ТАРАС ЧОРНОВІЛ: «ХТО СКАЗАВ, ЩО ЦЕЙ ВАРІАНТ КОНСТИТУЦІЙНОЇ РЕФОРМИ ОСТАННІЙ?» - Архів - dt.ua

ТАРАС ЧОРНОВІЛ: «ХТО СКАЗАВ, ЩО ЦЕЙ ВАРІАНТ КОНСТИТУЦІЙНОЇ РЕФОРМИ ОСТАННІЙ?»

5 вересня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 5 вересня-12 вересня

Пригадується, відкриття нового політичного сезону річної давності було значно більш динамічним і захоплюючим, ніж нинішня політпрелюдія...

Пригадується, відкриття нового політичного сезону річної давності було значно більш динамічним і захоплюючим, ніж нинішня політпрелюдія. Вкинута тоді в широкі маси президентська ідея переформатування влади неабияк збадьорила ще сонну після відпочинку політичну думку. А та, у свою чергу, підстьобнула політичну активність у країні. Підготовка і проведення масових акцій протесту опозиційної «четвірки». Спроби перекинути між двома протиборчими таборами хоч якийсь місток, що вилилися в проведення форуму «За демократичний розвиток України», особливою активністю на якому відзначилися головний «трудовик» Сергій Тігіпко та лідер УНР Юрій Костенко. Проектування конструкції під назвою «парламентська більшість» із перспективами зміни уряду, що випливають із цього, і, як наслідок, напруженням усіх організаційних та фінансових сил політичних угруповань, яким кортить бачити свого ставленика в головному кріслі Кабміну.

Порівняно з тими, насиченими політичним драйвом, спекотними днями, нинішня холодна не тільки за метеозведеннями осінь навіває відверту нудьгу. І навіть із допомогою випробуваного методу — нового варіанту президентської політреформи — український політикум не вдалося вивести з напіванабіозного стану. Реакції на нього з боку основних представників політбомонду або немає, або вона є у слабко вираженій і маловиразній формі, або ж вона припускає двозначне тлумачення. Перевага Тараса Чорновола полягає в тому, що він не уникає однозначних відповідей на найскладніші запитання, має власний, часто досить оригінальний погляд на будь-яку проблему, а головне — знаходить у собі сили не піддаватися загальному стану політичного анабіозу.

— Тарасе В’ячеславовичу, чи адекватна, на вашу думку, реакція лідера «Нашої України» та фракції в цілому на нові пропозиції Банкової стосовно конституційної реформи?

— Реакція така, якою і мала бути: неприйняття цього варіанта реформи. І це випливало з логіки самозбереження й виживання.

— Лише тому, що авторство проекту приписують Медведчуку?

— Загалом, так, не через суть пропозицій. Оскільки є дуже багато країн, які нормально існують із парламентською формою правління, з обранням президента парламентом тощо. Просто там склалися такі відносини, коли парламент обирається чесно й демократично, тож після його виборів можна далі йти в цьому ж напрямі. А коли законодавчий орган формується так, як у нас, із нашими засобами впливу й тиску, із можливістю вкидання та купівлі голосів — це страшна річ. Але це абсолютне неприйняття нової редакції політичної реформи виникло в той момент, коли ще ніхто не бачив законопроекту.

На сьогодні законопроект є, і з ним багато хто встиг ознайомитися. І тепер, коли почнеться серйозна робота, з тиском на певні больові точки «Нашої України», може раптом з’явитися кілька впливових депутатів фракції, котрі підійдуть до Ющенка і скажуть: «Вікторе Андрійовичу, а чом би й ні? Чому це повинно бути вам невигідно?». Логіка така: вас, мовляв, оберуть главою держави на два роки, за ці два роки ви візьмете все під свій повний контроль. Парламент як кон’юнктурна одиниця миттєво піде під вас, ви одержите гарантовані три чверті голосів, із допомогою яких вас оберуть ще на один президентський термін уже при парламентській республіці. Повноваження президента, відповідно до цього законопроекту, не дуже-то й урізуються. А в деяких місцях, саме в площині можливості узурпації влади, — серйозно зростають. Можу припустити, Ющенка дуже скоро почнуть переконувати, що варто було б піти на такий варіант розвитку подій. Тут уже питання про те, чи спрацює інстинкт самозбереження в Ющенка та його фракції, стає болісним.

— Продовжимо тему реакцій. Судячи з того, як сприйняли новий варіант президентського бачення конституційних перетворень, скажімо, Олександр Мороз або Сергій Тігіпко, проблема інстинкту самозбереження актуальна не тільки для ющенківської «Нашої України». Чим, на вашу думку, пояснюється нетипова для цих політиків поведінка в даній ситуації?

— Поведінка Мороза для нього нетипова, але, загалом, логічна. Чого він хоче? Ослаблення президентської влади, навіть якщо це ослаблення не буде реальним. Хоча б ілюзорним. Олександр Олександрович, мені здається, живе трохи у світі певних ілюзій. Мороз не знайшов собі місця в політичному майбутньому Ющенка-президента. І в даному випадку вина Ющенка й керівництва «Нашої України» в тому, що штовхнули Мороза на цю авантюру. Я та мої однодумці в цьому питанні неодноразово зчиняли галас, переконуючи, що Мороза потрібно залучати до себе з цілої низки стратегічних принципових міркувань. Він повинен бути з нами. Але цього не сталося. Його, навпаки, жорстко відштовхнули, вирішивши, що Ющенко має всі шанси перемогти на виборах без чиєїсь допомоги, тож Мороз йому не потрібен. Ну, не потрібен, то не потрібен. Мороз пішов шукати інші варіанти, які дозволили б заблокувати вихід на президентство того ж таки Ющенка або продовження президентства Кучми. Він шукає шляхи ослаблення або й узагалі ліквідації президентської посади. До того ж нинішній варіант реформи, у принципі, забезпечує Морозу політичне майбутнє: фракцію в наступному парламенті, загальний політичний вплив, зрештою — можливість перебувати в реальній опозиції до когось.

Стосовно Тігіпка, то це, як на мене, людина, котра вийшла на той рівень, на якому вже хочеться жити за якимись правилами, а не за поняттями. Можливо, я схильний до ідеалізації. Але люди вже пройшли період первинного нагромадження капіталу, і в них з’являється бажання жити трішки інакше. У мене останнім часом було кілька розмов із Тігіпком...

— З приводу чого?

— Ми з’ясовували долю одного банку у Львові, який намагаються знищити люди Медведчука. І мені здалося, що він переступив ту межу і йому хочеться жити чесно. Жити чесно в тих умовах, що створюються новим проектом конституційних змін, навряд чи вийде. Він перекреслює його надії на можливість вилізти з багна, відмитися і стати нормальним чесним фінансистом, бізнесменом або політиком.

— Монолітність фракції «Наша Україна» пояснюється значною мірою тим, що депутати, котрі зібралися в ній, готові терпіти теперішні тяготи й злигодні заради майбутнього, коли президентом, як вони сподіваються, стане Віктор Ющенко. Проте в нього навряд чи є шанс стати главою держави, якщо того, як передбачає новий проект конституційної реформи, обиратиме парламент. Чи можна, на вашу думку, прогнозувати великий вихід із «Нашої України», якщо ухвалення президентського законопроекту стане реальним?

— Тоді фракція не просто посиплеться. Я думаю, від неї залишиться менше половини нинішнього складу. Оскільки в «Нашій Україні» справді є дуже великі групи, орієнтовані виключно на ющенківське президентство. Якщо їм стане ясно, що вибори Ющенко не виграє, а вони за те, щоб його підтримували, ще й по шапці одержать, то побіжать від нього, і дуже швидко. Ось чому Ющенко повинен виступати проти запропонованої Президентом схеми досить жорстко, залучаючи не лише парламентські, а й позапарламентські, можливо, міжнародні засоби тиску, впливу для того, щоб не тільки не допустити ухвалення цього варіанта законопроекту, а й припинити навіть розмови про нього. Оскільки вони дестабілізуватимуть ситуацію у фракції «Наша Україна».

— Із чийого боку не було виразної реакції на новий варіант конституційних змін, то це з боку глави парламенту. Чи можна, на ваш погляд, вважати нею виступ Володимира Литвина на відкритті нової сесії Верховної Ради? Яке враження він справив на вас?

— Загалом-то, слід визнати, що Литвин — здібний учень старої партійної школи, і вона дається взнаки досі. Люди, котрі перебували в ті часи у приниженому становищі, коли їхні інтелектуальні можливості було пригнічено черевиком тупого держиморди, якому вони мусили писати виступи й доповіді та бути в нього на побігеньках, сьогодні можуть себе дуже добре проявити. Сам виступ був таким, що у процесі його виголошення неодноразово хотілося зааплодувати. Але водночас постає запитання: а хіба не Литвин був творцем тієї системи, прояви якої він сьогодні так справедливо критикує? При ньому формувалася кланова система, при ньому складався корупційний механізм. Це дуже глибоко пов’язано з ним — він же був тоді главою президентської адміністрації. Я не хотів би зайвий раз бити по Литвину, але мені здається, що коли хочеш розпочати щось нове, потрібно починати з себе. Мабуть, слід було трішки сконцентруватися на собі, а потім уже переходити на інші теми. А виступати незалежним арбітром, будучи архітектором багато чого з того, що відбувається, — якось не дуже гарно. Та коли говорити про реальні речі, закладені в доповіді спікера, то він відверто задекларував: «Я кладу яйця в різні кошики». З одного боку, пролунала теза про те, що епоха Кучми себе ще не вичерпала (із прямим натяком, що він може їй ще послужити), з іншого — було дано чіткий посил опозиції, що він готовий бути учасником серйозних переговорів із приводу свого політичного майбутнього.

— Якщо реалізується новий сценарний план конституційної реформи, відповідно до якого Президента обиратиме парламент, то владні повноваження зосередяться в руках Верховної Ради, точніше — її голови. І, за деякими даними, саме Володимира Литвина впливові гравці з президентського оточення бачать на чолі повновладного українського парламенту. Можливо, промову спікера слід розглядати під цим кутом?

— А я не сказав би, що в руках спікера, відповідно до цього законопроекту, зосереджується влада. Ну, можливо, крім пункту, де говориться, що в разі дострокової відставки Президента виконуючим обов’язки глави держави стає не прем’єр-міністр, а спікер Верховної Ради. Інших, крім цього, свідчень посилення владних повноважень парламенту і його глави в проекті я не знайшов.

— Але якщо парламент обирає Президента, хіба не від позиції та лінії поведінки спікера залежить, хто стане главою держави?

— Від спікера багато чого може залежати, тільки якщо він спроможний протиставити себе діючому на той час президентові. Якщо глава парламенту все-таки потрапляє в певну залежність, то розраховувати на те, про що ви сказали, дуже важко. За Литвином значаться кілька бунтів, але це, по-моєму, були бунти проти адміністрації Медведчука, а не проти Президента особисто. І мені здається, навіть його останній виступ із досить жорсткими висловлюваннями певною мірою можна розглядати як натяк: «Леоніде Даниловичу, Медведчук довів вас до такої крайньої межі, що навіть я змушений бунтувати».

Я не бачу в новому варіанті конституційної реформи появи у спікера можливості впливати на обрання глави держави. У Президента є прямі й жорсткі важелі впливу. Навіть за три місяці до виборів у нього знайдеться досить засобів, щоб змусити цей парламент бути слухняним. І в президентському законопроекті закладено фундамент для того, щоб діючий на час виборів глава держави домігся обрання того, кого він хоче. Тож результат виборів у разі ухвалення нового варіанту конституційних змін буде відомий наперед.

— То, можливо, все-таки матимуть рацію ті, хто переконуватиме Ющенка підтримати нинішню редакцію конституційних перетворень і зробити все для перемоги на президентських виборах? Тоді Віктор Андрійович, як діючий на той момент глава держави, доможеться від парламенту того, що йому буде потрібно.

— Це дурниці. Медведчук так просто ініціативу не віддасть. В останній момент у перехідних положеннях обов’язково з’являться пункти, які матимуть цілком інакший, вигідний для нинішньої влади зміст.

— На ваш погляд, вбачається в низці останніх кадрових призначень Президента ймовірність силового варіанту розвитку подій у країні?

— Я думаю, що влада готується й до такого варіанту. Хоча логіку окремих кадрових змін часом важко зрозуміти. Іноді вона зводиться лише до того, щоб трохи порозхитувати тих, хто певною мірою зашкарубнув і став почуватися самодостатнім. Президент постійно стежить, щоб кожен пам’ятав про свою залежність від його вищої волі. Але те, що продумується сценарій і популістський, і силовий, а останні кадрові зміни з ними пов’язані, — це однозначно.

Логіка Леоніда Кучми занадто перверсивна...

— Тобто?

— «Перверсія» у перекладі з латини означає збочення. Будувати аналіз, виходячи зі збоченої логіки, як ви розумієте, заняття малопродуктивне. Тож залишається будувати версії. Одна з них така. Рада національної безпеки та оборони в ситуації, що складається, повинна стати визначальним, потужним, принципово важливим органом. Очевидно, що секретар РНБОУ є доктринально важливою фігурою. Але Володимир Радченко не сприймається як людина, котра мала б займатися брудними справами. Він усе-таки залишився відносно чистим, не обтяживши свій імідж явним негативом. Уявити собі, що на Радченка буде покладено місію втілення в життя можливого силового сценарію, важкувато. З іншого боку, за час керівництва Марчуком РНБОУ набрала настільки «неприємного присмаку», що вдаватися до допомоги Ради і при цьому розраховувати бодай на мінімальну легітимність для себе Кучма визнав за неможливе.

Та уявімо собі схему: Радченка призначають керувати РНБОУ, цей орган в очах людей, передусім за кордоном, набуває людського обличчя. Водночас, скажімо, Юрія Кравченка, знявши з посади керівника ДПАУ, ставлять на місце покійного Юрія Дагаєва, який очолював Державне управління справами. І він реально контролює РНБОУ, тоді як Радченко залишається весільним генералом. Ще раз повторюю, це тільки версія. Тож я наперед перепрошую, якщо вона випадково втілиться в життя, оскільки не хотів цього.

Призначення Євгена Марчука міністром оборони — це політизація армії, за якої не виключена можливість втручання її у внутрішні справи держави. Уявити собі, що Шкідченко виводить війська на вулиці й кидає їх проти демонстрантів, було неможливо...

— Як ви гадаєте, чи набереться в парламенті 300 голосів для остаточного затвердження нового проекту конституційної реформи?

— Хто сказав, що цей варіант політичної реформи останній? Я, приміром, дотримуюся такої версії. Ось було вкинуто ідею двопалатного парламенту, пообговорювали її, й вона тихенько заглухла. Опозиція протестувала, піднімала людей, задіяла мегасили для аргументації проти президентських пропозицій. Потім було запущено проект реформ, із якого стирчали вуха пролонгації терміну повноважень чинного Президента. Йдеться про другий пункт перехідних положень законопроекту, який Президент вносив у парламент навесні. Щойно розгорнулася критика на адресу цього проекту, його теж почали потихеньку згортати й переносити за лаштунки. Потім зазвучали заяви з вуст представників Конституційного суду, від Олександра Волкова про те, що Кучму можна обирати й на третій термін. Щойно наш політикум почав обурюватися з цього приводу, було придумано чергову авантюру — ідею обрання Президента парламентом, у якій також чітко виднілися вуха узурпації влади. Той-таки Медведчук не настільки дурний, щоб так явно демонструвати свої наміри. Йдеться про вилучення з Конституції лише однієї статті. У ній записано, що в разі воєнного та надзвичайного стану при завершенні терміну повноважень Верховної Ради вона продовжує діяти до того часу, доки не набуде повноважень новий парламент, обраний уже після скасування надзвичайного стану. Автоматично будь-який розпуск парламенту й одночасне проголошення надзвичайного або воєнного стану або просто завершення діяльності парламенту та введення воєнного стану дає Президентові стовідсоткову узурпацію влади і можливість діяти як йому заманеться. Оскільки прем’єр-міністр підписує всі акти Президента, які випливають із його повноважень, зокрема пункту 18, де написано, що глава держави є главою Ради нацбезпеки та оборони.

Та щойно почнеться критика й цього законопроекту, його так само, як і попередні, тихенько приберуть і придумають якийсь наступний варіант реформи. І коли цей процес дійде до повного абсурду (оскільки незабаром на слова «конституційна реформа» люди вже перестануть реагувати), внесуть остаточний законопроект, у якому буде все досить закамуфльовано. І контрольований Президентом Конституційний суд (до речі, за новим проектом, уже не третину, а половину судів КС призначає глава держави) зможе тлумачити норми Основного Закону так, як це буде потрібно Президенту. Тож нинішній законопроект — лише черговий крок на шляху доведення ситуації до абсурду. Інакше який сенс вносити його зараз? Його бомбитимуть, почнеться сильне протистояння. Ті речі, що робляться виключно кулуарно, потрібно робити швидко, непомітно для широких мас і в дуже поганих погодних умовах. Однак остаточне затвердження законопроекту можливе тільки на наступній сесії парламенту. Навіщо ж вносити його у вересні, давати опонентам можливість розкрутитися, знайти якісь аргументи, влаштувати зайвий галас у Конституційному суді? Якщо можна внести документ, скажімо, у грудні, хутенько, за тиждень, одержати експертизу КС, відразу, наступного дня, провести голосування 226-ма голосами. А на той час і Тігіпко перестане обурюватися, і «Трудова Україна», і «донецькі». Усі стануть спокійними й задоволеними. Для цього знайдуться кошти. І в дуже стислі терміни, щоб люди не встигли отямитися, буквально через три тижні, у лютому, можна буде вичавити 300 голосів.

А можливо, із цими нескінченними варіантами конституційної реформи так заплутають народ, що він не встигне отямитися, як перед самим стартом президентської кампанії Конституційний суд винесе вердикт про можливість третього терміну для Леоніда Кучми. І за день до завершення терміну висування кандидатів Леонід Данилович висувається, а Віктора Андрійовича під заздалегідь підготовленим приводом знімають. І залишається в нас один-єдиний кандидат, який традиційно протистоїть комуністові Симоненку...

— Песимізму вам, Тарасе В’ячеславовичу, не позичати.

— У нас із кожним роком, із кожним місяцем можливості позитивних змін зменшуються. Коли вже нічого не залишиться, я почну вірити у свою теорію, яку називаю критичною масою маразму в державі. Цю формулу я вивів, щоб підтримувати в собі надію: коли маса маразму сягне граничного рівня, має статися злам, і все почне рухатися в інший бік.

— О, то ви все-таки оптиміст!

— У цьому плані — так. Хоча це, радше, маразматичний оптимізм.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво