ТРЕТЯ СИЛА - Архів - dt.ua

ТРЕТЯ СИЛА

25 травня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 25 травня-1 червня

Те, про що так довго здогадувалися меншовики, відбулося: Віктор Ющенко, на якого покладалися опозиційні надії, став могильником «касетного скандалу»...

Те, про що так довго здогадувалися меншовики, відбулося: Віктор Ющенко, на якого покладалися опозиційні надії, став могильником «касетного скандалу». Його нерішучість, невіра в реальність відставки Президента і небажання брати політичну відповідальність на себе, позбавили опозицію лідера. Люди, які близько знали Віктора Андрійовича, завжди знали, що він не людина барикад, але вони вигадували його разом з усіма іншими, кому потрібен був лідер. Насправді ця історія дуже скидається на період популярності Євгена Марчука. Надії «а ось якщо Марчук» звучали скрізь. Продовженню надій не судилося збутися, і хто зрозумів це вчасно, той врятувався. Віктора Андрійовича від Марчука відрізняють дві речі: по-перше, Ющенко справді тямить в економіці і його знання корисні країні; по-друге, у Ющенка є власна, найчастіше не зрозуміла міському жителю, а тим більше політично заангажованому, мораль. Небажання домовлятися з олігархами під час парламентських торгів — прецедент в українській історії. Але так чи так, Ющенко позбавив Україну шансу на швидше очищення. Можна багато говорити про те, що опозиція була розрізненою, про те, що народ був пасивним, про те, що Захід активно не втрутився в ситуацію. Опозиції потрібен був лідер, народу, у його розумінні, — незаплямований авторитет, Заходу — політик, який дає відповідь на запитання: хто замість Кучми. Але Віктор Андрійович не поважає революцій, він поважає старших і тому з Плющем і Президентом веде переговори про створення демократичного передвиборного блоку. Чи варто його за це засуджувати? Кожен на це запитання відповість самостійно. Але, розглядаючи ситуацію без емоцій, можна констатувати: бронепоїзд, який стояв на запасній колії, проїхав повз станцію Перемога не зупиняючись. Обурене скандування його пасажирів ще чути, але воно дедалі тихіше. Момент втрачено. Ющенко планує вихід на сцену третьої сили. Її мета — перемога на парламентських виборах. І йти до цієї мети під опозиційним прапором створювана екс-прем’єром сила не збирається. Деякі прибічники прем’єра кажуть: «У нас немає іншого виходу. Війна з Президентом зараз безглузда. Ось якщо ми переможемо в березні...» Знову це «якщо». Знову цей недосяжний обрій українських політиків. Засвоїмо уроки минулого і не станемо ворожити на майбутнє. Для початку спробуємо розібратися, що таке третя сила, що може стати її ресурсом і метою.

Проти кого дружите?

 

Як правило, основою для об’єднання людей у партії є спільна ідеологія і як наслідок — спільна мета. В Україні з крупних партій чітку ідеологічну базу зберегти змогли хіба що комуністи. Була ідеологія й у Руху. Була та за водою пішла. Прекрасною ілюстрацією до процесу її вивітрювання є вистава львівського театру Заньковецької «Український буржуазний націоналіст». Інші ж крупні партії об’єднують передусім меркантильні цілі, для реалізації яких самі партії і створюються, являючи собою політичний і лобістський інструмент. По-своєму це теж ідеологія.

Проанонсований блок, створюваний Віктором Ющенком, це суміш різних політичних, ідеологічних жанрів, інтересів і методів боротьби. Об’єднуючим началом, звісно ж, може бути бажання змінити правила гри в країні і суть самої системи. Однак Віктор Андрійович, який категорично не хоче виступати «проти», бажаючи виступати лише «за», своїм політичним пацифізмом навряд чи зможе об’єднати сили, на які він розраховує. Більшість цих сил не має досить чіткого і всіма ними визнаного уявлення про те, як потрібно жити. Але ця ж, до того ж переважаюча, усвідомлює те, що так, як зараз, — жити не можна. Реальною консолідуючою основою в цій ситуації швидше за все буде не усвідомлене прагнення об’єднатися всім людям доброї волі, а бажання створити силу, альтернативну тим силам, які створили олігархи. Таким чином блок Ющенка, якщо йому судилося відбутися, «проти» дружитиме в набагато більшому ступені, аніж «за». Хоча одне не виключає іншого.

Чому люди, котрі об’єднуються, вибирають подібні цілі і спільних ворогів? Бо в своїй більшості це люди, які відбулися або в бізнесі, або в політиці. І кожному з них є що втрачати. Одному з організаторів цього блоку я поставила запитання: «Ви маєте намір боротися з олігархами для того, щоб у випадку перемоги стати ними?» Співрозмовник категорично спростував таке припущення, заявивши при цьому, що прозорість правил гри, якої організатори блоку прагнуть, буде кращою гарантією збереження капіталів і їхньої стабільної роботи. Одним словом — організатори блоку — це і є та буржуазія, котра дійшла розуміння, що стабільність і прозорість необхідні як умови переходу від періоду первинного накопичення капіталу до цивілізованого ведення бізнесу. Не скажу, що цієї думки дотримуються всі, хто прагне потрапити в блок, але про більшість у такому ключі можна говорити спокійно.

Водночас людям, які хочуть установити нові правила, є що втрачати у світі, у якому панують нинішні реалії. Саме тому більшість ідеологів блоку влаштовує схема, відповідно до якої під час виборчої кампанії блок не критикує Президента, зосереджуючи свою увагу на олігархах, котрі є для когось економічними, для когось політичними, а для когось ідеологічними противниками, для країни — конкурентами в боротьбі за виживання.

Примітно, що проти олігархів виступає основною силою не пролетаріат, а заможні громадяни України. Якщо дуже прижмуритися і не помічати нюансів, то можна сказати, що в боротьбу зі старим вступає нове покоління буржуазії. Проте нюанси є, і закривати очі на них у ході передвиборної кампанії ніхто не буде, й організаторам блоку про це варто пам’ятати.

 

Є лише три кити. Поки що...

 

Тепер же давайте перейдемо до більш конкретних моментів: хто може ввійти в блок? Це дуже важливе питання, попри, здавалося б, самодостатній рівень популярності, що є у Віктора Ющенка. Популярність — справа не тільки наживна, а й минуща, тому потрібно вміти її підтримувати, а ще краще — збільшувати. Усвідомлено Віктор Андрійович цього робити не вміє. Розуміючи його політичні і технологічні здібності, але беручи на карб його рейтинг, можна сміливо сказати, що Віктора Ющенка потрібно обирати як Єльцина 1996 року: немов би тушкою... Але для цього потрібна команда. Нині у Ющенка її немає. І сам зібрати її він не зміг. Тому важливо, хто опиниться поруч із ним, наскільки ці люди будуть ефективні з точки зору виборчої кампанії, її технологічних, фінансових, адмінресурсних й ідеологічних аспектів.

Першою людиною, безумовно, є спікер Іван Плющ. Тепер уже можна однозначно стверджувати, що Ющенко має потребу в гуру, якому б він безмежно довіряв. Знадобився час для того, щоб місце Вадима Гетьмана посів Іван Плющ. Й Іван Степанович його посів міцно. Не можна сказати, що це несподіванка. Плющ поруч із Ющенком був протягом багатьох років. Спікер знає його переваги й недоліки, Івану Степановичу відомі методи ефективної роботи з матеріалом. Досить нагадати історію призначення Ющенка главою Нацбанку. Гетьман і Плющ змусили Ющенка піти на це. Знаючі люди говорять, що Іван Степанович хитрістю виманив Ющенка в парламент і поставив перед фактом необхідності його виступу і подальшого затвердження.

Союз із Плющем є фіксатором лояльних до Президента позицій Ющенка. Водночас спікер доклав колосальні зусилля для того, щоб пом’якшити президентську антипатію стосовно Віктора Андрійовича. Можливо, під час останніх зустрічей певних успіхів йому вдалося досягти. Та якби Плющ був стовідсотково упевнений в успіху, він конкретніше й чіткіше заявляв би про їхні з Ющенком плани.

Сказати, що Плющ є досвідченим і ефективним стратегом передвиборних кампаній, навряд чи в когось повернеться язик. Ми всі прекрасно пам’ятаємо його один відсоток на президентських виборах 1994 року. Про відчуття самотності, яку відчули ті, хто проголосував за нього, знаю не з чуток, оскільки в першому турі сама віддала за нього голос. Однак відтоді щось змінилося. По-перше, Плющ йде на вибори не простим депутатом, а спікером. По-друге, це Плющ, який пережив період забуття, тому чітко знає, що туди повертатися він не хоче. По-третє, у нього в печінках сидять ті ж персонажі, що й у Ющенка. По-четверте, він по імені й по батькові знає три сотні голів місцевих рад, які, хочу вам нагадати, беруть особисту участь у формуванні лічильних комісій.

Водночас Ющенко і Плющ не залишаться на двоодинці. Третім стовпом блоку покликаний стати мер Києва — Олександр Олександрович Омельченко. Його практично щоденні контакти з Ющенком — свідчення тому. За Омельченком — столиця, Асоціація міст України, колосальна працездатність майже монолітної команди. Його нелюбов до олігархів і членів їхніх команд широко відома. Виняток у даній ситуації становить хіба що Андрій Деркач, який зворушив мерське серце тим, що запропонував Омельченка на пост прем’єра публічно. Але це погоди не робить.

Серйозним мінусом Омельченка є його особисті амбіції. Не буду займатися ілюструванням даного твердження, нагадаю лише, що Сан Санич народився того ж року, місяця і дня, що й Леонід Данилович Кучма... Якби Ющенко залишився з ним один на один, київський мер і не поперхнувся б. Але в тому й полягає ще одна роль Івана Плюща: у передвиборному блоку Ющенка Омельченко має зберегти політичний апетит, але при цьому стати вегетаріанцем.

Від першої трійки можливого списку опустимося трохи нижче. Профспілки кажуть, що вони — за Ющенка. Олександр Стоян стверджує, що профспілковий рух готовий віддати жар своїх серць і можливостей новому блоку. Точно такої ж думки дотримується маса відомих і невідомих молодіжних організацій. Чи зможе Віктор Андрійович однозначно переконати їх в тому, що їм із ним по дорозі? Без Баграєва і «Таврійських ігор» — не знаю, не знаю. Але спробувати варто. Тим більше, що нерозумна молодь, особливо та її частина, котра віддає перевагу участі в акції «Україна. Президент. Стабільність», а не спілкуванню в Інтернеті, явно має намір підтримати Ющенка. За твердженням членів команди екс-прем’єра, бажаючих підтримати Віктора Андрійовича в середовищі молоді — сила-силенна. Більш того, у молодіжних осередках вдається виявити дуже тямущих хлопців і дівчат, а це, до речі, не лише підмога під час передвиборної кампанії, а й запас на майбутнє.

 

Політична ромашка

 

Тепер від більш-менш визначених постатей перейдемо до тих, чиє членство чи посильна участь у виборчій кампанії блоку може бути визначена як потенційна.

«ДТ» уже писало про парламентську фракцію, котра створюється з дозволу Президента. Саме в ній, за задумом організаторів, мають сконцентруватися сили, що втомилися жити за насаджуваними, не без участі Банкової, олігархами правилами. Вочевидь, цю фракцію створять після утрясання питань із прем’єр-міністром. До неї ввійдуть представники фракцій «Демсоюзу», СДПУ(о), «Трудової України», «Регіонів», але найголовніше поповнення нова депутатська спільнота отримає від розпаду НДП і Незалежної. Мотором створення цієї фракції безумовно є Роман Безсмертний, останнім часом помічений у симпатіях і частих контактах із Віктором Ющенком. До участі в ющенківському блоці, у принципі всі потенційні члени фракції ставляться без упередження, а дехто навіть із надією. Водночас фракція, котра носить тимчасову назву «Правий вибір», не поспішатиме з визначенням. Причина зрозуміла: у фракції збираються заможні люди. Якщо пропозиція Віктора Андрійовича видасться їм найбільш перспективною, вони її приймуть. Якщо ж Віктор Андрійович не виявить належної гостинності, а отже — розуміння, то цілком можливі й інші варіанти, аж до самостійних дій. Одним із прикладів останніх може бути відродження «Нової України». Власником чудесної назви є харківський губернатор Євген Кушнарьов. Переговори про спільні дії уже ведуться і, слід сказати, Кушнарьова як співробітництво з майбутньою фракцією, так і співробітництво з Ющенком аж ніяк не лякають. Можливо, до речі, варто подумати і про ширше використання назви «Нова Україна». Безумовно, вона носить наліт ностальгії, а може, й має відтінок невдачі, але вона зрозуміла і через десять років, як ціль залишається актуальною...

Окремо варто сказати про потенційну роль «Аграрної партії». Її лідери як мінімум протягом останніх семи-восьми місяців пропонували Віктору Андрійовичу передвиборний альянс. Втім, ми про це писали. Дехто з них, як і раніше, вважає попередні напрацювання актуальними. Серед них Катерина Ващук і Михайло Гладій. «Аграрна партія» із її консерватизмом найбільше відповідає Віктору Ющенку. Та й менталітет його для села якраз підходить: для Ющенка земля — по своїй суті — це не товар, а справді жива матерія. Крім того аграрні законодавчі зміни, проведені за активної участі адміністрації Президента, у сільського населення все ж асоціюються з ім’ям Віктора Ющенка. І асоціюються позитивно. Єдиним гальмом, здатним утримати Аграрну партію від уливання в блок Ющенка, є Президент. Якщо він скаже «ні», то аграрії—симпатики Ющенка, не виключено, приєднаються до блоку «Трудова Україна» — «Регіони України» — НДП.

Не все ще до кінця ясно з орієнтацією донеччан. Багато хто досі вважає, що Микола Янович Азаров не випадково опинився 26 квітня на прощальному засіданні Кабміну, як і взяв участь у пам’ятному фотографуванні. Мости не спалюють і донині. Донецьк підтримує Азарова, але різні угруповання регіону роблять це з різним ступенем старанності. Але суть навіть не в цьому. За допомогою вищезгаданого блоку господарі Донецька планують взяти в парламенті з урахуванням мажоритарки понад 250 місць. Навряд чи ТУ, РУ і НДП навіть разом з аграріями впораються з цим завданням. Але для Ріната Ахметова більшість у парламенті не самоціль. Його самоціль — контрольована Суркісом і Медведчуком меншість. Заради цієї мети він буде готовий допомогти всім, хто не займається вирощуванням соціал-демократичних троянд. Зауважимо при цьому, що допомогти Ахметов може багатьом. І пам’ятаючи про мету — без особливих попередніх умов і зобов’язань.

А тепер про найбільш болюче. Про тих, хто створив міф про Ющенка — про правих і «Батьківщину». Віктор Ющенко провів паралельно з президентськими консультаціями низку зустрічей зі своїми найвірнішими союзниками. Суть бесід не зводилася до спроби змусити праві фракції брати участь у прем’єрському голосуванні. Цього Ющенко Президенту не обіцяв. За словами тих, хто зустрічався, Ющенко не відчуває ані найменшого каяття совісті з приводу невідповідності його лінії поведінки уявленням представників націонал-патріотів. Навпаки, він відкрито заявляє, що не має наміру зараз виступати проти Президента, вважаючи, що головне — це зміна системи, а це можна зробити лише при вдалому проведенні парламентської кампанії. Варіант руху, обраний Ющенком — це обхід. Хто з цим згоден, може вливатися в блок екс-прем’єра, а хто не згоден, може йти навпрошки. Але без нього.

А без нього об’єднатися праві не зможуть. Не об’єднавшись, обидва Рухи і ПРП навряд чи зможуть подолати чотиривідсотковий бар’єр. Може, Руху Удовенка це щастя усміхнеться та й то лише у випадку, якщо їх візьмуть на буксир кілька губернаторів чи, що імовірніше, одна з олігархічних партій. Тож у націонал-патріотів становище непросте. З одного боку, — вони продекларували опозиційність Президенту і напередодні виборів відмовлятися від цього, із такими трунощами зробленого кроку невигідно, особливо, якщо врахувати невдоволення населення Леонідом Кучмою. З іншого боку, — деякі лідери можуть зітхнути з полегшенням і з цим же відчуттям перемінити опозицію на традиційно конструктивну. Достатньо пригадати, які титанічні зусилля докладали соратники по цеху для того, щоб розкочегарити опозиційні настрої Юрія Костенка, Віктора Пинзеника, не кажучи вже про Геннадія Удовенка. Словом, у правих вибір невеликий: або погоджуватися на умови Ющенка, що, скоріш за все і зробить ПРП, і, можливо, Рух Костенка, або ризикувати загубитися поодинці у великій передвиборній битві. Не виключено, правда, що деякі партії очікує визначений розкол і перехід до ющенковського блоку ряду відомих осіб.

Ще складніше «Батьківщині». До фінішної прямої виборчої кампанії ще далеко і може трапитися всяке, але на сьогодні не представляється можливим входження партії Юлії Тимошенко в блок Віктора Ющенка. Віктор Андрійович віддає перевагу валідолу, Тимошенко — операції на відкритому серці. І це при тому, що хвороба, котру вони збираються лікувати, одна й та ж. Інтенсивна терапія, котра могла б стати компромісом, не прийнятна для жодної зі сторін. Слід віддати належне Тимошенко: ступінь політичної рішучості Віктора Андрійовича вона зрозуміла достатньо давно, але відтоді, стиснувши зуби, публічно всіляко намагалася його підтримувати. Саме цей факт робить небажаним для Ющенка перехід Тимошенко в опозицію і до нього. Проте конфронтація майже неминуча. Відповідно до логіки дій під час виборів у «Батьківщини» може бути лише один союзник — соцпартія Мороза. Інша річ — чи не помножать буржуїнський і соціалістичний електорат один одного на нуль? У даній ситуації ми готові констатувати інше: якщо раніше вважалося, що Тимошенко є політичним стрижнем Віктора Ющенка, то тепер цю функцію з радістю готові виконувати Плющ й Омельченко. Ющенко зможе обійтися без Тимошенко.

Підсумуємо. П’ять губернаторів, два Рухи і «Реформи й порядок» на Заході. Омельченко, Плющ, Ващук і Кириленко — у центрі. Кушнарьов і Ахметов — на Сході, плюс крупні бізнесмени, плюс профспілки, плюс молодь — усе разом дуже-дуже круто. Так круто, що навіть здається нереальним. Втім, час покаже. Причому як життєздатність утворюваного гігантського блоку, так і його результативність і подальшу ефективність.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво