«Соціальний підприємець-2005»: приєднуйтеся!

У Колонному залі Національної філармонії у вечір Святого Миколая народу було не густо. І це не могло не дивувати. Адже сюди зуміли дістатися представники Чехії, Франції і навіть Болівії. Проте для високих кабмінівських чиновників із вулиці Грушевського відстань у кілька сотень метрів виявилася практично нездоланною. Як, втім, і для більшості запрошених на торжество панів із української влади та бізнесу. Чому?

«Тому що нам довелося жити в такій країні, де можна годинами розводитися про те, що ще тільки потрібно буде зробити для народу, і залишатися геть байдужим до тих, хто вже щось для нього робить, — сказав один із виступаючих. — Адже в цьому залі сьогодні чітко відображено пріоритети та настрої української еліти. Визнавати це — сумно. Мовчати про це — не можна».

Помічали, що після того як хтось брав на себе сміливість сказати правду, навіть, здавалося б, у найменш підходящий момент, ставало легше дихати? Бо вже не треба надувати щоки, напружуватися, вдавати — все й без того зрозуміло!

Отже, рівно шість місяців тому «Дзеркало тижня» прийняло пропозицію Міжнародного фонду Шваба зі Швейцарії стати медіапартнером конкурсу «Соціальний підприємець року». На той момент рух соціального підприємництва вже мав свою історію. 84 представники загону небайдужих із 74 організацій різних країн світу протягом п’яти років роблять розпачливі спроби змінити світ на краще. Звісно, в усіх це виходить по-різному. Хтось бореться з безграмотністю в Африці, хтось навчає сиріт комп’ютерної грамоти в Америці, а хтось намагається допомогти фермерам продавати свою продукцію. Все це — лише мала частина того, чим займаються соціальні підприємці — ці воістину найбагатші люди на планеті.

Запрошені аплодували підприємцю з Одеси Сергію Костіну, котрий чотири роки тому за власною ініціативою почав співробітничати з Фондом Шваба і став його членом. В Україні про його організацію «Дорога до дому», котра в курсі всіх проблем бездомних, знають одиниці. І серед них в основному ті, кого це стосується безпосередньо — тобто бездомні. За кордоном же Сергій — відома особа. Він ділиться досвідом, розповідає про помилки й одержує нагороди.

«Цей день для мене особливий, — сказав Сергій. — Нас визнали! Нарешті сказали на всю Україну, що є в країні такі диваки, яким не сидиться на місці. Суспільство ще дуже мало знає про те, хто ми такі. Одні думають, що ми просто допомагаємо знайти роботу інвалідам і малозабезпеченим, інші називають нас новаторами, треті чомусь вважають, що головна наша мета — заробити якомога більше грошей. У зв’язку з цим зі мною сталася цікава історія. На одному офіційному заході, де серед запрошених був один дуже відомий і небідний одесит, публіка раптом занепокоїлася питаннями соціальної занедбаності нашої країни. На моє зауваження про те, що для того, щоб почати допомагати іншим, потрібно самому навчитися заробляти й шукати гроші, цей дуже небідний громадянин запропонував мені спробувати звернутися по допомогу до... Сергія Костіна».

Соціальний підприємець із Чехії Петра Вітоушева — колишній телевізійний журналіст. У якийсь момент життя вона раптом зрозуміла, що просто «багато знати і говорити про проблему» — зовсім не значить її вирішувати. Петра створила громадську організацію і вже десять років активно впливає на ситуацію, пов’язану із захистом прав жертв і свідків кримінальних злочинів у Чехії і за кордоном. Адже цінність діяльності соціальних підприємців ще й у тім, що їхній досвід може бути застосований практично в будь-якій країні світу. Петра — розробник законопроекту, який сьогодні активно обговорює парламент її країни.

Гість із Болівії пан Родріго Санчес помітно хвилювався, цитуючи слова ініціатора проведення Давоських форумів Клауса Шваба: «Причиною того, що існуючі у світовій спільноті проблеми не вирішуються, є роз’єднаність його лідерів. Сфери, в яких створюється фінансове багатство, продовжують стрімко віддалятися від іншої частини суспільства». «Тому, напевно, — вважає пан Санчес, — у давоських зібраннях панів у шикарних костюмах, обтяжених статками і владою, Клаус Шваб із самісінького початку бачив не стільки майданчик для розвитку приватного бізнесу, скільки можливість скоротити прірву між бідністю та багатством, між особистим і громадським, між нагальною потребою і рішенням, від правильності якого залежить добробут мільйонів громадян».

Для гостя з Південної Америки Україна стала певним відкриттям. Він дивувався тому, як глибоко наші соціальні підприємці бачать проблеми, і попередив про те, як багато ще потрібно зробити, щоб українське суспільство повірило в рух соціальних підприємців. Рух, як зауважив один із виступаючих, який має на меті «не роздавати безплатно рибу, а дарувати вудки разом із докладною інструкцією їх застосування».

19 українців надіслали свої анкети на конкурс «Соціальний підприємець року». «Мені дуже приємно, що ваша країна, лише цього року приєднавшись до ініціативи, запропонувала ряд таких показових проектів, — сказала голова міжнародного журі пані Солен де Керсассон. — Українські соціальні підприємці сьогодні подають руку допомоги людям, які живуть із ВІЛ, сприяючи розвитку науки та навчання в сфері медичної психології. Вони створюють спортивні клуби, щоб на кошти від внесків реалізовувати суспільно значущі соціальні програми. Вони повертають до нормального життя людей, які постраждали під час аварії в Чорнобилі».

За право носити звання «Соціальний підприємець-2005» боролися четверо фіналістів. Троє стали лауреатами. Серед них — Олександр Ахмеров, який заснував в Одесі центр «Сходинки», де практикується програма реабілітації людей із різними видами наркологічної залежності, відома за кордоном під назвою «12 кроків». Там же, в Одесі, уже друге десятиріччя діє громадська організація «Наші діти», якою керує Вадим Георгієнко. Серед пріоритетів соціального підприємця — проблеми молоді, а також захисту прав жінок і дітей. Лауреатом стала і киянка Валентина Сазонова — керівник асоціації «Світ. Краса. Культура». От уже кілька років більше половини прибутку від свого бізнесу пані Сазонова (вона володіє фамільним модельним домом) вкладає в розвиток соціальних програм, нею ж і розроблених.

А переможцем конкурсу став Леонід Богатирчук, який заснував у Житомирі лікувально-оздоровчий центр «Ельбрус». Ноу-хау головного героя церемонії нагородження — розроблений ним спеціальний курс гіпокситерапії, який мобілізує приховані резерви організму. Моделювання газових дихальних сумішей відбувається на створених Леонідом Макаровичем газороздільних установках. У центрі соціального підприємця вже оздоровилися більш як 48 тис. українців, із котрих 42 тис. — чорнобильці.

У своїх емоціях переможець був стриманий — чи то від несподіванки, чи то через внутрішню сором’язливість. Зауважив лише, що дуже радий, адже у нього «з’явився додатковий аргумент у спілкуванні з чиновниками різного рангу, котрі поки не зовсім адекватно сприймають людей нашого племені». Зал аплодував переможцю, який уже буквально через кілька днів вирушає до США, де досить серйозно зацікавилися його винаходами та досвідом.

Уже після нагородження я запитала в пана Богатирчука: «А що ж далі?» «Далі — така ж робота. Поїздка на Світовий економічний форум у Давос і активне вивчення англійської!» — поділився планами Леонід Макарович.

Нагадаємо, що Фонд Шваба, дійсно, не пропонує переможцям грантів. Однак за запрошенням на збори мільйонерів криється щось цінніше — спілкування, результати якого іноді можуть перевершити навіть найсміливіші сподівання. Так, зовсім недавно John Deer Company інвестувала 3 млн. дол. у Kick Start — проект соціальних підприємців!

…Народ розходився в піднесеному настрої. Лауреати в тому числі. Усі як один заявили, що наступного року обов’язково знову боротимуться за перемогу. Фонд Шваба і його медіапартнер «Дзеркало тижня» обов’язково нададуть їм таку можливість. Адже все тільки починається. І якщо Клаус Шваб зумів переконати нас у тому, що головним результатом таких заходів має бути підтримка цих небайдужих людей не тільки його фондом, а й свідомим бізнесом і зацікавленою владою, то, впевнені, і нам, нехай згодом, але вдасться переконати в цьому наше, поки ще спляче, суспільство. Приєднуйтеся! У цих людей справді є чого повчитися навіть президентам!

Соціальні підприємці — новатори громадського сектора. Вони витратили десятиріччя на те, щоб задумати, втілити в життя й удосконалити свої підходи до розв’язання складних соціальних і економічних проблем. Їхні досягнення — результат безперервних проб і помилок. Тому їхній досвід безцінний.