Україна—Росія: європейський підхід до вирішення газової дилеми на основі верховенства права - Архів - dt.ua

Україна—Росія: європейський підхід до вирішення газової дилеми на основі верховенства права

16 грудня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 16 грудня-23 грудня

Данило КУРДЕЛЬЧУК, президент Укрінюрколегії, заслужений юрист України,Олександр МАЛИНОВСЬКИЙ, ад...

Данило КУРДЕЛЬЧУК, президент Укрінюрколегії, заслужений юрист України,
Олександр МАЛИНОВСЬКИЙ, адвокат, юрист-міжнародник,
Інна НОВАК, віце-президент консалтингової групи «Пруденс»

Істина народжується
в суперечках, але коли пристрасті киплять — істина випаровується

Останнім часом дедалі більше розпалюються пристрасті в газовому сегменті україно-російських відносин. Українська сторона намагається відстояти раніше узгоджені умови співробітництва, відповідно до яких ставка плати за транзит російського газу становить 1,09375 дол. США за 1 тис. кубометрів газу на 100 км, а ціна газу, поставленого в оплату транзитних послуг, — 50 дол. США за 1 тис. кубометрів. Таку позицію жорстко відхиляє російська сторона, яка наполягає на підвищенні ціни на газ до 220—230 дол. США, а ставки плати за транзит — до 1,75 дол. США і при цьому стверджує, що неукладання міжурядового газового протоколу на 2006 рік на зазначених умовах створить правовий вакуум у регулюванні україно-російського співробітництва в газовій сфері.

Водночас дедалі чіткіше проявляється тенденція, при якій юридична логіка в переговорах із газових питань між Україною і Росією поступається місцем емоціям та пристрастям. Не в останню чергу тому, що позиція України, з юридичного погляду, досить аргументована, а нав’язати свою думку російська сторона намагається грандіозною за розмахом психічною атакою на Україну.

Запропонована стаття являє собою спробу юридичного аналізу українсько-російських розбіжностей у газовій сфері фахівцями, котрі брали участь в україно-російських переговорах із газових питань у 2000—2001 роках. Крім того, Укрінюрколегія успішно представляла інтереси НАК «Нафтогаз України», зокрема, в американських і російських судах у 2000—2003 роках із питань, пов’язаних із заборгованістю перед ВАТ «Газпром» за поставлений в Україну газ. Консалтингова група «Пруденс» виступала консультантом НАК «Нафтогаз України» на переговорах із ВАТ «Газпром» щодо створення газотранспортного консорціуму.

Політичні та комерційні аспекти газових відносин

Врегулювання українсько-російських газових відносин на 2006 рік — питання одночасно політичне і комерційне. Саме тому воно має бути вирішене спокійно, без зайвих емоцій, із використанням методів та інструментів, які відповідають європейським стандартам і принципу верховенства права.

Реалізація запропонованого підходу має базуватися на таких ключових моментах.

По-перше, встановлення ставки плати за транзит і ціни на газ у щорічних міжурядових протоколах — це по суті і за формою політичне вирішення газового питання. Його було впроваджено у практику україно-російських відносин у 2000—2001 роках насамперед через прагнення тодішнього уряду Російської Федерації здійснювати ефективний контроль над «Газпромом», керованим Р.Вяхірєвим. Доти, відповідно до міжурядової українсько-російської Угоди щодо експорту російського природного газу в Україну та його транзиту через територію України в європейські країни, укладеної 1994 року, питання встановлення ставки плати за транзит і ціни на газ, поставленого в Україну, вирішували на комерційному рівні — у відповідних контрактах, які укладали НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром». Зокрема, стаття 5 зазначеної угоди 1994 року прямо встановлювала, що сторони (тобто уряди України і РФ) доручають ВО «Укргазпром» (правонаступником якого є НАК «Нафтогаз України») і РАТ «Газпром» підписати контракти, в яких буде узгоджено річні обсяги, комерційні та технічні умови транзиту й експорту російського газу. У статті 11 також передбачалося, що розрахунки за газ і послуги з його транзиту та зберігання здійснюються на підставі взаємно узгоджених цін у доларах США, при цьому порядок платежів має визначатися контрактами господарюючих суб’єктів. Таким чином, щорічні міжурядові протоколи є політичною надбудовою механізму україно-російського співробітництва в газовій сфері, в основі якої лежать комерційні контракти між «Нафтогазом» і «Газпромом».

По-друге, сьогодні увага багатьох сконцентрована на тому, коли Україна і Росія підпишуть міжурядовий газовий протокол на 2006 рік. Ми ж пропонуємо подивитися на ситуацію під іншим кутом і дати відповідь на інше принципово важливе питання: що станеться, якщо газовий міжурядовий протокол на 2006 рік підписаний не буде і, зокрема, чи продовжуватимуть діяти комерційні контракти між «Нафтогазом» і «Газпромом»?

Відповідь «Газпрому» на це запитання зафіксована у його прес-релізі від 7 грудня 2005 року. «Газпром» вважає, що при такому розвитку подій комерційні умови транзиту російського газу по території України, закріплені в контрактах між «Нафтогазом » і «Газпромом», втрачають силу. Якщо дотримуватися логіки «Газпрому», то Україна та Росія потрапляють у патову ситуацію й повинні припинити як транзит газу, так і поставки газу Україні в оплату транзиту.

Цей висновок видається абсурдним як із погляду здорового глузду, так і з погляду права. Чому?

Непідписання газового протоколу на 2006 рік: юридичні наслідки

З одного боку, можна погодитися з думкою «Газпрому», що, відповідно до статті 2 угоди між Кабінетом міністрів України та урядом Російської Федерації про додаткові заходи щодо забезпечення транзиту російського природного газу по території України від 4 жовтня 2001 року, обсяги транзиту російського газу по території України, а також суми платежів у грошовій формі і/або обсяги поставок газу в оплату транзиту уточнюються на основі щорічних міжурядових протоколів на відповідний рік.

З іншого боку, зазначена угода від 4 жовтня 2001 року не передбачає припинення комерційних контрактів між «Нафтогазом» і «Газпромом» на той випадок, якщо щорічні міжурядові протоколи не буде укладено. Більше того, Угода про гарантії транзиту російського природного газу по території України від 22 грудня 2000 року (яка разом з угодою від 4 жовтня 2001 року становить єдиний юридичний пакет міжурядових домовленостей у газовій сфері) передбачає у статті 11, що міжурядові договори в газовій сфері, укладені у 2000—2001 роках, доповнюють Угоду щодо експорту російського природного газу в Україну та його транзиту через територію України в європейські країни 1994 року. А з цього прямо випливає, що в разі непідписання міжурядового газового протоколу на 2006 рік (тобто в разі недосягнення політичного врегулювання газового питання) діятимуть вищезазначені положення статей 5 і 11 угоди 1994 року. Відповідно до них застосовуються ставка плати за транзит і ціна на газ, встановлені в контрактах між «Газпромом» і «Нафтогазом» (тобто застосовуються домовленості, досягнуті на комерційному рівні). Нарешті, якщо уважно читати положення статті 2 угоди від 4 жовтня 2001 року, можна звернути увагу на те, що щорічні міжурядові протоколи не встановлюють, а лише уточнюють відповідні обсяги транзиту, розміри платежів та обсяги поставок газу в оплату транзиту. На той випадок, якщо зазначені питання не вирішено у відповідному щорічному протоколі, мають застосовуватися раніше узгоджені умови.

Слід звернути увагу на ще один аспект, який, як видається, випадає з поля зору української і російської сторін. «Газпром» фактично стверджує: щорічні міжурядові протоколи є юридичною основою для комерційних домовленостей стосовно встановлення обсягів транзиту, розмірів платежів і обсягів поставок газу в оплату транзиту. Однак жоден із раніше підписаних щорічних протоколів (а їх було чотири) сили не набрав, оскільки підлягав ратифікації парламентом України, але так і не був ратифікований з ряду причин. З положень цих протоколів прямо випливало, що їх підписання не означає набрання ними сили. При цьому зазначені протоколи також не містили положень про їх тимчасове застосування. Інакше кажучи, юридично (з погляду як міжнародного публічного права, так і національних законодавств України і Російської Федерації) підписані щорічні міжурядові протоколи за 2002—2005 роки не були і не могли бути юридичною підставою для фіксації «Нафтогазом» і «Газпромом» у комерційних договорах обсягів транзиту, розмірів платежів і обсягів поставок газу в оплату транзиту, оскільки не набрали сили. І при цьому уряд Російської Федерації жодного разу не призупинив транзит і поставки газу в Україну, де-факто погоджуючись із тим, що діють комерційні умови, узгоджені між «Нафтогазом» і «Газпромом»!

Вищезазначене дає юридичні підстави для висновку, що у разі непідписання міжурядового газового протоколу на 2006 рік застосовуються положення комерційних контрактів між «Нафтогазом» і «Газпромом».

Комерційні відносини
у газовій сфері

У зв’язку з викладеним виникає запитання: яким чином урегульовано і чи врегульовано взагалі комерційні відносини між «Нафтогазом» і «Газпромом» у сфері транзиту та поставок газу на 2006 рік?

У своєму прес-релізі від
7 грудня 2005 року «Нафтогаз» посилався на контракт про обсяги й умови транзиту російського природного газу по території України на період із 2003 по 2013 рік від 21 червня 2002 року, а також на доповнення №4 до зазначеного контракту від 9 серпня 2004 року. «Нафтогаз» також навів витяги з доповнення №4, які свідчать, що на період із 2005 по 2009 рік включно встановлено ставку плати за транзит на рівні 1,09375 дол. США і ціну газу — 50 дол. США за 1 тис. кубометрів.

Фіксація ставки плати за транзит і ціни газу на зазначеному рівні на п’ятирічний період має під собою чітке обгрунтування: це не був подарунок чи поступка Україні, це був елемент механізму врегулювання заборгованості «Нафтогазу» перед «Газпромом» на суму 1 млрд. 250 млн. дол. США за отриманий у 1997—2000 роках, але не оплачений російський газ.

Зазначений механізм врегулювання заборгованості грунтувався на постанові Кабінету міністрів України від 6 серпня 2004 року №1002 і передбачав отримання «Нафтогазом» авансу від «Газпрому» (і його негайне повернення для погашення заборгованості) у рахунок часткової оплати протягом 2005—2009 років послуг із транзиту. Цей механізм узгодили таким чином, що щорічно протягом зазначеного періоду Україна отримує від «Газпрому» в оплату послуг із транзиту природний газ в обсязі, зменшеному на 5 млрд. кубометрів. Таким чином, фіксація на 5-річний період (тобто на термін погашення відповідної заборгованості) ставки плати за транзит і ціни на газ є важливим елементом, у тому числі юридичним, механізму врегулювання боргових зобов’язань «Нафтогазу» перед «Газпромом». І будь-які зміни ціни на газ неминуче порушать баланс інтересів, закладений в основу врегулювання зазначеної заборгованості, а також поставлять питання про перегляд відповідної домовленості.

До речі, спробу перегляду цієї домовленості було зроблено нинішнього року українською стороною вустами колишнього міністра юстиції Р.Зварича, який заявив про готовність України погасити заборгованість коштами, що дозволило б Україні заробити на цьому додатково 2 млрд. дол. США за п’ять років. Однак ми пам’ятаємо досить жорстку реакцію «Газпрому» у відповідь. Він заявив, що операцію з погашення заборгованості повністю завершено в серпні 2004 року. Підстави для такої реакції «Газпрому» прямо вказано в його прес-релізі від 11 серпня 2004 року: «Підписані документи визначають поетапне зменшення обсягів газу, які «Газпром» виділяє Україні як оплату за послуги з транзиту. Це дозволить «Газпрому» спрямувати вивільнені обсяги газу на експорт у країни далекого зарубіжжя і реалізувати їх за вищою ціною».

З іншого боку, положення доповнення №4 у частині, що стосується встановлення ставки плати за транзит і ціни на газ протягом 2005—2009 років, мають загальний характер, тобто поширюються на весь обсяг транзиту і поставок російського газу в Україну протягом зазначеного періоду. Більше того, у доповненні №4 прямо передбачається, що встановлені ставка плати за транзит і ціна на газ не підлягають зміні сторонами! При цьому жоден юридичний документ не передбачає ситуації, при якій одну частину газу транспортуватимуть через територію України на одних комерційних умовах (для забезпечення врегулювання вищезазначеної заборгованості — на умовах доповнення №4), а іншу частину — на інших умовах (передбачених у міжурядовому протоколі на 2006 рік) протягом того самого періоду. Всі чинні міжнародні договори і, отже, комерційні контракти, виходять із застосування єдиної ставки за транзит і ціни на газ протягом певного часового періоду.

Важливо наголосити й на тому факті, що відразу після підписання доповнення №4 «Газпром» у своєму офіційному прес-релізі від 11 серпня 2004 відзначив: «авансовий платіж (у рахунок погашення заборгованості. — Авт.) дозволить зафіксувати протягом 2005—2009 років тариф на транспортування газу в розмірі 1,09 дол. за 1000 кубометрів на 100 км». При цьому, зауважимо, мається на увазі транспортування всього обсягу транзитного газу, а не його частини. Хоч аналогічне твердження про ціну на газ у зазначеному прес-релізі не міститься, воно випливає з жорстко зафіксованого співвідношення ціни на газ і ставки плати за транзит. Інакше кажучи, офіційна позиція «Газпрому» на той період збігається з офіційною позицією «Нафтогазу» на нинішньому етапі!

Необхідно також звернути увагу на те, що доповнення №4 було підписане 9 серпня 2004 року, тобто застосовувалося протягом усього 2005 року в ситуації, коли міжурядовий протокол на 2005 рік сили не набрав. А це означає відсутність юридичних підстав для того, щоб ситуація змінилася, якщо міжурядовий протокол на 2006 рік підписаний не буде.

Більше того, навіть коли припустити, що уряд України до
1 січня 2006 року підпише з урядом Російської Федерації протокол на 2006 рік, то знадобиться час для його ратифікації парламентом України, аби протокол набрав сили. А якщо при цьому міжурядовий протокол на 2006 рік встановить інші ставки плати за транзит і ціну на поставлений газ, які відрізнятимуться від передбачених у доповненні №4, то виникне юридична колізія між положеннями приватно-правового контракту (доповнення №4) і нормами міжнародного права (протокол на 2006 рік), трансформованими під час ратифікації в норми закону. Для розв’язання цієї колізії необхідно буде внести зміни у додаток №4 (автоматично він не змінюється) і, найімовірніше, у постанову Кабінету міністрів України від 6 серпня 2004 року №1002 (оскільки буде порушено механізм врегулювання заборгованості «Нафтогазу» перед «Газпромом»), що також забере певний час.

Тобто, якщо навіть міжурядовий протокол на 2006 рік буде підписаний до 1 січня 2006 року, нові умови транзиту і поставок російського газу юридично не зможуть застосовуватися з 1 січня 2006 року.

Підсумовуючи сказане, слід зазначити, що комерційні відносини між «Нафтогазом» і «Газпромом» у 2006 році, якщо міжурядовий протокол на 2006 рік не набере сили, будуть урегульовані контрактом від 21 червня 2002 року і доповненням №4 від
6 серпня 2004 року.

Крадіжка газу чи законне право
на оплату послуг?

Не можна не звернути увагу й на озвучені останнім часом у ЗМІ заяви російської сторони про те, що «відбір Україною газу з експортної труби буде прямою крадіжкою» (у відповідь на заяву голови правління «Нафтогазу», що «Нафтогаз» має намір із початку наступного року відбирати російський газ із трубопроводів у рахунок оплати за транзит), а також про те, що «поставки газу в Україну будуть припинені, якщо переговори між Україною і Росією не завершаться до 1 січня 2006 року».

Така реакція російської сторони видається надміру емоційною.

По-перше, у контракті від 21 червня 2002 року, наскільки нам відомо, є положення про встановлення базового обсягу щорічного транзиту російського газу через територію України. Це означає, що забезпечення транзиту на рівні встановленого базового обсягу є контрактним (тобто юридичним) обов’язком «Газпрому», так само як і «Нафтогазу». Більше того, транзит газу в обсязі, встановленому контрактом від 21 червня 2002 року, гарантований урядами України і Росії відповідно до статті 1 угоди від 22 грудня 2000 року і статтями
1 та 3 угоди від 4 жовтня 2001 року. З урахуванням цього чинника, Європейському Союзу нічого тривожитися: питання забезпечення транзиту російського газу через територію України повністю врегульоване, і жодних підстав для припинення зазначеного транзиту немає.

По-друге, якщо «Газпром» припинить поставки газу в Україну в оплату транзиту (нагадаємо, за ціною 50 дол. США за
1 тис. кубометрів), то відразу ж постане питання про порушення «Газпромом» своїх контрактних зобов’язань, оскільки забезпечення «Нафтогазом» транзиту російського газу є платною послугою, яка повинна оплачуватися «Газпромом». Слід відзначити й те, що оплата транзитних послуг «Нафтогазу» гарантована на міжнародно-правовому рівні урядом Росії (стаття 2 угоди від 4 жовтня 2001 року).

Крім того, у разі припинення поставок газу в оплату транзиту Україна зможе звернутися до статті 7 угоди 1994 року, яка встановлює, що при загальній недопоставці газу російською стороною на російсько-український кордон обсяги транзиту й експорту в Україну зменшуються пропорційно цій недопоставці. Це положення означає, що у разі загальної недопоставки газу через непоставку газу в оплату транзиту українська сторона може отримати оплату своїх послуг шляхом відбору відповідної частини транзитного газу.

Це, взагалі-то, й дає можливість українській стороні отримати плату за послуги з транзиту російського газу через територію України — на той випадок, якщо «Газпром» не виконає наявних контрактних зобов’язань з оплати транзитних послуг — відповідно до статті 7 угоди 1994 року і на основі наявних комерційних контрактів. Очевидно, що такий сценарій призведе до недопоставки газу європейським споживачам, і для виконання своїх контрактних зобов’язань перед європейськими партнерами «Газпром» повинен буде наростити обсяг транзитних поставок через територію України.

Нарешті, хотілося б, щоб російська сторона припинила словесну риторику навколо «крадіжки» чи «несанкціонованого відбору» газу Україною й уважно, без емоцій вивчила положення нею ж підписаних міжурядових договорів із газового питання. З часу набрання сили угодою від 22 грудня 2000 року немає жодних підстав навіть для вживання таких термінів. Зазначена угода прямо допускає і регулює ситуацію, при якій українська сторона може відібрати російський газ над обсяги, передбачені в контрактах між «Нафтогазом» і «Газпромом». Такі відбори називаються «надконтрактними», а угода від 22 грудня 2000 року встановлює механізм їх оплати шляхом випуску Україною єврооблігацій на суму, що підлягає узгодженню між Україною і Росією й розраховується за спеціальною методикою, в основу якої закладено ціну газу 80 дол. США за 1 тис. кубометрів. Відповідні положення угоди від 22 грудня 2000 року можуть бути використані українською стороною як один із варіантів вирішення питання про отримання плати за транзитні послуги у разі припинення «Газпромом» поставок газу в оплату транзиту.

Арбітраж як інструмент вирішення газового конфлікту

Ми сподіваємося, що викладені вище юридичні аргументи допоможуть українській і російській сторонам знайти взаємоприйнятне вирішення газового питання на 2006 рік у ході відповідних переговорів.

Водночас ми хотіли б зазначити, що кожна сторона на переговорах (як уряд Росії, так і уряд України; як «Нафтогаз», так і «Газпром») має право на власну позицію. Але якщо при цьому між сторонами виникають розбіжності і сторони хочуть вирішити їх правовим шляхом, вони повинні використовувати для цього узгоджені між ними інструменти.

Розбіжності на міжурядовому рівні підлягають вирішенню шляхом переговорів. Інших способів, які не потребують додаткового узгодження між урядами України і Росії, міжнародні договори, що регулюють українсько-російські відносини в газовій сфері, не передбачають.

Водночас, відповідно до досягнутої між «Нафтогазом» і «Газпромом» домовленості, розбіжності між ними, які випливають із контракту від 21 червня 2002 року та доповнення №4 від 6 серпня 2004 року, підлягають вирішенню Арбітражним інститутом Торговельної палати м. Стокгольма, якщо сторони протягом 45 днів із моменту виникнення будь-якої розбіжності не зможуть прийти до взаємоприйнятного рішення. При цьому винесене Стокгольмським арбітражем рішення є обов’язковим як для «Нафтогазу», так і для «Газпрому».

Прес-релізи «Нафтогазу» та «Газпрому» від 7 грудня 2005 року можна розглядати як такі, що відбивають їхні офіційні позиції. Аналіз прес-релізів показує чітку різницю в розумінні одних і тих самих положень контракту від 21 червня 2002 року та доповнення №4 від 6 серпня 2004 року. При цьому така ситуація не є незвичайною. У світі бізнесу аналогічні ситуації виникають досить часто. Але якщо сторони вичерпують можливості вирішення наявних розбіжностей шляхом переговорів, вони звертаються до суду або арбітражу.

Оскільки «Нафтогаз» і «Газпром» поки що безуспішно намагаються вирішити наявні між ними розбіжності протягом періоду, який значно перевищує 45 днів, уже на даному етапі і в «Нафтогазу», і в «Газпрому» є право звернутися у Стокгольмський арбітраж. Він нейтральний як стосовно української, так і стосовно російської сторін, має міжнародно визнану репутацію і здатний винести об’єктивне рішення з метою вирішення розбіжностей, які стосуються тлумачення доповнення №4.

Звернення в Стокгольмський арбітраж було б найбільш цивілізованим шляхом вирішення українсько-російського газового конфлікту, особливо якщо його не буде вирішено на політичному рівні.

Більше того, ми вважаємо, що саме звернення в арбітраж — найкращий і найпрактичніший спосіб вирішення газового конфлікту. Врегулювання на міжурядовому рівні видається малоймовірним, а емоційне напруження на міжурядових переговорах не обіцяє нічого хорошого з погляду цифр у міжурядовому протоколі на 2006 рік. Можна припустити з досить високим рівнем упевненості: все, що буде підписане, буде гіршим за те, що на цей момент існує на рівні комерційних контрактів. Це в остаточному підсумку призведе до економічних втрат для України.

Крім того, ухвалення рішення Стокгольмським арбітражем зніме проблематику політичної відповідальності вищого керівництва Росії і України за вирішення газового питання.

Хотіли б звернути увагу й на те, що україно-російським відносинам у газовій сфері відома практика звернення в судові органи для вирішення спорів. Наприклад, протягом 2000—2003 років суди США розглядали позов, поданий проти «Нафтогазу» і держави Україна у зв’язку з, як стверджувалося, несанкціонованими відборами російського природного газу на території України. Слід наголосити, що рішення було винесене на користь України.

Газове питання
і Будапештський меморандум

Юристи не схильні переводити вирішення юридичних спорів і розбіжностей у публічну площину, втягувати в це інші сфери двосторонніх відносин. Однак у зв’язку з теперішньою ситуацією — наполегливим і безкомпромісним нав’язуванням Україні таких умов співробітництва в газовій сфері, які можуть призвести до підриву національної економіки, про що було прямо заявлено секретарем РНБО України, — не можна не звернутися до Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року (Будапештський меморандум).

Відповідно до пункту 3 Будапештського меморандуму, країни-гаранти, у тому числі й Російська Федерація, зобов’язалися «відповідно до принципів Заключного акта ОБСЄ утримуватися від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підпорядкувати своїм власним інтересам здійснення Україною прав, властивих її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги». Як інакше, крім як неприкритий економічний тиск, можна розцінити позицію, зайняту нині Російською Федерацією у газовому питанні? Особливо з урахуванням того, що під час підписання міжурядового протоколу на 2005 рік російська сторона погодилася встановити ціну на газ, яка у кілька разів нижча за ціну, запропоновану Росією на даному етапі (невже за минулий рік ціни на європейському ринку зросли в кілька разів?). У цьому контексті не можна не звернути увагу й на досягнення 8 грудня нинішнього року російсько-білоруської домовленості про встановлення ціни на газ, що поставляється в Республіку Білорусь, на рівні 46,68 дол. США за 1 тис. кубометрів (тобто нижче від ціни, на якій наполягає Україна).

Можна також процитувати слова заступника голови правління «Газпрому» пана Рязанова на брифінгу 7 червня 2005 року: «23 мільярди ми поставимо в рахунок оплати за транзит по 50 дол. Так, ціна справді невисока. Але при цьому я вважаю, що це дуже вигідна для нас угода, коли ціна транзиту по Україні становить 1,09 дол. і тому ціна газу — 50 дол. Через Україну ми торік поставили лише на експорт близько 106 млрд. кубометрів газу. Тобто тут, я вважаю, у нас взаємне розуміння, партнерські відносини з Україною». І далі: «Якщо ви пам’ятаєте, у нас базовий підхід був такий: 80 дол. — ціна газу за відповідними міжурядовими угодами і вартість транзиту 1,75 дол. за тисячу кубометрів за 100 км. Ми потім домовилися знизити вартість транзиту і вартість ціни газу. Якщо ми будемо зараз іти до європейських цін, то ціна транзиту зросте. Зростуть, безумовно, витрати «Газпрому», тому потрібно рахувати економіку цього підходу».

Із урахуванням викладених обставин, вище керівництво України зобов’язане на політичному рівні оперативно й повно інформувати Європейську комісію та країни-гаранти по Будапештському меморандуму (Великобританія, США, Франція і Китай) про свою позицію щодо українсько-російських розбіжностей у газовій сфері, хоча б для того, аби в останніх не склалося враження, буцімто позиція України неконструктивна.

Дорожня карта врегулювання
газової дилеми

Підбиваючи підсумки сказаного, хотіли б запропонувати найбільш адекватну, на наш погляд, дорожню карту вирішення українсько-російської газової дилеми:

1) не політизувати газове питання і не квапитися з укладанням міжурядового протоколу на 2006 рік, який економічно погіршив би умови співробітництва України з Російською Федерацією у газовій сфері, порівняно з умовами, передбаченими в комерційних договорах між «Нафтогазом» і «Газпромом» (зокрема в доповненні №4 від 9 серпня 2004 року). У будь-якому разі, позиція не підписувати те, що не відповідає національним інтересам, — для України більш вигідна;

2) виходити з того, що, відповідно до українсько-російських міжурядових договорів у газовій сфері, неукладання міжурядового протоколу на 2006 рік залишає без змін умови співробітництва (ставку плати за транзит і ціну на газ), зафіксовані на комерційному рівні — у контрактах між «Нафтогазом» і «Газпромом»;

3) уряду України запропонувати уряду Російської Федерації спільно рекомендувати «Нафтогазу» та «Газпрому» передати розбіжності між ними на остаточне вирішення в Стокгольмський арбітраж відповідно до положень контракту від 21 червня 2002 року;

4) якщо уряд Російської Федерації і «Газпром» не будуть готові до спільного з українською стороною звернення в Стокгольмський арбітраж, «Нафтогазу» самостійно звернутися в Стокгольмський арбітраж із проханням дати офіційне і обов’язкове для сторін тлумачення положень контракту від 21 червня 2002 року та доповнення №4 від 6 серпня 2004 року;

5) уряду України запропонувати уряду Російської Федерації до прийняття остаточного рішення Стокгольмським арбітражем утримуватися від дій, які перешкоджали б «Нафтогазові» та «Газпрому» виконувати зобов’язання, що випливають із укладених між ними комерційних контрактів;

6) якщо російська сторона ігноруватиме юридичні аргументи й відмовиться від використання принципу верховенства права для вирішення газової дилеми, уряду України і «Нафтогазу» як критерій визначення своєї подальшої позиції використовувати виключно економічну доцільність і монопольний статус України як транзитера російського газу;

7) уряду України довести позицію України до відома Європейської комісії і Великобританії, США, Франції та Китаю як країн-гарантів по Будапештському меморандуму;

8) якщо газова проблематика продовжуватиме нагнітатися на політичному рівні внаслідок безперервного психічного тиску російської сторони, попросити проведення консультацій з гарантами, як це передбачено пунктом 6 Будапештського меморандуму.

Остання рекомендація може бути використана тоді, якщо не вдасться переконати уряд Російської Федерації видихнути емоції й дати Стокгольмському арбітражу можливість винести обов’язкове для української і російської сторін рішення щодо розбіжностей між ними стосовно тлумачення доповнення №4 від 9 серпня 2004 року.

Якщо перевагу буде віддано укладанню міжурядового газового протоколу на 2006 рік, політичні та дипломатичні переговори з цього питання мають базуватися на витримці і, не виключено, грі нервів. Необхідно пам’ятати, що часто на практиці ключові положення з такого роду й характеру документів погоджувалися і підписувалися в останній момент або навіть пост-фактум. Тому в переговорах із Російською Федерацією у питанні укладання газового міжурядового протоколу на 2006 рік повинні превалювати не шквал емоцій і не цейтнот часу, а професійна дружня атмосфера. Міжнародній дипломатичній практиці відомі способи вирішення надзвичайно важливих, у тому числі спірних, питань в умовах дефіциту часу. Наприклад, можна зупинити в переговорній кімнаті стрілки годинника на позначці 23 година 59 хвилин 31 грудня і продовжити переговори в спокійній атмосфері вже після Нового року.

Вищевикладені рекомендації з розв’язання українсько-російського газового спору відбивають європейські стандарти вирішення бізнес-конфліктів. Ми впевнені, що якби спір, аналогічний українсько-російському, виник між «Газпромом» і однією з європейських газових компаній, жоден європейський уряд не пішов би на укладання міжурядових договорів, які ущемляли б комерційні (контрактні) права їхніх суб’єктів господарювання. І оскільки Україна на всіх рівнях заявляє про свою готовність не на словах, а на ділі інтегруватися в Європу, то й українсько-російські розбіжності в газовій сфері повинні бути вирішені по-європейському, відповідно до європейських підходів, ключовим із яких є принцип верховенства права.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво