ТЛІННИЙ ВПЛИВ СХОДУ

Поділитися
«Упс!» — тільки й змогли вимовити 23 лютого українські шанувальники підсумкових недільних теленов...

«Упс!» — тільки й змогли вимовити 23 лютого українські шанувальники підсумкових недільних теленовин, коли слідом за кадрами групового покладання квітів до пам’ятника Невідомому солдату в Москві Володимир Путін, Олександр Лукашенко та Нурсултан Назарбаєв раптом вишикувалися на блакитних екранах у ряд і, висунувши на перший план Леоніда Кучму, оголосили НОВИНУ. Розслабившись у кріслах, політично заклопотані телемани навіть не встигли замислитися над тим, день захисника, власне, якої Батьківщини святкують президенти України, Казахстану й Білорусі в столиці Росії, як їм усім доступно пояснили: ці чотири держави розпочинають новий етап економічної інтеграції, а їхні лідери сповнені рішучості створити Єдиний економічний простір. Причому все має відбуватися дуже швидко. Переговори розпочинаються мало не завтра, а результатом їх має стати «підготовка до вересня 2003 року угоди про формування Єдиного економічного простору, узгодженої економічної політики з низки напрямів, гармонізації відповідного законодавства та створення єдиної регулюючої міждержавної незалежної Комісії з торгівлі й тарифів. Кінцевою метою роботи є створення Організації регіональної інтеграції».

Після того, як телеглядачам трохи попустило, одні сміялися до гикавки, інші, позіхнувши («знов за рибу гроші!»), перемкнули телевізори на захопливіші — еротичні та спортивні — канали, а треті (люд в основному чиновний) почали ліниво міркувати, як, доклавши мінімум зусиль, імітацію бурхливої діяльності з інтеграції європейської та євроатлантичної їм тепер перетворити на імітацію діяльності з інтеграції євро-азіатської.

І лише кілька людей, як можна припустити з достатньою мірою впевненості, пережили справжній шок. І не тому, що вони такі вразливі, а тому, що з огляду на посади, які обіймають, усе-таки мали знати про підготовку таких «історичних» і «стратегічних» рішень та заяв. За наявною інформацією, не мали й гадки про «ініціативу чотирьох» аж до неділі і глава МЗС Анатолій Зленко, і міністр економіки та з питань європейської інтеграції Валерій Хорошковський, який саме тоді вів у Женеві переговори щодо вступу України до СОТ, і секретар Ради національної безпеки та оборони Євген Марчук, і глава Верховної Ради Володимир Литвин. Зізнаємося, нам не вдалося знайти взагалі жодної людини, яка могла б похвалитися тим, що брала якусь участь у підготовці рішення про початок створення Організації регіональної інтеграції чи бодай чула цю назву. Понад те, деякі експерти підозрюють: до минулої неділі у вузьке коло посвячених не входив і сам Леонід Кучма, що, втім, аж ніяк не завадило йому з успіхом виступити читцем-декламатором і навіть зірвати оплески. У Москві, Мінську й Астані.

Стосовно Києва, то, якщо чесно, млява реакція місцевого політичного й економічного істеблішменту навіть трохи розчарувала. Дискусії навколо українського батальйону РХБ-захисту — питання взагалі-то вузького, відбуваються значно гостріше та жвавіше, ніж обговорення рішення «стратегічно важливого», за визначенням віце-спікера ВР О.Зінченка, «не лише для двох або чотирьох країн, а взагалі для всього європейського, євразійського та світового простору».

А млявість коментарів, навіть тих, хто в інші часи кричав би на кожному розі про «зраду національних інтересів» і «продаж Батьківщини», можна пояснити тільки одним — усім уже до зубовного скреготу набридло нескінченне, даруйте, базікання про поглиблення інтеграції на просторах СНД, а заяви про створення ще одного «регіонального», а тим більше «інтеграційного» об’єднання викликає сміх навіть у найсерйозніших людей. Ну справді, скільки можна тасувати уламки нещасного Союзу, прикладаючи одна до одної то ті його частини, то інші в надії отримати щось путнє? СНД, ДКБ, ЄврАзЕС, Центрально-Азіатське співробітництво, Союз Росії й Білорусі, тепер ще якесь милозвучне ОРІ. Деякі експерти з неординарною пам’яттю пригадують, що в нас навіть Євразійське об’єднання вугілля і сталі (!) створювати збиралися. Угоду, знову-таки, підписували. Але хоч як розсідаються есендівські «музиканти», у них усе «нескладухи» виходять.

Скільки вже було підписано всіляких угод! Яка користь? Леонідові Даниловичу хочеться зони вільної торгівлі? Хороше бажання, навіть потрібне. Згодні. Але навіщо городити чергові конструкції? Адже наша країна вже має угоди про зону вільної торгівлі з усіма іншими країнами нової пострадянської «четвірки». Можливо, краще розібратися, чому вони не працюють, і усунути перешкоди? Крім того, і місяця не минуло, як лідери СНД домовилися в Києві, що у вересні на саміті в Ялті підпишуть документ про створення зони вільної торгівлі в державах Співдружності (причому до того торік у жовтні в Кишиневі глави урядів СНД ухвалили рішення завершити всі процедури, необхідні для запровадження зони вільної торгівлі СНД, до кінця квітня 2003 р.). Ось і Едуард Шеварднадзе нині дивується, що це там його колеги задумали. І, напевно, разом із Гейдаром Алієвим переживає, що ж тепер буде з зоною вільної торгівлі в рамках ГУУАМ, угоду про створення якої вже підписано? Але нехай не переживають, на наших спільних полицях ще знайдеться трохи місця і для цих паперів — їх можна кинути згори на будь-яку гірку давно забутих документів. Он бодай на ту, бачите, з якої стирчать кутики Угоди про створення єдиного аграрного ринку СНД і Угоди про координацію зовнішньоторгової політики з Молдовою. Пилу, щоправда, багато підніметься.

То навіщо ж усе-таки чотири президенти придумали ще одне об’єднання? Не телеглядачів же повеселити (все-таки 23 лютого було, а не перше квітня). Вони нас, звісно, запевняють, що цілі в них суто економічні і дбають вони про нас із вами — про наш «соціальний і економічний прогрес», а також підвищення нашого рівня життя. Але злі й недовірливі експерти (причому принаймні в трьох із чотирьох столиць) упевнені: насправді президентів значно більше турбує підвищення їхнього власного рейтингу.

Ось, приміром, Володимир Путін хоч і подобається Шрьодеру та Шираку, але росіянам подобатися став менше — знижується на батьківщині рейтинг у Володимира Володимировича. А вибори не за горами, і перемогти на них хочеться так, щоб не було болюче соромно за «натягнуті» відсотки, перемогти хочеться в першому турі — стрімко й потужно, у повній гармонії з президентською натурою. І образ великого «збирача земель» може Володимиру Володимировичу це забезпечити. Крім того, на відміну від деяких своїх колег-президентів, Путін усе-таки думає не тільки про себе, а й про батьківщину.

А батьківщину, приміром, уже давно дратують такі об’єднання, як ГУУАМ і Центрально-Азіатське економічне співтовариство, до яких вона не входить і які намагаються демонструвати їй власну самостійність. Ось і американці знову почали виявляти інтерес, зокрема, до ГУУАМ, виділяючи гроші на облаштування кордонів держав-учасників цієї організації, а також надаючи своїх експертів для підготовки Програми сприяння торгівлі та транспорту й необхідних документів для подачі у Світовий банк на одержання гранта на цю програму.

А навіщо, скажіть, Росії розвиток торгівлі й транспорту в організаціях, до яких вона не входить? Висмикнувши із цих ГУУАМ та Центрально-Азіатського співтовариства їхніх неформальних лідерів — Україну й Казахстан — у чергову пострадянську «тусовку» під власним проводом, Росія тим самим якщо й не гробить їх остаточно, то принаймні надовго вводить у стан анабіозу.

Під шумок іракської кампанії, розширення ЄС, конфлікту «старої» Європи з Америкою та її непорозумінь із Європою «новою» Росія «мітить» «свою» територію. І нехай вона поки що сама не знає, що з цією територією робити, у неї для цього ще буде час. Головне — застовпити й продемонструвати Заходу, що цьому не тільки ніхто не чинить опору, а й сам рветься в передовики і з виразом зачитує запропоновані тексти про «посилення інтеграційних процесів» (причому аж ніяк не європейських). І Захід повинен побачити це саме тепер, коли готується не лише стратегія відносин розширеного Європейського Союзу з новими сусідами, а й європейська конституція. І якщо в ній Росія побачить закріплений за Україною статус «сусіда», вона надовго матиме спокійний сон, остаточно переконавшись, що шанси нашої країни стати в майбутньому повноправним членом ЄС справді «ілюзорні». Та й європейці навряд чи дуже переживатимуть, побачивши Україну, що не ломиться в їхні євросоюзівські двері, а знайшла нарешті своє місце в іншій організації під крильцем Росії, яка швидко реформується й налагоджує з ЄС тісні та взаємовигідні зв’язки. (Від європейців, між іншим, ще до створення «четвірки» випадало чути і таке: «чекаємо не дочекаємося, коли Україна нарешті вступить в ЄврАзЕС, аби поставити на ній остаточний хрест»).

Поспішають росіяни і з іншої причини. Вибори наближаються не тільки в Росії, а й в Україні, і невідомо, хто стане тут третім президентом і наскільки він буде поступливим у діалозі з північно-східною сусідкою. Тож потрібно кувати залізо, поки Кучмі гаряче.

Утім, Михайло Бродський, мабуть, помиляється, стверджуючи, що «протягом останніх років усі переговори з Путіним Кучма проводить у режимі «хенде хох». Самому Леоніду Даниловичу вже, схоже, здається, що руки на рівень плечей він піднімає, дружно витанцьовуючи з Володимиром Володимировичем камаринську.

І якщо при цьому Путін вдягає костюма «збирача земель», то чом би «приниженому і ображеному» Заходом Кучмі не потішити своє поранене самолюбство й не спробувати реалізувати свої амбіції, примірявши вбрання субрегіонального лідера? Особистісного чинника (особливо у випадку Л.Д.) ніколи не можна недооцінювати. Подейкують, що свого часу Борис Єльцин так наполегливо намагався перетворити «велику сімку» на «велику вісімку» не стільки з бажання повернути Росії статус великої держави, скільки через особисту образу: Горбачова туди запрошували, а його ні.

А Леонід Данилович уже не на жарт ввійшов в інтеграційний раж. І якщо уважно переглянути деякі його останні виступи, то з подивом можна виявити, що слова «єдиний економічний простір» злетіли з його вуст у Москві 23 лютого аж ніяк не вперше. Приміром, 2 лютого (невдовзі після київського саміту СНД), говорячи про майбутнє Співдружності, Кучма в інтерв’ю програмі «Вести недели» телеканалу «Россия» повідомив: «одностайна в усіх думка створити на цій території економічну зону вільної торгівлі, у перспективі — створення єдиного економічного простору». Далі — крутіше. 16 лютого в інтерв’ю телепрограмі російського каналу РТР «Утренний гость с Дмитрием Киселевым» «новий начальник СНД» Кучма на запитання ведучого, що він планує зробити на цій посаді, відповів так: «А мета головна — був Радянський Союз, був єдиний економічний простір, і втратити його не в інтересах жодної країни чи колишньої республіки Радянського Союзу. Ми настільки були інтегровані, настільки взаємозалежні одне від одного, що, віддаляючись сьогодні, ми втрачаємо колосально. Тож і завдання, щоб ми від розмов перейшли до конкретних справ».

А стосовно Олександра Лукашенка й Нурсултана Назарбаєва, то вони завжди славилися своєю інтеграційною риторикою (та й у них вибори не за горами), тож їхня поява в новій «четвірці» цілком закономірна.

Крім того, деякі експерти висловлюють припущення, що далеко не все так гладко складається в ЄврАзЕС, де Таджикистан і Киргизія виявилися справжньою «слабкою ланкою» і гальмують розвиток усієї п’ятірки. Можливо, тому Росія і Казахстан, які пішли шляхом реформ набагато далі, вирішили спробувати нову конфігурацію, у черговий раз спробувавши включити в інтеграційне ядро значно більш перспективну Україну «Чотири держави, що заявили про реальну інтеграцію, — відзначається в повідомленні адміністрації президента Казахстану, — є ядром СНД, випускаючи понад 90% валового продукту та об’єднуючи переважну більшість населення Співдружності».

Але що ж усе-таки за міждержавну структуру вирішили створювати президенти Росії, Білорусі, Казахстану й України? Адже навіть їхні власні коментарі свідчать, що кожен має на увазі щось своє. Приміром, зі слів нашого Президента можна дійти висновку, що він таки збирається поховати СНД, створивши на його місці щось нове. Прочитавши заяву чотирьох лідерів і повідомивши, що «кінцевою метою роботи є створення Організації регіональної інтеграції», Леонід Кучма відразу заявляє: «Я хочу, щоб у жодному разі не склалася думка, що всередині СНД ми створюємо ще одну організацію «чотирьох». У нас є головне бажання — створити єдиний економічний простір. У нас є бажання, щоб це була одна організація замість багатьох існуючих. Одну, але з головними цілями».

І відразу через кілька хвилин Нурсултан Назарбаєв повідомляє журналістам, що він «хотів би, щоб не склалося враження, що це альтернатива СНД й усім іншим об’єднанням». У планах казахського лідера — створення «незалежної від урядів Росії, Казахстану, України і Білорусі комісії», якій «законами через парламент» буде надано «мандат» і «яка незалежно від нас регулюватиме тарифи й торгівлю, зокрема зовнішню».

Лукашенко збирається «захищати ринки» чотирьох держав і створювати зону вільної торгівлі та єдиний економічний простір.

А Володимир Путін, виступаючи 25 лютого на нараді з провідними членами російського уряду й говорячи про утворення чотиристоронньої комісії з тарифів і торгівлі, висловив таку думку: «По суті, йдеться про делегування частини повноважень кожного уряду (чотирьох країн-учасниць. — Т.С.) щодо найскладнішого питання економіки». За два дні до того джерело в Кремлі, коментуючи заяву чотирьох президентів, повідомило «Інтерфакс», що йдеться про більш глибоку форму інтеграції, ніж митний союз.

Тут буде незайвим нагадати, що економісти виокремлюють чотири основні стадії економічної інтеграції держав. Дуже схематично це виглядає так: зона вільної торгівлі (передбачає ліквідацію мит між країнами-учасницями), митний союз (встановлення в торгівлі з третіми країнами спільного митного тарифу), спільний ринок (коли на території його учасників вільно пересуваються не лише товари, а й капітал і робоча сила) та економічний союз (коли до всіх перелічених вище радощів додаються координування національних економічних політик, створення наднаціональних керівних органів і запроваджується єдина валюта).

А тепер давайте спробуємо зрозуміти, що ж мали на увазі президенти під «єдиним економічним простором», оскільки навіть найшанованіші економісти не змогли розшифрувати нам цей новий економічний термін.

Найбільше коментарів було, звісно, з Москви. Приміром, міністр економічного розвитку й торгівлі РФ Герман Греф говорив про створення наднаціонального органу з зовнішньоторгового врегулювання, «більш високого рівня домовленості, ніж у Митному союзі та ЄврАзЕС», про жорстку координацію при вступі в СОТ, про уніфікацію внутрішнього законодавства і принципів бюджетної та податкової політики. Віце-спікер Ради Федерації Валерій Горегляд відзначив необхідність ухвалення в рамках «четвірки» «модельних законів». Причому йшлося не лише про економіку, а й про закони, «що стосуються фінансового права, судової системи, митних правил та податків».

А за словами представника білоруського нацбанку А.Дроздова, на зустрічі прем’єрів і глав центробанків РФ і Білорусі в четвер білоруська сторона повинна була подати свої пропозиції щодо посилення монетарної та валютної інтеграції в рамках чотирьох держав. Більше того, за словами пана Дроздова, у Москві на зустрічі президентів 22—23 лютого казахська сторона запропонувала запровадити єдину валюту в утворюваному економічному союзі з 2011 року.

Отак ось. Приїхали, загалом. Це справді крутіше, ніж
ЄврАзЕС, буде. Вражені? Чому ж? Пригадаймо слова Леоніда Кучми, сповнені ностальгії за зруйнованим єдиним економічним простором СРСР.

А також пригадаймо, що впродовж 11 років незалежності Україна всіляко уникала різного роду інтеграційних об’єднань на пострадянському просторі, не будучи навіть повноправним членом СНД. Про те, що Україна свого часу відмовилася навіть від приєднання до Митного союзу п’яти колишніх радреспублік.

Про те, що створення будь-яких наднаціональних органів суперечить якщо не букві, то вже точно духу Конституції України.

Пригадаймо, як торік у березні Леонід Кучма, знову-таки, експромтом, підписав тристоронню заяву з російським і молдовським колегами, у якій говорилося про повноправну участь України у ЄврАзЕС, а через півроку сам і пояснював, що нам це не вигідно з економічних причин. Це ж саме, але з фактами й цифрами в руках не раз було доведено різними групами експертів, як державних, так і незалежних.

Давайте уважно перечитаємо основні документи ЄврАзЕС, приміром Договір про Митний союз і Єдиний економічний простір (виділено Авт.) від 26 лютого 1999 р. Від цього Єдиного економпростору Україна відбивалася з усіх сил упродовж двох років. Адже досвід існування цієї організації засвідчив, що там як слід не працює навіть зона вільної торгівлі. Що Росія, як і раніше, застосовує, приміром, дискримінаційний режим оподаткування ПДВ експорту газу, нафти й газового конденсату щодо країн–учасниць ЄврАзЕС. Було підвищено російські залізничні тарифи для казахстанського вугілля, обмежуються поставки казахстанської карамелі, проводяться антидемпінгові розслідування щодо імпорту в РФ оцинкованої сталі. А в Казахстані проти виробників Росії та Киргизії діє понад десяток різних заходів, зокрема щодо хімікатів і текстилю. І таких прикладів безліч.

А в що вилилося рішення країн ЄврАзЕС про єдину позицію на переговорах про приєднання до СОТ? Такою позицією стали умови вступу в цю організацію Росії. Тепер цього прагнутиме й Україна? Ми готові відкликати всі підписані на сьогодні протоколи з країнами–членами СОТ? Якщо ні, то як тоді розуміти заяви про «жорстку координацію» позицій у рамках нової «четвірки», яка, за задумом ініціаторів її створення, повинна стати об’єднанням, що перебуває на ще вищому щаблі інтеграції, ніж ЄврАзЕС?

У різних українських міністерствах і відомствах нині сушать голови, як із мінімальними втратами для України (та для власних кар’єр) вийти з ситуації, у яку нашу країну знову загнав наш непослідовний Президент. Адже, за великим рахунком (і про це не раз говорилося на різних рівнях), на пострадянському просторі нас цікавить тільки зона вільної торгівлі, яка працювала б належним чином. Але як тепер, після численних коментарів, що голосно й упевнено прозвучали з Москви, Астани та Мінська, та й із вуст Леоніда Кучми, доводити світові, що курс України на європейську інтеграцію залишається незмінним? Авжеж, можна пояснювати, що утворювана Організація регіональної інтеграції стане лише регіональним об’єднанням на кшталт ОЧЕС, Вишеградської четвірки чи CEFTA і допоможе Україні інтегруватися в Європу. Ось тільки чи повірять?

Учора міністр закордонних справ України не зважився виступити перед представниками зарубіжного дипкорпусу (перед іноземними дипломатами «віддувався» держсекретар із питань європейської інтеграції). Можливо, Анатолій Зленко не знайшов ще потрібних слів для пояснення української позиції щодо створення Організації регіональної інтеграції. Якщо це так, то візьмемо на себе сміливість нагадати Анатолію Максимовичу його власні слова, сказані ним рік тому: «Україна вибрала шлях інтеграції в Європейський Союз і не може бути членом іншого союзу. Жодна країна не може бути в кількох союзах, а може вибирати лише один. Україна свій союз вибрала — Європейський».

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі