Шлях до себе — на місці, кроком руш! - Архів - dt.ua

Шлях до себе — на місці, кроком руш!

29 грудня, 2010, 17:31 Роздрукувати Випуск №49, 29 грудня-14 січня

Соціологи помітили, що до 2010-го українці перестали підпорядковувати своє життя суто «виживанню», як це було до 2000 року, і почали докладати більше зусиль до самореалізації...

Соціологи помітили, що до 2010-го українці перестали підпорядковувати своє життя суто «виживанню», як це було до 2000 року, і почали докладати більше зусиль до самореалізації. І це тенденція.

Водночас на тлі активної політики десятиліття, що минає, очевидно, що стомлений від партійно-кандидатських атак соціум демонструє аморфність, яка насторожує. З багатьох питань, з допомогою яких соціологи зазвичай міряють середню температуру по палаті (зокрема бажання висловлювати й активно відстоювати свою позицію), динаміки майже немає. При цьому кількість українців, які вважають політичну ситуацію в країні вибухонебезпечною, збільшується.

Про які суспільні тенденції взагалі свідчить десятиліття, що минає? Від чого залежать його основні акценти і до чого, нарешті, може призвести Україну апатичне, але вкрай уразливе суспільство? Більшість членів якого (парадокс!) вважають себе щасливими людьми. Спробуємо розібратися.

Кожне окреме життя — теж політика

— Уже до 2000 року факт того, що незалежна Україна перетворилася на комуно-олігархічно-кримінальну країну, її громадяни чітко усвідомлювали, — переконаний завідувач відділу соціальних експертиз Інституту соціології НАНУ Юрій Саєнко. — Так, приміром, в 2000 році ми запитували в людей: «Хто керує Україною?». В лідери вийшла мафія (43% опитаних), на п’яти їй наступали чиновники (з колишніх комуністів) і олігархи, а в хвості опинилися політичні лідери (25%). Проте через десять років народ «намалював» іще цікавішу картину: виявляється, всі ці структури просто «зрослися» в єдине утворення на чолі з політиками (37% опитаних), інші ж відсотки розділили між собою ті ж таки олігархи, чиновники і мафія. Які, власне, й нівелювали паростки європейськості у владі, — завершив соціолог.

Ставлення нашого народу до демократії, як і раніше, визначається вибором перспективи України: Європейський Союз або Союз Росії і Білорусі. Показово, що симпатії людей до ЄС помітно знизилися під час правління Ющенка. Якщо 2000 року 56% наших громадян хотіли в ЄС, то до кінця президентства Віктора Андрійовича таких залишилося вже 44%.

Союз Росії і Білорусі, який в 2000 році приваблював 41% опитаних, при Ющенкові наростив кількість своїх прихильників до 60%. Хіба це не повне розчарування в свого часу багатообіцяючому проєвропейському президенті? Слід зазначити, що Янукович за дев’ять місяців підтяг показник іще на два відсотки. Далі — ще цікавіше: молодь віддає за вступ у Союз Росії і Білорусі 52% голосів. При тому, що люди у віці понад п’ятдесят років — 66%. Шлях у Євразію, як модель майбутнього для України тепер вибирають 20% жителів Заходу, 55 — Центру, 78 — Півдня і 85% жителів Сходу країни. Показова єдність...

При цьому ті ж самі люди оцінюють політичну ситуацію в Україні як напружену й вибухонебезпечну. Адже якщо в 2000 році її бачили такою 46% населення, то в 2008-му — вже 65, а в 2010-му за це висловився 61% респондентів. Готових же активно протестувати 2000 року було 25%, при Ющенкові — 30, а в 2010-му — 28%. До критичної оцінки в цьому питанні дійшли тільки молоді українці (14% опитаних). І ще, безумовно, підприємці, які вийшли на Майдан проти Податкового кодексу. І хоча ці останні події в опитування не ввійшли, вони свідчать, що енергія напруги, яка накопичується всередині суспільства (що чітко зафіксували соціологи) рано чи пізно в тій чи іншій формі знайде вихід.

Добробут і культура: «економ-варіант» чи… «мізер-варіант»?

— Виявляється, у нашому суспільстві бракує індивідуалізму: ні влада, ні суспільство не виховують у людях відповідальність за власне життя, — продовжує Юрій Саєнко. — Відповідаючи на запитання «яка модель економіки найефективніша для України?», тільки 17% опитаних висловилися за ринкову економіку. 50% громадян вибирають поєднання ринкових механізмів і державного управління (так робиться на Заході). Але протягом восьми років 29—32% (!) опитаних хочуть повернути до життя радянську планову економіку. Зрозуміло, чому цього хоче половина тих, кому перевалило за шістдесят і хто відчуває глибоку ностальгію за патерналізмом. Але чим пояснити те, що 17% молоді до 25 років хочуть того ж самого? Можливо тим, що молоді українці не почуваються в Україні потрібними й захищеними?

Не дивно, що в країні налічується 40—50% екстерналів — людей, які вважають, що їхнє життя залежить від зовнішніх обставин (зокрема й від волі чи сваволі держави). А от інтерналів (тих, хто вважає, що все в житті залежить від них самих), усього 17—20%. Тоді як на Заході протилежна тенденція.

Як і раніше, болюче для суспільства і для кожної сім’ї запитання про рівень життя. Зарплати в Україні в кілька разів нижчі, ніж у Європі, а між розмірами мінімальних і максимальних зарплат і пенсій колосальний розрив (у розмірах пенсій він доходить до шістдесяти разів). Із 2000 року запитуємо в людей: «До якого розряду за матеріальним забезпеченням ви відносите свою сім’ю?». У 2000 році 6% населення відносило себе до бідних, у 2008-му, при Ющенкові, їх було 4%, а 2010 року цей показник знову повернувся до 6%. Симптоматично, що на Сході бідних виявилося більше — 8%. До бідних у 2000 році віднесли себе 40% респондентів (2008 року було 39%), а в 2010-му — 43%. Криза... Характерно, що бідних найменше серед молоді до двадцяти п’яти років. Їх, очевидно, добре годують батьки. Після шістдесяти років уже 53% опитаних зазначають, що вони бідні. До «середніх» за доходами (не плутати з середнім класом!) відносять себе 64% молоді, але з віком цей показник теж падає в півтора разу. Важливо зазначити, що наші «середні», за західними мірками, — ті ж таки бідні. Забезпечені ж і багаті люди в нас, на жаль, не входять у соціологічні вибірки — бо не пускають соціологів до себе на поріг, — закінчив Саєнко.

Як і раніше, актуальним для українця залишається запитання: «Чи плануєте ви найближчим часом виїхати за кордон на тимчасову роботу?». Отже, попрацювати за кордоном хочуть 12% молодих і... 1% тих, кому за шістдесят. Найактивнішими трудовими мігрантами традиційно залишаються жителі Заходу — 13%, у Центрі й на Півдні не відмовилися б попрацювати за кордоном 7%, а на Сході таку можливість для себе відкидають. У середньому в країні потенційних трудових мігрантів-2010 усього 6%. Утім, як і в 2000 році.

Запитання про гордість з приводу українського громадянства на цьому тлі має цікавий вигляд. Так от, за десять років ми «виростили» 49—51% патріотів. На Заході країни їх більше — 70%. Цікаво, що серед молоді до двадцяти п’яти років 52% вважають себе патріотами, а от серед молоді від двадцяти шести до тридцяти п’яти років таких усього 40%. Чим пояснити цей «провал»? Схоже, життєвим досвідом і більш глибокими знаннями про країну та її «переваги» в цьому вже майже зрілому віці. А найбільше пишаються належністю до Україні люди старшого віку — 58%. Що ще більш дивно з урахуванням того, що їхньою «адресою був Радянський Союз»...

У цьому контексті показовий розвиток мовного питання в Україні. «Якою мовою ви спілкуєтеся у своєму найближчому оточенні, зокрема в сім’ї?» — не забувають запитувати соціологи в населення. У 2000 році переважно українською мовою спілкувалися 39% респондентів, 2010-му — 42%. Розмовляють у побуті українською всього 39% молоді, а серед тих, кому за шістдесят, — 54%. Переважно українською спілкується 91% жителів Заходу, 55 — Центру, 17 — Півдня (з них на Крим припадає всього кілька відсотків) і 13% жителів Сходу.Переважно російською розмовляють 37% населення, з них 3% — на Заході країни і 64% — на Сході. Користуються обома мовами залежно від обставин у середньому 25%, а на Заході країни — 6% жителів.

Суспільні цінності: змінюються повільно, зате служать довго

— Вивчаючи ціннісні орієнтації наших людей, ми отримуємо їхнє уявлення про ціннісні орієнтації в суспільстві, — розповідає заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова Михайло Міщенко. — Так, при соціалізмі на перше місце люди не ставили гроші, оскільки це не підтримувалося узвичаєною ідеологією. Взагалі в радянські часи люди були «суспільно пасивні» й затиснуті в рамки ідеологічних установок «згори». Нині вплив старих соціальних стереотипів зменшився. Але цікаво, що законослухняність, приміром, оцінюють наші респонденти досить високим балом. Тоді як ця соціальна норма аж ніяк не однаково значима для більшості населення. Треба думати, не з чуток знайомого з корупцією... Політика оцінюється українцями низьким балом — тут працює стереотип, що це діло не зовсім чисте.

Цікаву роботу як важливий аспект свого життя відзначає приблизно однакова кількість респондентів, і цей бал доволі високий, — продовжує пан Міщенко. — У 2010 році люди оцінили кар’єру більш високо, що властиве суспільствам із високим рівнем добробуту. Навряд чи це про нас... Але те, що робота і кар’єра для українця сьогодні більше пов’язані з цінностями самоутвердження, самореалізації, а не «виживанням», характерного для 90-х років минулого століття, — це точно. Дуже слабка, але очевидна тенденція.

Лідерами ж ціннісних орієнтацій наших співгромадян, на думку соціологів Центру Разумкова, стали рівень добробуту, здоров’я, добрі стосунки в сім’ї і внутрішня гармонія. При цьому важливо, що, турбуючись про сім’ю, а не про себе, наші співвітчизники почуваються ще й щасливими.

Бути щасливими попри все…

Виявляється, рівень щастя населення можна виміряти — і навіть проаналізувати його складові. Соціологи Київського міжнародного інституту соціології провели дослідження, присвячене цій проблемі.

Щастя наших громадян прямо залежить від фінансів, — розповідає генеральний директор КМІС Володимир Паніотто. — І це тенденція. Тоді як у розвинених західних країнах матеріальне становище людей для їхнього відчуття себе щасливими не відіграє визначальної ролі: якщо люди не голодують і їхні основні базові потреби задоволені, то подальший приріст доходів не робить їх щасливішими. Такі результати недавніх досліджень канадських соціологів. Здоров’я впливає на стан душевного підйому людини тільки тоді, коли воно поліпшується з доволі низького рівня, — коли ж людина більш-менш здорова, вона не надає йому великого значення. Тобто подальший приріст здоров’я не означає зростання щастя. Діти не впливають на рівень щастя: певне, вони приносять стільки ж щастя, скільки й нещастя... А головними чинниками щастя виявилися наявність у людини партнера, який його любить, а також достойної роботи. Таким чином, на відміну від українців, у канадців, як і в американців, немає лінійної залежності між матеріальним становищем і відчуттям щастя, оскільки дуже багато людей там досягли рівня заможності, після якого втрачається залежність від нього.

Як випливає з графіка, рівень щастя наших громадян помітно зростає. Що, виходячи зі сказаного вище, можна пояснити тим, що з 1999 року в нас неухильно знижувався рівень бідності (в 1998 році визнавали себе бідними 52% опитаних, а в 2008-му таких було вже 12%). Зниження бідності почалося навіть раніше, ніж зростання виробництва, оскільки стала активно формуватися тіньова економіка. Щоправда, є нюанс. Наприкінці 2008 року, як відомо, сталася криза — бідність знову виросла. Але й рівень щастя наших людей у 2009-му не впав, а навіть піднявся! Можливо, у них іще не закінчилися запаси... Ще дивовижнішим видається зростання рівня щастя у 2010-му... Правда, опитування проводилося до Податкового кодексу та інших неприємних для населення подій, тому в цьому ще треба буде розібратися, — зауважив Паніотто.

На думку відомого соціолога, коефіцієнт щастя залежить іще й від відношення: рівень забезпеченості деякими благами — рівень вимог. Причому рівень вимог залежить від референтної групи (соціальної групи, на яку людина орієнтується). У цьому сенсі в Радянському Союзі рівень щастя був не набагато нижчий, ніж в інших країнах. Доволі невибагливий народ жив у Союзі... Недарма ж нині однією з країн із найвищим рівнем щастя є Нігерія.

Отже, 65% населення України вважає себе щасливим, що вражає. Особливо на тлі того, що менше ніж 40% населення вважає, що справи в Україні йдуть у правильному напрямку. Цікаво також, що чим вищий рівень освіти наших респондентів, тим вони щасливіші. Так, серед людей із початковою освітою щасливих усього 38,7%, із середньою — вже 62,1, із середньою спеціальною — 66,3, а з неповною вищою або вищою — 76,2%. Секрет, можливо, у тому, що чим вищий у людини рівень освіти, тим вища її зарплата. Крім того, її робота може бути більш цікавою і змістовною.

Тепер тривожна тенденція: з віком у наших респондентів меншає здоров’я й оптимізму, втрачається соціальна перспектива. У віці 18—29 років щасливі 80% громадян, у 30—39 років — уже 75, в 40—49 років — 66, у 50—59 років — 58, у 60—69 років — 54, а у віці 70 років і вище — всього 43% громадян. Серед городян щасливі 68%, а серед жителів сіл — 58%. У городян, очевидно, вищий рівень освіти, а відповідно й матеріальна забезпеченість. Ну й натуралістичний пейзаж занедбаного села якось одразу виникає перед очима... Що ж до сімейного стану, то одружені щасливіші, ніж неодружені (так, у віковій групі до 29 років серед неодружених — 77% щасливих, а серед одружених — 87). Отже, наявність у людей близьких і в нашій країні відіграє визначальну роль...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво