Шалом газават, слов’яни! - Архів - dt.ua

Шалом газават, слов’яни!

13 січня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №1, 13 січня-20 січня

У розпал газової кризи президент України Віктор Андрійович Ющенко справедливо сказав про те, що з цього дуже серйозного випробування України на незалежність ми маємо вийти сильнішими й незалежнішими...

У розпал газової кризи президент України Віктор Андрійович Ющенко справедливо сказав про те, що з цього дуже серйозного випробування України на незалежність ми маємо вийти сильнішими й незалежнішими. А прем’єр-міністр Юрій Іванович Єхануров, звітуючи про підписану в Москві угоду, чи то не маючи інформації, чи то маючи її й тому не бажаючи плямувати мундир чужими іграми, порадив журналістам розібратися з фігурантами породженого вночі документа.

Прислухавшись до поради прем’єр-міністра, «ДТ» сьогодні робить перший «підхід до штанги» — спробу розібратися в тому, наскільки сильнішою й незалежнішою стала Україна після підписання газової угоди; якою мірою вона просунулася до декларованої всіма владами мети — диверсифікації джерел енергоносіїв; хто й чому став її партнером?

Що підписали в Москві 4 січня?

У Москві (о 2.30 ночі) 4 січня, куди терміново — на настійне прохання російської сторони — вирушив міністр палива й енергетики України Іван Плачков і куди прямо з Ашгабада вилетів голова правління НАК «Нафтогаз України» Олексій Івченко, було підписано тристоронню Угоду про врегулювання відносин у газовій сфері.

Президент України Віктор Ющенко назвав цю угоду взаємовигідною й заявив, що «договір складено професіонально. Я володію кожною позицією цього договору. Мені доводилося на політичному й на економічному рівні кілька разів говорити з Володимиром Володимировичем (Путіним) про ті нюанси, які стосуються політики». І додав: «Я можу констатувати — і на політичному, і на економічному рівні було досягнуто здорових компромісів». Прем’єр-міністр Юрій Єхануров, міністр палива й енергетики І.Плачков і особливо глава НАК «Нафтогаз України» О.Івченко назвали підписану угоду «перемогою української сторони». Мовляв, удалося відстояти українські інтереси й домогтися ціни на газ для України в 95 дол. за 1000 кубометрів замість запропонованих «Газпромом» 230 дол. І все це завдяки злагодженим і професіональним діям українських переговірників.

Проте президент РФ Володимир Путін під час зустрічі з президентом Віктором Ющенком в Астані заявив: «Газпром» продаватиме газ Україні все-таки по 230 дол. На що український президент нічого не заперечив...

Сторони, підписавши угоду, домовилися ось про що. Транзитна ставка за транспортування газу територією України з 1 січня 2006 року становить 1,60 дол. за 1000 кубометрів на 100 км відстані. Причому ставка ця діятиме протягом п’яти років — до 1 січня 2011 року. І транспортувати українська сторона зобов’язалася газ, який належить «Газпрому» (а точніше, його зовнішньоторговельній дочірній компанії — ТОВ «Газэкспорт») і «РосУкрЕнерго». «Газпром» погодився транспортувати територією Росії за такою самою ставкою газ, який належить компанії «РосУкрЕнерго».

Стосовно поставок природного газу безпосередньо в Україну сторони «узгоджують як постачальника компанію «РосУкрЕнерго». І таким чином, уже з 1 січня 2006 року «Газпром» до забезпечення українських потреб газом формального стосунку не матиме. «Нафтогаз України», у свою чергу, зобов’язується «не експортувати з території України природний газ, що надійшов із РФ».

Більше того, «Нафтогазу» довелося відмовитися не лише від експорту газу, а й доведеться, як очікується, вже в лютому поділитися внутрішнім ринком газу з СП, яке буде створене українською НАК і компанією «РосУкрЕнерго». Статутний капітал цього спільного підприємства, як випливає з угоди, «буде сформовано шляхом внесення коштів та інших активів».

Примітно, коли раніше йшлося, передусім, про формування балансу газу України, то в угоді від 4 січня говориться про «формування, починаючи з 1 січня 2006 р., річного товарного балансу газу компанії «РосУкрЕнерго». В угоді чітко визначено обсяг закупівель газу цією посередницькою компанією й обсяг його продажу. Отже, щодо закупівель «РосУкрЕнерго» планується такий обсяг і джерела: 41 млрд. кубометрів туркменського газу, який має бути закуплений у ТОВ «Газэкспорт» і «Нафтогазу України» в наявних у їхньому розпорядженні обсягах; до 7 млрд. кубометрів узбецького газу (квота «Газэкспорта»); до 8 млрд. кубометрів казахського газу (також квота «Газэкспорта»).

А ще близько 17 млрд. кубометрів «РосУкрЕнерго» планує закупити у ВАТ «Газпром» за ціною, визначеною за формулою, виходячи з базисної ціни газу (Ро=230 дол. за 1000 кубометрів). (Запам’ятайте цю цифру, ми згодом до неї повернемося.)

Із продажем трішки простіше. 2006 року «РосУкрЕнерго» має намір продати 34 млрд. кубометрів газу за ціною 95 дол. за 1000 кубометрів створеному СП для реалізації на ринку України та без права його експорту. Причому в угоді зафіксовано, що ціна в 95 дол. діє лише в першому півріччі 2006 року.

З 2007 року «РосУкрЕнерго» продаватиме СП для реалізації в Україні вже до 58 млрд. кубометрів газу. А 15 млрд. кубометрів експортуватиме разом з ТОВ «Газэкспорт» (тобто за його експортною квотою та програмами).

В угоді також визначено, що ставка плати за транзит і ціна газу можуть змінюватися лише за взаємним узгодженням сторін.

Угоду про врегулювання відносин у газовій сфері від 4 січня 2006 року підписано трьома сторонами: від імені ВАТ «Газпром» — О.Міллером, від імені НАК «Нафтогаз України» — О.Івченком, за компанію «РосУкрЕнерго» підписалися О.Пальчиков, К.Чуйченко.

Відомо, що не тільки опозиція, а й багато політиків у владі (правда, в основному оф рекордс) дуже неоднозначно оцінили підписання тристоронньої газової угоди. Найзатятіша противниця цієї угоди лідер БЮТ Юлія Тимошенко зажадала в судовому порядку розірвати угоду й заявила: «…підписання таких документів має ознаки фактичної зради національних інтересів... У мене таке враження, що таку угоду з боку України підписував як мінімум Жириновський». І додала, що «вважати цю угоду успішною можна лише з перепою після Нового року».

Колишній заступник міністра закордонних справ Олександр Чалий назвав угоду катастрофічною та сказав: «…четверте січня — це Перл Харбор для української дипломатичної служби». Не соромилися у висловлюваннях і народні депутати 10 січня, коли прем’єр Ю.Єхануров намагався в парламенті розповісти про підписану угоду. Словом, при всіх плутаних запевненнях і недомовках уряду та глави НАК, пристрасті не вщухають, а лише розпалюються у зв’язку з тим, зокрема, що, як заявив Ю.Єхануров, до 16 січня українська сторона запропонує російській свій варіант міжурядової угоди в газовій сфері (як це робилося минулих років). І підготує до підписання відповідні комерційні контракти на закупівлю і транзит газу.

Які директиви отримували сторони?

Усе сказане вище, по суті, було запрограмовано російською стороною ще у жовтні 2005 року. Тоді глава «Газпрому» Олексій Міллер уже затвердив баланс газу цієї монополії на 2006 рік. Для України в ньому відводилося лише 55 млрд. кубометрів у такій пропорції: 15 млрд. кубометрів газу поставляє «Газпром» («Газэкспорт») і 40 млрд. кубометрів — компанія «РосУкрЕнерго». Поверніться тепер до опису угоди, й ви побачите зарезервовані «Газпромом» для балансу закупівель компанією «РосУкрЕнерго» (і наступної поставки в Україну) 17 млрд. кубометрів газу. Ціна — 230 дол. за 1000 кубометрів. Не знаю достеменно, які були тактичні директиви російській стороні на переговорах 4 січня, але стратегічної мети вони домоглися. Це очевидно.

Директиву ж українським учасникам переговорів підписав прем’єр Єхануров і перший заступник міністра закордонних справ України Огризко. За нашими даними, директива була такою: українська сторона могла погодитися на ціну газу в 80 дол. за 1000 кубометрів і ставку транзиту 1,75 дол. за 1000 кубометрів по 100 км. Очевидно, українська сторона зі своїм завданням не впоралася й перевищила свої повноваження, підписавшись на більшу ціну й меншу ставку.

Чим небезпечне для України підписання газової угоди?

Численні експерти, з котрими ми обговорювали угоду та її наслідки для України, запевняють: по-перше, з підписанням цього приватно-правового документа (а особливо, коли на його основі буде укладено наступну міжурядову угоду й контракти) для України втрачений альтернативний російському туркменський і взагалі середньоазіатський газ. Тепер для нас істотне монопольне джерело й постачальник газу — непрозора компанія «РосУкрЕнерго» з невизначеними гарантіями та зобов’язаннями і, як розповідають експерти, із статутним фондом у 37 тис. дол. При цьому компанія отримує мільярдні контракти. І немає жодних гарантій, що в певний момент ця компанія просто не відмовиться поставляти Україні газ — примусити її важко, бо немає жодних міждержавних відносин. А вона монополіст для України в газозабезпеченні. Причому монополія ця не контрольована українською державою й підпорядкована юрисдикції Швейцарії.

Водночас це надає право РФ відмовитися від дотримання чинних міжнародно-правових гарантій обов’язкових поставок газу в Україну і дотримання інших умов газової українсько-російської угоди від 2001 року. Це також не зобов’язує «Газпром» повністю оплачувати свій транзит газу через територію України. Україна ж узагалі втрачає саму можливість доступу до транзиту, крім як своєю територією.

Більше того, на український ринок вийде СП, яке буде українським промисловим покупцям диктувати свої, передусім цінові, умови. Населення, бюджетників і компобут зобов’язаний забезпечити газом «Нафтогаз». За якими цінами СП запропонує газ — невідомо, особливо у другому півріччі. Та й прибуток від діяльності СП, яку раніше міг одержувати сам НАК, тепер буде розділено між співзасновниками (що, серед іншого, неминуче спричинить серйозну дірку в держбюджеті 2006, саме це протягом чотирьох годин експерти докладно довели Віктору Пинзенику). До того ж невідомо, на яких умовах і за рахунок чого створюватиметься це СП. Хочеться вірити прем’єру, котрий заявив: як активи українська сторона вноситиме «столи та стільці», а не газотранспортну систему.

Далі. Угода жорстко фіксує до 2011 року ставку транзиту в 1,6 дол. за транспортування 1000 кубометрів газу по 100 км газопроводу й розриває зв’язку «ціна газу — транзитна ставка», яка давала нам козир при формуванні ціни на газ для України. Тобто тепер ми протягом п’яти років зобов’язані зберігати ставку транзиту, незалежно від можливого підвищення Росією ціни на газ.

Угода не містить повної формули ціни на російський газ, закуповуваний у «Газпрома» по 230 дол. А це означає: як довільно її було визначено, так будь-якої миті можуть і змінити — без економічного обгрунтування. Фактично ми відмовилися від юридично зафіксованої ціни на російський газ у 50 дол. до 2009 року.

Крім того, зазначають експерти, при ставці транзиту в 1,093 дол. і ціні російського газу для України в 50 дол. за 1000 кубометрів Україна, транспортуючи за рік 110 млрд. кубометрів російського газу, одержувала в рахунок оплати своїх газотранспортних послуг від «Газпрому» близько 29 млрд. кубометрів газу. А тепер при ставці транзиту 1,6 дол. і ціні газу 95 дол. за 1000 кубометрів за такий самий обсяг річного транзиту «Нафтогаз» у рахунок оплати послуг зможе отримати ледь 22 млрд. Утім, російська сторона обіцяє, що експортуватиме на 10 млрд. кубометрів більше, ніж передбачалося від самого початку. І тоді, можливо, Україна зможе більше одержати за свої транзитні послуги. Тобто Україна автоматично втратила 7 млрд. кубометрів газу, які десь доведеться докуповувати. Якщо за існуючими цінами, то на це знадобиться близько 700 млн. дол. Аби зберегти пропорцію й отримати той самий обсяг газу в 29 млрд. кубометрів, треба було підняти вартість транзиту десь до 2,1 дол., а не до 1,6.

При цьому 5 млрд. кубометрів із 22 млрд. «Нафтогаз» повинен віддати «Газпрому» в рахунок погашення колишнього боргу (за угодою, українська сторона погашатиме таким чином заборгованість перед «Газпромом» до 2009 року. Тому й ціна газу в 50 дол., і транзитна ставка 1,093 дол. фіксувалися міжурядовою українсько-російською угодою від 2001 року на період до 2009 року). Тобто від 22 млрд. кубометрів газу треба відняти ще 5 млрд. кубометрів, і Україні залишається всього 17 млрд. кубометрів на рік при такому розкладі.

І найнезрозуміліше — угода, підписана 4 січня 2006 р., не містить навіть натяку на чіткі порядки розв’язання суперечок, які можуть бути пов’язані з нею. А це означає: раптом що — шлях один — у московський арбітраж, адже в таких випадках розгляди здійснюються за місцем підписання.

Навіть коли розглядати цю угоду як рамкову, вона однаково містить загрозу, бо, як правило, такі документи є основою для підписання наступних деталізуючих документів. І якщо вони будуть підписані на таких умовах, це справді буде цілковитим здаванням залишків енергетичної, а як наслідок і економічної, незалежності України. Хоча історія поступального здавання національних енергетичних інтересів розпочалася задовго до 4 січня 2006 року.

Історія помилок української влади
у газовій сфері
(2000—2004 роки)

За всієї складності українсько-російських відносин у газовій сфері 2000 року, саме його можна назвати одним із найвдаліших для України. 22 грудня 2000 року було підписано одну з найвигідніших для України угод — Угоду між урядом РФ і Кабміном України про гарантії транзиту російського природного газу територією України. У ньому «Газпром» зобов’язався 2001 року поставити через Україну 124,6 млрд. кубометрів газу. За це НАК «Нафтогаз» одержував 30 млрд. кубометрів газу. РФ також гарантувала транзит в Україну 30 млрд. кубометрів туркменського газу. Було навіть поквартально розписано, скільки газу поставить «Газпром» із своїх обов’язкових 30 млрд. кубометрів, включаючи відкачку з ПСГ. Рік видався вдалим, і тоді НАК навіть вдалося «нагромадити» в підземках 7 млрд. кубометрів газу.

Проте з 2001 року починається історія капітуляції України. Москва констатувала: Україна, яка мала два джерела поставок газу (Росія і Туркменистан), і контролювала на той час до 95% російського газового експорту, виявилася дуже непоступливою в переговорах. І як кістка в горлі заважала планам експансії «Газпрому» до Європи. Тому росіяни змінили тактику, вирішивши скрупульозно «обрубати» Україні газові кінці. Тут доречним став борг України в 1,4 млрд. дол., що взявся невідомо звідки.

Уже у вересні 2001 року А.Кінах візує Угоду між урядом РФ і Кабміном України про додаткові заходи із забезпечення транзиту російського природного газу територією України, в якій визнається сума боргу та умови його погашення. Пригадуєте, були випущені єврооблігації з терміном погашення у 2004—2013 роках?

Але найголовніше — ця «освячена» Кінахом міжурядова угода вихолощувала попередню і виключала навіть згадування про обсяг транзиту та його оплату «Газпромом», а також про зобов’язання РФ пропустити в Україну 30 млрд. туркменського газу. «Газпром» підняв на свій флагшток ключове слово — транзит. І, розв’язавши собі руки на східному напрямку, вирішив прибрати до рук весь середньоазіатський транзит. Та й газ також.

Найвужче місце в газопроводі Середня Азія—Центр (САЦ), яким надходить в Україну туркменський, узбецький і казахський газ, розташоване в Узбекистані. Річна пропускна спроможність на той час — до 30 млрд. кубометрів газу. Але між Україною та Узбекистаном ще 1998 року укладено безстрокову угоду про транзит туркменського газу в Україну.

«Газпром» наполегливо умовляє президента Карімова пустити росіян у цю трубу. Карімов довго не здається. Києву б його підтримати, але нагодилася халепа — українська сторона стала вимагати 800 тис. дол. за ремонт крила Ан-70; Карімов, у свою чергу, нагадав, що Україна винна Узбекистанові 20 млн. дол. А тут ще після подій в Андижані МЗС України насипало помаранчевої солі на «рани» президента Узбекистану. Відносини зіпсувалися остаточно.

Паралельно в період улещування Карімова «Газпромом», кажуть, російські митники затримали літак із неймовірною кількістю золотих виробів, які призначалися для мережі ювелірних магазинів дочки Карімова. І президенту Узбекистану нічого не залишалося, як звернутися по допомогу до президента РФ Путіна. Той допоміг. А незабаром, у грудні 2003 року, було укладено угоду між російською монополією та Узбекистаном про доступ «Газпрому» до транзиту. До того ж «Газпром» почав інвестувати в розширення САЦ. Не має значення, що вклав він не так багато — важливий сам факт: росіяни тепер міцно закріпилися на узбецькій трубі.

В Україні це нікого не насторожило. Ніхто навіть не спробував виправити ситуацію і не згадав про чинну угоду з Узбекистаном про транзит туркменського газу для України.

З Туркменбаші росіяни теж домовилися швидко. Після того, як організатори замаху на Ніязова сховалися в Росії, Туркменбаші зажадав від Путіна заборонити подвійне громадянство. Путін погодився. За Ніязова помстилися і він, зокрема на знак вдячності, погодився підписати контракт на постачання туркменського газу «Газпрому». Проте й це не насторожило Україну. Замість того, щоб вести складні переговори, вибудовуючи двосторонні відносини, Бойко захопився транзитом.

Пригадуєте, йшлося про «зекономлені» до 2001 року 7 млрд. кубометрів газу в українських підземках? Отож українська сторона вирішила на цьому заробити й захопилася експортом газу. І на догоду нагальним інтересам можновладців в Україні починають вибудовувати корпоративні відносини з «Газпромом» і якоюсь фірмою з угорською пропискою «ЮралсТрансГаз».

Путін у цей час планомірно вичавлює з «Газпрому» колишнього його главу Вяхірева, а з газового бізнесу — зареєстровану у США корпорацію «Ітера». Вона тоді (до початку 2003 року) була оператором поставок туркменського газу в Україну, забезпечуючи його транзит аж до російсько-українського кордону. За свої послуги «Ітера» одержувала від української сторони певний обсяг газу. Але при цьому вона цей газ зобов’язана була продавати на ринку України, а не експортувати (хоч би як їй цього хотілося). Крім того, коли «Нафтогаз» передавав на туркменсько-узбецькому кордоні куплений газ «Ітері», право власності на цей газ залишалося в НАКу. І якби корпорація захотіла кудись, крім України, цей газ подіти, її суворо закликали б до відповідальності.

2002 року українсько-російський владний комерційний альянс від газу виводить на ринок у ролі оператора поставок туркменського газу в Україну приватну фірму «ЮралсТрансГаз». Компанію реєструють 5 грудня, щоб встигнути одержати максимальні податкові пільги, відповідно до тодішнього законодавства Угорщини. Засновники компанії — кілька приватних осіб. Але всі ЗМІ рясніють натяками на те, що за цією приватною фірмою-оператором — інтереси кримінального авторитета Севи Могилевича.

Про те, що «ЮралсТрансГаз» на ринку замінить «Ітеру» у ролі оператора поставок туркменського газу, і Туркменбаші, і Назарбаєву повідомили саме представники України. Обом президентам така перспектива нічого приємного не обіцяла. Однак українська сторона погодилася на умови, запропоновані росіянами, відповідно до яких «ЮралсТрансГаз» одержував право транспортувати газ, куплений Україною в Туркменистану. При цьому жодних зобов’язань продати належну йому частку газової оплати в Україні не передбачалося. Можливість експорту була відкрита — у частці з «Газекспортом», дочірньою компанією «Газпрому». Тому що пускати на свою частку європейського ринку когось надовго і без контролю «Газпром» не хоче. Хоч «Ітера» відверто й не протистояла вже призначеній путінській команді «Газпрому», однак була резидентом США. А «Газпрому» потрібні були абсолютно керовані й підконтрольні компанії. Спочатку «ЮралсТрансГаз», потім, після заплямування біографії «Юралса» кримінальною справою про контрабанду газу, — її наступник — «РосУкрЕнерго».

Формула ціни

Юрій Бойко, який прийшов на посаду глави НАКу, разом зі своїм заступником Ігорем Вороніним так захопилися експортом газу, що виправляти допущені у відносинах із Казахстаном, Узбекистаном і Туркменистаном помилки вже не встигали. Навіть якби й хотіли.

Так, 16 липня 2004 року від імені «Нафтогазу України» заступник голови правління І.Воронін укладає контракт №314 із німецькою компанією ЗМБ («Зарубіжгаз Менеджмент унд Бетайлігунгсгезельшафт мбХ») про постачання природного газу в 2005—2009 роках. Відомо, що ця фірма має прямий стосунок до «Газпрому». НАК зобов’язується, починаючи з січня 2005 року по грудень 2009 року, передати ЗМБ на українсько-словацькому кордоні 3,5 млрд. кубометрів газу. Розрахункова сума контракту — трохи більше 1,575 млрд. дол. Потім, у серпні, обсяг поставок збільшується до 4 млрд. кубометрів, і розрахункова сума наближається до 2 млрд. дол. Але не це найцікавіше.

Саме в цьому контракті «Нафтогазу» із компанією ЗМБ вперше зафіксована формула розрахунку контрактної ціни газу. Виводиться вона із суми альтернативних газу видів палива. У цьому випадку — котельного палива і газойлю з використанням взаємоприйнятних коефіцієнтів. Отже, відповідно до цієї формули, визначено ціну на газ, який поставляється німецькій компанії в 2005 році: на 1 січня вона становила 93,16 дол. за 1000 кубометрів (при 20 С°), на 1 квітня — 99,25 дол. , на 1 липня — 105,76 дол.

У газовій угоді від 4 січня між «Нафтогазом», «Газпромом» і «РосУкрЕнерго» про жодні формули ціни не йдеться. А це означає, що українська сторона свідомо погоджується на невмотивований ціновий диктат монополістів.

Навіщо «Газпрому» і РФ знадобилося «РосУкрЕнерго»

У прозорості бізнесу та самої компанії «РосУкрЕнерго» на сьогодні засумнівалися не тільки екс-прем’єр Ю.Тимошенко та екс-глава СБУ О.Турчинов, а й народні депутати. 10 січня прем’єру було направлено запит депутата Ігоря Шурми щодо надання офіційної інформації про засновників і про статутну діяльність компанії «РосУкрЕнерго», співзасновниками якої нібито є «Газпромбанк» (читай — «Газпром») і «Райффайзен Інвестмент АГ». У свою чергу, «Райффайзен Інвестмент АГ» передав акції «РосУкрЕерго» двом іншим компаніям — Arosgas Holding Aktiengesellschaft і Centragas Holding Aktiengesellschaft. За словами О.Турчинова, за першою з них стоять заступники голови правління «Газпрому» А.Комаров, І.Акимов, І.Медведєв і О.Рязанов. Можна сказати, що це «пітерська гілка» «Газпрому». Другу компанію, за версією О.Турчинова, представляють Ю.Бойко (колишній глава «Нафтогазу») і його заступник І.Воронін, який досі перебуває біля керма газотранзитних схем у НАКу і причетний до переговорів з участю «РосУкрЕнерго». Однак хто реально управляє цими компаніями і хто їхні приватні акціонери — можна тільки здогадуватися. Наші джерела запевняють, що, як і в «ЮралсТрансГазі», тут теж угадується тінь Фірташа енд компані. (До речі, 28 грудня 2005 року Дмитро Фірташ, який свого часу був небайдужим до потреб кандидата у президенти України Віктора Ющенка, мав зустріч із чинним главою держави.)

Компанію «РосУкрЕнерго АГ» варто розглядати у двох іпостасях: як приватний комерційний проект чиновників від влади та від газу (причому, мабуть, не тільки в РФ, а й в Україні) і як знаряддя Кремля в реалізації його стратегії експансії в СНД і на ринок Європи.

Як приватний комерційний проект, володіючи правом експорту газу, ця компанія дає чималий прибуток її власникам. Якщо врахувати, за якою ціною «РосУкрЕнерго» продає газ у Європі, то можна уявити, що йдеться про мільярди доларів. Крім того, у такий спосіб фактично обкрадається бюджет РФ, тому що «РосУкрЕнерго» сплачує податки у Швейцарії. Причому в кантоні Цуг ці податки дуже умовні, оскільки є договірними: за узгодженням із місцевою владою, сума податку фіксована й не залежить від величини прибутку. Куди ж виводиться весь прибуток компанії? Може, осідає на рахунках в Австрії?

Як знаряддя «Газпрому» (а «Газпром» — знаряддя Кремля), цей оператор газопоставок вирішує відразу кілька завдань. Блокує вільний доступ до газотранспортної інфраструктури Центральної та Середньої Азії. Скуповує середньоазіатський газ і продає його як російський, не випускаючи таким чином конкурентів «Газпрому» на ринок Європи. Блокує доступ до азіатських джерел газу Україні — останній країні, газотранспортною системою якої на території колишнього СРСР «Газпром» ще не заволодів. Як монопольні постачальники, «Газпром» і «РосУкрЕнерго» зможуть диктувати й ціни. А це вже прямий вплив на економіку країн. Заради такої грандіозної стратегічної мети можна півроку й поторгувати собі «на збитки».

Але якщо підрахувати, у що ж реально обходиться «РосУкрЕнерго» газ, який вона закуповує для України, то можна дійти цікавих висновків. За угодою від 4 січня, у Туркменистані буде закуплено 41 млрд. кубометрів газу по 50 дол. за 1000 кубометрів (на суму 2,05 млрд. дол.). Коефіцієнт плати за операторські послуги для «Ітери» становив 0,625. Множимо на це весь обсяг і одержуємо 25,6 млрд. кубометрів газу. Ще раз множимо — на вартість 50 дол. за 100 кубометрів – і одержимо, що на російсько-українському кордоні туркменський газ коштує близько 80 дол.

Вартість російського газу, який закуповується для нас компанією «РосУкрЕнерго», теж підрахувати легко: 17 млрд. кубометрів множимо на ціну 230 дол. за 1000 кубометрів. Одержуємо вартість обсягу — 3,910 млрд. дол. Якщо скласти весь цей газ, одержимо 58 млрд. кубометрів. Загальна його вартість – 5,960 млрд. дол. Звідси легко вирахувати, що «змішана» ціна російського і туркменського газу в середньому становитиме 103 дол. за 1000 кубометрів. 103, а не 95!

Україні «РосУкрЕнерго» продає газ по 95 дол. Скільки «втрачає» оператор на цьому? 103 дол. мінус 95 дол. дорівнює 8 дол. на 1000 кубометрів. Помножимо на загальний обсяг (58 млрд. кубометрів) і одержуємо суму 464 млн. дол. Здавалося б — втрати. Та ба. При цьому вирішене головне завдання — монополізований транзит і право експорту. А в Європі газ продається і по 160, і по 180, і по 250 дол. за 1000 кубометрів. Отож, півмільярда — невелика і тимчасова плата за права доступу на платоспроможний ринок.

Тепер повернімося до тексту угоди, де йдеться про баланс газу «РосУкрЕнерго». 7 і 8 млрд. узбецького і казахського газу призначаються не тільки для Закавказзя — там стільки газу не споживали навіть у кращі часи. Отже, може йтися про експорт частини цього обсягу в Європу. А це вже інші ціни. Якщо «РосУкрЕнерго» продасть 10 млрд. цього газу за ціною навіть 120 дол., то одержить 1,2 млрд. дол. Якщо ж за ціною 230 дол. – то сума експортного контракту зростає до 2,3 млрд. дол. Порівняйте це зі «збитками» у півмільярда в Україні при ціні 95 дол., і ви побачите що при такому розкладі «РосУкрЕнерго» заробляє близько 1,9 млрд. дол. Отож, насправді добродійності стосовно України немає.

Паралельно вирішується глобальне завдання — збільшення російської квоти на євроринку. Відповідно до директив ЄС, члени Євросоюзу не можуть допускати, щоб з одного джерела в одну держава надходило понад 30% енергоносіїв. А вже торік російська квота становила 29% постачань газу в ЄС.

Використовуючи «РосУкрЕнерго», «Газпром» намагається через цю компанію штучно збільшити свою присутність на євроринку. За нашими даними, цьому посереднику «Газпром» уже переуступив квоту на експорт газу в Угорщину, збільшивши таким чином власну квоту. І спробуй доведи, що це загальна квота російського газу…

Помилки
2005—2006 років

До 2005 року НАК «Нафтогаз України» давно перетворився на якусь монопольку вузького кола допущених до годівниці. І прихід нової влади на чолі з новим президентом В.Ющенком нічого не змінив. Політика кадрової наповнюваності НАКу досі залишилася сумнівною. Усунення з посади глави «Нафтогазу» Юрія Бойка як одного зі стовпів добробуту попередньої влади і ставленика «РосУкрЕнерго» не змінила суті призначення НАКу. Хіба що на чолі став не генератор комерційних ідей, а виконавець. Чого вартий лише один контракт, підписаний О.Івченком 31(!) березня 2005 року, відповідно до якого зареєстрована в Об’єднаних Арабських Еміратах (!) компанія PetroGas FZE зобов’язується постачати «Нафтогазу України» туркменський (!) газ за ціною 28 дол. за 1000 кубометрів. Обсяг контракту — 6,4 млн. дол. Гроші негайно перераховані на рахунки «еміратської» (чи братерської?) компанії. Але це до слова. На місце Бойка просто призначається людина, котра особисто підпорядкована В.Ющенку. Про це прямо йдеться в розпорядженні президента України, яким забороняється будь-кому в країні давати якісь вказівки чи розпорядження «Нафтогазу». Ні уряд, ні тепер вже екс-прем’єр Юлія Тимошенко, ні колишній глава СБУ Олександр Турчинов нічого не можуть зробити ні з
НАКом, ні з «РосУкрЕнерго». До речі, розпорядження президента про невтручання в справи «Нафтогазу» досі не скасоване...

Щоправда, відставка Ю.Бойка не перешкоджала його заступнику після нетривалої відсутності повернутися на стару посаду в НАКу вже при О.Івченку. І бути одним із трьох учасників (з боку України) переговорів про укладення угоди в газовій сфері на 2006 рік. Можливо, І.Воронін зобов’язаний своїм нинішнім становищем колишньому першому помічнику президента Олександру Третьякову, з яким їх пов’язують дружні стосунки з початку 90-х років.

Нинішні переговори з «Газпромом» (і не тільки) не знають аналогів закритості в історії України. Причому закритості не тільки від непосвячених, але насамперед від тих, хто повинен брати участь у підготовці комплексних рішень і виробленні стратегії переговорів.

До кінця 2000 року між Україною і Росією теж були не прості відносини. Але на той момент (до слова, при прем’єрстві В.Ющенка) в Україні дуже серйозно підійшли до переговорного процесу. До групи, відповідальної за цей напрям, увійшли заступники міністрів і керівники департаментів, котрі представляли практично всі співпричетні міністерства — МЗС, Міненерго, Мінекономіки, Мінфін, Мін’юст, Мінпром. У результаті вдалося максимально відстояти інтереси країни в газовій галузі.

Останнім часом переговори від імені України ведуть Івченко, Воронін і Плачков. У тему досить докладно були утаємничені брати Васюники. Тільки від перерахованих вище осіб президент отримував інформацію про те що відбувається. Щойно замаячіло альтернативне джерело — номінований на посаду віце-прем’єра з питань ПЕК Віталій Гайдук — «братство газового персня» зімкнулося і закатало указ про його призначення під сукно. Все! Ой ні, вибачте: президенти тримають зв’язок по телефону… Навіть не йдеться про дотримання юридичних норм і тонкощів, про вироблення спільного рішення Кабміном, про виконання рекомендацій РНБО, або кваліфіковане проведення засідання цього держоргану.

У результаті Україна в угоді пропустила купу юридичних помилок, а головне — у процесі переговорів не зосередилася на реальній можливості відстояти своє законне право на транзит середньоазіатського газу в Україну і право на закупівлю туркменського газу.

Чи була така можливість? Так! Існує міжурядова українсько-туркменська угода про постачання в Україну газу. Але через відсутність стратегічного бачення перспектив енергетичної безпеки країни Україна практично поступилася правом закупівлі газу «Газэкспорту». З 2007 року фактично туркменський газ доведеться купувати у цієї російської компанії.

Від того, що міністр І.Плачков постійно повторює, що договір з Туркменистаном у нього в портфелі, стан справ не змінюється. Підписати договір із Туркменбаші сьогодні може чи не кожен бажаючий. Ніязов підписує контракти і з росіянами, і з «Нафтогазом». Та лише підписати контракт із Туркменистаном на купівлю в нього газу сьогодні все одно що купити ділянку на Місяці чи Марсі — без «Шаттла» туди ніколи не потрапити. Так і туркменського газу не бачити, не маючи можливості транспортувати його територіями Узбекистану, Казахстану і Росії. Тому і продає Туркменбаші свій газ усім бажаючим на туркменсько-узбецькому кордоні. А далі — не його клопіт. Газотранспортна інфраструктура — це «Шаттл» для України.

Щоб мати доступ до газотранспортної інфраструктури насамперед Узбекистану, українські чиновники повинні були не про копійчаний борг за відремонтоване крило Ан-70 нагадувати, а відновлювати дружні відносини з цією державою. Не в обійми Путіна штовхати Карімова, а всіляко підтримувати його. І щойно з’явилася інформація про те, що «Газпром» намагається накласти свою лапу на газопровід в Узбекистані, тактовно нагадати, що існує українсько-узбецька міжурядова угода від 1998 року, котру ніхто не скасовував. А як країна, яка приєдналася і ратифікувала Європейську енергетичну хартію і договір до неї (від 17 грудня 1991 року), Узбекистан, так само, як і Казахстан, зобов’язані надавати право доступу до транзитного газопроводу третіх країн без обмежень. У протилежному випадку на них чекає складна й безстороння процедура, передбачена Енергохартією і договором до неї, аж до введення штрафних санкцій та інших міжнародних неприємностей.

Це тільки Росія не ратифікувала Євроенергохартію і, користуючись цією обставиною, всіляко обмежує доступ до своєї газотранспортної інфраструктури небажаних для неї клієнтів. І якщо колись за умовами міжурядової угоди і протоколів «Газпром» був зобов’язаний хоча б у такій формі гарантувати транзит туркменського газу в Україну, то після підписання угоди від 4 січня цього року з нього юридично знято це зобов’язання. Як скасовано і зобов’язання забезпечувати не тільки транзит російського газу, але й баланс газу України.

Крім того, невизначеність ціни на газ у другому півріччі 2006 року для потреб України може призвести до того, що ціною газу той же В.Путін — руками «Газпрому» і «РосУкрЕнерго» — просто почне шантажувати В.Ющенка при формуванні після виборів нового уряду України. Не вийшло б, що таким чином не український, а російський президент призначить у постреформній Україні зручних йому членів Кабміну…

Помилки, яких можна уникнути

Нас завзято запевняють, що «газова» угода від 4 січня — це свого роду компромісні рамкові документи. Мовляв, це ще не міжурядовий протокол (з ким — зі швейцарською комерційною і дуже закритою структурою?!) і не контракт з «Нафтогазом». Але в ньому вже записані не вигідні Україні умови (зафіксована ставка транзиту на п’ять років, нав’язаний монопольний постачальник газу, виставлена немотивована ціна). Помилкою буде залишатися в рамках цієї угоди і підписувати на її основі й умовах міжурядовий протокол і контракт. Ю.Єхануров пообіцяв до 16 січня розробити український варіант протоколу.

Проект міжурядового протоколу, запропонований російською стороною, з яким вдалося ознайомитися «ДТ», підтверджує наші побоювання. У цьому документі не фіксується (як у всіх старих протоколах) ціна на газ, який постачається в Україну, і ставка плати за транзит російського газу. Це фактично і юридично «розмиває» міжнародні правові гарантії, передбачені чинним до підписання останньої угоди іншим документом — угоди від 2001 року. Тобто усю конкретику щодо зобов’язань росіяни хочуть скинути з міждержавного рівня на рівень господарюючих суб’єктів.

Проект протоколу передбачає опосередковане врегулювання умов транзиту на восьмирічний період виключно між господарюючими суб’єктами. Такі важливі моменти прийнято врегульовувати щорічними міжурядовими протоколами. Умови транзиту російського газу через територію України пропонується зафіксувати на сім років, тоді як умови транзиту туркменського газу в Україну тільки на рік.

На 2006 рік передбачається гарантія постачання 17 млрд. кубометрів російського газу в Україну, але в міжурядовому протоколі не визначено, хто саме забезпечуватиме постачання. Механізм відповідальності РФ не визначений. Немає ніякої конкретики і щодо створення СП для реалізації газу в Україні.

Все це разом узяте робить позицію України вкрай уразливою й абсолютно залежною від волі монопольного посередника і РФ.

Тому найкращим виходом для України, на думку експертів, буде терміновий вихід із підписаної угоди. Потрібно денонсувати (відкликати) підпис О.Івченка під угодою від 4 січня, для чого є мотив — перевищення повноважень. Продовжити переговори з РФ і наполягати на старих умовах міжурядової угоди. Звернутися до арбітражу у Стокгольмі. За день справа не вирішиться, але Україні вкрай потрібен цей час, щоб оглянутися і зрозуміти, як далеко вона опинилася від жаданої диверсифікації джерел і шляхів постачання енергоносіїв. І, може, тоді прийде розуміння, що ніяке «РосУкрЕнерго» з самого початку не було потрібне, щоб постачати в Україну туркменський, узбецький, казахський і російський газ за прямими контрактами. Що змішавши його, ми могли без чужої допомоги одержати прийнятну ціну і забезпечити (увага, Вікторе Андрійовичу!) прозору систему розрахунків і забезпечення країни газом. Все це може зробити сам «Нафтогаз». Якщо, звичайно, його керівництво піклується про національні, а не чиїсь корпоративні комерційні інтереси.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво