Територія ВІЛ - Архів - dt.ua

Територія ВІЛ

26 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 26 серпня-2 вересня

«І мор був страшний... Плач стояв, і чорні ворони кружляли...», — так описував події під час епідемії чуми в Києві в XVI столітті, яка забрала багато тисяч людських життів, їхній очевидець...

«І мор був страшний... Плач стояв, і чорні ворони кружляли...», — так описував події під час епідемії чуми в Києві в XVI столітті, яка забрала багато тисяч людських життів, їхній очевидець. На щастя, «чорна смерть», що викошувала іноді цілі селища, залишилася в минулому. З новітньою історією людства пов’язаний спалах «чуми XX століття» — так донедавна називали СНІД (синдром набутого імунодефіциту). Надії медичної науки приборкати небезпечний вірус, створивши проти нього ефективні ліки, поки що не виправдалися — сучасні лікарські препарати, що застосовуються для лікування ВІЛ/СНІДу, не вбивають вірус, а лише пригнічують його активність. ВІЛ-інфекція перейшла поріг третього тисячоліття і продовжує стрімко поширюватися. Сьогодні у світі вже 40 мільйонів людей інфіковані ВІЛ або хворі на СНІД.

Перші випадки ВІЛ-інфекції в Україні були зареєстровані в 1987 році після початку широкомасштабного скринінгу населення на антитіла до ВІЛ (вірусу імунодефіциту людини). Під кінець року було виявлено шість ВІЛ-інфікованих мешканців України й 75 іноземних громадян (відповідно до законодавства, що діяло тоді, останніх депортували з країни). За період до 1994 року включно було зареєстровано 183 ВІЛ-інфікованих громадян України. Поширення інфекції в цей період носило повільний характер, і передавалася вона переважно гетеросексуальним шляхом. Ситуація змінилася вибухоподібно, коли ВІЛ-інфекція потрапила в середовище т.зв. споживачів ін’єкційних наркотиків. За короткий час епідемія охопила всю територію країни. Вважається, що з 1995 року Україна перебуває в стадії концентрованої епідемії ВІЛ-інфекції. За даними Українського центру профілактики й боротьби зі СНІДом, у 1995-му році було офіційно зареєстровано 1490 випадків ВІЛ-інфекції. З того часу чисельність інфікованих стрімко зростала: в 1996 р. виявлено 5400 нових випадків, у 1998 р. — 8575, у 2003 р. — 10009, у 2004 р. — 12494.

За станом на 1 серпня 2005 року, в Україні зареєстровано 82220 ВІЛ-інфікованих. (У березні нинішнього року на обліку перебувало 76875 ВІЛ-позитивних громадян України, у тому числі 6055 дітей.) Зазначимо: мова йде про офіційні дані. За оцінками експертів, загальна кількість носіїв вірусу імунодефіциту в Україні становить від 448 000 до 491 000 чоловік.

Прогнози ще більш невтішні. Так, відповідно до оптимістичного сценарію розвитку епідемії, розробленого торік групою експертів Всесвітнього банку, через десять років в Україні буде близько 480 тис. хворих на ВІЛ/СНІД і близько 300 тис. померлих від СНІДу. Відповідно до песимістичного сценарію, 820 тис. людей занедужають і понад 500 тисяч помре від цієї невиліковної інфекції. При цьому ніхто не береться прогнозувати кількість ВІЛ-інфікованих у не настільки віддаленому майбутньому (як відомо, діагноз СНІД ставиться через кілька років після зараження ВІЛ, коли у людини розвивається комплекс захворювань на тлі низького імунітету). Якщо при цьому врахувати демографічну складову (за деякими прогнозами, до 2015 року населення нашої країни скоротиться до 41 млн. чол.), картина майбутнього вимальовується майже за Босхом.

Найсильніше епідемія «палає» у південних і східних регіонах України, зокрема, в Одеській, Миколаївській, Луганській, Дніпропетровській (особливо складне становище в Кривому Розі), Донецькій областях, а також Автономній Республіці Крим. Одночасно її полум’я швидко охоплює раніше більш благополучні щодо цього регіони. Так, сьогодні Чернігівська область посідає друге місце в країні за темпами росту ВІЛ-інфекції (на першому — Луганська). Що, втім, не дивно: сьогодні Чернігівщина — економічно одна з найдепресивніших областей України. У цілому ж рівень росту кількості нових випадків інфікування в нашій країні є одним з найвищих у світі.

Причиною такого стрімкого поширення ВІЛ на території нашої країни, як уже зазначалося вище, є різке зростання чисельності т.зв. споживачів ін’єкційних наркотиків (СІН). На сьогодні існують розрізнені дані щодо їхньої кількості. За даними Міністерства охорони здоров’я, на обліку в наркологічній службі перебуває понад 80 тисяч наркозалежних. МВС наводить інші цифри — 120 тисяч. У той самий час, за оцінками експертів центру «Соціальний моніторинг», число споживачів ін’єкційних наркотиків (СІН) в 2003 році склало 560 тис. чол.

Фахівці відзначають, що споживання наркотиків в Україні має свої характерні риси. Це, по-перше, використання для ін’єкцій нестерильних шприців, купівля наркотиків, розфасованих у шприци, які раніше багаторазово використовувалися, специфічна технологія виготовлення наркотику з макової соломки. Ще одна «національна» особливість наркоманії — споживання наркотику разом із психоактивними речовинами. За спостереженнями фахівців, 40% СІН застосовують також психотропні препарати.

Особливу стурбованість викликає «помолодшання» наркоманії: серед споживачів ін’єкційних наркотиків сьогодні значна кількість 12—15-літніх, і, за спостереженнями фахівців, з кожним роком малолітніх наркоманів стає все більше. В Україні є міста, де дитяча наркоманія становить уже понад 10% від загальної кількості СІН.

Хоча більшість ВІЛ-інфікованих заражуються шляхом споживання ін’єкційних наркотиків або через комерційний секс, епідемія вже не обмежується тільки т.зв. групами високого ризику й поширюється серед широких верств населення. (Кількість наркоманів серед загального числа зареєстрованих ВІЛ-інфікованих зменшилося з 76% у 2001 році до 69% на початку 2005 р.) У цей час, вважають фахівці, зростання передачі ВІЛ статевим шляхом стає дедалі важливішим фактором розвитку епідемії в Україні. 2003 року близько 30% нових випадків зараження ВІЛ було обумовлено гетеросексуальними контактами. При цьому понад 40% людей, які живуть із ВІЛ, — жінки в розквіті репродуктивного віку, до 60% ВІЛ-позитивних жінок — молодше 25 років.

Віктор Рибчук
Віктор Рибчук
 

В останні роки спостерігається тенденція зниження «вікового цензу» і в сексуальній сфері. Відповідно до соціологічних досліджень, які були проведені торік, 6% дівчаток отримують перший сексуальний досвід до 14 років і 2% хлопчиків до 11—12 років. У віці 14—15 років кожний третій підліток уже живе регулярним (!) статевим життям. 139 дівчаток до 14 років стали мамами (сьогоднішні п’яти-, шестикласниці, на відміну від їхніх бабусь та мам, уже не питають своїх подружок «чи можуть бути діти від поцілунків?»). Крім того, 6484 породіллям було по 15—17 років. При цьому, відповідно до офіційної статистики, кількість абортів у віковій групі до 14 років становила 92, а серед 15—17-річних — 10416.

У той самий час соцопитування показали: лише 14 відсотків юнаків і дівчат (у віці від 15 до 25 років) можуть правильно назвати методи попередження передачі ВІЛ. Що, втім, і не дивно, адже продуманої політики з профілактики ВІЛ/СНІДу в нас ніколи не було, явно бракує інформаційно-освітніх програм, які підвищують поінформованість молоді в питаннях, що стосуються ВІЛ-інфекції.

Більше того, у суспільстві не відчувається стурбованості перед загрозою подальшого поширення епідемії по території країни. І це, мабуть, найтривожніший симптом — втрата здорового суспільного імунітету стосовно соціальних хвороб (ВІЛ/СНІД, туберкульоз), що руйнує організм суспільства. Учені й лікарі, які знають зсередини справжній стан справ, воліють обговорювати все це у своєму професійному колі, замість того щоб бути голосом совісті суспільства й першими, подібно до воннегутівської канарки в шахті, попереджати про небезпеку. Самі по собі державні чиновники без залучення свідомої громадськості, як показав попередній досвід, не здатні змінити ситуацію.

На думку закордонних експертів, донедавна реакція України на епідемію була фрагментарною, не існувало цілісної й реалістичної національної стратегії з подолання ВІЛ/СНІДу. У попередні роки не вдалося досягти також взаєморозуміння й чіткої координації зусиль усіх зацікавлених сторін — уряду, міжнародних партнерів і донорів, громадського суспільства. Читач, напевно, пам’ятає неприємну для України ситуацію, коли Глобальний фонд по боротьбі зі СНІДом, туберкульозом і малярією відмовив у виділенні коштів, так і не домігшись від попереднього уряду прозорого механізму їхнього використання. У спеціальній доповіді «Ефективний підхід до вирішення проблеми епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні», підготовленій міжнародною організацією «Трансатлантичні партнери проти СНІДу», відзначається, зокрема, чому попередній уряд зіткнувся з труднощами, коли мова заходила про збільшення обсягів антиретровірусної терапії (АРТ). Причина полягала в небажанні вести переговори з фармацевтичними компаніями щодо зниження цін на медикаменти. Міністерство охорони здоров’я України систематично переплачувало за препарати для АРТ. За даними організації «Лікарі без кордонів» (Medicins Sans Frontieres — MSF), що виконує програму по антиретровірусній терапії в Одесі, 2004 року середня вартість АРТ одного ВІЛ-позитивного пацієнта, якого лікували в системі Мінздоров’я, дорівнювала 6322 дол. США, у той самий час вартість лікування в MSF не перевищувала 522 дол. на рік.

У травні нинішнього року Кабінет міністрів України прийняв постанову про створення Національної координаційної ради (НКР) з питань ВІЛ/СНІДу й розпустив усі міжвідомчі комісії, які до цього існували. Замість громіздкої непрацездатної структури, до складу якої свого часу входило півсотні високопоставлених чиновників, новостворена рада являє собою постійно діючий робочий орган, у якому вперше широко представлені громадські організації, які впритул займаються вирішенням проблеми ВІЛ/СНІДу. Україна отримала транш від Глобального фонду в розмірі 67 млн. дол. Передбачається, що вже до кінця цього року кількість хворих на СНІД, що потребують антиретровірусної терапії, збільшиться втричі.

З огляду на темпи поширення ВІЛ-інфекції, головний акцент сьогодні переноситься на профілактичні заходи.

— У нас ще є шанс зупинити поширення інфекції, — вважає заступник міністра охорони здоров’я України Віктор РИБЧУК. — Якщо цього не зробити зараз, то епідемія стане неконтрольованою, і які б зусилля й засоби не залучала держава й громадські організації, зупинити процес уже буде неможливо. Про це свідчить цілий ряд африканських країн, де епідемія вийшла з-під контролю.

Визначено ключові напрямки протидії епідемії — профілактику наркоманії й культури статевого життя.

— Ми повинні починати з освітнього сектора, — переконаний Віктор Олександрович. — Зараз існує цілий ряд соціальних і матеріальних факторів, які впливають на підлітків і молодь, — ВІЛ, туберкульоз, споживання наркотиків, насильство, підліткова вагітність, аборти. Діти далеко не завжди одержують необхідну інформацію, підтримку й розуміння з боку дорослих. Питання статевого виховання в усіх країнах вважається складним, але його намагаються вирішувати з урахуванням сучасних реалій. У цьому питанні я ознайомився з досвідом Англії, де статеве виховання починається з п’ятого класу. І завдання вчителя — дати дітям інформацію з урахуванням їхніх вікових особливостей. У нас же в школах на цю тему починають говорити тоді, коли підлітки вже мають перший статевий досвід. Довгий час тема сексу й статевих відносин у нашому суспільстві перебувала під завісою таємності, на неї існувало табу, і тому ні батьки, ні вчителі не готові обговорювати її з дітьми. От і виходить абсурдна ситуація, коли в підручнику для п’ятого класу подана інформація про СНІД і про те, що ця небезпечна інфекція може передаватися статевим шляхом, але що таке «статевий шлях», дитина повинна дізнаватися з іншого джерела, оскільки в підручнику про це не сказано.

Ми плануємо розгорнути в суспільстві широку інформаційну кампанію з проблем ВІЛ/СНІДу. Це й інформаційно-освітні програми, і соціальна реклама й т.д.

— Щоб знизити ризик поширення інфекції серед споживачів ін’єкційних наркотиків, передбачено відкрити по країні мережу консультативних пунктів, — продовжує В.Рибчук. — Ми виходимо з того, що наркозалежність — хвороба й споживачі ін’єкційних наркотиків — це хворі люди, а не злочинці (злочинці ті, хто роблять або займаються збутом наркотиків). У цих пунктах СІН зможуть обміняти шприци, одержати дезінфектанти. Згодом на базі цих пунктів можна було б розвивати програми замісної терапії. Про метадон, що викликає настільки гостру дискусію, не йдеться, на сьогодні він не зареєстрований в Україні. Питання про майбутнє замісної терапії ми ще маємо вирішувати, при цьому будемо враховувати напрацьований у нашій країні досвід.

Дуже гострою для нас залишається сьогодні проблема створення національного центру надання допомоги ВІЛ-інфікованим, у якому було б також дитяче відділення й де можна було б розмістити референц-лабораторію. Устаткування для цієї лабораторії вже надійшло, міжнародні донори готові профінансувати всі необхідні ремонтні роботи, нам залишається відшукати приміщення, що досить непросто зробити.

Звичайно, дуже актуальним для нас залишається питання антиретровірусних препаратів і їхнього виробництва в Україні. На сьогодні уже здійснюються клінічні дослідження таких препаратів. Зрозуміло, що це генерики, але їхнє виробництво відповідатиме стандартам GMP, тобто якість цих препаратів відповідатиме закордонним аналогам. Сподіваємося, незабаром ми одержимо свої вітчизняні ліки для лікування хворих на СНІД. А нині неоціненну допомогу в цьому надають нашій країні міжнародні організації. І дуже приємно, що в них з’явилася до нас довіра й бажання надавати підтримку й надалі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво