Українсько-російська газова угода: дороговказ до супротиву - Архів - dt.ua

Українсько-російська газова угода: дороговказ до супротиву

13 січня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №1, 13 січня-20 січня

У своїй статті «Енергетична дипломатія України: план дій на час «Ч» («Дзеркало тижня», № 51, 31 грудня 2005 року — 13 січня 2006 року) я намагався передбачити розвиток подій в українсько-російських газових відносинах...

У своїй статті «Енергетична дипломатія України: план дій на час «Ч» («Дзеркало тижня», № 51, 31 грудня 2005 року — 13 січня 2006 року) я намагався передбачити розвиток подій в українсько-російських газових відносинах. Спочатку все відбувалося, як і передбачалося. 1 січня прокинулася від шоку Європа. Реагував Вашингтон. Українська влада тримала удар. Москва на межі 2 та 3 січня пішла навспак. Здавалося, що здоровий глузд та європейський підхід до вирішення газової суперечки перемагає.

Однак Перл-Харбор української енергетичної дипломатії в ніч з 3 на 4 січня передбачити було неможливо. Хто міг очікувати, що українська переговорна команда діятиме поза межами здорового глузду, українського закону і, я впевнений, формальних директив? Хто міг очікувати, що більш як за півроку газових переговорів українська сторона буде спроможна тільки на підписання запропонованого в останній момент російською стороною (і вона цього не приховує) «Соглашения об урегулировании отношений в газовой сфере» (далі — газова угода). І, нарешті, хто міг очікувати, що «Газпром» так швидко й ефективно навчить керівництво «Нафтогазу» писати російською мовою, хоча і з помилками?

Агресивний непрофесіоналізм, як і злочинна самовпевненість, на жаль, прогнозуванню практично не піддаються. Однак, на щастя, в силу своєї очевидності дають реальні підстави для ефективного політичного і юридичного супротиву та оскарження вкрай небезпечних наслідків, що, як правило, ними породжуються.

Політичну складову супротиву та оскарження газової угоди вчасно продемонстрував український парламент. Українському суспільству і міжнародній спільноті сьогодні абсолютно чітко зрозуміло — урядова криза в Україні напряму пов’язана з підписанням газової угоди. І це вже стало фактом історії. Хоча парламент, сказавши «А», повинен сказати і «Я» — ухвалити в остаточному вигляді прийняту за основу постанову «Про загрозу національній безпеці України у зв’язку з діями органів виконавчої влади по забезпеченню споживачів України природним газом».

Але чому, як і хто може реалізувати юридичний супротив та оскарження газової угоди? Саме про це наш стислий дороговказ.

Чому може бути оскаржена газова угода?

Тому що вона нелегітимна, нерівноправна, вкрай економічно невигідна для української сторони, ставить її в монопольну залежність від «РосУкрЕнерго АГ», укладена з явним порушенням діючого законодавства та міжнародно-правових зобов’язань України.

Про вищезазначені характеристики газової угоди написано і сказано вже багато. Думаю, що їх «без окулярів» побачить кожен, хто прочитає текст газової угоди, розміщений в Інтернеті. Взяті разом, вони дають підстави для загального висновку: газова угода не відповідає вимогам українського закону та вчинена з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Одним із ключових елементів юридичного обґрунтування такого висновку є те, що голова правління «Нафтогазу» О.Івченко підписав газову угоду за відсутності щорічного міжурядового протоколу на 2006 рік, який, згідно зі статтею 2 Угоди між Кабінетом міністрів України і Урядом Російської Федерації про додаткові заходи щодо забезпечення транзиту російського природного газу по території України від 4 жовтня 2001 року (далі — міжурядова Угода 2001 року), повинен уточнювати на 2006 рік обсяги транзиту російського природного газу через територію України, а також розмір платежів у грошовій формі та/або обсяги поставок газу в рахунок оплати транзиту.

При цьому підписана газова угода не відповідає умовам співробітництва, зафіксованим в укладеному 2 липня 2004 року Протоколі між Кабінетом міністрів України та Урядом Російської Федерації на 2005 рік до міжурядової Угоди 2002 року, а також у підписаному на основі цього Протоколу Доповненні №4 до чинного Контракту між НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром» про обсяги й умови транзиту російського природного газу через територію України на період з 2003 по 2013 роки від 21 червня 2002 року. Водночас, як це випливає з чинних українсько-російських договорів у газовій сфері, саме зазначені умови співробітництва повинні застосовуватися за відсутності щорічного міжурядового протоколу, а «Нафтогаз» і «Газпром» не мають права самостійно їх змінити, не отримавши попереднього погодження урядів своїх держав.

Як може бути оскаржена газова угода?

Для того щоб зрозуміти юридичний механізм оскарження газової угоди, необхідно врахувати таке:

а) за своєю природою газова угода є не міжнародно-правовим договором, а цивільно-правовим контрактом, дія якого регламентується цивільним законодавством і міжнародним приватним правом;

б) реалізація газової угоди тісно пов’язана з територією України, оскільки значна частина зобов’язань, що випливають з газової угоди, має бути виконана на території України. Так, надання транзитних послуг здійснюється на території України; встановлюється заборона на експорт газу з території України; одна із сторін газової угоди — «Нафтогаз —зареєстрована і здійснює діяльність в Україні; передбачається створення спільного підприємства з діяльністю на території України.

Вищезазначене дає можливість зробити висновок, що незважаючи на те, що газова угода не передбачає порядку вирішення спорів, вона може бути оскаржена в українському суді із застосуванням українського права.

Такий висновок ґрунтується на загальному правилі про те, що за відсутності вибору сторонами цивільно-правового контракту застосовуваного права та компетентного суду (арбітражу), такі право та суд визначаються міжнародно-правовими договорами про правову допомогу та/або колізійним законодавством держави, до якої подано позов. У даному випадку між Україною, Російською Федерацією та Швейцарією (державами, юридичні особи яких підписали газову угоду) відсутній міжнародний договір, предметом регулювання якого були б колізійні норми та питання юрисдикції. У такій ситуації у разі подання позову з оскарження газової угоди до суду України останній керуватиметься насамперед Законом України «Про міжнародне приватне право» та Господарським процесуальним кодексом України.

Не наводячи детального юридичного обґрунтування (не з причини його відсутності, а з тим, щоб не обтяжувати читача масивом юридичних деталей), хотів би стисло зазначити, що названі закон і кодекс передбачають таке:

— господарські суди України мають право розглядати справи за участю іноземних підприємств і організацій, якщо місцезнаходженням філії, представництва, іншого відокремленого підприємства чи організації є територія України (в Україні розміщується представництво «Газпрому»). Крім того, передбачається, що справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів (одним з яких є газова угода), розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов’язаної за договором здійснити на користь іншої сторони певні дії, такі як: виконати роботу, надати послуги тощо (згідно з газовою угодою стороною, що надає транзитні послуги, є «Нафтогаз», який розташований на території України);

— до змісту правочину застосовується право, яке має найтісніший зв’язок із правочином. Як уже зазначалося вище, газова угода тісно пов’язана з територією України. Отже, існують підстави вважати право України таким, що має найтісніший зв’язок з газовою угодою та повинне застосовуватися до неї.

З іншого боку, викладене вище не виключає можливості звернення з позовом про оскарження газової угоди до суду Швейцарії за місцезнаходженням «РосУкрЕнерго АГ» як можливого відповідача. У такому разі суд Швейцарії — згідно з Федеральним законом Швейцарії про міжнародне приватне право від 18 грудня 1987 року — повинен буде прийняти позов до розгляду та застосувати при його розгляді право України.

Хто може оскаржити газову угоду?

На мій погляд, суб’єктами позову (позивачами) щодо оскарження дійсності газової угоди як такої, що не відповідає вимогам закону та вчинена з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (тобто на підставі статті 207 Господарського кодексу України), можуть бути:

а) одна із сторін газової угоди (зокрема «Нафтогаз») або

б) відповідний орган державної влади. У цьому разі таким органом державної влади України може виступати:

— Кабінет міністрів України як засновник НАК «Нафтогаз України». Інтереси Кабінету міністрів України у суді представляє Міністерство юстиції України;

— Міністерство палива та енергетики України як орган, якому надані повноваження з управління корпоративними правами держави стосовно «Нафтогазу», та як орган, що забезпечує дотримання і виконання зобов’язань, взятих за міжурядовою Угодою від 4 жовтня 2001 року (відповідно до пункту 1 статті 16 Закону України «Про міжнародні договори України»);

— Міністерство закордонних справ України як орган, що здійснює загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України (відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про міжнародні договори України»).

Суб’єктом відповідного позову може бути також Генеральна прокуратура України на підставі статті 2 Господарського процесуального кодексу України, яка має право звертатися до господарських судів України з позовами в інтересах держави.

Варто зазначити і те, що створення спільного підприємства між «Нафтогазом» та «РосУкрЕнерго АГ», передбачене газовою угодою, потребує оцінки з боку таких конституційних органів, як Фонд державного майна та Антимонопольний комітет. При цьому отримати від них дозвіл на створення вказаного спільного підприємства буде вкрай проблематично з огляду на вимоги законодавства України.

Крім того, існують підстави вважати, що суб’єктами відповідного позову можуть бути юридичні особи (підприємства) України, які є споживачами природного газу, що поставляється в Україну з Російської Федерації. Так, згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

При цьому слід зазначити, що офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» було дано Конституційним судом України у рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004. Згідно з цим тлумаченням, поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, що є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

При цьому згідно з пунктом 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту охоронюваних законом інтересів може бути визнання правочину недійсним та/або відшкодування збитків й інші способи відшкодування майнової шкоди.

У цьому контексті «прагнення до користування природним газом за ціною, встановленою відповідно до законодавства України та її чинних міжнародних договорів», є «охоронюваним законом інтересом» юридичних осіб (підприємств) України.

Відповідно, якщо виходити з того, що ціна на газ визначена газовою угодою всупереч порядку, встановленому у міжурядовій Угоді від 4 жовтня 2001 року (яка є невіддільною частиною законодавства України), то можна констатувати: газова угода порушує охоронювані законом інтереси юридичних осіб (підприємств) України, які споживають природний газ, що поставляється з Російської Федерації. Це дає право таким юридичним особам (підприємствам) звернутися до суду з позовом про визнання газової угоди недійсною та/або про відшкодування їм з боку «Нафтогазу» збитків, зазнаних внаслідок укладення газової угоди.

Потрібно також наголосити, що українська судова практика знає прецеденти звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору, в якому особа-позивач не була стороною, але посилалася на необхідність захисту своїх охоронюваних законом інтересів (зокрема, це мало місце при оскарженні приватизації «Криворіжсталі»).

* * *

Підсумовуючи викладене, є всі законні підстави і можливості оскаржувати в українському суді дійсність газової угоди.

Важко уявити, що це робитимуть нинішні керівники «Нафтогазу» чи відповідних виконавчих органів державної влади. Особливо після заяв вищого керівництва держави, що Україна буде неухильно виконувати кожен пункт газової угоди як перед Росією, так і перед Заходом (правда, не зрозуміло, причому тут Захід). Хоча як знати. Українська державницька бюрократія знає успішний досвід супротиву та «спускання на гальмах» нав’язаних Україні силою чи хитрістю нерівноправних і несправедливих угод та договорів.

Хто зараз пам’ятає долю Масандрівських домовленостей, підписаних Л.Кравчуком, за якими ми повинні були віддати весь Чорноморський флот? Так і не набула чинності Угода про нульовий варіант стосовно закордонної власності колишнього СРСР, підписана прем’єр-міністром України В.Масолом в окремому кремлівському кабінеті за відсутності членів урядової делегації України. До речі, її текст теж існує тільки російською мовою. Канули в Лету санкт-петербурзькі домовленості Л.Кучми, В.Путіна та Г.Шредера щодо створення газотранспортного консорціуму.

Скільки ще було «історичних» українсько-російських домовленостей, про які міністри закордонних справ України дізнавалися з преси. Хоча так хотілося вірити, що нова демократична влада України не повторюватиме цю практику!

Більша надія — на Генеральну прокуратуру як самостійний конституційний орган, котрий зобов’язаний захищати інтереси держави. Тим паче, що у рішенні Конституційного суду України від 8 квітня 1999 року №3-рп/99 прямо зазначається, що «інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств чи організацій».

Я також впевнений, що діятимуть підприємства України, які досить швидко відчують на собі результати «піррової газової перемоги» українських переговірників.

Історія вчить, що несправедливі, нерівноправні, утаємничені міжнародні домовленості рано чи пізно оскаржують, анулюють чи просто не виконують. Така доля очікує й на газову угоду, яка не тільки не вирішила існуючих українсько-російських протиріч, а й заклала нові виклики для наших двосторонніх відносин та ефективного функціонування європейської системи енергетичної безпеки.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво