ЩЕ РАЗ ПРО ТАЄМНИЦЮ ХРОМОСОМНОГО НАБОРУ - Архів - dt.ua

ЩЕ РАЗ ПРО ТАЄМНИЦЮ ХРОМОСОМНОГО НАБОРУ

5 квітня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №13, 5 квітня-12 квітня

Хтось із відомих поетів зауважив, що очікування любові хвилює більше, ніж сама любов. Хтось із славетних фронтовиків згадував, що очікування бою підвищує вміст адреналіну в крові набагато інтенсивніше, ніж самий бій...

Хтось із відомих поетів зауважив, що очікування любові хвилює більше, ніж сама любов. Хтось із славетних фронтовиків згадував, що очікування бою підвищує вміст адреналіну в крові набагато інтенсивніше, ніж самий бій. Погодьтеся, і очікування політичних перемін хвилює нас сильніше, ніж самі переміни. Чи то тому, що швидкість думки значно перевищує швидкість перетворень. Чи тому, що барвисті пейзажі, які ми уявляємо, виглядають набагато привабливішими порівняно з чорно-білими мазками дійсності.

Проте, як відомо, надто жорстоке розчарування здатне породжувати болісно гостру надію. З кожними виборами дедалі більша кількість людей часто несвідомо, але від того не менш палко чекає на переміни. Чи виправдаються ці сподівання в недалекому майбутньому? Чи можна розглядати вибори-2002 як пролог до виборів-2004? Які головні підсумки останньої парламентської кампанії? Відповіді на ці й чимало інших запитань вимагають часу.

Результати березневого волевиявлення — лише набір кубиків, із яких можна побудувати палац, храм, лікарню, барак або бордель. Усе залежить від майстерності конструктора й від поставленої мети. Найближчими кількома місяцями новому законотворчому корпусу потрібно не тільки облаштувати власне політичне життя, а перебудувати центральний орган виконавчої влади, а також вибудувати систему взаємостосунків із Президентом.

Для більшості провідних політиків квітень стане місяцем очікування любові та передчуття сутички. Доля кожної із шести політичних структур (яким в останній день березня пощастило заручитися необхідною підтримкою населення) багато в чому залежатиме від того, наскільки тактично вигідним і стратегічно важливим виявиться плацдарм, відвойований у нової ВР. Бійці гострять багнети. «Штабні» вивчають карти. Командири ведуть переговори.

Почнемо з шансів «Нашої України». Саме з неї (якщо вірити підсумкам кампанії, принаймні її «списочній» частині) пов’язує свої сподівання значна частина населення.

Беззастережна перемога в передвиборній гонці не забезпечила «нашим» «Гран-прі» у вигляді найзначнішої парламентської фракції. Абсолютно точно вирахувати, на яку кількість мандатів може розраховувати Віктор Ющенко, непросто. І все-таки попередній підрахунок дозволяє сподіватися, що «Нашій Україні» під силу зібрати під свої знамена від 115 до 130 народних обранців. Її кістяк повинні становити сімдесят «списочників» і тридцять дев’ять «мажоритарників». Серйозні шанси поповнити депутатський осередок «НУ» мають також Євген Жовтяк і Павло Сулковський, які лідирують, відповідно, у 95-му і 154-му округах, де підрахунок голосів ще триває. Цілком можливо, що у компанії з ними буде й Олександр Жир, якщо результати волевиявлення в 35-му окрузі визнають недійсними і якщо йому вдасться здобути перемогу на гіпотетично можливих повторних виборах.

Крім того, є підстави вважати, що як мінімум 16 «мажоритарникам», які формально не мають до «наших» жодних стосунків, команда Ющенка допомагала (або, у будь-якому разі, не заважала) в передвиборній боротьбі. Те, що всі вони увіллються в команду «Нашої України», абсолютно неймовірно. Причини, через які депутати (які входять до цієї досить умовної групи «симпатиків») не стануть офіційними прибічниками Віктора Андрійовича, найрізноманітніші. Скажімо, лідера УНСО Андрія Шкіля (121-й округ), найшвидше, не захоче радо прийняти сам вождь «НУ». Костянтин Жеваго (150-й) і Леонід Черновецький (212-й), цілком можливо, не стануть ризикувати бізнесом. Є що втрачати Сергію Буряку (193-й) і Федору Шпигу (210-й), які до того ж заангажовані владою і, наскільки відомо, жодних обіцянок Ющенку не давали. А те, що «НУ» не перешкоджала їм (як і деяким іншим представникам підприємницького цеху) отримати прогнозовану вікторію, можна пояснити досить просто. Навряд чи Віктор Андрійович хотів даремно сваритися з впливовими і корисними людьми. Тому в тих округах, де «НУ» не мала серйозних шансів на перемогу, Ющенко, здається, вважав за доцільне просто підписати «пакт про ненапад» із потенційними фаворитами передвиборного забігу.

Важко повірити й у те, що захочуть «ризикнути політичним здоров’ям» Іван Плющ і Степан Гавриш, які практично не приховували своїх симпатій до Ющенка. До того ж формальна відстороненість Івана Степановича від «наших» дещо підвищує його шанси вкотре зайняти крісло голови Верховної Ради. Те, що перемога в спікеріаді входить у плани Плюща, очевидно. Неочевидна сама перемога. Проте не виключено, що «НУ» підтримуватиме саме його. Навіть якщо «двічі спікер» ввійде в «За єдУ». І навіть якщо дві найбільші фракції не зможуть домовитися про створення на їх базі коаліційної більшості.

Робити якісь прогнози немає сенсу, оскільки переговорний процес тільки розпочався, а поствиборні суперечки ще не закінчилися. Проте відомо: далеко не всі в «НУ» вважають розумним «підпирати» Плюща. Насамперед це належить до представників націонал-патріотичного крила «наших». По-перше, вони переконані в тому, що необхідно розвивати успіх і намагатися висувати винятково своїх, причому усюди, де тільки можна. По-друге, більшість «правих ющенківців» із погано прихованою недовірою ставиться до Плюща, вважаючи його, у першу чергу, «людиною Президента».

Ющенко, наскільки можна судити, поки ще навіть «в чорновому варіанті» не визначився, за якими правилами «наші» стануть грати в «спікеріаду». Проте його симпатія до Плюща відома, тому резонно буде припустити: Віктор Андрійович розцінює Івана Степановича як «свого гравця», навіть якщо він гратиме в «чужій команді».

Ризикнемо висловити припущення: назвати Плюща «людиною Ющенка», так само як і «людиною Кучми», було б не зовсім вірно. Патріарх вітчизняної політики є людиною влади. Йому тривалий час удається залишатися в першому ешелоні майстрів мистецтва можливого, і він небезпідставно хоче залишатися при владі й надалі. А тому він підтримуватиме Ющенка. Доти, поки той представлятиме потенційний інтерес. І одночасно підтримуватиме Кучму. Доти, поки той уособлюватиме реальну владу.

Одне слово, Плюща ми теж умовно зарахуємо до складу «наших», які так і не відбулися. Найімовірнішими новобранцями «НУ» з-поміж тих, хто не визначився, можна вважати, на наш погляд, Віктора Балогу (71-й), Юрія Оробця (222-й) і, з певною натяжкою, Володимира Сивкова (93-й).

Зрозуміло, всі ці підрахунки більш ніж приблизні. Оскільки абсолютно не виключено, що у двері фракції можуть постукати і «невраховані» депутати. І навпаки, особи, що причастилися до депутатства завдяки місцю в списку блоку чи завдяки офіційній підтримці команди Ющенка, цілком здатні «прописатися» в інших політичних «комуналках», наприклад, у фракції «За єдину Україну!»

Одне ясно напевно: «НУ» буде серйозним фігурантом переговорного процесу, у ході якого обговорюватимуться умови формування більшості і кадрових претензій фракцій. Чого конкретно хочуть «наші» — поки неясно: Віктор Андрійович, добряче вимотавшись у ході кампанії, взяв тайм-аут і вирушив на короткочасний відпочинок. Уривчасті відомості, що надходять із кіл, близьких до керівництва «НУ», дозволяють припустити, що чіткого плану дій, так само як і вивіреного списку претендентів на конкретні посади у ВР і КМ, у команди Ющенка немає. Більше того (хоч би хто що казав і писав), немає вичерпної відповіді на головне запитання: бачить лідер блоку себе наступним главою держави чи ні? І якщо так, то розраховує він на дострокову кампанію чи ж переконаний, що в нього є два роки в запасі? І на яку роль він розраховує — «офіційного наступника» Леоніда Даниловича чи ж головного опонента майбутнього ставленика влади (хоч би хто ним виявився).

Проаналізувавши деякі зміни, які виявилися в поведінці Ющенка в останні місяці, вивчивши тональність його висловлювань, можна припустити: Віктор Андрійович готовий стати новим президентом, він не розраховує на роль «улюбленого сина», якого благословить на царювання «благородний батько», він сподівається на дострокові вибори. Можливо, висловлена гіпотеза помилкова. Та якщо визнати цю версію достовірною, то, швидше за все, його подальші дії будуть такими.

По-перше, Ющенко має побудувати бодай не наймасовішу, однак максимально надійну і (обов’язково) керовану фракцію. Зробити це буде нелегко, оскільки в «НУ» три-чотири центри впливу і представники кожного з «осередків» мають власні кадрові устремління і власні бачення тактики та стратегії. Якщо Віктор Андрійович не зуміє з самого початку підпорядкувати особисті інтереси членів команди головній командній меті — зробити лідера блоку лідером країни, — йому буде скрутно. Якщо він справді прагне стати Президентом, йому неминуче доведеться жертвувати бажаннями інших «наших», котрі прагнуть стати спікерами, віце-прем’єрами, міністрами чи главами комітетів.

Яку посаду вважає Ющенко необхідною для зміцнення його позицій? Судячи з усього, Віктор Андрійович не проти повернутися в прем’єрське крісло. У кожному разі, щось подібне прозвучало з вуст одного з членів його команди — Миколи Томенка. Чи піде Ющенко в прем’єри? Для початку слід зробити застереження, що це залежить не тільки і не стільки від нього зокрема і «наших» узагалі. Бо невідомо, чи ввійде «НУ» у майбутню більшість, якщо ввійде, то з ким і на яких умовах. Невідомо також, що на умі в Леоніда Кучми, які конкретні побажання йому висловлять і до яких методів впливу вдадуться центри впливу, що перебувають за межами України. Ясно інше: можливе прем’єрство Ющенка означатиме практично нульові шанси «НУ» на контроль над провідними парламентськими комітетами. Чи виправдана буде така жертва? Можливо, якщо Віктору Андрійовичу пообіцяють такі ж повноваження, як і минулого разу, і якщо ці обіцянки виконають. І те, й друге малоймовірне. Крім того, дуже скидається, що наш найближчий стратегічний партнер щиро «зрадіє» такому поворотові. Чомусь здається: коли Ющенко таки стане прем’єром, Росія витягне на світ божий усі боргові зобов’язання України. Не виключено також, що високопоставлені брати-слов’яни із задоволенням «організують» нам зразково-показову зиму. У тому, щоб політичний проект «Прем’єр Ющенко» закінчився абсолютним фіаско Віктора Андрійовича, зацікавлені всі потроху: Президент, потенційні наступники Президента, олігархи, комуністи, росіяни і навіть (цілком можливо) Юлія Тимошенко. З якою колишній (і потенційний?) прем’єр явно не має наміру створювати коаліцію і яка, здається, сама не проти спробувати свої сили в президентських перегонах.

Стартовий розклад сил наштовхує на таку думку: якщо Ющенко піде в прем’єри, буде зроблено все можливе, щоб «винести вирок» йому як політикові. А поки він надриватиметься в Кабміні, у парламенті напевно зможуть «винести вирок» його фракції.

Логічно буде припустити: якщо Ющенко (зваживши всі «за» і «проти») все ж таки відмовиться від ігор у прем’єрство, «Нашій Україні» доведеться відмовитися від усіляких претензій на кабмінівські пости. Інакше «наші» приречені лити кадрову воду на чужий кар’єрний млин.

Значно привабливішим для Ющенка видається інший варіант: максимально забезпечувати парламентські тили для майбутніх президентських боїв. Навряд чи Віктору Андрійовичу з товаришами варто гнатися за кількістю комітетів. Був би сенс поборотися за постійні парламентські структури, цікаві у практичному плані з погляду майбутніх виборів глави держави. Наприклад, комітети з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, з питань свободи слова й інформації. І розставити на ці пости не того, хто хоче отримати крісло, а того, хто може робити справу. Розглядати як критерії добору не колишні заслуги і публічну відданість, а професійну придатність і політичну надійність. Оскільки виграти головні перегони країни без підтримки регіонів і преси неможливо. І якщо Віктор Андрійович налаштований на перемогу, то йому необхідно наводити зв’язки з місцевою владою і нарощувати медіа-м’язи. Мати парламентський ресурс для організації необхідної роботи. Встановлювати постійні контакти з тієї пресою, яка його тією чи тією мірою підтримувала, і координувати дії з армією «наших», яких блок провів у регіональні органи самоврядування. Якщо цього не зробити, то нечисленні ЗМІ, у які Ющенко ще мав шанс пробитися, від нього відвернуться, а більшість депутатів місцевих рад, обраних завдяки лейблу «НУ», оперативно скуплять моторніші.

Якщо подвижник створення «широкої коаліції демократичних сил» справді запрограмований на глобальний успіх, він має кувати зброю перемоги, не відходячи від виборчої урни. Вже сьогодні слід створювати діючі оргосередки партії, акумулювати фінансові ресурси, розставляти кадри, формувати медіа-сектор тощо. Незліченність напрямів має Віктора Андрійовича не так лякати, як тішити. У його команді — сила-силенна амбітних людей, які прагнуть постів. І для кожного можна знайти роботу до смаку, при цьому кожен буде начальником, у крайньому разі — координатором, куратором, відповідальним, уповноваженим, але вже у кожному разі — не рядовим. Звісно, ці начальницькі стільці будуть жорсткішими за кабмінівські крісла. Однак ми виходимо з потенційного пріоритетного завдання «наших» — зробити Ющенка президентом. Під знаменами «НУ» зібралися люди, які запевняють нас, виборців: Віктор Андрійович — саме та людина, котра завтра здатна ощасливити націю. А поки завтра не настало, сьогодні він муситиме зробити тимчасово нещасливими десяток людей із найближчого оточення.

Чи варто Вікторові Ющенку йти в спікери? З політичного погляду, це був би ідеальний для нього варіант. Таку точку зору, наскільки відомо, не поділяє Роман Безсмертний. Кажуть, що Роман Петрович вважає: для людини, яка ставить перед собою надвисокі цілі, пост голови потенційно нестабільного парламенту буде кроком назад. Не сперечатимемося про цінність деяких політичних кроків із представником Леоніда Кучми в минулому, «стабільному» парламенті. Висловимо власне припущення: швидше за все, Віктор Андрійович виявиться вкрай безпорадним спікером. А тому, напевно, в його інтересах розставити на керівні пости у ВР якнайбільше надійних людей, а самому обмежитися (принаймні поки що) роллю лідера фракції і максимально зосередитися на партійній розбудові та роботі над новим публічним іміджем. Що стосується можливих кандидатів від «наших» на три головних пости у ВР, то поки що версії висувати зарано. Про Плюща ми згадали трохи вище, окрім того, є підстави вважати, що одним із претендентів на роль віце-спікера може виявитися Петро Порошенко. І якщо Петру Олексійовичу вдасться сісти в крісло заступника голови парламенту, то багато хто у фракції, здається, зітхне із помітним полегшенням...

Чомусь багато хто переконаний, що саме від Порошенка виходить одна із загроз розколу ющенківської фракції. Вагомих доказів даної гіпотези у «ДТ» не має, однак не виключено, що і Петро Олексійович може створити власну фракцію. Те ж можуть зробити і Костенко з Удовенком. Але це аж ніяк не означає обов’язкового програшу Ющенка. Усе залежатиме від того, як саме відбудеться гіпотетично можливе «розшарування» фракції. Якщо розрив буде спонтанним і конфліктним, то це, зрозуміло, очок Віктору Андрійовичу не додасть. Якщо «розлучення» буде цивілізованим, старанно продуманим і належним чином обставленим, то з цього можна буде навіть витягти певну вигоду. По-перше, набагато ефективніше контролювати («курирувати») кілька фракцій («свою» і кілька союзницьких), аніж мати одну, яку постійно роздирають протиріччя. По-друге, кілька фракцій — це кілька суб’єктів переговорного процесу і кілька чинників впливу, це додатковий ресурс, додатковий апарат, додатковий «трибунний час». По-третє, подібний плюралізм дозволяє уникати незручностей у ході спірних, делікатних голосувань. І, нарешті, формальне дистанціювання яскраво виражених правих — в інтересах Ющенка, якщо він дійсно хоче сформувати імідж загальнонаціонального лідера.

Безумовно, єдина, потужна і (бажано) найбільш численна фракція — це солідний козир у сутичці за владу. Та якщо вже розколу не уникнути, то його краще організувати і спробувати створити замість потужної фракції не менш потужну коаліцію. А, може, й потужнішу. Не секрет, що кількість людей, готових, з різних причин, співробітничати з Ющенком, перевищує число потенційних членів фракції «Наша Україна». Багато бізнесменів, як ми вже писали, у силу зрозумілих резонів, не готові йти під його «дах». А от об’єднатися у фракцію, яка формально не має до лідера «НУ» жодного стосунку, але готову надавати йому посильну підтримку, — готові.

До чого готовий сам Ющенко — ми до кінця не знаємо. Але якщо згадати його останні жорсткі заяви, якщо брати на віру чутки про його категоричну відмову їхати разом із Леонідом Кучмою до Криму, то можна припустити: Віктор Андрійович набуває здатності систематично робити чоловічі вчинки. Чи надовго вистачить духу?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво