ЩО ЦЕ БУЛО? ЧИЯ ПЕРЕМОГА?.. - Архів - dt.ua

ЩО ЦЕ БУЛО? ЧИЯ ПЕРЕМОГА?..

20 вересня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 20 вересня-27 вересня

Мобілізувавши всі інтелектуальні, організаційні та матеріальні ресурси на вирішення одного-єдиного завдання — зібрати якнайбільше людей, — опозиція успішно впоралася з ним...

Мобілізувавши всі інтелектуальні, організаційні та матеріальні ресурси на вирішення одного-єдиного завдання — зібрати якнайбільше людей, — опозиція успішно впоралася з ним. Упоравшись, у свою чергу, із болісними сумнівами, появився на Європейській площі лідер «Нашої України», що за силою ефекту було ледь не рівнозначно приходу зайвого десятка тисяч демонстрантів. Дві головні складові успіху заходу були забезпечені. І коли врахувати всі перешкоди, які «акціонерам» для цього довелося подолати, то досягнуте цілком тягло на те, аби називатися подвигом. Ось тільки немає, певно, у нашому житті місця подвигу. Виконавши і навіть десь перевищивши свою норму геройства і поставивши свій підпис під дуже рішучою резолюцією, Віктор Ющенко вважав свою місію завершеною. Колона «наших» виявилася єдиною, яка марш-кидок до печерських пагорбів здійснила без свого лідера. Ті ж, чия рішучість дійшла до розбивання наметів на асфальті перед адміністративними будинками, із наміром дочекатися там наступного ранку, втратили пильність через більш аніж лояльне ставлення до них представників правоохоронних органів, які не чинили демонстрантам жодних перешкод. Не насторожила їх навіть зібрана у всіх найближчих підворіттях незліченна кількість екіпірованих по-спецназівськи молодих людей.

Рано-вранці 17-го від наметового кільця, у яке напередодні ввечері було узято президентську адміністрацію, не залишилося і найменшого сліду. Потім на засіданні чотирьох пропрезидентських фракцій ВР і долучених до них Партії зелених із «Жінками за майбутнє» Віктор Медведчук запевнив зібрання, що коли наступного разу опозиція приведе під президентську адміністрацію 20 тисяч чоловік, їх там очікуватимуть 40 тисяч представників правоохоронних органів, коли — 30, то їх зустріне 60-тисячний загін міліції і внутрішніх військ. І хоч би де були поставлені намети демонстрантів, вони все одно будуть знесені. Одне слово, про метод наметової облоги, який довів свою неефективність, а точніше, нереалізовуваність, опозиція може благополучно забути. Якими є її подальші плани і чи є вони в неї взагалі, «ДТ» вирішило дізнатися у чільних діячів опозиційного руху.

Петро Симоненко:

Акція лише розпочалася. А ті події, що відбулися з 16-го на 17-те вересня, показали більшою мірою слабкість влади та її неготовність слухати свій народ. Стало остаточно зрозуміло: влада пішла шляхом фашизації та диктату власних позицій саме силою багнетів і кийків, які вона сьогодні має у своєму розпорядженні, вигодовуючи вищий генералітет Міністерства внутрішніх справ. Але це тимчасове явище. І ці люди прозрівають, я бачив їхні очі, які вони опускали і ховали, коли я стояв навпроти цих щитів і закликав їх замислитися над власними діями. Вони уникали мого погляду, бо їм соромно було дивитися особисто мені і моїм товаришам у вічі. Водночас акція є продовженням того, що ми робили в період її підготовки, зустрічаючись у регіонах на багатотисячних мітингах із громадянами. І ми бачили, як не з примусу, а через свідоме ставлення до дійсності люди підтримали нашу ініціативу. І головний висновок, який ми сьогодні повинні зробити: ініціатива від комуністів і тих, хто підтримав нас, перейшла сьогодні до народу. Те, що акція привнесла нову якість у наше життя, довела силу народу, який об’єднався попри відмінності у політичних уподобаннях, — це вже серйозний крок уперед у вирішенні того завдання, яке ми, комуністи, перед собою поставили: зміна системи

— А чи є в опозиції конкретний план подальших дій?

— Зажадати від народних депутатів законодавчо врегулювати і виконати вимоги, що їх викладено в рішенні, прийнятому на всеукраїнських народних зборах. І ці вимоги мали бути негайно розглянуті народними депутатами. Йдеться і про те, щоб призначити дату проведення дострокових виборів, розглянути питання про процедуру імпічменту Президенту, затвердити зміни до Конституції, ухвалити новий закон про вибори в парламент на пропорційній основі. І в цій частині, незалежно від того, чи є депутат прибічником Президента, він має розуміти, що народ, вимагаючи зміни законодавства для задоволення своїх конституційних прав, може зажадати цього від депутата в будь-якій формі. Тому ми і вирішили запросити наших виборців 24 вересня під стіни Верховної Ради, аби зажадати від парламенту розглянути ці питання і визначити свою позицію голосуванням. Подальші наші дії залежатимуть від цього рішення.

Та оскільки є підстави стверджувати, що ініціативою тепер заволоділа влада, сподіватися на позитивний для опозиції результат цього заходу було б наївно.

— Події, що відбулися у четвер в Одесі, довели, що це не так. Вони знову застосували кулаки вже переодягнених у цивільне працівників міліції. І особливість одеських подій полягає в тому, що рядовий склад міліції не пішов проти тих, хто пікетував приїзд Президента на сторічний ювілей академії в Одесі. Рядовий склад не виконав команди. Пішли майори, підполковники, полковники хапати за руки, розтягувати пікетників, аби Президент не почув «Кучму геть!» І що примітно, пікетників підтримали студенти. Студенти вже почали проголошувати ті ж гасла, із якими прийшли пікетники. Ці події, як і події 16—17 вересня, засвідчили, наскільки слабка влада, і що вона тримається лише на репресивному апараті. У влади немає політичної основи, оскільки сьогодні і ліві, і частина центристських сил, і праві заявили про свою незгоду з нинішньою системою влади. І в Кучми немає жодної основи для того, аби й далі залишатися Президентом країни.

Олександр Мороз:

— Події розвиватимуться у двох напрямах: з одного боку, посилення впливу масових політичних акцій і на місцях, і в центрі, а з другого — використання всіх можливостей парламентської складової для того, щоб покласти на букву закону ті наміри, про які говорили учасники мітингу. І третій напрям, який буде реалізовуватися паралельно, — це використання зовнішнього чинника, інформування зарубіжних кіл про стан системи влади в Україні і про необхідність розв’язання корінного протиріччя між владою, що перетворюється на хунту, і суспільством, яке консолідується попри відмінні політичні уподобання.

— Вуличну частину цього процесу можна вважати завершеною?

— Вона лише починається. Можливо, немає необхідності збирати такі масові мітинги, але я гадаю, що надалі вони, певно, будуть іще масовішими. Зараз дуже важливо більш вибірково підійти до об’єктів упливу. Я маю на увазі і парламент, і Президента, й інші інститути влади. Якщо ми вважаємо за необхідне допомогти парламенту прийняти правильне рішення, тоді парламент повинен відчувати відповідну підтримку з боку народу. А це можливо, коли під його стінами стоятиме достатня кількість людей із відомими вимогами, що загалом збігаються із заявами Президента.

— Можливо, прорахунок опозиції полягав у тому, що акції були організовані в період, коли не засідав парламент?

Прорахунку жодного не було. Адже не ми вибирали дату 16 вересня. Цю дату встановив сам Президент, давши відповідні розпорядження стосовно Георгія Гонгадзе. А всі події відбуваються в руслі тієї політичної ситуації, яку ми оцінюємо і намагаємося змінити.

— Чи припускали ініціатори виступів, що цей етап акції завершиться настільки швидким згортанням наметів?

— Я гадаю, це колосальний прокол влади. І хоч як би вона намагалася його закамуфлювати судовими чи правовими механізмами, це в неї не вийде. Ми врахували, що влада діятиме настільки примітивно, грубо і нерозумно, і тому ніхто із затриманих жодного опору правоохоронним органам не чинив. Це примітивний, тупий крок влади, яка не може мислити через те, що ніколи не знімає з голови військового шолома. Відверто кажучи, ми розраховували на інший результат, оскільки міністр внутрішніх справ пообіцяв: жодних заходів вжито не буде, за дві години до цього погрому депутату Анатолію Матвієнку було сказано: тривожитися немає про що, пікетників ніхто не чіпатиме. Ми до останнього сподівалися, що так воно і буде, і, скажу по секрету, навіть були здивовані, що влада так тонко діє. Але, як виявилося, ми переоцінили її розумові здібності: вона так нічого і не навчилася.

— Чи не вважаєте ви, що відхід Віктора Ющенка від активної участі в ініційованому опозицією процесі ставить хрест на усіх ваших починаннях?

— А за якими ознаками ви визначили, що він відходить?

Його неучасть у прес-конференції лідерів опозиції 17-го, повернення до наміру сісти з владою за стіл переговорів…

— Коли говорити про «круглий стіл», про діалог узагалі, то в ньому повинні брати участь політичні структури, що висловлюють думку, протилежну тій, яку має опозиція. За межами цього процесу повинен залишитися Президент, оскільки його позиція абсолютно ясна, і, по суті, усі затори, і все зло, спричинене ним, пов’язане з його позицією. А вона стосується не політичної ситуації, а вимагає кваліфікації з кримінальної точки зору. Віктору Андрійовичу сьогодні, природно, складно. Оскільки його концепція розвитку діалогу і прийняття необхідних рішень у парламенті абстрактно продуктивна. Та вся річ у тім, що практика в нас геть інша. Тож ми діятимемо таким чином: заручившись підтримкою організацій, які входять у «Нашу Україну», особливо низових, працюватимемо і далі. А Віктор Андрійович нікуди не йде, він же не відмовився від свого підпису.

Тарас Стецьків:

— Перше: має бути створений центральний штаб акції «Повстань, Україно!», чи, як я це називаю, центральний штаб революції, який відповідатиме за тактичне і стратегічне планування подальшого розвитку подій. Друге: потрібно розробити механізм регулярності проведення масових акцій. Вони не повинні відбуватися дуже часто чи дуже рідко. Але кожна така акція повинна мати чітко поставлене політичне завдання, яке реально можна виконати. І тоді люди розумітимуть, для чого їм виходити на мітинги. Лише в такому разі мітинг виконує певне тактичне завдання. На кожному етапі потрібно ставити завдання, яке можна реально здійснити. Одного гасла «Кучму геть!» недостатньо. Адже ясно, що добровільно у відставку він не піде. На мою думку, якщо 16 числа було прийняте рішення йти під адміністрацію, то там не 120 наметів потрібно було ставити, а залишити 20 тисяч чоловік, які простояли б усю ніч.

Потім опозиція повинна показати альтернативу: що натомість, хто натомість? Ющенко? Тимошенко? Потрібно налаштуватися на довгу боротьбу. Я гадаю, процес йтиме по висхідній, але досить повільно. І необхідно негайно запустити самвидав. Три мільйони примірників по всій Україні щотижня — без цього жодна революція по висхідній не розвиватиметься. Люди мусять знати, у чому суть конфлікту, навіть у найглибшому селі. Нехай вони не їдуть до Києва і не йдуть на мітинг, але знати, що відбувається, вони мусять. Все це для того, аби на ідею дострокових виборів вийти, наприклад, до весни наступного року.

Це те, що я вважаю за необхідне робити, і що робитиметься, оскільки я в цьому братиму участь і такий план пропонуватиму. І тоді можна буде виступати 24 вересня, потім 6 жовтня. Дати вже мають другорядне значення. І навіть кількість людей, які вийдуть на вулицю, не має такого вже великого значення. Адже 16-го опозиція довела, що здатна вивести на вулицю сотні тисяч людей. Але щоб люди вийшли знову, вони повинні виходити за конкретну альтернативу. Тому організатори масових акцій мають продумати перелік конкретних політичних вимог. І ключову роль я відводжу функціонуванню загальноукраїнського центрального штабу, який, як це робиться в таких випадках, регулярно видає однотипні інструкції, що розсилаються по всіх регіонах і з тим чи іншим успіхом виконуються в усіх містах і селах. Це створюватиме враження керованості акцією, буде ясно, що лідери мають перед очима фінальну точку.

— Але чому ж настільки розумні пропозиції звучать лише зараз?

— Я неодноразово казав про це і Віктору Андрійовичу, і Юлії Володимирівні, й іншим людям, які мали стосунок до організації процесу. Я казав: старт, без сумніву, страшенно важливий. І без потужного старту нічого не буде. Але потрібно думати, що після нього. Я згоден, старт хороший. Але коли люди хочуть «дотиснути» Кучму, вони мають прийняти або цей, або схожий план. Якщо вони просто хочуть грати в опозицію, чого я не припускаю, тоді... Якщо вони цього не робитимуть, то це робитимемо ми самі. Гадаю, що в другому ешелоні достатньо політиків, які справді хочуть по-дорослому і до кінця боротися з режимом.

Головна тактична помилка полягає в тому, що Юлія Тимошенко через свій максималізм основну ставку зробила на 16-те. Розумом, по-моєму, вона усвідомлювала: цього дня Кучму не скинути, але емоції так вирували, що після 16-го для неї вже нічого не було. Плюс був страх: вийдуть люди на вулицю, не вийдуть, скільки вийде. Коли стало ясно, що вийшло багато, планка впала. Плюс розгубленість Ющенка, якоого самого «повело» від кількості людей, що вийшли на площу... Немає професійних революціонерів.

Однак сьогодні, я припускаю, хоч і з запізненням, та ми спробуємо виправити допущені помилки. Хоча складається враження, що поки ніхто нічого не пропонує, крім того, щоб 24-го йти під парламент. Без сумніву, йти треба. Та тільки ж людям потрібно вказати мету. Їм потрібно роздавати інструкції, де буде сказано, що вони повинні там робити. Тоді люди розумітимуть, для чого вони туди йдуть. І у разі виграшу в них з’явиться відчуття, що вони впливають на політику держави. А коли так, то їхня активність підвищиться, а не падатиме.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво