Сталь розливають на трьох - Архів - dt.ua

Сталь розливають на трьох

21 жовтня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №41, 21 жовтня-28 жовтня

Велика приватизація — це насамперед зіткнення інтересів як економічних, так і політичних. Кривор...

Велика приватизація — це насамперед зіткнення інтересів як економічних, так і політичних. Криворізький меткомбінат (КМК, або «Криворіжсталь»), який дає кожну шосту тонну українського прокату, був просто приречений на жорстке протиборство претендентів. Коли йдеться про перерозподіл багатомільярдних грошових потоків, то боротьба точиться до останнього. Обтяжуючою обставиною є також і той факт, що КМК за останній рік устиг двічі стати символом: спочатку змін, а потім, мабуть, тієї дещиці у владі, що залишилася від «духу Майдану».
Загалом конкурс обіцяв бути веселим, і поки що виправдовує очікування. Те, що на етапі повернення КМК у держвласність стоятиме неймовірний галас, було прогнозованим. Але от що не менший галас буде в парламенті під завісу нового тендера — стало певним сюрпризом. Точніше, поява пачок законопроектів, які гальмують конкурс, була передбачуваною. А от те, що вони здобудуть більшість у ВР, новина. Такому результату посприяли як послаблення влади, так і очевидний розкол серед провладної коаліції.
Соціалісти категорично проти приватизації. У результаті уряд продає об’єкт, а цілих дві урядові партії — соціалісти й УСПП — цьому затято опираються. З огляду на те, що представник СПУ Валентина Семенюк очолює ФДМ, а Анатолій Кінах, нині секретар РНБОУ, ще недавно особисто візував рішення про продаж КМК, ситуація набуває узагалі фарсового характеру.
Очевидно, це й називається «дружня команда однодумців №2».
Плюс до цього варива нещодавно додали спецій, підкинувши інформацію про те, що чотири дружні соціалістам структури контролюють продаж на експорт до 30% продукції КМК. Самі по собі обвинувачення нікого особливо не здивували: про те, що після повернення «Криворіж­сталі» «під державу» комбінат негайно обсів рій посередників, не становить ні найменшого секрету. Цілком можливо, що серед паразитуючих бізнес-структур є і «симпатики» боротьби за народне щастя. Про це, до речі, ще влітку писало «ДТ».
Зрештою, та ж таки Семенюк збирається спростовувати в суді лише інформацію про те, що або вона, або її родичі мають матеріальну вигоду від того, що відбувається. Але вона ж не одна в партії...
Заодно під час привселюдної парламентської перепалки виявилося, що ніхто до ладу не розуміє, хто і як контролює зовніш­ньоекономічну діяльність комбінату. ФДМ заявив, що за це відповідає Мінпромполітики, там негайно заявили, що воно тут майже ні при чому і всім «кермує» сам Фонд. Ніхто, що­правда, не пригадав про те, що контракти КМК особисто візував один з екс-віце-прем’єрів. Загалом, зайвий раз підтвердилося старе правило, що в нас обидві руки не знають, де знаходиться третя. Окрім хіба що випадків, коли обидві лізуть в одну кишеню.
Але повернімося до долі заводу, а не його продукції. Особливих юридичних наслідків прийняті Радою постанови не мають. У разі ж прийняття закону він буде однозначно ветований президентом.
Інша справа, що така обстановка не дуже сприяє проведенню конкурсу. Щоправда, сказати, що вона занадто вже йому заважає, також не можна.
На тижні визначилися і гравці. З дюжини компаній, які так чи інакше відзначилися під час підготовки конкурсу, залишилося три. Але серед них — ключові гравці: металургійні корпорації Arcelor і Mittal Steel, між якими й очікується основна битва.
Цікаво, що росіяни пішли досить масово і ніби-то непередбачено. Не братимуть участі у конкурсі ні «Северсталь», ні «Евразхолдинг». Причому пройшли чутки, що Мардашова й Абрамова про це тактовно просили з Кремля. Заявку подала тільки «Смарт-групп» Вадима Новинського. З огляду на те, що своїх грошей на такий об’єкт у неї немає, очевидно, що вона представлятиме переважно інтереси партнерів. Найбільш очевидним із них виглядає «Металлоинвест» росіянина Алішера Усманова. Новинський співпрацює з ним на Молдавському металургійному заводі.
Алішер Бурханович давно не приховує пильної уваги до українських металургійних активів. Щоправда, досі йшлося про Інгулецький та Південний ГЗК, а «Криворіжсталь» у цьому списку не згадувалася. Проте, за нашою інформацією, ще наприкінці серпня було прийнято рішення розпочати збір ресурсів для участі в конкурсі. Проект було підтримано в Білокамінній. Залишається невідомим тільки одне: чи покликали Усманов із Новинським до себе третім Ігоря Коломойського?
Втім, консорціумом на конкурс йде не тільки Новинський. Arcelor теж вирішив боротися, спираючись на плече українського партнера. Він перекупив 60% «Індустріальної групи» — торішнього учасника торгів «під Пінчука». Решту 40% «ІГ» представляє Індустріальний союз Донбасу. Причому, як заявив глава Arcelor Гі Долле, сорокавід­соткова частка ІСД передбачає й аналогічну частку фінасування купівлі.
Фактично це означає, що ключовим акціонерам донецької компанії — Сергію Таруті і Віталію Гайдуку — необхідно знайти від мільярда до півтора мільярдів доларів. Таких грошей жодна з наших бізнес-груп ще ніколи не позичала. Доведеться щось закладати з діючих активів (або самі заводи, або контракти на експорт). З іншого боку, і ставка дуже висока. У процесі ж конкурсу основне завдання корпорації зводиться до важливої ролі бампера, що амортизує удари.
Цікаво, що торік Пінчуку й Ахметову пропонувався такий варіант: їхня структура ІМС виходить на конкурс і... несподівано програє. Переможцем ставала б «Інвестиційна група», яка потім перепродувала об’єкт ІМС. Таким чином пропонували прикрити великі вуха кучмів­ського лобізму. Тоді цей варіант вважали надто складним, про що, вочевидь, зараз пошкодували. Якби в 2004-му цю ідею реалізували, відбирати КМК у Ахметова і Пінчука було б набагато складніше.
З трьох компаній, які беруть участь в нинішньому показовому-прозорому конкурсі, — формально дві українські й одна німецька. Лакшмі Міттал направив на конкурс німецьку доньку Mittal Steel Germany GMBH (м. Дуйсбург), консорціум «Ін­дуст­ріальна група» (Arcelor та ІСД) зареєстровано у Києві, ну а Дніпропетровськ (а, головним чином, Москву) представляє ТОВ «Смарт-груп».
Усі вони уже внесли за участь в аукціоні як конкурсну гарантію по 200 млн. дол., що становить 10% від мінімальної вартості об’єкта.
До речі, німецька прописка Mittal Steel ускладнить оспорювання результатів конкурсу (материнська група зареєстрована на офшорних Антильських Островах).
Колишні власники комбінату — Рінат Ахметов і Віктор Пінчук — якийсь час вагалися, чи не взяти їм самим участь у конкурсі. І тільки минулого тижня нарешті прийняли рішення боротися до кінця, але не на конкурсі, а в судах.
Напередодні тендера дружня «Інтерпайпу» компанія Addox подала позов до суду Південного округу Нью-Йорка з вимогою заборонити аукціон із продажу акцій комбінату, призначений на 24 жовтня. Цікаво, що відповідачами в позові названо Республіку Україну, «Індустріальну групу» й іншого можливого покупця.
Відверто кажучи, не факт, що позов буде прийнято, і експерти вважають, що він навряд чи зможе настрахати інвесторів. Mittal Steel має десятирічний досвід роботи в країнах СНД, 88% її акцій належать одній сім’ї, котра вміє ризикувати й на особливу нервовість не страждає. Нещодавно сім’я прийняла рішення розпочати проект майже на мільярд доларів в охопленій війною Ліберії.
У Новинського теж багатющий досвід роботи із судами і стійка нервова система.
Arcelor, як публічна компанія з купою малих акціонерів, у принципі більш чутлива, але безпосередньо вона у конкурсі участі не бере, а ІСД саме і залучили для вирішення подібних казусів в Україні.
Можна також очікувати кілька рішень місцевих українських судів (а може, й кіпр­ських), які забороняють конкурс. Однак напевне будуть і контррішення. До того ж в Україні ризик судді, який наважився зірвати конкурс, буде важко компенсувати...
Основне запитання — скіль­ки заплатять за КМК 24 жовтня? Стартова ціна — 2 млрд. дол. Розкид оцінок вартості коливається від 2,5 до 3,5 млрд. дол.
Природно, жодна зі сторін свої оцінки не озвучує, використовуючи у відповідях на це питання максимально туманні ви­словлювання. Орієнтиром може послужити недавній продаж порівнянного за потужністю турецького металургійного комплексу Erdemir, де за 46,2% акцій заплатили 2,77 млрд. дол.
З іншого боку, і Mittal Steel, і Arcelor вважали цю ціну зависокою. І це попри те, що раніше той же Mittal Steel витратив сотні мільйонів доларів на скуповування на вторинному ринку акцій Erdemir і його пакет становить 8,6%.
Гендиректор Arcelor Гі Долле теж заявив, що «за будь-яку ціну комбінат купувати не будемо». Зате пообіцяв багато інвестицій. Так, у разі перемоги він має намір збільшити до 2010 року виробничі потужності ВАТ «Криворіжсталь» до 10 млн. тонн на рік. При цьому комбінат буде поступово переобладнаний, з’явиться лінія безперервного розливання сталі. Поліп­шиться асортимент випущеної продукції, передусім, його видів із найбільшою доданою вартістю — плоского прокату. Компанія має намір у найближчі роки інвестувати кілька сотень міль­йонів доларів для вирішення екологічних проблем.
Mittal Steel теж має намір перевести завод на виробництво плоского прокату. А як плюс вказує на наявність у своїй структурі казахських шахт, котрі видобувають коксівне вугілля.
«Смарт» своїми планами на майбутнє не ділився — радше просто тому, що це справа Усманова. Втім, відповідно до умов конкурсу, майбутній власник зобов’язаний вкласти в модернізацію комбінату не менш як 12 млрд. гривень.
Непрямим підтвердженням того, що комбінат коштуватиме дорого, є саме позиція ІМС — структури Ахметова та Пінчука. На початку року новій владі надходили пропозиції, відповідно до яких за комбінат хотіли доплатити до 8 млрд. грн. (на додаток до раніше сплачених 4 млрд.). Сумарно виходить близько 2,2 млрд. дол. Очевидно, що зараз колишні власники підприємства вважають: їхня заявка з такими параметрами була б неконкурентною.
З фінансової точки зору перспективи Mittal Steel виглядають дещо кращими. Торік при обороті в 22,2 млрд. дол. він отримав 4,7 млрд. дол. чистого прибутку. І відвантажив споживачам 42,1 млн. тонн продукції. Після поглинання американської International Steel Group зараз Mittal Steel — безперечно, найбільша компанія світу з виплавки сирої сталі. Очікуваний оборот цього року — близько 31—32 млрд. дол. У першому півріччі її чистий прибуток становив 2,24 млрд. дол. У результаті компанія має намір оплатити «Криворіжсталь» із власних коштів.
Зареєстрований у Люксембурзі Arcelor — відносно нове об’єднання, котре існує з 2001 року. Компанію створено в результаті злиття досить старих виробництв Франції, Іспанії та Люксембургу. Після купівлі бразильських активів 20% виробництва Arcelor розміщується в Бразилії. Оборот компанії сьогодні — 32 млрд. євро. Виробництво — 50 млн. тонн продукції на рік.
За оцінками експертів, своїх грошей у Arcelor трохи менше, але він цілком може залучити фінансування (плюс проблему залучення 40% коштів він люб’язно скинув на плечі ІСД). Істотною перевагою люксембуржців є потужна збутова мережа. Причому близько 77,5% продажів Arcelor здійснює в ЄС. Тобто потенційно «Криворіжсталь» отримує більш легкий вихід на європейський ринок місткістю 160 млн. тонн.
У його суперника з цим складніше. Більше того, у Mittal Steel — репутація корпорації, котра серйозно заощаджує саме на соціальних витратах. Свіжий приклад — польська Huta Czesto­chowa, де Міттал навіть під загрозою зриву угоди так і не домовився з профспілками.
Численні тертя в Польщі, Чехії з приводу виконання інвестиційних зобов’язань також не додають позитиву. У результаті MS виключили з участі в чеському тендері на Vitkovice Steel.
З іншого боку, за словами менеджерів Mittal Steel, «Криворіжсталь» ідеально вписується в його стратегію, посідаючи проміжне становище між його активами в Казахстані (меткомбінат у Теміртау) і металургійними заводами в Центральній Європі (Румунія, Польща, Чехія, Сербія, Боснія та Герцеговина). Купівля «Криворіжсталі» компанією Mittal Steel остаточно поставить цей регіон під контроль цієї групи. За це можна й доплатити.
Запитання, наскільки це потрібно Україні. Центральна та Східна Європа є традиційним споживачем української руди. Крім того, не слід забувати, що Новокриворізький ГЗК, який входить до складу «Криворіжсталі» (його реконструкція записана у вимогах до інвестора), у принципі може в 1,5 разу наростити свої потужності. Втім, умови конкурсу вже прийнято, і їх треба виконувати.
З приводу зв’язки Новинський—Усманов можна сміливо сказати, що вільних грошей у них менше. Однак ніщо не заважає їм перекредитуватися у кого завгодно (починаючи з того ж Ігоря Коломойського (Приватбанк) і закінчуючи тим же «Внеш­торгбанком» Російської Федерації). Тож однозначно скидати їх із рахунків не варто. До сер­йозних недоліків слід віднести відсутність досвіду продажу сталі. Хоча цілком можливо, той же Рінат Леонідович із вирішенням цієї проблеми їм охоче допоможе…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво