Свідки відходять. Слідство триває - Архів - dt.ua

Свідки відходять. Слідство триває

4 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №8, 4 березня-11 березня

Новий етап розслідування справи Гонгадзе розпочався з фарсу, — саме так без перебільшення можна й слід назвати заяви про розкриття вбивства Гонгадзе, — а закінчився трагедією...

Новий етап розслідування справи Гонгадзе розпочався з фарсу, — саме так без перебільшення можна й слід назвати заяви про розкриття вбивства Гонгадзе, — а закінчився трагедією. Учора колишній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко мав прийти до Генеральної прокуратури на десяту ранку. Він не зробив цього з поважної причини — через те, що його не було серед живих.

Одні кажуть — самогубство. Якщо так, отже, йому не просто дали покінчити із собою. Його до цього підштовхнули — завчасно та невблаганно. Надавши можливість перетворити на попіл усе, чого не мали торкнутися чужі руки, й не поспішаючи поголитися востаннє. Інші кажуть, що пострілів було кілька, можливо, працював снайпер. Та й у цьому випадку є відповідальність вартових закону. Затримати на 72 години одного з головних свідків у справі вони мали право. Після чого могли допитати. А там — вирішувати, заарештовувати чи відпускати. Та показання вже були б отримані, і, можливо, це зберегло б йому життя. Зрозуміло, усе це потрібно було робити до «публічних торжеств», присвячених успіхам слідства.

Тоді гіпотетичний ланцюжок Кучма—Литвин—Кравченко—Фере—Пукач, може, й не перервався б настільки трагічно. І, не виключено, настільки непоправно. Проробивши в цьому ланцюжку пролом, Юрій Кравченко, виявився недоступним для земного правосуддя і відійшов. Самим фактом своєї смерті давши останні показання, які свідчать про те, що слідство перебуває на правильному шляху. Проте таке визнання до справи, на жаль, не пришиєш. Може, крім останнього «пробач», що посилається тим, кого він любив, однією з думок, що майнула в його мозку, була: «Убивство Гонгадзе не буде розкрито ніколи». Адже з погляду морального здоров’я суспільства і влади безпосередні виконавці представляють у цій справі найменший інтерес із усіх, причетних до смерті Гії.

Відповідаючи на запитання «ДТ» про те, чи були в нього підстави для затримання Кравченка цієї п’ятниці, Святослав Михайлович Піскун відповів: «Ні. Кравченка викликали на допит як свідка». До того, що сталося з Кравченком, Піскун ставиться «з печаллю», але йому «немає в чому себе дорікнути», він «не бачить у цьому своєї провини». Як і перешкод для розслідування справи про вбивство Гонгадзе. На запитання про те, чи не вважає він непоправним пролом, який виник у рядах свідків у справі у зв’язку зі смертю Кравченка, Піскун відповів негативно...

Незрозумілим залишається одне: по-перше, через що б це свідку, для затримання якого в прокуратури донині немає ні найменших підстав, так хвилюватися, щоб пускати собі кулю в лоб? По-друге, навіщо вбивати людину, якщо прокуратура не вийшла на вірний слід?

…Адже обіцяли, що притягнуті будуть усі причетні — виконавці, організатори, замовники й недоносителі. Що відповідальності не уникне ніхто. Що залишилося від цих обіцянок нині? Розрізнені банди знавіснілих вищих офіцерів міліції, які з власної ініціативи снують містами і селами у пошуках випадкових жертв свого кривавого сафарі? Може, ще виникне заочно засуджений до довічного ув’язнення міліцейський генерал Пукач, два полковники, які покірно виконували його розпорядження та деяка кількість відморозків від міліції — це усе, що врешті-решт залишиться від справи Гонгадзе?

Є, правда, один, напевно, останній варіант установлення винності чи невинності вищезгаданого ланцюжка, який складається з високих посадових осіб. Це буде можливо в тому випадку, якщо показання щодо ролі Кравченка дадуть Фере чи Пукач. Та цей варіант спрацює виключно в сукупності з записами на плівках Мельниченка — нарешті зібраними воєдино й визнаними справжніми. І в такому разі буде йтися про політичну, нарешті, моральну відповідальність замовників і недоносителів. А от притягнення їх до кримінальної відповідальності може взагалі виявитися неможливим. Оскільки відповідно до українського законодавства як докази, що підтверджують провину особи, можуть бути використані виключно записи, отримані в порядку, передбаченому законом. Втім, існує варіант, який уможливить перетворення цих плівок на реальні викривні докази. Та для його реалізації буде необхідна відповідна політична воля.

Отже, зі справи вибито найважливішого свідка. Та генеральний прокурор зовсім не впадає у відчай, і стверджує, що, попри це, з розслідуванням справи про вбивство Гонгадзе все гаразд. І, мабуть, наступна ланка, яка веде нагору в гіпотетичному ланцюжку інших «свідків у справі Гонгадзе», зробить усе від неї залежне, щоб у самого С.Піскуна «все було гаразд» при розгляді життєво важливих питань у парламенті.

І в цьому несподіваному для Генпрокуратури, але прогнозованому депутатами ракурсі загибелі Кравченка зі всією очевидністю постає не настільки навіть геніальна завбачливість С.Піскуна, з чиєї подачі Президент зробив дві дивних заяви щодо справи Гонгадзе. А наївність самого Президента, який «підставився» не вперше та яскравіше, ніж раніше. Адже про розкриття справи й про «вбивць» заявив саме Президент.

Минулого вівторка після слів Президента В.Ющенка про те, що вбивство Г.Гонгадзе розкрито, зі всіх присутніх у залі на оплески потягнуло одного лише Петра Порошенка. Вони прозвучали в лункій тиші.

Це була вже друга публічна заява на дану тему В.Ющенка як Президента, що викликає здивування. Попереднє, нагадаємо, він зробив під час свого першого закордонного турне, вказавши, що в суд передано дві кримінальні справи, що мають безпосереднє відношення до вбивства Гонгадзе. А також пообіцявши, що сама справа Гонгадзе опиниться в суді через місяць-два. Перший пункт не лише юридично не вивірений, а й фактично неточний, а другий узагалі був недоречний. Не президентська це справа — обмежувати терміни ведення слідства.

Заява, що пролунала минулого тижня, шокувала навіть не юристів. Президент не зобов’язаний знати кримінально-процесуальне право. Та він не може дозволяти собі постійно демонструвати цей факт. І головне — не має права виносити вироки, порушуючи один з основних принципів — презумпцію невинності. Право назвати кого-небудь злочинцем має суд, і більше ніхто. Перша особа держави такими висловлюваннями фактично натискає на суд, і так генетично неспроможний виправдати людину, яку Президент назвав злочинцем. Адже на той момент, коли пролунала ця заява, на арешт підозрюваних ще не було навіть санкції суду.

Так, про значне зрушення в справі Гонгадзе влада мала право повідомити народу. Та цією честю слід було поступитися С.Піскуну. Генеральному прокурору, відзначеному особистою подякою Президента за даний прорив. Тепер, власне, про прорив.

«Убивство розкрите». Фактично — є лише затримані, наразі вони перебувають у статусі підозрюваних. Проте розуміючі люди мессідж сприйняли і вжили заходів — у ніч із четверга на п’ятницю... Начебто б є безпосередні виконавці, два автомобілі, на яких везли Гію, потім перевозили його труп тощо. «Начебто б» — тому, зокрема, що видана на-гора хронологія подій двох діб, що передують заяві, залишає запитання. «Вчора я познайомився з рядом обставин останніх годин Георгія», — заявив Президент у вівторок. Затримка сталася в ніч із понеділка на вівторок. Тоді з чиїх слів він довідався про ці подробиці?

Трохи бентежить також занадто високий ранг «безпосередніх виконавців» — генерал із полковниками.

Виникли запитання і з приводу так до ладу збережених автомобілів. Утім, саме цей анекдотичний момент дістав логічне, хоча й неофіційне, пояснення. За певною інформацією, причиною збереження цих речових доказів стала ощадливість міліціонерів. Один автомобіль знайшов притулок в обласному УБОЗі, а другу машину міліціонер віддав куму, щоб добро не пропадало.

Можливо, інші дива також згодом знайдуть своє логічне пояснення. Поки ще оприлюднено явно не досить деталей, які дозволяють дійти цілісного й обгрунтованого висновку стосовно перебігу слідства.

Із головних питань, що стоять перед слідством, залишається актуальним мотив учинення цього злочину. Приміром, коли виходити з вертикалі Кучма—Литвин—Кравченко—Фере—Пукач, то публікації Гії, пильно вивчені безліч разів, не дають переконливої відповіді на запитання, чим усе-таки їхній автор так зачепив за живе президента Кучму? А отже, на перший план виходить інше запитання: хто й чому вирішив і зумів так підбурити Кучму стосовно Гії, як це зафіксовано на відомих плівках? Можливо, відповіді Кравченка в прокуратурі пролили б світло на це. Заступник міністра внутрішніх справ П.Коляда запевняє, що Кравченко збирався йти на допит. Хто боявся його показань? Виконавці? Навряд чи. Замовники? Цілком імовірно.

За наявності політичної волі технічні аспекти проблеми, пов’язані з плівками Мельниченка, цілком піддаються розв’язанню. Проте, припустімо, усі «тримачі» плівок, нарешті, передадуть їх слідству й їхню справжність буде підтверджено. Тоді виникне низка проблем іншого характеру. Що робити з плівками далі? Вибрати моменти, які стосуються виключно справи про вбивство Гонгадзе? Чи провести на їхній підставі люстрацію всієї еліти? Обмежитися першим варіантом начебто не зовсім правильно. Крім того, виникає принципове запитання — хто здійснюватиме «вибірку» моментів, які стосуються вбивства Гонгадзе. Якщо С.Піскун, так серед осіб, котрі там фігурують, занадто багато його близьких знайомих. Ставити людину в таке скрутне становище, щонайменше, недобре. Оскільки піддавати спокусі взагалі великий гріх, а після такого стресу, як смерть найважливішого свідка в справі, — тим паче.

Якщо ж притягти до відповідальності всіх, чиє непорядне слово й учинки зафіксовано на плівках, людина без судимості стане рідкістю серед української політичної еліти. Також, погодьтеся, дилема.

Чи готова влада віддати на вівтар Феміди всіх причетних до непорядних діянь, ураховуючи такий делікатний нюанс: на плівках зафіксовано голоси дуже багатьох її прибічників. До речі, мають бути й записи Ющенка, котрий через тодішнє становище не міг не брати участі в незабутніх бесідах на вищому рівні. Звісно, ніякого «криміналу» там напевно немає. Але, не виключено, щось широкому загалу доведеться пояснювати. І просто як на злість, приміром, голосу Медведчука на плівках, як відомо, немає.

Інший аспект. Ці плівки легко можуть стати «зброєю масового ураження» в руках Тимошенко й Мороза, не зафіксованих на них через протистояння з Л.Кучмою й відсутність контактів із ним у той період. Цього також не можна допустити з вказаної вище причини — людина слабка і спокушати її не можна.

Кажучи про відповідальність у контексті цієї справи, не можна не зауважити, що існує ще одна об’ємна проблема. Це люфт між очевидною необхідністю й реальною можливістю проведення копіткого розслідування на предмет притягнення до відповідальності всіх, причетних до подій, які стали згодом справою про вбивство журналіста Гонгадзе. А також тих, хто саботував встановлення істини в справі. Це також — дуже значний масив людей. Починаючи з колишніх генпрокурорів (котрі сьогодні, за іронією долі, перебувають у «глухій відмові», стверджуючи, що вони тут ні при чому), і до того, хто подарував свободу колишньому начальнику «наружки» Пукачу.

Повертаючись до власне розслідування. Колосальний пресинг громадської думки з даної справи змушує побоюватися, що «глас натовпу», посилений гарячими закликами з високих трибун, може спричинити поспішні дії.

С.Піскун обіцяв: справу Гонгадзе буде розкрито за тією самою схемою, що й справу Александрова — встановлять і замовників, і організаторів. Але, на жаль, справа Александрова якраз врізалася в пам’ять тим, що правоохоронні органи сфальсифікували докази, прокуратура нічого не помітила, а невинність підозрюваного Вередюка було доведено вже після його підозрілої смерті. І лише потім помітили — щось тут не так. Отож, будь ласка, за схемою Александрова більше не треба.

Як стало відомо цього тижня, один із підозрюваних у справі Гонгадзе дав згоду поділитися цікавою для слідства інформацією в обмін на гарантію того, що він потрапить під дію програми захисту свідків. Коли підозрюваний у причетності до вчинення такого злочину претендує на такі значні привілеї, значить його «інформаційну цінність» і ступінь готовності співробітничати зі слідством просто неможливо переоцінити. Звісно, теза про те, що даний злочин не можна розкрити, не знайшовши голову Гонгадзе, була переконливою лише для його автора — колишнього генпрокурора Васильєва. Проте для інших громадян знайдення голови стало б підтвердженням того, що до відповідальності не притягають чергових вередюків, котрі змусять заплатити життям за «помилки» слідства. Тому такий надзвичайно цінний для слідства підозрюваний-свідок у справі просто зобов’язаний допомогти йому в цьому питанні. Інакше важко буде позбутися нав’язливої думки, що свідок просто поставив свій підпис під версією слідства.

Отже, попри те, що перші спроби ознаменувати революційно новий етап слідства в справі Гонгадзе виявилися не просто юридично невивіреними, а й провальними, усе-таки залишається надія. Зокрема на те, що буде враховано всі попередні помилки. Що Президент, нарешті, переконався в життєвій необхідності обзавестися компетентним і надійним консультантом з юридичних питань. Попри смерть Ю.Кравченка, усе-таки залишається ще надія на те, що за всіма чотирма пунктами (виконавці, організатори, замовники і недоносителі) справу буде доведено до суду. Бо розслідували її не лише політики, а й справжні професіонали. Вони брали перші показання в підозрюваних. Зокрема в тих, що перекочовували зі справи перевертнів у справу Гонгадзе. Вони фіксували свідчення відомого в Києві авторитета Киселя, котрий, кажуть, став безпрецедентно відвертим після того, як його джип висадили в повітря. Нарешті, тому, що три зовсім не дружні «контори» — МВС, СБУ й Генпрокуратура (так рідко!) об’єдналися та спрацювали на результат. І одержали цей результат. Проміжний!

Хочеться вірити, вирок суду буде справедливим і юридично бездоганним. І повідомити народу саме про це — справа, гідна статусу Президента.

P. S. Чимало людей, котрі особисто знали Юрія Кравченка, запевняють, що як офіцер він був здатний покінчити з собою. Інші стверджують: смерть Кравченка — це не самогубство. На момент виходу газети зі слів слідчих стало відомо, що пострілом голову Ю.Кравченка рознесено. Пістолет знайдено поруч із тілом. Але ніхто ще не заявляв, що фатальний постріл зроблено з нього.

У версію про самогубство повірити можна. Але при цьому не варто забувати: цього самого тижня стався замах на обвинувачуваного й водночас — головного свідка у знаменитій справі перевертнів Ю.Нестерова.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво