ШАНС ЧИ ГЛУХИЙ КУТ? - Архів - dt.ua

ШАНС ЧИ ГЛУХИЙ КУТ?

27 вересня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 27 вересня-4 жовтня

Перше згадування про можливу наявність у Мельниченка плівок, які свідчать про незаконні операції України на ринку озброєнь, з’явилися через кілька місяців після початку «касетного скандалу»...

Перше згадування про можливу наявність у Мельниченка плівок, які свідчать про незаконні операції України на ринку озброєнь, з’явилися через кілька місяців після початку «касетного скандалу». Фрагменти записів, що стосуються президентського схвалення продажу «Кольчуг» в Ірак, уперше були представлені вузькому колу журналістів Олександром Жиром, тоді ще народним депутатом і керівником тимчасової слідчої комісії по розслідуванню зникнення Георгія Гонгадзе, у лютому 2002 року. Проте текст розшифровки був виданий з ембарго. Вперше зміст записів з’явився на сайті «Української правди» 15 квітня 2002 року, 18 квітня публіка одержала доступ до аудіоваріанту.

Відповідно до офіційної версії Сполучені Штати зацікавилися плівками Мельниченка, котрі зафіксували згоду Президента України на пропозицію Валерія Малєва про продаж комплексу «Кольчуга» після того, як Вашингтон визначився у своєму бажанні завдати удару по Іраку. Американські власті стверджують, що ніхто їх не зрозумів би, якби вони, готуючись до атаки на Ірак, не перевірили б усю інформацію, здатну збагатити знаннями штаб і захистити від можливих загроз учасників операції. За словами Надзвичайного і Повноважного Посла США в Україні Карлоса Паскуаля в квітні міністерство юстиції звернулося до Мельниченка з проханням надати оригінал запису й обладнання, за допомогою якого запис здійснювався. У ході експертизи, проведеної ФБР, було встановлено, що в наданих Мельниченком записах відсутній монтаж і редагування, голоси належать Президенту України Леоніду Кучмі і нині покійному голові «Укрспецекспорту» Валерію Малєву. У даний момент на прохання української влади американське посольство запросило у ФБР повний технічний звіт про проведену експертизу.

Перші відомості про насування скандалу, поєднані із вищезгаданими записами Мельниченка і можливими порушеннями Україною санкцій ООН щодо Іраку, просочилися в ЗМІ 20 вересня. Цього ж дня українські власті були проінформовані американською стороною про існуючі проблеми та претензії. 21 числа міністр закордонних справ України Анатолій Зленко звернувся в ООН із проханням провести об’єктивне розслідування можливих порушень Україною санкцій, укотре запевнивши в ретельному дотриманні Києвом усіх міжнародних норм. Паралельно в ряді поважних західних видань, а саме: «Нью-Йорк таймс», «Вашингтон пост», британський «Обсервер» з’явилася низка статей, суть яких зводиться до обвинувачення України в співробітництві з режимом Саддама Хусейна. 24 вересня спікер держдепартаменту Річард Баучер уніс ясність щодо позиції Сполучених Штатів. Мабуть, ми повністю наведемо стенограму прес-конференції американського дипломата, який відповідав американським же журналістам, на питання, що стосуються України.

Кореспондент: Чи можете ви щось сказати з приводу доповіді про те, що Україна продавала Іраку важливе устаткування? Певна інформація з цієї проблеми з’явилася саме напередодні.

Баучер: Повідомлення про продаж системи раннього оповіщення з України в Ірак поширюються вже давно. Нове тут те, що ми недавно закінчили аналізувати запис, зроблений у липні 2000 року і наданий колишнім президентським охоронцем Миколою Мельниченком. На однім із фрагментів чутно, як український Президент Леонід Кучма схвалює підпільний продаж систем раннього попередження «Кольчуга» в Ірак. Ми вважаємо цей запис автентичним.

Підтвердження автентичності цього запису спонукало нас переглянути нашу політику щодо України, зокрема стосовно Президента Кучми. Ми ввели тимчасову паузу в наших нових зобов’язаннях у рамках «Акта на підтримку свободи», адресованих центральному уряду України, на термін, поки ми переглядаємо свою політику.

Ця пауза не зачіпає головний обсяг нашої допомоги Україні, котра надходить у приватний сектор, зокрема, неурядовим організаціям і органам місцевого самоврядування. Програми на підтримку таких видів діяльності, як малий бізнес, будуть продовжуватися і надалі. Наша військова допомога українським військовим і допомога на нерозповсюдження зброї масового знищення також залишається незмінною. Ми вводимо тимчасову паузу на всі програми, укладені з центральним урядом.

Ми залишаємося вірними — і сьогодні більше, аніж будь-коли, — справі допомоги Україні в здійсненні необхідних політичних і економічних реформ і наближенні до інших європейських країн. Нинішній перегляд нашої політики відбиває лише нашу серйозну стурбованість тим, що незаконні махінації з Іраком були схвалені Президентом Кучмою, а також — нашу рішучість покласти край подальшим подібним махінаціям як із боку України, так і будь-якої іншої держави, котра порушує санкції ООН щодо Іраку.

— Ці обвинувачення звучать уже близько року, якщо не більше. Минулого літа про це теж говорили. Чи схильні були Сполучені Штати уже тоді їм вірити, чи дійсно їм була потрібна плівка, аби переконати вас у тому, що Кучма зробив це особисто?

— Гадаю, ми чули цілий ряд усіляких припущень. І не завжди вони супроводжувалися якимись доказами чи підтвердженнями, тож саме дослідження цих записів стало причиною підтвердження, а потім і тих політичних висновків, які ми зараз робимо.

— Український МЗС це заперечив, але заперечив цікавим чином, заявляючи, що такого продажу або поставок не могло бути в принципі, відповідно до їхньої інформації. Чи є будь-які докази того, що ця радарна система була дійсно доставлена в Ірак?

— Ми не упевнені, що це відбулося, що ці системи вже в Іраку. З іншого боку, є певні ознаки, котрі дають підстави вважати, що ця система вже може там бути, і ми зараз продовжуємо їх досліджувати.

— І ще одне. Ви вказуєте, що це відбувалося ще за попередньої адміністрації. Схоже, одна з причин того, що ви так цим стурбовані, полягає в тому, що записи були зроблені незадовго до того, як колишній президент Клінтон відвідував Київ і зустрічався з Президентом Кучмою. Чи є якісь свідчення того, що ці проблеми — продаж високих технологій Іраку — обговорювалися на тодішній зустрічі президентів, або що Президент Кучма переконував колишнього президента Клінтона в тому, що Україна нічого подібного робити не планувала?

— Коли чесно, я точно не пригадую. Питання продажу зброї Іраку і поваги міжнародних санкцій були звичайною темою розмов з українським урядом на найвищих рівнях, оскільки ми розуміли, що Україна виробляє таке устаткування, одержати яке Ірак у минулому намагався, адже воно відповідало його власним арсеналам зброї, погоджувалося з ними. Тому такі питання обговорювалися з українським урядом регулярно з метою, аби вони не допускали такого продажу, попри спроби Іраку отримати військове устаткування. Але чи йшла під час зустрічі з Клінтоном мова про конкретний предмет продажу типу цього, я не робитиму категоричних тверджень. Я упевнений, що тоді оприлюднювалися багато брифінгів Білого дому, і ви, напевно, знайдете там подробиці з цього питання.

— Скажіть, будь ласка, після того, як ви дійшли таких висновків, чи робилися спроби якихось прямих контактів нашого посла, держсекретаря Пауелла з МЗС України і чи були запитання типу: «Як ви так могли?» чи щось подібне?

— Були прямі контакти між нашим послом і владою в Києві. Ми сказали їм досить чітко, які ми зробили висновки і що ми зробимо з нашими програмами.

— Чи отримали ви офіційні запевнення від Кучми, що такого продажу не було, або що він цього не схвалював?

— Я не знаю. Мені потрібно пошукати якісь документи, котрі підтверджують це. Не пригадую. Я сказав би так: схвалення продажу такої складної системи спостереження в обхід резолюцій Ради Безпеки ООН якимось лідером держави дуже серйозна справа, і ми поставилися б до цього серйозно, хоч би хто це зробив. Але це дійсно дуже серйозна справа, коли державний керівник схвалює продаж в обхід резолюцій ООН.

— Ви плануєте застосувати якісь кроки проти України на рівні ООН за порушення резолюцій Ради Безпеки?

— Не знаю. Доведеться зачекати. Не знаю.

— Ви кажете, що це змусило вас переглянути вашу політику стосовно самого Президента Кучми. Чи означає це, що він може приєднатися до дедалі зростаючого списку світових лідерів, перебування яких при владі вам не дуже подобається?

— Мені невідомо про існування подібного списку. Ми таких людей оцінюємо такими, якими вони здаються нам на даний момент.

— Звісно. Але чи є щось, що ви можете зробити проти нього особисто, якісь санкції, наприклад, що були введені проти Мугабе?

— Як я вже казав, ми переглядаємо ситуацію в плані наших із ним взаємин, і ми приймемо відповідне рішення, і коли прийде час, ми вас про нього поінформуємо.

Наведений виступ пана Баучера й інформація, отримана під час цілого ряду зустрічей із представниками посольств країн—членів НАТО, дозволяють зробити такі висновки. По-перше, власті США обвинувачують Президента України в схваленні планів українських чиновників, які мали намір зробити незаконну угоду, що йде врозріз із санкціями ООН. І водночас власті США підозрюють, що ця угода могла бути проведена. Відчуваєте різницю? Саме з цієї різниці випливає, що, по-друге, Вашингтон намагається чітко продемонструвати, що проводить для себе межу в ставленні до Президента України і до України як країни. Продемонструвати це покликаний крок із припиненням американської допомоги, що йде центральному уряду, і збереження надходжень із бюджету США на фінансування цілого ряду інших програм, не сполучених із роботою центральної влади. Чи випадково, чи зумисне, але українська влада намагається упритул не помічати претензій до Леоніда Кучми, паралельно розвиваючи активну діяльність, покликану довести невинність України в сфері порушення санкцій: Анатолій Зленко перериває свій візит у Домініканську Республіку і проводить цілий ряд зустрічей в ООН, вимагаючи об’єктивного розслідування і домагаючись від ООН проведення формальних консультацій по «українському» питанню вже наступного дня після прибуття в Нью-Йорк; Київ офіційно запрошує до себе комітет із санкцій із тим, щоб кваліфіковані фахівці могли переконатися в чистоті помислів і дій української сторони протягом усього часу дії санкцій проти Іраку. І при цьому ніхто не бажає зрозуміти ось що: Президент України втратив довіру з боку лідерів провідних держав, оскільки дав добро на незаконну операцію, що доведено плівками Мельниченка і проведеною експертизою. І з цієї точки зору не має значення: були реалізовані «Кольчуги» чи іракська ППО не одержала ці чудові радіолокаційні системи. В Україні такий підхід досить складно зрозуміти. У росіян навіть є приказка: «За спрос не бьют в нос». Проте, на думку американської сторони і за поки неофіційними висловленнями дипломатів цілого ряду країн НАТО, Президент України втратив здатність ефективно представляти інтереси України на міжнародній арені, оскільки його вчинок несумісний із кодексом поведінки лідера цивілізованої держави. Таким чином очевидно, що Україні необхідно вести захист по двох напрямах: перший передбачає оборону президентської особи, другий — вибудовування реальних доказів дотримання Україною санкції ООН, оскільки підозри в їх порушенні США та Британія все ж таки мають.

Відразу зауважимо, що успіх на першому напрямі дуже проблематичний. У Санто-Домініко глава українського МЗС в інтерв’ю «Ассошіейтед прес» «припустив, що Президент його країни міг схвалити продаж Іраку сучасної радарної установки, але Анатолій Зленко наполягає на тому, що факт такого продажу, який суперечив би санкціям ООН, не мав місця». В інтерв’ю «Файненшнл таймс» глава СБУ Володимир Радченко підтверджує прагнення Валерія Малєва установити військово-технічний контакт із Багдадом, повідомляючи про те, що Малєв ще за тиждень до смерті звертався до Радченка з ідеями подібних контактів. У свою чергу Володимир Іванович запевняє, що і під час його керівництва комісією з ВТС і під час головування в СБУ він категорично перешкоджав реалізації подібних ідей. Читачі «ДТ», очевидно, не знають, що відповідно до нормативно-правових актів України, представник «Укрспецекспорту» не має права проводити навіть попередні переговори про можливі поставки військової техніки без відповідного дозволу, тим більше — коли йдеться про країну, щодо якої діють санкції ООН.

За даними «Дзеркала тижня», українські власті всерйоз обговорюють ідею про проведення спільної українсько-американської експертизи «іракського фрагмента» плівок майора Мельниченка. Припустимо, США на це підуть, і що ж станеться у разі, коли повторно розмову буде визначено як справжню? Як виглядатиме українська сторона? Щоправда, консультанти українських дипломатів, посилаючись на віденських експертів, котрі досліджували фрагменти, які стосуються Георгія Гонгадзе, стверджують: щодо цифрового запису 100-відсоткову гарантію автентичності не може дати ніхто. Припустимо, результат експертизи покаже цифру 99,6%. Реакція світової політичної еліти на подібні хитрощі, слід гадати, різнитиметься від реакції безправної матері Георгія. Ні Ширак, ні Шрьодер, ні Буш, ні Квасьнєвський не стануть домагатися формальних 100 відсотків, доводячи своє право вважати Кучму ненадійним партнером. Спроби забалакати процес можуть лише поглибити тектонічний розлам у взаємовідчуттях українського лідера та його колег.

Захищаючись, українська влада має визначитися: або її аргументи захищатимуть інтереси українського суспільства і держави, або виключно Президента країни. І коли у випадку з фрагментами, що стосуються Георгія Гонгадзе, Президент на початку скандалу міг сказати (але не сказав) про те, що розмови мали місце, але вони носили емоційний характер, що змушує принести вибачення близьким Георгія і переглянути своє ставлення до журналістів, то зараз простого визнання того, що ця розмова мала місце, буде явно недостатньо, аби зняти проблему. Як то кажуть, не той випадок. В такій ситуації, визнання можливо вистачить, аби Кучмі не подав руку лідер жодної західної країни. Як мінімум, такою є ціна неправди.

Можливо, для пом’якшення ситуації, хтось порадить Президенту йти у фарватері американської політики щодо Іраку. Але тут проблема України не лише в тому, що це виглядатиме несолідно, а швидше в тому, що Леонід Кучма не зможе повести зовнішньополітичний вектор перпендикулярно настроям Росії, переконаної в необхідності політичного вирішення іракської проблеми. Правда, у МЗС визріла досить цікава ідея щодо позиції України у відношенні дій проти Іраку: Україна буде поводитися в цій ситуації як країна де-факто член НАТО. Чи достатньо буде для «амністії» подібного ходу, залежить передусім від серйозності намірів офіційного Вашингтона. Втім, про це трохи пізніше.

Тепер же повернемося до другого питання, а точніше до підозр у військово-технічному співробітництві Києва та Багдада. Складається враження, що в даний момент американці й оонівці говорять менше, аніж знають, але не станемо додумувати за тих, хто зацікавлений в об’єктивному розслідуванні, передусім ідеться про оонівських експертів. Поки ж американська сторона свої підозри про наявність «Кольчуги» мотивує небувалими за 10 років успіхами іракської ППО: через рік після розмови Малєва і Кучми іракцям удалося збити два безпілотні літаки-розвідники. Безумовно, цього недостатньо для того, аби стверджувати, що «Кольчуга» знаходиться в Іраку. Більше того, як уже писало в квітні «ДТ», навіть якщо «Кольчуги» в Іраку будуть виявлені, і розмова Президента з Малєвим доведена, то між двома цими точками провести пряму українського сліду буде надзвичайно складно. Адже в подібних угодах найчастіше використовуються розрахунки готівкою, ряд підставних енд’юзерів і маса інших хитрощів. Чи продавала Україна «Кольчугу» в Ірак? На це запитання влада сьогодні однозначно відповідає «ні». Чи могла неврахована «Кольчуга» із території України комерційними шляхами потрапити в Ірак? На це запитання влада також говорить «ні», але не так упевнено. Експерти, котрі раніше давали привід серйозно ставитися до їхньої інформації, діляться в розмовах із «ДТ» у співвідношенні 3 до 1 — більшість стверджує, що «Кольчуга» в Ірак бути продана не могла. Але знаходяться й ті, хто розповідає, як це, на їхню думку, було зроблено.

Аби санкції за порушення були застосовані до Україні, експертам ООН досить довести будь-які незаконні операції між Києвом і Багдадом. Зауважимо, що коли це станеться, то ізгоєм виявиться не лише Президент, а й уся Україна з її міжнародними, політичними, економічними і фінансовими проектами. Чи може таке статися? Теоретично — так. Мова може йти про контракти середини 90-х років, причому суттю їх може бути не лише передача зброї, що мало ймовірно, а й експорт із території України продукції подвійного призначення або відрядження специфічних спеціалістів, чиє перебування на території Іраку також заборонено санкціями. Дуже примітно в цій ситуації поводяться українські політики. Складається враження, що вони перебувають не на одному кораблі. Повне здивування викликають обвинувачення Володимира Литвина на адресу депутатів-комуністів, які лобіювали розвиток співробітництва між Україною й Іраком. Натомість представники лівих сил небезпідставно заявляють, що і ряд депутатів із «Єди» прагнули одержати свою частку в програмі «Нафта в обмін на продовольство». Численні українські делегації неодноразово відвідували Ірак. У їхньому числі дійсно були специфічні спеціалісти, та й самі народні депутати різних поглядів не відмовляли собі в праві поздоровити Саддама Хусейна з днем народження особисто. З’ясовуючи, хто більше боровся за співробітництво з Багдадом, ліві і праві, опозиціонери і представники влади не замислюються над тим, що публічна лайка на подібні теми лише погіршує становище Української держави. Може, вони розраховують на те, що кожному з них удасться довести, що особисто із Саддамом Хусейном вони не спілкувалися, а вступали в контакт із його двійниками, наявність яких на німецькому каналі «СDF» довів експерт із ФРН?

Проте найбільшу тривогу в українських дипломатів і професіоналів, які лише раз на рік одягають форму, викликає постать почесного консула Іраку в Україні пана Оршанського. Особистість він, треба сказати, дуже цікава і заповзятлива. На початку незалежності Юрій Оршанський мав найбезпосередніший стосунок до харківського заводу «Хартрон», котрий виробляє одні з найкращих у світі системи керування. Комерціалізувати діяльність даного заводу, що являє собою яйцеголове конструкторське бюро і систему лабораторних випробувальних полігонів, пан Оршанський задумав разом із головним конструктором Яковом Айзенбергом. Виходити на іракський ринок представники заводу намагалися ще за часів Леоніда Кравчука. Втручання служби безпеки, яка згодом певний час пильно стежила за обома апологетами ринку, не дало здійснитися угоді. Після обрання Кучми Президентом шляхи Айзенберга й Оршанського розійшлися. Перший зайнявся здійсненням пілотного проекту акціонування підприємства ВПК, другий активізувався на лінії співробітництва з Лівією, країною, що також перебуває під парасолькою оонівських санкцій. Пан Оршанський, талановитий і заповзятливий комерсант, неодноразово мав конфлікти з відповідними органами через незнищенний потяг до експорту продукції подвійного призначення. Саме за його діяльність на іракському напрямі українські власті зараз найбільше непокояться. Оршанський досить близький із Хусейном, що дало йому можливість не лише активно лобіювати комерційні інтереси Багдада в Україні, а й отримати статус почесного консула Іраку в нашій країні. Дипломатична недоторканність замінила недоторканність депутатську, котру 1998 року під час виборів так і не зміг отримати нинішній консул. Ні для кого не секрет, що пан Оршанський був і залишається натхненником іракського лобі в Україні і він же в міру сил і можливостей свого часу підтримував ліві партії. Проте цілком можливо, що він у свою чергу користувався не лише підтримкою частини лівих депутатів.

Міністерство закордонних справ, за свідченням дипломатів, не горіло бажанням видавати Юрію Оршанському консульську екзекватуру — патент, що дозволяє виконувати відповідні функції на території України. Проте, за словами українських дипломатів, утрутилися представники служби безпеки, і питання про перехід бізнесмена в категорію дипломата вирішився для Оршанського позитивно. Водночас люди, котрі близько знають іракського почесного консула, стверджують, що кілька разів бачили на харківській дачі Оршанського Леоніда Деркача. Так це чи ні, ми стверджувати не беремося, зауважимо лише, що цього тижня МЗС України направило в Багдад офіційний лист із проханням відмовити Юрію Оршанському в праві представляти Ірак у нашій країні. Цей, можливо, спізнілий крок, як видно, потрібно розглядати як прагнення МЗС виправити допущену помилку і на державному рівні відмежуватися від діяльності Юрія Оршанського, котра може виявиться чреватою наслідками.

У будь-якому разі діяльність органів влади, спрямовану на проведення об’єктивного розслідування якості дотримання Україною оонівських санкцій, можна лише вітати, оскільки встановлення об’єктивного вердикту в цьому питанні є нічим іншим як захистом інтересів України. Українські дипломати роблять зусилля із захисту національних інтересів не лише в ООН, а й на двосторонньому рівні. У Києві переконані в необхідності продовження діалогу з держдепом. І ці переконання незабаром реалізуються, оскільки 1 жовтня в українську столицю прибуде заступник держсекретаря США Елізабет Джонс. Саме нею будуть пред’явлені аргументи американської сторони. Україна у свою чергу викладе аргументи захисту. 11 жовтня до Києва також запланований приїзд на рівні держсекретарів Трійки Європейського Союзу. Безсумнівно, іракське питання обговорюватимуть і на цій зустрічі.

Якщо заяви влади про її порядність у даному питанні будуть підтверджені результатами авторитетного оонівського розслідування, то це піде лише на користь Україні — державі, чиї інтереси міжнародна еліта намагається відокремити від інтересів глави цієї держави. У всякому разі саме так варто сприймати все, що відбувається. І водночас цілий ряд чинників дозволяє засумніватися в існуванні серйозного інтересу Вашингтона до України.

Є підстави вважати: Леонід Данилович вирішив, що американці затіяли цю метушню з Іраком, власне, лише заради того, аби досягти своєї основної мети — усунути Леоніда Кучму з посади українського Президента. Його роздратування, пов’язане з тим, що «в них не спрацював один привід, так тепер вони вигадали другий», свідчить про це. Леонід Кучма, найімовірніше, як і раніше, переконаний — «касетний скандал» організували американські технологи. А брати до уваги той факт, що найбільшу користь із «касетного скандалу» витягла Росія, її влада та її бізнес-еліта, Президент України не хоче, як ото леоновський король: «Не кажіть мені нічого поганого про принцесу. Я нічого не бажаю знати». Ось і зараз Росія вважається основним сховищем, де Президент може знайти захист. Безумовно, заява держдепу написана не в Кремлі, але в самому держдепі, схоже, мало кого цікавить, що наслідком їхніх звинувачень на адресу українського Президента може стати ще більше зближення української й російської влади. На наше запитання: чи мають намір Сполучені Штати спробувати вплинути на реакцію Росії щодо висунутих Україною звинувачень, американські дипломати й експерти в кращому разі чесно відповідали, що таких планів немає, у гіршому — здвигали плечима, не розуміючи, про що йдеться. У разі підтвердження прогнозів стосовно бойкоту західними лідерами Президента України, Леонід Кучма, поза сумнівом, піде на всі умови, з якими Росія пов’язуватиме надану підтримку. Перша з них уже була сформульована, за деякими даними, під час візиту Володимира Литвина до Москви: «Пишіть заяву до ЄврАзЕС».

Зауважимо, в усіх членів цієї організації за останній час різко скоротилися обсяги експорту до Росії й різко зросли обсяги російського імпорту. А в Україні представники практично всіх галузей виступають проти цього альянсу. Проте, у разі розростання конфлікту із Заходом політичному керівництву країни цілком може вистачити рішучості перебороти пасивний опір українських низів і професійних еліт. Чи стурбовані цим у держдепі? Відповіді немає. Чи прислухатимуться в українському Кабміні після всього, що відбулося, до рекомендацій залучених американських експертів, покликаних моделювати фінансові наслідки та юридичні аспекти при створенні газового консорціуму?

Наступним аспектом, який викликає певний подив, є час, обраний американською стороною для виголошення претензій до українського лідера. Карлос Паскуаль повідомив «ДТ», що результат експертизи став відомий саме зараз через високу загруженість відповідних експертів, які зайняті розшифровкою великої кількості записів й ідентифікацією голосів, пов’язаних із забезпеченням засобів безпеки напередодні річниці терактів 11 вересня. «Для експертів питання ідентифікації плівок Мельниченка було не пріоритетним саме з цієї причини», — сказав він.

Найімовірніше, звинувачення на адресу Леоніда Кучми є пунктом у переліку заходів, розроблених у Вашингтоні для публічного аргументування безальтернативності американського варіанта з’ясувань з Багдадом. Леонід Кучма призначений на посаду «бед гай» (поганого хлопця). На його прикладі лідери решти держав повинні переконатися в тому, що незаконні проекти, якщо навіть вони не мали наслідків, але були схвалені, в сучасному світі неприпустимі. Американці так і кажуть: «Аби іншим було зась». З одного боку, егоїстична, з другого — підкріплена міжнародними нормами й вимогами, позиція США цілком зрозуміла. І водночас оприлюднення претензій за часом співпало з виступами в Україні опозиційних сил, основне гасло яких — дострокова відставка Леоніда Кучми. Першим паралелі між двома цими подіями провів глава президентської адміністрації Віктор Медведчук. Що, погодьтеся, було не наймудрішим і не найдотепнішим його кроком. Гратися в опозиційно-американські взаємозв’язки можна було 2000 року, коли в країні розгорілися внутрішньополітичні пристрасті. Закиди ж у всесвітній антипрезидентській змові США та їхнім союзникам свідчать, як мінімум, про манію величності. Інша річ, що опозиція може скористатися відкриттям другого фронту. Питання в тому, чи зможе вона це зробити.

До речі, 2000 року «Україна без Кучми» допомоги Заходу так і не дочекалася. Питання свободи слова, безумовно, хвилюють американців, так само, як і причини загибелі опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе, але хвилюють не настільки, аби ФБР проводило експертизу фрагментів записів, наданих Олександром Морозом. Ірак американців хвилює, вочевидь, більше. І цей момент також легко пояснити, хоч який він неприємний своєю відмінністю між деклараціями і пріоритетами.

Словом, дії США загострили й без того складну ситуацію всередині України. Чи прораховували американці можливі наслідки та чи мають намір взагалі цим займатися? Якщо так, то можна стверджувати: США небайдужі не лише власні інтереси й постулати ООН, а й вектор розвитку самої України. Якщо ж ні, то доля країни, по суті, перебуває виключно в руках української опозиції й суспільства. Адже сьогодні в разі доведення непричетності України до незаконних поставок до Іраку, країні нічого не загрожує. Навіть 55 млн. замороженої американської допомоги, за словами тих самих американців, не виплачуватимуться доти, доки Сполучені Штати не вирішать, у якій формі їм висловити своє ставлення до українського лідера, що втратив довіру, і яких заходів стосовно нього вжити. Представники Заходу, причому не лише американці, чітко дають зрозуміти, що готові співробітничати і з МЗС по лінії проведення празького саміту НАТО, і з Міністерством оборони України в секторі зближення України та НАТО, і з місцевими органами влади, фінансуючи їхні програми, і з представниками громадянського суспільства, підтримуючи їхні проекти. Проте цілком очевидно: довго така ситуація зберігатися не може. Якщо Леонід Кучма все ще залишається першою особою держави, то інтереси його безпеки, поза сумнівом, позначаться на пріоритетах зовнішньої та внутрішньої політики. І в цій ситуації Захід цілком логічно не вважає за потрібне й ефективне протягом двох років сепарувати своє ставлення до Президента та до України. Негатив і роздратування поглинуть паростки авансів, виданих країні загалом. Україну можуть відкинути далеко назад в переговорах про вступ до СОТ, на натовському напрямі та у співпраці з ЄС. Не варто тішитися тим, хто розраховує на певну конфронтацію між США й низкою найбільших європейських країн стосовно підходів до розв’язання іракської проблеми. Спілкування з дипломатами, які репрезентують низку країн ЄС, радше засвідчує протилежне. Президент, що дискредитував себе в розмові з Малєвим, не буде піднятий на щит як американська жертва. Таким чином, якщо Сполучені Штати не розпочнуть чітких дій, спрямованих на відмивання іміджу Президента України, задовольнившись при цьому публічним, наочним уроком, то Леонід Данилович має високі шанси опинитися в міжнародній ізоляції. Якщо це станеться, і Президент за такого розкладу не відмовиться від своєї посади, без застосування санкцій де-юре Україна досить скоро потрапить під санкції де-факто.

Необхідно також розуміти: ані Америка, ані Німеччина не зможуть навіть за великого бажання змінити ситуацію в Україні, якщо цього не захочуть самі українці. Нинішня ситуація справді сприймається як дежа вю. Дуже багато спільного вона має із ситуацією 2000 року. Проте є і якісні розбіжності. У 2000-му опозицію представляв Олександр Мороз і Юлія Тимошенко, яка тоді саме примкнула до нього і яка цілком асоціювалася з Лазаренком. Сьогодні в опозиції, що діє активно і злагоджено, соціалісти, комуністи та Блок тієї самої Тимошенко, чия популярність в населення істотно зросла. Два роки тому рейтинг абсолютної довіри до Президента дещо зашкалював за 20%, нині дорівнює 6%. У 2000-му приводом для виступу стали не плівки Мельниченка, які дійшли до мас. Зараз суспільство більшою мірою розуміє, про що йдеться, і значна його частина може висунути власні претензії до влади.

Скандал 2000 року відбувся невдовзі після, хай і сумнівної, проте перемоги Президента на виборах. Нинішнє протистояння визріло після перемоги на виборах політичних сил, які виступають за зміну влади. Два роки тому Леонід Кучма удостоївся мовчазного осуду Заходу. Зараз американці поводяться незрівнянно активніше й самі оперують аргументами, переконливими для їхніх партнерів. І нарешті останній момент. 2000 року Віктор Ющенко підтримав Президента, позбавивши тим самим опозицію єдиного лідера, а країну — шансу на якісну зміну власної долі. А сьогодні... А ось тепер не так упевнено: Ющенко може вчинити інакше.

Словом, українське суспільство й українська опозиція одержали другий шанс, доклавши до того чимало власних зусиль. Чи витримає Президент війну на два фронти? Чим може обернутися для України його перемога, ми вже знаємо: у Президента не залишиться іншого шляху, і коли Леонід Данилович на нього ступить, сам Бацька приїжджатиме до нього для підвищення кваліфікації. А якщо Леонід Кучма капітулює, то українське суспільство очікують складні часи першого вільного вибору, українську еліту — іспит на зрілість, політичні сили країни — випробування конструктивізмом. Сьогодні ми не загадуватимемо наперед. Леонід Данилович — навдивовижу фартова людина. Захід, і передусім США, непередбачувано егоїстичні. Українська опозиція, попри успіхи, все ще слабка і вразлива. Висновок з цих подій мав би бути винесений такий: немає нічого таємного, що не стало б явним; немає зла, яке не було б покаране. Утім, другу частину резюме доводити змушені будем всією громадою. Доводити не потрібно лише одне — плівки Мельниченка реальні, і їх ще багато. Тепер про них не лише знають — їм тепер вірять.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво