«Стокгольмський синдром» «Нашої України». Президент Ющенко взяв у заручники власну партію - Архів - dt.ua

«Стокгольмський синдром» «Нашої України». Президент Ющенко взяв у заручники власну партію

15 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №35, 15 вересня-22 вересня

Прапор «Наша Україна», здається, ще рік тому мав шанс об’єднати країну. Проте ідеалісти розчарува...

Прапор «Наша Україна», здається, ще рік тому мав шанс об’єднати країну. Проте ідеалісти розчарувалися в помаранчевих кольорах ще до парламентських виборів, а тепер, після низки анекдотичних політичних поразок, про вихід із помаранчевого союзу замислюються і прагматики. Можливий розкол парламентської фракції «Нашої України» пов’язаний не так із неприйняттям політики Віктора Януковича, як із неприйняттям політики Віктора Ющенка. Частина депутатів уже не розуміють своїх місць й ролі у системі влади, де перспективи політичної кар’єри давно залежать не від самих партійців, не від особистих здібностей, амбіцій, а лише від мінливого настрою і непередбачуваних кроків почесного голови.

«Наша Україна» дискредитована Віктором Ющенком так само ефективно, як і решта інструментів президентської політики. Провальний для НСНУ результат переговорів про створення післявиборної коаліції засвідчив, що єдиним послідовним опонентом «Нашої України» є її почесний голова і фактичний лідер. Ті люди, котрі пов’язали своє майбутнє з Ющенком, шоковані не так його повною байдужістю до визначення політичного курсу, як тим, що у процесі переговорів президент проігнорував інтереси насамперед своєї партії. Саме Ющенко дезавуював усі повноваження партійної переговорної групи на чолі з Порошенком, саме Ющенко почав переговори з «регіоналами» і соціалістами без участі «нашоукраїнців». Віктор Андрійович, по-суті, взяв свою партію у заручники, розігравши її в комбінації з Універсалом, покликаним врятувати президентську репутацію. Не розуміючи, що на переговорах із «Регіонами» його статус і вплив як лідера НСНУ були анітрохи не менш значимими, ніж статус президента, Ющенко приніс «Нашій Україні» чергове фіаско. Президент повністю перекреслив усі напрацювання і контакти бізнес-крила НСНУ з Ахметовим та Януковичем і, як завжди, спробував підмінити чітку політичну технологію ажурними деклараціями. Переговори про створення нової конфігурації влади Ющенко взяв на себе, а контроль поклав на свого вірного паладина Івана Васюника, причому базою для переговорів стали, знову ж таки, ідеалістичні тези Універсалу. Ющенко не розуміє, що тільки сильна партія і фракція можуть проконтролювати виконання «донецькими» зобов’язань, розписаних в Універсалі, і справді перетворити тим самим фіговий листок на систему цінностей. Партія взяла на себе максимум іміджевого негативу в цій ситуації, але не одержала жодних переваг. Оскільки переговори з Януковичем велися в обхід партії, розподіл посад за квотою президента в новому уряді також відбувався відповідно до розуміння президента і його наближених у секретаріаті. Президент вважає, що партія — це він, й ігнорує життєво важливі інтереси партійної номенклатури. Немезіда… Ті, хто в’їхав на політичний олімп на іміджі Ющенка, тепер розгрібають наслідки легко здобутого рейтингу…

Зараз зволікання з підписанням коаліції з боку НСНУ можна пояснити тим, що партія також хоче взяти свій шматок влади. Квота, отримана «Нашою Україною» в уряді, фактично стала суто президентською квотою. Партія регіонів вважає, що «Наша Україна» вела переговори в особі президента, домовленостей щодо коаліції досягнуто, і давати посадові квоти для Порошенка і Ко не має наміру.

Звичайно, у будь-якій партії конфлікт, пов’язаний із такою різкою зміною політичної орієнтації, був би неминучим. Але в цьому разі конфлікт загострений тим, що були повністю дискредитовані люди, котрі фактично контролюють політраду «Нашої України». А саме — Порошенко (перший серед рівних), Мартиненко, Жванія, Безсмертний і Третьяков (останній має не такий великий вплив на прийняття партійних рішень, але, намагаючись зберегти статус друга Ющенка, транслює йому деякі ідеї бізнес-групи). Дискредитовані не лише в очах суспільства, а й в очах колег із партії та фракції. Не можна вимагати беззастережної лояльності від людей, котрих поставили у становище флюгерів і не попереджають, куди подме вітер.

Сукупність цілого ряду чинників призвела до демаршу глави виконкому «Нашої України» Миколи Катеринчука, а також Михайла Поживанова, ряду інших народних депутатів. Катеринчук попередив про загрозу розколу фракції, заявив про розбіжність із діями політради. І навіть натякнув, що може йтися про створення нової партії. Слід зазначити, що, незважаючи на гучний статус, реальної влади і впливу на партійну політику Катеринчук не мав. Катеринчук для «Нашої України» (та й — чого гріха таїти — для себе) вирішував суто іміджеві, а не організаційні завдання. Причому про його остаточний вихід із партії говорити поки що зарано. Очевидно, розмови про створення нової пропрезидентської партії на базі «Нашої України» передчасні. Потенційні розкольники далекі від радикалізму, оскільки в них немає хоч сякої-такої підтримки в регіональних структурах, власної організаційної та фінансової баз. І вони самі визнають, що на з’їзді більшість делегатів підтримають політраду. Ситуація з необхідністю підтримати «антикризову коаліцію», при тому що партія не одержала за це жодних кадрових преференцій, а лише «мерсі» із секретаріату президента, викликала природне загострення боротьби внутріпартійних угруповань за вплив.

У випадку з Катеринчуком ситуація трохи загострилася, швидше за все, через надмірну нестриманість представників бізнес-групи. За однією з версій, Олександр Третьяков провів із Катеринчуком розмову за аж ніяк не демократичними поняттями, після чого шлях компромісів було відкинуто.

Слід зазначити, що значна частина хвороб росту в «Нашій Україні» пов’язана з компетентністю менеджменту. Фахові бізнесмени, котрі до того ж не залишають активної підприємницької діяльності, не можуть бути професійними публічними політиками. Це дуже різні за суттю і дуже витратні за часом види діяльності. Складається враження, що фактичні керівники «Нашої України» наполегливо намагаються спростувати це життєве спостереження. Все-таки бізнес-структура, орієнтована на прибуток, і партія, орієнтована на отримання голосів, а також на послідовну і принципову політику, мають різні моделі організації і відносин у колективі. Багатьма помилками, політичною пасивністю партії, негативним іміджем своїх вождів, і насамперед Порошенка, бізнес-група зобов’язана лише собі. Своїй упертості, короткозорості, низькій політичній культурі і небажанню вчитися навіть на власних помилках. І ці проблеми неминучі, оскільки в партії відсутнє узвичаєне лідерство, немає людини, котра могла б узяти на себе відповідальність за ухвалення політичних, кадрових, організаційних рішень і при цьому користувалася б цілковитою підтримкою регіональних організацій. А тому немає і внутрішньопартійної конкуренції між партійними лідерами, яким нікому нічого не треба доводити. Розсідаються відповідно до куплених місць. Партія в багатьох сегментах залишається некерованою, оскільки реально керує партією політрада, а на ділі президент має всі можливості для довільного втручання в дії партії.

Стосовно Віктора Ющенка у керівництва «Нашої України» розвинувся своєрідний «стокгольмський синдром». «Заручники» президентського месіанства в НСНУ критикують усі недоліки Ющенка набагато гостріше і докладніше, ніж прямі опоненти, скажімо, у БЮТ. Але при цьому захищають Ющенка і говорять про неможливість якимись раціональними методами на нього вплинути. «Наша Україна» і надалі покірно терпітиме і підтримуватиме всі маневри почесного голови, навіть виявляючи з цього приводу мазохістське захоплення. Як приречено зазначають представники політради, Ющенко жодної критики не сприймає, а результатом «наїздів» на нього зазвичай є цілковите ігнорування «порушника спокою». Така вже тривалий час доля Порошенка, який зрідка проривається до президента для доповіді, щоб потім знову на місяці потрапити до чорного списку небажаних відвідувачів у секретаріаті.

Важливо зазначити, що при президенті сформувалася впливова опозиція керівництву бізнес-групи НСНУ в секретаріаті президента, в особі фаворита Ющенка, відомого лобіста і першого глави секретаріату Івана Васюника. Іван Васильович називає Ющенка другим Лінкольном, а будь-які президентські ініціативи оцінює тільки в найвищих ступенях. Васюник вважає за необхідне мати свій ресурс впливу у всіх сферах, які є важливими для президента, під маркою представлення президентських інтересів. І найдивніше те, що Ющенко дає своїй довіреній особі всі повноваження для таких дій. Васюник підтримує всіх опонентів бізнес-групи в НСНУ. Саме він був одним з основних прибічників ідеї безпартійного статусу Ющенка на парламентських виборах і сприяв відмові президента балотуватися за списком НСНУ. Риторична формула про позапартійний статус Ющенка нічого не змінює по суті, але реально виводить президента за рамки будь-якої внутрішньопартійної дискусії. Не входячи до партійного списку, Ющенко все одно наситив його своїми ставлениками, але при цьому виявився поза критикою і над сутичкою, оскільки поза партією він не несе відповідальності за результати її діяльності. У цій схемі зростає і цінність Васюника як посередника у зв’язках із партією (а за аналогічними схемами — і з іншими фінансово-політичними групами).

Саме Васюник підтримував першу спробу усунути від влади в НСНУ бізнес-групу на передвиборному з’їзді шляхом посилення повноважень групи Юрія Єханурова. Ця спроба провалилася. Зараз Васюник намагається спрямувати Катеринчука за тим самим вектором. Навряд чи вийде. Для створення нової партії група дисидентів не має ні організаційних, ні фінансових ресурсів. Секретаріат президента вже створював собі кишенькову партію, і успішний бренд «Пора» провалився на виборах. А хто нині фінансуватиме цей прожект секретаріату? Івченко? Тарута? Жеваго? Партія шанувальників президента вже втратила інвестиційну привабливість.

Втім, нинішнє оточення президента виявилося усунутим від фактичного впливу на дії НСНУ. У партії вже давно були невдоволені тим, що Васюник і Ко намагалися «кермувати» «Нашою Україною» від імені президента, не несучи при цьому жодної відповідальності і не рахуючись із інтересами самої партії, яка гордо іменує себе пропрезидентською. Втім, задля справедливості слід зазначити, що безвідповідальність Ющенка стала в НСНУ не лише притчею во язицех, а й зручною ширмою для виправдання власної некомпетентності і пасивності партійних босів.

Напередодні парламентських виборів, як стверджують очевидці, просто під час засідання президії НСНУ стався конфлікт між Васюником і Миколою Мартиненком. Як описують наші джерела, у відповідь на повчально-поблажливу оцінку Васюника, запрошеного на засідання з приводу однієї з партійних ініціатив, Мартиненко дав Іванові Васильовичу різку одповідь, прямим текстом давши зрозуміти, що людина, котра влаштувала свого брата в «Нафтогаз», що зазнає збитків у сотні мільйонів, не має морального права когось чогось учити (цікаво, що «Наша Україна» охоче підтримала створення «антикризовою коаліцією» слідчої комісії ВР із розслідування справ у нафтогазовій галузі). Формулювання були дуже різкі, і ми їх повністю не наводитимемо, оскільки сам пан Мартиненко відмовився пригадати для преси точний зміст своїх висловлювань. Однак після того випадку Іван Васюник на президії партії більше не з’являвся.

Перспективи НСНУ досить туманні й розпливчасті, як ранковий настрій Віктора Андрійовича. Стабілізацію взаємин у партії принесе лише партійний з’їзд. Чи отримають посади у виконавчій владі висуванці Порошенка (наприклад Антимонопольний комітет і Фонд держмайна) — велике запитання, можливість позитивного вирішення якого за нинішньої позиції президента близька до нуля. Втім, «регіонали» справді розглядають можливість приручити «Нашу Україну» парочкою парламентських комітетів, і насамперед бюджетним, а також віце-спікерським кріслом. У разі, якщо Порошенко не отримає посади, яка відповідає його габаритам, він цілком може зануритися в партійну роботу, попри іміджеві проблеми, здатні перешкодити йому обійняти на з’їзді пост глави політради.

Чутки про запрошення Юрія Луценка на керівну посаду, швидше за все, так чутками й залишаться, оскільки з лідерськими рисами Юрія Віталійовича керівники НСНУ знайомі, але, на відміну від президента, захвату не відчувають. Та й до того ж, міністр що, даремно на «Вперед, Україно!» витрачався?

Керівництво НСНУ смиренно сподівається, що нові кризи й недотримання викоханого Ющенком Універсалу «донецькими», нарешті змусять почесного голову партії зрозуміти, що його загнано в куток, із якого його зможуть вивести антикризові менеджери «нашоукраїнського» розливу. Порошенко ніяк не може змиритися з тим, що кум йому не довіряє аж ніяк не через чиїсь інтриги, а через манеру поведінки самого Петра Олексійовича і його специфічну ділову репутацію, яка не викликає довіри ні в секретаріаті президента, ні в парламентських партіях, ні серед багатьох членів самої «Нашої України».

Керівництво «Нашої України», хоч як це дивно, з упевненістю дивиться в майбутнє, бо надії на політичне виживання в НСНУ пов’язують із... Тимошенко. Багато членів політради думають, що ще один-два роки рваної, несистемної роботи опозиції — і Тимошенко дискредитує себе сама, розчистивши нішу в національно-демократичному сегменті електорату. Першою ластівкою майбутньої поразки БЮТ у боротьбі з партією Ющенка—Порошенка в НСНУ вважають голосування в четвер за кандидатуру «регіонала» Едуарда Прутніка на посаду глави Держкомітету з телебачення і радіомовлення. За близького соратника Януковича БЮТ дав цілих 17 голосів, тоді як НСНУ обмежився двома черговими картками Волкова і Зарубінського. (При цьому в «НУ» забувають про те, про що пам’ятають їхні виборці, — це не БЮТ, а «НУ» дала Януковичу-прем’єру понад 30 голосів...) «Наша Україна» думає, що плідна діяльність Андрія Клюєва з переливання БЮТу призведе до автоматичного посилення НСНУ, який зможе нібито проявити більшу стійкість до донецьких аргументів. Наразі такі ідеї виглядають смішно. Хіба що «Наша Україна» після брюссельських заяв прем’єра проявить принциповість і перейде в опозицію.

Що ж, від «Не зрадь Майдан!» до «Не зрадь Універсал!» минула ціла політична епоха надій і декларацій. Але питання, скільки ще месія водитиме пустелею «нашоукраїнців», залишається відкритим...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво