«Швидше, прозоріше та у рамках закону» - Архів - dt.ua

«Швидше, прозоріше та у рамках закону»

3 червня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №21, 3 червня-10 червня

Закордонні спостерігачі, які уважно відслідковують процеси, що відбуваються в Україні, по-різному оцінюють дії української влади в сфері економіки та питанні реприватизації...

Закордонні спостерігачі, які уважно відслідковують процеси, що відбуваються в Україні, по-різному оцінюють дії української влади в сфері економіки та питанні реприватизації. У цьому ви можете переконатися, ознайомившись із відповідями представників деяких дипломатичних місій і представництв міжнародних організацій в Україні, яким «ДТ» поставило такі запитання:

1. Як закордонні експерти та інвестори оцінюють зміну інвестиційного клімату в Україні після приходу до влади нової команди?

2. Чи вплинули наміри нинішньої влади переглянути результати приватизації деяких українських підприємств на загальний інвестклімат в Україні?

3. Як, на вашу думку, має чинити українська влада з підприємствами, приватизацію яких проводили з грубими порушеннями, в умовах, коли, з одного боку, значна частина громадян країни виступає за реприватизацію, з іншого — це негативно впливає на настрої іноземних інвесторів? Що має робити Україна для залучення великих закордонних інвестицій?

Кіщіро АМАЕ, посол Японії в Україні:

1. Сьогодні інвестиційний клімат став значно привабливішим. Раніше, щоб вкласти інвестиції в Україні, потрібно було шукати когось, хто має тісні зв’язки з політичною й економічною верхівкою країни. В умовах незрілого ринку, неринкової економіки у вас могли заробляти лише певні групи — олігархи. Багато японських бізнесменів відвідували Україну, але інвестицій вкладали мало. Оскільки японці інвестують по всьому світі й у них уже виробилися свої стандарти, вони віддають перевагу інвестуванню там, де є прозорий і вільний ринок та міцна політична основа — демократія. Вони дивляться, які країни обіцяють їм кращі умови. У світі немає жодної держави, де взагалі не було б ніяких ризиків. Але найбільший ризик — це коли змінюється влада і можна все втратити. Тому японські бізнесмени досі дуже обережно ставилися до інвестування у вашу економіку.

За нового уряду головне — антикорупційна кампанія, ефективна боротьба з контрабандою і більш вільні митні процедури. Для іноземних бізнесменів також дуже важливими є заяви українського керівництва про те, що Україна повинна бути членом ЄС і впроваджувати у себе європейські стандарти. Це що стосується позитивних змін.

Але є й негатив. Ще немає достатньої прозорості прийняття рішень. Наприклад, у Японії, коли вирішують додати чи скасувати якесь свято, питання обговорюють у парламенті, оскільки це впливає на життя всієї країни, на школи, уряд, підприємства, бізнес, потім ухвалюється закон. А в Україні цього року після восьмого і дев’ятого травня святковим днем раптом виявилося і 10-те травня. Ми про це дізналися лише вранці 10-го. І досі невідомо, ким, як і чому було прийнято таке рішення, чи буде цей день святковим і наступного року? Для нас такі речі не завжди зрозумілі.

Інший приклад: коли уряд і ВР приймали новий бюджет туди було включено багато позицій, які не були раніше широко обговорені. Наприклад, підвищилися до 35% мита на іноземні автомобілі (потім, щоправда, їх знизили до 20%). Я одержав із цього приводу багато скарг від наших бізнесменів і з Токіо, і з Києва. У Токіо бачать: після помаранчевої революції відбувається щось дивне. Вони дізнаються, що розмір мита раптом то збільшується, то зменшується, відбувається щось незрозуміле, і напрошується висновок про нестабільність у країні. Це негативно впливає на можливість майбутніх інвестицій. Я пояснюю в Токіо нашим бізнесменам: в Україні нині перехідний період, 15 років тому й у Японії були великі зміни, коли соцпартія стала частиною партії влади. У нас тоді теж змінювалася політика, люди не знали, куди йде країна. Але через певний час усе стабілізувалося. Гадаю, так буде й у вас. Будь-який новий уряд, у котрого ще немає досвіду, мусить пройти період проб і помилок. Після помаранчевої революції минуло всього 120 днів, і ще рано робити якісь похмурі висновки, стверджувати, що в Україні мало можливостей для інвестицій. Новий уряд працює дуже ретельно, але йому важко швидко змінити своєрідну систему, котра була створена за десять років президентства Кучми. Я оптиміст і бачу управління економікою новим урядом в основному в оптимістичних тонах.

2. Результати незаконної приватизації мають бути виправлені за законом, а порушники засуджені. Але що таке реприватизація? Коли це означає, що приватизовані з порушеннями підприємства спочатку будуть націоналізовані, а потім знову виставлені на конкурс, це буде дуже складно і довго. Іноземні інвестори в цей період волітимуть почекати і подивитися, що з цього вийде.

І якщо реприватизації буде піддано сотні підприємств, то іноземний бізнес напевно прийме рішення почекати йти зі своїм капіталом в Україну, поки триває революційна лихоманка.

3. На мій погляд, краще, щоб у судовому порядку було встановлено порушення, але потім націоналізація не проводилася б, а було накладено штрафи, винні після слідства і суду посаджені до в’язниці і, за необхідності, призначено нове керівництво підприємствами. І тільки якщо нинішні власники не захочуть доплачувати, потрібно проводити новий тендер.

Націоналізація ж означатиме, що уряд має повернути гроші нинішнім власникам. Це дуже дорого обійдеться державі і забере занадто багато часу.

Наприклад, візьмімо ту ж «Криворіжсталь», за котру її нинішні власники заплатили 800 млн. дол. А іноземні інвестори пропонували 1 млрд. 200 млн. Тобто можна через суд зобов’язати власників доплатити ці 400 млн. А також притягти до суду тих, хто допустив грубі порушення закону під час приватизації цього підприємства. Такі випадки бувають і у нас у Японії, і в інших країнах.

Якщо хтось пропонував більше грошей, але підприємство не отримав, а хтось заплатив менше, та виграв тендер, оскільки мав тісні зв’язки з колишнім керівництвом країни, це явна корупція. У разі встановлення таких фактів винних треба судити. Для нас дивно, що результати цієї корупції тривають: ті, хто діяв чесно, виявилися зі збитками, а ті, хто нечесно, — одержують величезні прибутки. Це несправедливо.

За рік, звісно, неможливо розглянути всі випадки незаконної приватизації, на це знадобиться кілька років. Але не можна займатися реприватизацією вічно, не варто переглядати всю приватизацію, проведену за 15 років української незалежності. Потрібно розглядати лише випадки дуже серйозних порушень закону на великих підприємствах, наприклад, на яких працює понад п’ять тисяч чоловік.

Сьогодні називається різна кількість реприватизовуваних підприємств. Необхідні якісь критерії, що визначалися б новими законами, зрозумілими і прийнятими публічно.

І все має бути зроблено досить швидко, не можна розтягувати цей процес на 10—20 років. Інакше всі просто втомляться. Й імідж України для іноземних бізнесменів не ставатиме більш привабливим.

Хочу навести два приклади. Коли наприкінці 1980-х у США почався економічний спад, завдяки рішучим заходам із боку уряду з перевірки й усунення порушень уже через три-п’ять років економіка дістала серйозний позитивний імпульс, довіру з боку і вітчизняних, і іноземних бізнесменів.

Інший приклад — Японія. 1990 року перед лицем економічної кризи уряд Японії обрав дуже м’який і нерішучий підхід. Тому минулі десять років економісти назвали втраченими роками для Японії. І тільки недавно прем’єр і міністр фінансів застосували більш жорсткий підхід і врегулювали кризу.

Ганна Сковронська-Лучинська, торговий радник-посланник посольства Республіки Польща в Україні:

1. Звісно, після помаранчевої революції загальне ставлення закордонних країн до України помітно поліпшилося, і це позитивно вплинуло й на інвестиційний клімат. Але довго так не триватиме. Чекання потрібно виправдовувати. Адже бізнес завжди хоче бачити реальні підтвердження позитивних змін.

Але, на жаль, можу сказати, що я таких змін наразі не бачу. Що найважливіше для інвесторів? Реалізація основних принципів, на яких, як на стовпах, будується бізнес. По-перше, підприємцям потрібно твердо знати: уряд завжди охоронятиме права приватних власників. Це до вашого другого запитання — про реприватизацію. А нині в Україні право власності під знаком запитання. Хоча й раніше у ваших громадян почуття поваги до нього не було дуже глибоким. Той факт, що, відповідно до опитувань, значний відсоток українців бажає, аби відбулася реприватизація, аби раніше приватизоване майно було відібране у власників, підтверджує: право приватної власності ще не вкоренилося в українському суспільстві.

Інвесторам також дуже важливо знати загальну стратегію розвитку держави. І ми гадали, вона нам відома, адже українське керівництво неодноразово заявляло про прагнення України стати членом ЄС. Ми добре знаємо, які правила й цінності існують у Євросоюзі, і припускали, що поступово Україна впроваджуватиме їх і в себе. Але от останнім часом з’явилися певні сумніви, оскільки також почали лунати заяви про інтеграцію України в іншому напрямку. На нашу думку, це несумісно.

Звісно, необхідно знати й макро- й мікроекономічну стратегії. Які будуть закони, що стосуються економічної сфери, в який бік змінюватиметься податкове й митне законодавство, ліцензування. На жаль, такої стратегії в Україні наразі немає. Заяви представників української влади дуже відрізняються одна від одної. Приміром, стосовно ПДВ. Бізнесу потрібно точно знати, буде ПДВ, податок з обороту, чи, як сказала прем’єр, податок від реалізації. Думки лунають найрізноманітніші. Так бути не повинно.

Дуже важливо консультуватися з бізнесом. Але я не бачу в Україні таких серйозних консультацій. Обмін інформацією необхідний, тоді буде менше помилок, більше поваги до бізнесу, і підприємці будуть упевнені, що на їхню думку держава зважає.

Стосовно запровадженого недавно ПДВ на ввезене устаткування, то, сподіваюся, його дуже швидко знімуть, бо інвестиції виходять занадто дорогими. Уявіть, бізнесмен хоче інвестувати в Україну, він збирається завозити сюди устаткування й машини для створення тут фабрики. Отож тепер на вартість цього устаткування законом про зміну бюджету накладено 20 відсотків ПДВ. Причому зроблено це було несподівано. В інших країнах так не роблять. І цей крок українського уряду можна розцінювати як «м’яч у власні ворота». Наведений приклад засвідчує непродуманість і поспішність прийняття таких рішень. Також для бізнесу дуже важливий принцип дотримання договорів. Не лише підприємця з підприємцем, а й договорів, які з бізнесом укладає держава. І якщо потім держава їх не дотримується, це дуже погано впливає на інвестиційний клімат у цілому. Одним із таких прикладів порушення державою своїх зобов’язань є неповернення ПДВ. Це тягнеться вже дуже довго, і, як показує статистика, заборгованість із повернення ПДВ знову нагромаджується. Інший приклад (один з останніх кроків нового уряду) це ліквідація всіх пільг, які були в спеціальних економічних зонах і територіях пріоритетного розвитку. Так, ми знаємо, ці зони були «злодійські», а не економічні (навіть Кучма про це казав). Потрібно було з них злодіїв і кримінал прибрати, а інвесторів, котрі дотримувалися й законів України, й інвестиційних угод, залишити. Адже були домовленості, якими встановлювалося, що має зробити інвестор, скільки вкласти грошей, скільки робочих місць створити тощо, а уряд гарантував певні пільги й терміни їхньої дії. І раптово в один день усе це ліквідували. Це вплинуло не лише на тих інвесторів, чиї інтереси постраждали від такого кроку, а й на багатьох інших. Про це пише преса, це обговорюється в ділових колах, і всі потенційні інвестори вже бояться: я прийду в цю країну, нехай навіть без жодних пільг, але раптово через два-три роки станеться підвищення податків удвічі, приміром, бо державі раптом захочеться дати більше грошей за народження дитини чи підвищити пенсії.

І ще. Корупція завжди називалася однією з перепон для роботи в Україні. Новий уряд заявив про боротьбу з корупцією. І це добре. Але необхідно, щоб було не лише гасло, а ще й серйозна робота. Це означає не лише посадити у в’язницю одного корупціонера, чи десять, чи навіть п’ятдесят. Мають бути системні зміни. Україні необхідно ухвалити закони, які забороняють поєднувати державні посади з бізнесовою діяльністю.

В Україні, на мою думку, дуже мало економічної свободи для підприємців. Існує занадто багато дозволів, ліцензій, інших бар’єрів. І це основа для корупції. Необхідно прибрати з цього довгого списку все непотрібне й необов’язкове. І тоді зникне живильне середовище для корупції. Але я досі не бачу, щоб були проекти з ліквідації цих бар’єрів.

2. Минуло вже п’ять місяців, але досі не визначено, як ця реприватизація відбуватиметься. На принципах закону, проект якого, як я знаю, перебуває в Верховній Раді й в якому зафіксовано критерії відбору? Чи тицятимуть пальцем — «Криворіжсталь», Нікопольський завод феросплавів, ще щось? Чим довше така невизначеність зберігатиметься, тим гірше. П’ять місяців — це вже довго. Від представників влади ми чуємо дуже різні заяви. Отож можна зробити висновок: спільної думки все ще немає. І це негативно позначається на інвесткліматі. Адже значні бізнесмени, котрі дивляться в бік України, втрачають до неї інтерес, лякаються, мовляв, я ввійду зі своїми мільйонами доларів, а потім через п’ять—десять років мені хтось скаже, що я занадто дешево купив підприємство, і мені треба або доплатити, або його відберуть.

До слова, днями я чула повідомлення, що в Астані під час зустрічі з Президентом Ющенком президент Назарбаєв погодився на участь у розвитку проекту Одеса—Броди, але при цьому висловив бажання купити Одеський нафтопереробний завод. Але ж цей НПЗ нині належить росіянам! Для нас це цілком дивовижна ситуація. І виникають такі ситуації через те, що в Україні не визначено чіткі правила стосовно власності.

3. Я дотримуюся такої думки: коли є підозри, що під час приватизації були грубі порушення закону, то це потрібно довести, після чого цей об’єкт можна буде повернути у власність держави. Але дуже важливо, що це слід робити швидко. Адже тривала непевність шкодить не лише інвестиційному клімату в Україні, а й конкретному підприємству, яке суттєво впливає на економіку України й дає роботу великій кількості людей. А власник у таких умовах, звісно, нічого не вкладатиме. І якщо він знає, що в нього це підприємство заберуть, то він з нього все вивезе, і держава в результаті отримає підприємство-банкрут.

Стосовно варіанта доплати. Мені він здається хибним. Хто оцінюватиме, як визначатимуть, до якої суми доплачувати? Не можна підприємство, яке вже має власника, пропонувати купити іншим за великі гроші, а власнику в розраду надати пріоритетне право купити його знову. Якщо при приватизації не було порушень закону, то вже неможливо нічого зробити. Від власника тепер можна лише вимагати, аби він гроші вкладав. Краще навіть продати підприємство за символічну плату, але щоб воно потім розвивалося, щоб інвестор вкладав у нього гроші, створював робочі місця, нарощував виробництво. Я знаю, є навіть пропозиції прийняти так званий «нульовий варіант», тобто провести економічну амністію й розпочати стосунки з власниками з чистого аркуша.

Що можна порадити ще? Те саме, що вже давно радять Україні. Є доповідь «Блакитної стрічки». Є перелік польських пропозицій, наданий українському уряду нашим прем’єр-міністром під час свого візиту в Україну. Це пропозиції з вивчення польського досвіду в різних галузях. У Польщі навіть є гроші на це. Ми в своєму бюджеті передбачили кошти для допомоги Україні. Але досі вони не затребувані українською стороною. А либонь українські фахівці можуть безплатно поїхати на стажування, отримати експертну допомогу.

Є також План дій із Євросоюзом плюс «дорожня карта». Усе вже є. Не потрібно жодних нових порад. Просто все це треба швидше реалізовувати.

Єдине, на що ще я звернула б увагу, так це на проведення інформаційної або навіть педагогічної роботи з суспільством. Людям необхідно повторювати, що потрібно працювати та що країні потрібні зміни. У нас у Польщі в часи уряду Мазовецького міністром праці й соціальних питань був Куронь. Це історична особистість. Отож, він щодня ввечері після дитячої телепередачі й перед новинами протягом п’яти хвилин пояснював простим людям простою мовою, що все те, що відбувається в країні, звісно, важко переносити, але реформи вкрай необхідні. Деякі люди навіть сміялися тоді й називали це «казками Куроня». Але це було дуже здорово. Це мало ефект. Гадаю, вам також потрібно зробити щось таке. Мас-медіа також повинні вести просвітницьку роботу, аби прості люди зрозуміли: приватизація необхідна, потрібно, нарешті, відірватися від соціалізму, і грошей у них додасться лише тоді, коли в країні працюватиме бізнес.

Ульріх ГРЮНЕНБЕРГ, радник із питань економіки і торгівлі посольства ФРН в Україні:

1.Спостерігаються різні тенденції — як позитивні, так і негативні. Позитив у тому, що новий уряд заявив: він ітиме назустріч очікуванням та побажанням закордонних інвесторів. І ці очікування справді зросли, зокрема у німецьких інвесторів. Таким чином, значно поліпшився і клімат для закордонних інвестицій. Ваш Президент, по-перше, пообіцяв, що інвестори не виступатимуть більше в ролі прохачів, по-друге, він визнав, що існування корупції, зокрема й у вищих ешелонах влади, є проблемою номер один, і по-третє — запевнив, що тепер усі платитимуть податки. Вже те, що проблеми визнаються і є намір із ними боротися, — велике досягнення.

Негатив же полягає в тому, що відбулися певні зміни в податковому законодавстві, причому зовсім несподівано. Зокрема, нова регуляція ПДВ: наприклад, стали оподатковуватися послуги, чого раніше не було, цей податок тепер поширюється і на інвестиційний капітал, тобто капіталовкладення подорожчали. Але мало значення не лише подорожчання, важливим був психологічний момент — несподіваність ухвалення рішення викликала негативну реакцію. У зв’язку зі змінами в податковому законодавстві в іноземних підприємців склалося враження, що Державна податкова адміністрація ставиться до них негативно, підозрює, що вони всі є кримінальними елементами, намагаються різними шляхами уникнути оподаткування, створити нелегальні схеми в українській економіці. Я особисто на громадських заходах двічі мав нагоду переконатися в такому негативному ставленні з боку представників податкової адміністрації. І звичайно, дуже несправедливо стосовно більшості підприємців обвинувачувати їх у злочинних намірах. Зрозуміло, раніше деякі великі підприємці (олігархи) користувалися певними пільгами. Проте не слід і винуватих, і невинуватих валити в одну купу і в чомусь обвинувачувати.

Крім нових аспектів, існують і загальні рамкові умови для інвестиційного клімату, і вони також дуже важливі. Закордонних інвесторів насамперед цікавить український ринок, що складається з майже 50 млн. споживачів. Крім того, в Україні зберігається ринок високоосвічених високопрофесійних кадрів і досить вигідні пропозиції із зарплати. Ці умови стабільні й не змінилися після помаранчевої революції.

2. На даний момент ця дискусія поки що не викликала якихось негативних наслідків. Минулого тижня я побував у Дрездені на заході, метою якого було представити Україну підприємцям Німеччини. І можу сказати: дискусії про те, що багато українських підприємств приватизовані неправильно, поки що не викликають особливої критики. У Німеччині про ці процеси на цей час не дуже добре відомо.

Та якщо нинішня ситуація триватиме невизначено довго, буде, як і раніше, невідомо, скільки підприємств підлягають реприватизації — 29 чи 3000, то, безумовно, зрештою це позначиться й на інвестиційному кліматі, особливо якщо це справді будуть тисячі підприємств. Тоді в підприємців виникне враження, що в Україні немає правових гарантій, а саме вони — фундаментальні для будь-якого інвестора.

3. Ми чуємо дуже різні цифри — від двозначної 29 до чотиризначної 3000. Якщо йтиметеся про тисячі підприємств, приватизація яких відбувалася з порушеннями, то це дуже вплине на всю українську промисловість. І не лише в закордонних, а й у внутрішніх українських інвесторів складеться враження, що всю приватизацію потрібно проводити по-новому. Це, звичайно, викличе негативний ефект з усіма наслідками, що звідси випливають. Тому кожному інвестору хотілося б, щоб список підприємств, приватизація яких переглядатиметься, був коротким. Я вважаю, що необхідно визначити невелику групу об’єктів, на яких відбулися найбільші порушення. Одним із таких яскравих прикладів є «Криворіжсталь».

Крім того, важливо й корисно розглянути, за якими критеріями визначати якість приватизації. Я вважаю, що насамперед потрібно розглядати великі підприємства. І вивчити, як там господарює власник. Чи створив він багато робочих місць, чи збільшив оборот підприємства, чи модернізував його, чи завоював нові ринки, одне слово — чи була ця приватизація корисною для підприємства, чи новий власник тільки забирав гроші й ховав їх за кордоном.

Хотілося б поговорити і про саме поняття «реприватизація». Що мається на увазі під тим, що раніше приватизовані підприємства будуть реприватизовані? Чи мається на увазі націоналізація, тобто повернення підприємства в державну власність у зв’язку з незаконним придбанням або сплатою надто малої суми? У такому разі виходить, що якщо держава забирає підприємство назад, то вона повинна повернути заплачені гроші нинішнім власникам. Гадаю, що ваш міністр фінансів сприйме таку ідею без захоплення.

Існує альтернатива. Наприклад, коли буде доведено, що приватизація відбулася за надто малі гроші, то шляхом переговорів можна сприяти тому, щоб нинішній власник доплатив державі до правильної ціни і залишив це підприємство у своїй власності. У результаті правових гарантій буде досягнуто швидше, а держава отримає більше грошей у бюджет.

І є третя можливість. Після висновку про те, що попереднє рішення про приватизацію незаконне й несправедливе, підприємство відбирають, оголошують новий конкурс, і підприємство переходить до нового власника. Однак тут постає запитання: хто, кому і як платитиме? За логікою, уряд має повернути гроші попередньому власнику, потім оголошувати конкурс і визначати нового господаря, який заплатить пристойнішу суму.

Ще виникає запитання: чи правильно ми розуміємо і перекладаємо слово «реприватизація»? Якщо розглядати його з погляду німецької мови, то це слово означає процес знаходження нового власника. Та якщо цим власником знову стане держава, то це буде не реприватизацією, а означатиме одержавлення, або націоналізацію. Від самого трактування цього слова і залежать майбутні цілі. Від цілі залежить і кількість підприємств, що реприватизуються.

Якщо стратегія спрямована на те, щоб реприватизовані підприємства були по-справжньому націоналізовані, то це значною мірою підірве довіру до держави і до її заявленого європейського й ринкового курсу. І якщо йтиметься про націоналізацію 3000 підприємств, то закордон буде не в захопленні від цього. І багато закордонних власників погано почуватимуться в такому кліматі. Тому що вони побачать збільшення державного сектора в економіці, вплив держави на приватне володіння підприємствами.

Тімо Хаммарен, керівник відділу торгівлі та економіки Представництва Європейської комісії в Україні:

1. Що стосується позитивних заходів, то ми вітаємо нещодавні ініціативи уряду України, спрямовані на покращення інвестиційного клімату, включаючи протидію корупції як на високих, так і нижчих щаблях влади. Уряд також зробив перші кроки у напрямкі підвищення прозорості процесу розробки державної політики, започаткувавши публічні консультації з громадськими організаціями та підприємницькими колами щодо способів вирішення проблемних питань. Ми також вітаємо усунення дискримінації проти іноземних підприємств у відношенні використання податкових векселів і відміну постанови Нацбанку про порядок здійснення в грошовій формі іноземних інвестицій в Україну, яка вимагала від нерезидентів відкриття обов’язкових інвестиційних рахунків. Що ж до негативної сторони, то ми ще досі не переконані у належному функціонуванні механізму відшкодування ПДВ. Також зворотна дія Закону України про Державний бюджет, який набув чинності 31 березня цього року, та відсутність рішення щодо так званої реприватизації викликали у інвесторів відчуття невизначеності.

2. Хоча нещодавно оприлюднена статистика щодо прямих іноземних інвестицій свідчить про очевидне перевищення обсягами інвестиційних потоків у першому кварталі 2005 року показників за відповідний період 2004 року, від нинішніх і потенційних закордонних інвесторів ми чуємо про те, що можливість оскарження прав власності має негативний вплив на прийняття компаніями інвестиційних рішень. Зараз інвестори знаходяться у стані очікування до того часу, поки не буде прийнято рішення щодо реприватизації. На нашу думку, тут важливо забезпечити абсолютну прозорість і дотримання принципу верховенства права та встановити чіткі межі цього процесу, щоб посилити впевненість інвесторів. Нині життєво необхідно, щоб уряд діяв швидко для прояснення своїх намірів і підвищення прозорості процесу.

3. Україна повинна працювати над виконанням Плану дій Україна—ЄС, прийнятого у лютому 2005 року. Заходи, узгоджені у цьому Плані дій, мають безпосередній вплив на прямі іноземні інвестиції, зокрема на інвестиції з Європейського Союзу. План дій ставить такі завдання, як вступ України до СОТ, укладення Угоди про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС, посилення верховенства права, боротьба з корупцією, встановлення прозорих і передбачуваних умов для здійснення підприємницької діяльності та наближення українського законодавства до норм і стандартів ЄС. Виконання усіх цих завдань, особливо вчасне виконання, стане гарантією значного підйому впевненості інвесторів в Україні.

Київське представництво Світового банку:

Світовий банк підтримує заявлену мету українського уряду покращити прозорість приватизації в Україні. Ми вважаємо, що це необхідно для того, щоб підтримати довіру як громадськості, так і інвесторів.

Ми вважаємо, що процес приватизації має фокусуватися швидше на майбутньому, аніж на минулому. Якщо минулі випадки приватизації будуть переглядатися, ми рекомендуємо, щоб кількість таких підприємств була невеликою, критерії їх відбору були б чіткими та зрозумілими громадськості, а також щоб назви таких підприємств були оприлюднені якнайшвидше.

Ми вважаємо, що такі заходи допоможуть зберегти довіру інвесторів (як внутрішніх, так і зарубіжних) — після тривалого періоду невизначеності та заяв, що суперечили одна одній. Нарешті ми вважаємо, що так звана програма реприватизації не повинна включати націоналізацію вже приватизованих підприємств.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво