Штурман революції

Міністерство транспорту та зв’язку — гігант, створений минулою владою. У нього — багатомільярдні обороти і власна армія. З одного боку, принципи державного управління і регулювання всіх інфраструктурних галузей економіки (транспорту, зв’язку, розподільних мереж) подібні, і в багатьох країнах інтереси держави в них представляє єдиний орган. З другого боку — злі язики стверджують, що міністерство-гігант було створено в Україні, щоб легше було... е-е... брати звідти гроші. Чи не тому минулий міністр, Георгій Кірпа, загинув за не до кінця з’ясованих обставин наприкінці минулого року?

Серед найближчих соратників Віктора Ющенка були два кандидати на вакантний пост — народні депутати Євген Червоненко і Юрій Луценко. І якщо Юрій Віталійович фігурував кандидатом і на інші пости — від напівжартівливого «Тютюнвинпрому» до серйозного МВС, то Євген Альфредович — ледь не єдина кандидатура на «транспортний» фронт.

Реальність суб’єктивна...

«Транспортна» прив’язка Євгена Червоненка не дивна: він — професіональний автогонщик. У 80-ті роки минулого століття він був багаторазовим чемпіоном і призером України, СРСР і етапів чемпіонату Європи з авторалі, має звання майстра спорту міжнародного класу. І хоча в гоночному автомобілі Червоненко займав штурманське крісло, кермувати на великій швидкості вміє.

З автоперевезеннями був пов’язаний і його перший бізнес — компанія «Транс-ралі» створена ще 1988 року. Стартовим капіталом компанії вважаються гроші призових фондів за участь у чемпіонаті Європи. Є, щоправда, інформація, що «перший мільйон» був зароблений здебільшого на контрабанді чорної ікри у відсіках гоночних автомобілів, які виїжджали на змагання за кордон...

Тоді ж молодого чемпіона-автогонщика познайомили з президентом СРСР Михайлом Горбачовим. У ті роки це було рівнозначно не те що «даху», а броні.

Потім були «Львів Ван Пур», «Рогань Ван Пур» і «Україна Ван Пур», які розливали українське пиво в польські банки. І багато інших підприємств. 1997 року бізнес Євгена Червоненка оформився в концерн «Орлан», куди ввійшли десятки фірм (його підрозділами є ряд транспортних підприємств, таких як «Орлан-транс», «Орлан-транс-груп», «Бориспільська автобаза»). Щоправда, ще 2000 року, у зв’язку з переходом на держслужбу, Червоненко склав із себе безпосереднє керівництво концерном, залишаючись його почесним президентом.

Формально бізнесом керує його дружина Маргарита Володимирівна. Близько знайомі із сім’єю Червоненків кажуть, що ця мудра й терпляча жінка відіграє надзвичайно важливу роль у житті гордого й експресивного чоловіка.

Народився Євген 20 грудня 1959 року в Дніпропетровську. Змалку товаришує з Едуардом Шифріним, а от із Віктором Пінчуком бився навіть у дитинстві. Закінчив Дніпропетровський гірничий інститут.

1997 року перспективний бізнесмен став членом правління УСПП і ввійшов у раду роботодавців і товаровиробників при Президенті України; із вересня 1997-го по квітень 1998-го очолював Раду підприємців при Кабінеті міністрів. Кажуть, ці пости Червоненко зайняв після особистого знайомства з Леонідом Кучмою і членами його сім’ї. В ті часи стверджував, що Кучма для нього — як ікона. Однак товаришував і з Ющенком.

На початку 2000 року Червоненко отримує міністерський пост в уряді Ющенка — стає головою Державного агентства з управління державним матеріальним резервом (Держрезерву). Після відставки з держслужби рік по тому (тоді проти нього було порушено кримінальну справу в зв’язку з відмовою відпустити держрезервівське зерно «Київмлину» за заниженою ціною) бере участь у громадській роботі по лінії єврейських організацій. У квітні 2002 року стає депутатом ВР за списком блоку «Наша Україна» (№30).

Євген Альфредович — один із найактивніших учасників виборчої кампанії Віктора Ющенка на президентських виборах-2004. Організовував контакти Ющенка з єврейськими організаціями. Відповідав за безпеку кандидата. Є інформація, що в Кіровограді він особисто виявив у залі, де повинна була виступати Юлія Тимошенко, пластикову вибухівку. У момент різкого погіршення стану здоров’я Віктора Ющенка 6 вересня взяв на себе управління ситуацією й особисто організував екстрене подання медичної допомоги, у тому числі транспортування Ющенка до Австрії.

Можна сказати, що Президент України зобов’язаний Червоненку життям. І, здавалося, на пости не поскупиться... Але Червоненко претендував на адміністрацію Президента, а отримав Мінтранс.

Попри особисту різкість, Червоненко є представником досить поміркованого крила «Нашої України». Іноді виступав посередником у контактах Віктора Ющенка та Леоніда Кучми; зберігає непогані взаємини з багатьма членами різних політичних і економічних угруповань. Найбільший конфлікт у нього виник із братами Медведчуками (див. «ДТ» № 40 (415) 19—25 жовтня 2002 року).

Червоненко сентиментальний, але буває різкий і навіть грубий із підлеглими. Ініціативний, напористий. Спокуси Мінтрансу не на жарт братимуть його за живе. Встоїть? Подивимося. Але на щедрість міністерства, котре смітило за Кірпи грошима, розраховувати надалі не варто: не меценат, ні, не меценат...

… і об’єктивна

Головне завдання нового міністра транспорту — розгребти авгієві стайні свого попередника. Наприклад, розібратися з перевитратою коштів на будівництво Дарницького мосту в Києві чи автобану Київ—Одеса. Вирішити питання з численними кредиторами мінтрансівських проектів, кошти котрих часто використовували не за призначенням (наприклад, на інвестпроекти, гроші під які було давно витрачено на інші цілі — принцип фінансової піраміди). І зробити так, щоб «глибоке буріння» всіх цих невідкладних антикризових завдань не перетворило Мінтранс на фінансово паралізованого банкрута.

Чимало з цих позицій містяться в програмі дій міністра транспорту та зв’язку на 100 днів, запропонованій Євгеном Червоненком ще до свого призначення (за наявною у «ДТ» інформацією, поки більше ніхто з кандидатів на пости міністрів таких програм не запропонував — може, не настільки упевнені?) Розслідування діяльності керівного складу Мінтрансзв’язку за 2002—2004 роки стоїть у ній першим пунктом.

На додаток до відданих у підпорядкування Мінтрансзв’язку залізничних військ пропонується створити внутрішню спецслужбу — Агентство внутрішньої безпеки. Іншим важливим пріоритетом галузі, відповідно до програми, є збільшення кількості робочих місць. Наприклад, пропонується проводити конкурси бізнес-проектів серед випускників транспортних вузів і переможцям надавати можливості для їх здійснення (із чиїх коштів — не вказано). Збільшувати надходження в держбюджет від транспортної галузі планується за рахунок упорядкування пільг, ліквідації посередництва при вантажоперевезеннях і скасування будь-яких видів безкоштовного користування транспортом без відповідної бюджетної компенсації, крім соціально незахищених прошарків населення. Забезпечення доступності та безпеки пасажирських перевезень передбачається за рахунок оптимізації тарифів, а також скасування контролю за пересуванням громадян.

Система вантажних перевезень, за Червоненком, має бути конкурентоспроможною в умовах вступу України до СОТ і інтеграції в Європейську транспортну систему, проте планується інтеграція і з транспортною системою Росії. Поряд із реконструкцією міжнародних аеропортів «Бориспіль» і «Сімферополь» і доведенням їх до рівня міжнародних стандартів заявлено прискорення роботи над проектами вітчизняних літаків Ан-70 і Ан-140 із метою просування їх на міжнародні ринки.

Є інформація, що Віктор Ющенко має намір розділити Мінтранс на самостійні підгалузеві комітети, виділивши авіаторів, портовиків, залізничників тощо у самостійні відомства. Більше портфелів — менше проблем із їхнім розподілом. Якщо це відбудеться, то питання автономного функціонування Держзв’язку (нині — Департамент зв’язку та інформатизації міністерства) буде вирішено. Хоча коли врахувати, що головним аргументом на користь об’єднання відомств транспорту і зв’язку послужили потенційні фінансові потоки від видачі номерного ресурсу, інформатизації й інших «грошових» повноважень зв’язківців, то спокуса зберегти цілісність відомства для міністра залишається.

Невідомо, кого Червоненко може «поставити» головним зв’язківцем. Сьогодні галузь курирують екс-топ-менеджери DCC Леонід Нетудихата й Ігор Кравець, однак на їхні пости претендують чимало «старих кадрів». Наприклад, Станіслав Довгий, котрий брав участь у розробці проекту програми уряду, до якого в результаті увійшли положення його «Електронної України». Або непримиренний ідеологічний противник Довгого Олег Шевчук.

Інформаційно-технологічний блок програми Червоненка помітно конкретніший, аніж запропонований у програмі уряду. Просто й ясно: ліквідувати чергу на телефони і реалізувати проект цифрового телебачення. Зробити Україну ключовою точкою для транзиту трафіку між Європою й Азією. Створити нарешті технопарки й умови для роботи IТ-спеціалістів, за кількістю яких Україна посідає четверте місце у світі. Розвивати «електронний уряд», у т.ч. із конкретною метою унеможливити корупцію при прийнятті рішень. Й інші кроки, про які останні кілька років багато говорилося, але які, по суті, весь цей час нікому в уряді не були потрібні.