дострокових парламентських виборів знову може стати актуальним, а основні політичні сили, з різних причин, ведуть між собою активні переговори, які можуть скластися в консенсус стосовно цього питання.

Відповідно до Основного Закону, президент має право розпустити парламент у разі, якщо впродовж 60 днів від моменту відставки уряду Верховна Рада не сформувала новий. Розроблений механізм ухвалення рішення щодо дострокових виборів виглядає так: Конституційний суд розглядає звернення і дає позитивні відповіді на запитання: «А чи було порушено строки під час формування уряду Януковича?» і «Чи має право президент у цьому випадку розпустити парламент, призначивши нові вибори?» Згідно з існуючим планом, не менш як 12 суддів Конституційного суду приблизно в розпал парламентських канікул, що припадають на січень—лютий, готові винести відповідний вердикт. На сьогодні мотором цього процесу є президент і лідер опозиції. Їхній альянс у даній ситуації мотивований насамперед тим, що ні Віктор Ющенко, ні Юлія Тимошенко без кадрової складчини не можуть розраховувати на позитивне рішення у КС. І водночас обидва політики покладають на дострокові вибори свої надії.

Процес переобрання парламенту не тішить, проте й не лякає Партію регіонів. Неоднозначно ставляться до нього в «Нашій Україні» і зовсім негативно — у соціалістів. Коротко розглянемо резони.

На особистому сайті Віктора Ющенка останню інформацію вивішено 15 червня з таким заголовком: «Віктор Ющенко залишається прибічником створення помаранчевої коаліції». Опісля — оновлень немає. Як, за великим рахунком, і самого президента... Ста днів роботи уряду, а точніше, прем’єра, виявилося достатньо, аби Віктор Андрійович зрозумів, що милостивого альянсу з Януковичем бути не може. Розпуск парламенту на сьогодні є, мабуть, єдиним способом зміщення діючого прем’єра та переформатування парламентської більшості, призначеної новим урядом. Однак президенту на нові вибори необхідно вивести контрольовані ним, або близькі до нього, політичні сили, які повинні мати електоральну привабливість. Можливо, саме тому Віктор Андрійович так активно вплутався в боротьбу за оновлення верхівки «Нашої України», а також зайнявся гарячковим пошуком фронтмена «НУ». Крім того, президент виявляє зацікавленість поки що законсервованим проектом Юрія Луценка «Вперед, Україно!» Останніми тижнями та днями на Банковій бурхливо обговорюється, в який із цих двох кораблів має сісти нова команда секретаріату президента і, можливо, секретар РНБОУ.

Паралельно президентські кандидати один за одним (Яценюк, Луценко, Кириленко) відмовляються очолювати «Нашу Україну». Арсеній Петрович, поміркувавши, вирішив, що не своєю справою йому займатися не варто; Юрій Віталійович, по-перше, за нинішніх обставин розцінив пропозицію, що надійшла, як натяк на необхідність пожертвувати міністерською посадою, а по-друге, не був у захваті від перспектив очолити не контрольовану ним партію; В’ячеслав Анатолійович у черговій розмові з президентом на тему верховенства в «НУ» висловився за оновлення керівного складу «Нашої України», але при цьому вкотре повідомив, що не бачить резону навіть вступати до цієї партії, а тим більше очолювати її. Чим закінчиться з’їзд «Народного союзу «Наша Україна» — невідомо навіть самим його учасникам і організаторам. Та якщо президент залишиться вірний ідеї прощання з Януковичем із допомогою дострокових виборів, тоді лідера партії можна буде поміняти й на марші.

«ДТ» не має інформації про те, чи існує жорстка домовленість між президентом і Юлією Тимошенко про кандидатуру ймовірного прем’єр-міністра. Ми можемо лише припустити, що президент розраховує одержати від Конституційного суду роз’яснення щодо його права вносити чи не вносити у парламент запропоновану парламентською коаліцією кандидатуру. І якщо навіть Ющенко і партнери програють вибори, рішення КС, можливо, дасть президенту право рівноправного учасника в прем’єрських торгах. Дострокові вибори Ющенко розглядає як шанс поваляти кубики і спробувати вибудувати усе спочатку.

Навіщо дострокові вибори потрібні Юлії Володимирівні — навіть не запитання. У кулуарних розмовах стратегів перевиборів парламенту йдеться про весну 2007 року. У БЮТ вважають, що до цього моменту населення відчує емпірично всі тяготи і злигодні, викликані зростанням цін і відсутністю зростання зарплат, оцінять опалювальний сезон і усвідомлять масштаби дір, пробитих у сімейних бюджетах підвищеними в рази комунальними платежами. Усі, хто це усвідомить, повинні будуть згуртуватися навколо лідера опозиції (а кого ще?!) і довести стовпчик рейтингового показника БЮТ до рівня як мінімум температури тіла здорової людини. Інші політичні партії і блоки, покликані зібрати голоси розчарованого електорату Правобережжя, розглядаються як партнери по майбутній коаліції, лідером якої має стати Юлія Тимошенко. Чи згодний із таким баченням президент, достеменно невідомо, але тактичний збіг інтересів Ющенка і лідера опозиції — наявний.

Упевненість Юлії Володимирівни в неминучості різкого падіння рейтингів правлячої партії і перетікання частини східного електорату в скарбничку опозиції не поділяють у Партії регіонів. Зате там твердо вірять у цілий ряд речей: по-перше, у те, що електорат партії постійний і зменшитися за жодних обставин не може. По-друге, електорату ПР перетікати особливо нікуди: до помаранчевих люди Януковича не підуть, а в легкому підживленні показників Вітренко і Симоненка великої проблеми немає, оскільки при потраплянні до парламенту нікуди вони від «регіоналів», готових у різній формі підтримати передвиборні кампанії КПУ і СПУ, не подінуться. По-третє, розмови з представниками ПР свідчать: лідери партії переконані, що у разі дострокових виборів їхній показник не зменшиться, а зросте. Причому йдеться (на їхню думку) про результат у 40—45 відсотків, що (у сукупності з бонусами) дозволить «регіоналам» сформувати одноособову більшість у парламенті. А це, своєю чергою, позбавить їх необхідності звертати увагу на інтереси і претензії міноритарних членів нинішньої антикризової коаліції. По-четверте, в оточенні Януковича й Ахметова твердо вірять у те, що «легке розчарування» електорату можна буде легко компенсувати правильними політтехнологіями. Адже фонд для майбутніх виборів почав формуватися з першого дня роботи Кабінету міністрів; на відміну від помаранчевих, біло-блакитні просто не розуміють, як можуть програти вибори ті, хто перебуває при владі (адже Кучми немає, і стати на заваді нікому). У цих умовах розраховувати на те, що дострокові вибори можуть бути проведені з тим самим рівнем демократичності, як і вибори-2006, — наївно. І останнє. Зростання невдоволення у фракції ПР, продиктоване, зокрема, і кадровою незадоволеністю, дедалі більше непокоїть лідерів партії. Влада розбещує і сварить команду, вибори примиряють і мобілізують. З цієї причини передвиборна кампанія могла б дати шанс санувати настрої в партії і, можливо, провести аналіз допущених помилок, які викликали невдоволення регіональних еліт південного сходу (за винятком, звичайно, донецької, яка з’їла всі кадрові трояндочки з владного торта).

За великим рахунком, в умовах неготовності «Нашої України» до виборів, цейтноту з розкручуванням луценківського проекту «польових командирів Майдану», конкурентної неспроможності СПУ, а найголовніше — об’єктивної нездатності суспільства за півроку народити настільки затребуваний ним новий проект — дострокові вибори мають шанс перетворитися на боротьбу двох партій — «Регіонів» і БЮТ. Надто в тому разі, якщо буде піднято прохідний бар’єр. Обидві політичні сили зацікавлені в такому нововведенні. І голосів двох фракцій вистачить для підняття планки з запасом. Особливого сенсу ця двопартійна система набуває в тому разі, якщо лідери «регіоналів» і Блоку Юлії Тимошенко знайдуть спільну мову в питанні, якою бути зміненій Конституції.

Нині державна машина України має дві головні проблеми. Перша — це низький рівень професіоналізму, усвідомлення відповідальності перед суспільством і спроможності можновладців формувати стратегічне бачення розвитку держави; друга — це невивірена, з погляду виразності й балансу, система побудови влади.

Дострокові парламентські вибори можуть змінити (або не змінити) колір прапора на Кабміні. Але у разі, якщо вони будуть проведені через півроку, як це нині замислюється, розраховувати на якісну зміну депутатського корпусу немає підстав. Безумовно, якась ротація списків провідних партій і блоків відбудеться. Можливо, буде спроба змінити виборчий закон. Проте навряд чи лідерам удасться повною мірою усвідомити потребу пошуку нових людей. Отже, говорити про зміну політичних поколінь, а отже, й якості кадрів на гілках законодавчої та виконавчої влади, сенсу немає. Тому першу проблему державної машини на даному етапі, у ліпшому разі, можна підлікувати, але не вилікувати.

Щодо другої проблеми — недосконалості Конституції, то її усвідомлення очевидне для всіх. Жити в країні з трьома центрами влади й спостерігати за Камасутрою їхньої боротьби за повноваження — означає загубити всіляку надію на рух країни вперед, вироблення і реалізацію виразного зовнішньо- і внутрішньополітичного курсу. Усі розуміють, що Конституція має стати іншою. Питання — якою? І Ющенко, і Тимошенко, і Янукович, які бачать тільки себе у першій ролі, прагнуть до концентрації повноважень. Водночас у країні з’явився нечисленний, але доволі впливовий прошарок, який не бажає відродження часів Леоніда Кучми, коли великий бізнес був на побігеньках у першої особи. Ситуація, за якої перша особа змушена бути лобістом великого бізнесу, більше влаштовує представників цього найтоншого прошарку. Головні спонсори основних політичних партій не хочуть кабали. Саме тому політичним лідерам буде практично неможливо відстояти варіант президентсько-парламентської республіки.

Безумовно, Віктор Андрійович може спробувати одержати від Конституційного суду сумнівне, з погляду законності, рішення про скасування конституційних змін від 8 грудня 2004 року. Цілком можливо, що доля такого рішення — зотліти разом із папером. Але в умовах правового нігілізму, що переміг, більшість Ради (всупереч Конституції та здоровому глузду) може зажадати провести скасування політреформи через зал. А там президентсько-парламентська республіка не пройде: хто б не лобіював таку форму правління, її жорстко заблокують Рінат Ахметов, Олександр Мороз і Петро Симоненко. А контрольованих ними голосів більш ніж достатньо, щоб не дати народитися конституційній більшості, потрібній для проведення конституційних змін. Отже, у сесійному залі як чинного складу парламенту, так і гіпотетичного майбутнього складу може бути імплементована тільки одна форма державного устрою — парламентська республіка, де вся повнота виконавчої влади зосереджується в руках прем’єр-міністра. Законодавча та контрольна функції — у парламенту. Посада президента, якого обирає Верховна Рада, перетворюється на державний аксесуар.

Поєднання конституційної реформи з проведенням дострокових парламентських виборів, покликаних створити «новий склад під нові повноваження» — головна тема, обговорювана сьогодні на міжпартійному та міжтабірному рівні. Поки «меншовики» — НУ, СПУ і КПУ визначаються зі ставленням до такої комбінації, найбільші сили у ВР — ПР і БЮТ — обережно промацують позиції одне одного в пошуках політреформеного консенсусу. За даними «ДТ», представники двох політичних сил, здатних забезпечити конституційну більшість уже в нинішній ВР, провели низку консультацій. Продуктом різнорівневих переговорів може стати готовність опонентів висловитися за «парламентсько-канцлерську» республіку. При цьому слід розуміти, що у разі вироблення спільної позиції щодо устрою держави, Юлія Тимошенко буде абсолютно впевнена в тому, що після перемоги її політичної сили на виборах до парламенту, вона на посту прем’єра зможе скористатися всією повнотою повноважень глави виконавчої влади. Своєю чергою, точно такими ж упевненими можуть бути і господарі Партії регіонів. Ось тільки на місці Віктора Федоровича ми б не були абсолютно впевнені в тому, що саме його кандидатура буде внесена на пост пореформеного прем’єра.

Теоретично концентрація зусиль БЮТ і Партії регіонів може призвести до оптимізації Основного Закону. У ситуації нинішньої конституційної нечіткості — це плюс. Але у разі, коли лідерам обох сил удасться реалізувати свою мрію про імперативний мандат; у разі, якщо закони про опозицію та Кабінет міністрів не будуть ухвалені або не наберуть чинності, якщо контроль над силовиками і прокуратурою потрапить безроздільно в одні руки, — то навіть парламентська республіка стане найбільш благодатним грунтом для відродження авторитарного режиму.

Сьогодні не можна виключати, що БЮТ і «Регіони» об’єднаються для того, щоб створити правила гри і «призовий фонд», у боротьбі за який вони ж і зійдуться не на життя, а на смерть.

Утім, результати переговорів БЮТ і ПР не скріплені «кров’ю». Тимошенко — у діалозі з президентом, який не проти повернути стару Конституцію, більш близьку серцю Ю.В. У свою чергу Віктор Янукович і Рінат Ахметов усе ще не сформулювали спільне бачення конституційних змін: один ностальгує за можливостями Кучми, інший — шукає нові можливості…

Про те, яку роль можуть відіграти в конституційній реформі інші політичні гравці та сили; чи є шанс втрутитися в цей процес у «Нашої України» і президента; який оптимальний варіант конституційних рішень бачиться людині, котра вперше гучно заявила про намір боротися за ревізію чинної Конституції, — ми запитали у Петра ПОРОШЕНКА. У ніч із четверга на п’ятницю — у перерві між численними засіданнями та нарадами різних органів партії — Петро Олексійович відповів на наші запитання.

— Петре Олексійовичу, з вашої легкої руки в країні знову заговорили про можливе скасування політреформи. Відомо, що в пакеті з новою версією Конституції ухвалювалися рішення, які вплинули на результати президентських виборів. Ваші опоненти стверджують: якщо буде визнано нелегітимною політреформу, то є привід говорити і про нелегітимного главу держави.

— Я не хотів би підміняти Конституційний суд, не брався б судити, яке рішення він ухвалить. Але в будь-якому разі не бачу жодних проблем у зв’язку з тим, що закон про внесення змін до Конституції ставився на голосування в пакеті з іншими документами. Їхня легітимність не буде предметом розгляду КС. Оскарженню підлягає не процес голосування, а процедура підготовки нормативного акта. Ми вважаємо, що було порушено конституційну процедуру. Наші опоненти — Партія регіонів і СПУ — чудово про це поінформовані, саме тому із завзяттям, гідним кращого застосування, вони блокували процес затвердження членів Конституційного суду.

Що ж до моєї «легкої руки», то я лише озвучив ініціативу комітету, котрий працює над зміною програмних документів партії «Народний союз «Наша Україна». Багато моїх колег пропонували порушити питання саме про скасування політреформи. Але в результаті абсолютною більшістю (понад сто осіб «за» і тільки троє утрималися) була підтримана моя пропозиція — у програмні положення було записано норму про необхідність удосконалити Конституцію. Окремим рішенням схвалили доручення членам депутатської фракції «Наша Україна» підготувати подання в Конституційний суд. Тож партія не домагається скасування політреформи, ми лише наполягаємо на тому, щоб порушенню конституційної процедури було дано належну оцінку. Але це існує на рівні пропозиції, яка схвалена президією і радою партії і яка має бути підтримана з’їздом НСНУ.

Скасування політреформи не в компетенції «Нашої України», це компетенція Конституційного суду. Нинішній склад якого, на мій погляд, принципово відрізняється від попереднього, який знайшов блискуче правове «обґрунтування» для третього строку Леоніда Кучми.

— Віктор Ющенко неодноразово казав про те, що він не ініціюватиме перегляду політреформи. Партія виступила проти волі своєї почесного глави?

— Ніхто не може позбавити президента права ініціювати створення конституційної комісії для продовження роботи над Основним Законом. Він цим правом скористався, видавши відповідний указ. Але ніхто не може позбавити депутатів від «Нашої України» права звертатися до Конституційного суду.

— Багато авторитетних юристів небезпідставно припускають, що скасувати закон про легалізацію політреформи неможливо. Адже йдеться вже не про звичайний закон, а про новий Основний Закон. Грубо кажучи, не можна визнати Конституцію такою, що не відповідає сама собі. Якби звернення до Конституційного суду було подано до того, як рішення від 8 грудня набрало чинності...

— У нас є підстави і є право звертатися до Конституційного суду. Ми маємо намір цим правом скористатися, якщо таке рішення буде схвалене партійним з’їздом. Як відомо, обмежень щодо термінів такого подання не існує. Скористатися цим інструментом раніше було неможливо, оскільки Конституційний суд не був сформований.

Утім, одразу після голосування щодо політреформи звернутися до КС збиралися депутати фракції БЮТ. Наскільки я пам’ятаю, вони не лише заявили про цей намір, а й зібрали необхідну кількість підписів. Чому представники Блоку Юлії Тимошенко не виконали своєї обіцянки, мені не відомо.

— Важко це уявити, але припустімо, що КС визнає Закон №2222 неконституційним. У цьому разі багато що в цій країні стає нелегітимним. Передусім склад Кабінету міністрів. Це означає політичний хаос.

— Ми розраховуємо, що Конституційний суд дослухається до нашої аргументації і пропише процедуру застосування даного рішення. Чи можливі в цьому разі дострокові вибори? Припускаю, що так. Чи необхідна подальша робота над удосконаленням Конституції? На мій погляд, безумовно. Депутатський корпус обов’язково повинен врахувати багато в чому сумний досвід застосування нової політичної моделі. Чи обговорювалося це? Звісно, в тому числі з Олександром Морозом і Віктором Януковичем.

Якщо рішення КС буде таким, як ми розраховуємо, діятиме Конституція 1996 року. Але це не означає, що ми закликаємо повернутися до старої моделі.

— А до чого ви закликаєте?

— Необхідно синхронізувати дії всіх політичних сил у справі модернізації Конституції. Уряд повинен мати серйозні повноваження. Та діяльність органів влади слід гармонізувати. Парламент має грати роль балансира політичного, а не урядового прикажчика, як це часто відбувається сьогодні. Необхідно, на наш погляд, чіткіше виписати інструменти реального впливу президента. Навіть після набрання чинності політреформою він продовжує виконувати важливі контрольні та регулюючі функції. Однак нинішній Кабінет міністрів цю обставину ігнорує.

Вочевидь є сенс уточнити повноваження Ради національної безпеки. Передбачити активнішу участь президента в кадрових питаннях. Розписати процедуру контрасигнації. Виробити дійовий механізм узгодженого прийняття рішень, щоб надалі уникнути війни указів і постанов.

Окрім того, поза будь-яким сумнівом, треба здійснити ефективну реформу місцевої влади та регіонального самоврядування, позбавити прокуратуру функції загального нагляду й права проведення досудового слідства.

— Поки політикум «синхронізуватиметься», країна житиме за старою Конституцією. Для внесення змін до Основного Закону, крім усього іншого, будуть потрібні дві парламентські сесії та підтримка конституційної більшості в Раді. Гадаєте, її вдасться зібрати?

— Особисто ми відкриті для діалогу. Сподіваюся, що нові політичні обставини змусять шукати компроміс усіх, зокрема і Партію регіонів. Без їхньої конструктивної позиції неможливе ні повноцінне реформування Конституції, ні реальне об’єднання країни. Війна сьогодні не потрібна нікому. Я не беруся прогнозувати реакцію Партії регіонів на гіпотетичне рішення КС, але я впевнений, що вони — законослухняні громадяни. І переконаний, що вони, як і ми, не зацікавлені в дестабілізації держави.

— Вам відомо, що нібито існує намір Партії регіонів і БЮТ узаконити в Україні жорстку парламентську модель, яка передбачає обрання президента парламентом? У разі об’єднання зусиль ці дві фракції, якщо не помиляюся, можуть розраховувати на 311 депутатських голосів.

— Про такий намір мені нічого не відомо. У політиці ніколи не можна казати «ніколи», але я не бачу ідеологічної основи в подібному союзі. Серйозних політичних резонів, загалом, теж. Крім того, сумнозвісне спільне голосування цих двох фракцій за відставку Кабінету Єханурова, гадаю, стало гарним уроком. Мені відомо, що наслідки цього кроку, зокрема електоральні, були ретельно проаналізовані обома політичними силами. Були зроблені належні висновки, а тому рецидив навряд чи можливий.

Як на мене, подібний союз виглядає протиприродним. І навіть посилання на приклад Соцпартії не переконає мене в іншому.

— А про іншу ініціативу Блоку Юлії Тимошенко вам відомо? За деякими даними, представники цієї політичної сили мають намір звернутися до Конституційного суду щодо законності формування уряду Януковича. У БЮТ вважають, що при створенні Кабінету парламент перевищив терміни, передбачені Основним Законом.

— Про цю ініціативу мені відомо. Та, наскільки я знаю, подання поки що немає.

— Як НСНУ ставиться до цієї ідеї? Якщо КС визнає обвинувачення справедливими, це може означати не тільки припинення повноважень уряду, а й дострокові вибори. Ви в них зацікавлені?

— Скажімо так, ми до них готові. Обмовлюся, це моя особиста точка зору. Ніяких партійних рішень стосовно цього, звісно, немає. Що ж до підтримки самої ідеї, то на рівні партії ми це питання не обговорювали. Проте ні для кого не секрет, що в НСНУ є чимало людей, упевнених, що під час формування уряду було порушено конституційну процедуру.

— Поставлю питання інакше: чи зацікавлений у дострокових виборах Віктор Ющенко?

— Це питання слід адресувати президенту. На мій погляд, ні, не зацікавлений. Адже він не зацікавлений в ескалації напруженості.

— Тобто Віктор Андрійович не піде на розпуск парламенту?

— Не поспішаймо з прогнозами. Для початку має з’явитися саме конституційне подання. Якщо КС виявить порушення Основного Закону, то він, власне, ще повинен буде відповісти на запитання, може чи має глава держави в цьому випадку достроково припиняти повноваження Верховної Ради. Якщо Конституційний суд вирішить, що не може, а має, президент зобов’язаний буде це рішення виконувати. Та все це поки що лише теорія.

— Якщо вона стане практикою, НСНУ готовий до формування єдиного списку з БЮТ?

— Ми обговорювали це питання ще в березні, і загалом досягли порозуміння. Якщо виникне необхідність, відновимо подібні переговори. Гадаю, що формування єдиного списку не виключене. Вважаю, що в цьому разі може бути створений блок, у якому знайдеться гідне місце і для ПРП, і для УНП, і для «Пори».

Поки що не обговорювалося питання про політичне партнерство з Народною партією. Але я б не відкидав і такого варіанту. Зрештою, ми повинні робити висновки з помилок, допущених під час виборів-2006.

— У такому разі чи не вважаєте ви помилкою входження представників НСНУ в уряд Януковича.

— Якщо це й було помилкою, то партія її своєчасно виправила, відкликавши своїх міністрів. Хоча я не виключаю, що це можна було вважати промахом... Розумієте, НСНУ опинилася в непростій ситуації. Президент ініціював процес реального об’єднання країни, прелюдією якого стало підписання Універсалу. Делегування членів партії до Кабінету було публічною підтримкою президентських ініціатив.

— З боку все виглядало з точністю до навпаки: Універсал знадобився для того, щоб виправдати участь помаранчевих в ідеологічно ворожому біло-синьому Кабінеті.

— Беруся стверджувати, що це не так. У протилежному випадку ми пішли б на серйозніші поступки. А ми на них не пішли, зокрема, відмовившись від посади першого віце-прем’єра.

Розглядалося, приміром, питання мого працевлаштування в уряді Януковича. Однак для мене це було неприйнятним...

До того ж слід відверто визнати, що було згаяно забагато часу. Об’єднання країни слід було починати в березні 2005 року. У тому, що це трапилося, є й провина НСНУ. Багато членів керівництва організації, отримавши посади, дещо відірвалися від партії, що відразу позначилося на її боєздатності. Тому зміни, про які говорив президент, давно назріли.

— Чи готовий Віктор Ющенко відмовитися від посади почесного голови і стати формальним лідером партії? Якщо він відмовиться, хто посяде місце керівника НСНУ?

— Я вважаю, що саме президент має очолити партію. Скажу більше: було б розумно, якби це сталося ще 2005 року. Мою позицію поділяють більшість членів керівництва, а також представники щонайменше 14 регіональних організацій. Будемо називати речі своїми іменами: «Нашу Україну» більшість усе одно асоціює з Ющенком. Але формальна відстороненість партії і президента дала змогу окремим учасникам виборів-2006 вбивати клин між нами і нашим електоратом. Деякі будували свою кампанію на тому, що між Ющенком і «Нашою Україною» немає нічого спільного.

Під час другого етапу з’їзду главі держави буде запропоновано стати біля керма партії. Яким буде його рішення, мені не відомо. Хто може претендувати на посаду лідера в разі відмови Віктора Андрійовича, прогнозувати не беруся. Варіантів багато, але вирішувати з’їзду.

Зауважу також, що я, як і мій колега Микола Мартиненко (котрий нещодавно оприлюднив свою позицію на сторінках «ДТ»), прибічник ліквідації посади голови ради партії і розширення повноважень глави виконкому. Це наша спільна, заздалегідь узгоджена позиція.

— І хто в такому разі міг би претендувати на цю посаду?

— На мій погляд, найкраще з такою роллю впорався б Роман Безсмертний.

— Якщо Ющенко відмовиться від пропозиції стати головою партії, посаду голови ради партії буде збережено?

— Найімовірніше, так.

— Як потенційного керманича НСНУ називали то Балогу, то Єханурова, то Яценюка, то Кириленка, то Луценка...

— ...Бондаря, Катеринчука, Шкутяка і ще з десяток політиків. У тому числі, пробачте, і вашого покірного слугу. Партія — демократична організація, і партійці у своєму колі мають право обговорювати будь-які кандидатури.

— Хто з перелічених вище персон пропонувався особисто Ющенку?

— Я був на всіх зустрічах президента з партійним активом, і можу стверджувати, що ніхто. Під час однієї з розмов справді називалося прізвище Яценюка. Однак ця ініціатива не йшла від глави держави. Мало того, на моє пряме запитання, чи користується ця кандидатура підтримкою президента, він чітко, без будь-яких ухилянь заявив, що це — справа самої партії. До речі, було очевидно, що Арсеній Петрович сам не рветься. І я його розумію.

— У разі, якщо дострокові парламентські вибори стануть реальністю, НСНУ може порушити питання про заміну формального лідера?

— Може. Вибори — це нова політична ситуація. Якщо буде оголошено позачергову парламентську кампанію, партія напевно збереться на з’їзд. Думаю, буде логічно, якщо він також пройде в два етапи. На першому було б доцільно розглянути питання про союзників, стратегію і тактику передвиборної боротьби, про переобрання (якщо буде потрібно) голови ради партії. Причому підходити до цього питання ми будемо гранично скрупульозно. На другому етапі з’їзду слід буде затвердити список.

Проте я щиро сподіваюся, що Віктор Андрійович прийме пропозицію партії, і тоді питання про можливу зміну лідера втратить свою актуальність.

— Попереднє рішення про коригування назви партії ухвалене?

— Рада вирішила рекомендувати з’їзду перейменувати організацію в «Нашу Україну».

— Але наміри відмовитися від посади почесного голови партії у Віктора Андрійовича немає?

— Наскільки мені відомо, немає. Партії потрібен Ющенко, але й Ющенку потрібна партія. Це зовсім не означає, що «Наша Україна» може чи повинна мати якісь переваги. Це означає лише те, що президент може і повинен мати реальну політичну опору.

Не можу не сказати і про те, що взаємодія між партією і її почесним головою була, м’яко кажучи, не на належному рівні. І партії це, безумовно, шкодило.

Партія не має права нав’язати Вікторові Андрійовичу свою думку. Але показовим є те, що під час передз’їздівського обговорення в НСНУ жодна з кандидатур (зокрема і названі вами) не розглядалася як реальна альтернатива Вікторові Ющенку.

— Що ще, крім назви, планується змінити в партії?

— Рада має намір рекомендувати партії змінити механізм формування керівництва, щоб збільшити регіональну складову. Якщо з’їзд підтримає нашу ініціативу, то представництво регіональних організацій становитиме від 53 до 63%. Пропозицію про зменшення чисельності керівної ланки рада підтримала.

Ми проголосували за вилучення з програмних документів партії положення про опозиційність. Цю норму, очевидно, буде відображено в окремому рішенні з’їзду. Поки що не отримала потрібної підтримки і теза про те, що створення єдиної помісної церкви має вважатися програмним завданням партії.

Водночас схвалено низку нових програмних положень — про необхідність офіційного визнання Голодомору 1933 року геноцидом українського народу і надання воїнам УПА статусу учасників бойових дій під час Другої світової війни. Чітко заявлено про євроатлантичну інтеграцію. Скільки можна соромитися? Не можна бути трішки вагітною.

Актуальним є питання підвищення партійної дисципліни.

— А вам не здається, що багато чого з цього слід було зробити раніше?

— Здається.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво