Сальто на помаранчевому килимку

У російську столицю зачастили гості з Києва — Юлія Тимошенко минулими вихідними навідалася в генеральну прокуратуру, Олег Рибачук відвідав театр «Современник» і показався на святкуванні 15-річчя «Эха Москвы», Юрія Єханурова можна було побачити в товаристві його колеги Михайла Фрадкова... Якщо пригадати, що Тимошенко взяла із собою до російської столиці Олександра Зінченка й Олександра Турчинова, а Єхануров прибув на чолі представницької урядової делегації, то можна сказати, що повернулися старі добрі часи, коли поїздка до Москви була частиною політичного успіху на Батьківщині. Адже українські політики не просто їздять і про щось кулуарно розмовляють — вони ще й виступають у засобах масової інформації, посилають якісь сигнали, серед яких найбільше запам’ятався комплімент Юлії Володимирівни Володимирові Володимировичу — що росіяни мають ним пишатися, одне слово — розраховують на допомогу у майбутній передвиборній кампанії. Це прагнення українців узятися за розум сприймають у Москві прихильно. Як не так давно говорив Володимир Володимирович, коли в Москві стверджували, що в українському керівництві не все гаразд, росіянам не вірили. Тепер можна послухати по радіо Юлію Володимирівну, показати кілька репортажів із Києва, у яких ветерани Майдану охаюють одне одного та звинувачують протиборчу команду в корупції, — і все стане на свої місця.

Чи хоче при цьому Кремль змінити свої пріоритети? Ще недавно російська влада заявляла про готовність співпрацювати виключно з українською опозицією — принаймні протокол про співпрацю «Единая Росссия» підписала тільки з Партією регіонів. Проте тепер у черзі на підписання такого документа можуть опинитися і «Батьківщина», і НСНУ. Не варто, втім, забувати, що партія Ющенка прагнула до співпраці з партією Путіна ще до розриву: Петро Порошенко спеціально зустрічався з Борисом Гризловим, аби переконати главу «Единой России», що між цією партією і НСНУ дуже багато спільного. Судячи з того, що після візиту Порошенка нічого не сталося, — не переконав. Але ж то коли було. Тепер же, після підписання меморандуму Ющенко—Янукович і створення «великої коаліції» проти популістського наступу відставленої прем’єрки та її прибічників, Кремль міг би поставитися до пропозицій керівництва НСНУ прихильніше. Але, з іншого боку, Тимошенко також запевняє Москву в готовності домовитися...Кого ж вибрати?

Для російської політичної еліти насправді це не дуже складне завдання. Кремль не вибиратиме між Тимошенко і Ющенком. Головне завдання Москви — зробити так, щоб ті, хто, замість визнати результати парламентських виборів, почав виводити народ на вулиці, більше не з’явилися на політичній сцені пострадянського простору. Краще — обох. Можна — по черзі. Тому Кремль допомагатиме посиленню Тимошенко акурат настільки, наскільки це сприятиме послабленню Ющенка, і навпаки — допомагатиме посиленню Ющенка акурат настільки, наскільки це допомагатиме послабленню Тимошенко. А сам із задоволенням спостерігатиме за стравленими політиками, гадаючи, хто з них першим простягне ноги. Причому ця тактика застосовується не тільки стосовно України. Відомо, що Москва набагато прихильніше ставиться до грузинського спікера Ніно Бурджанадзе, ніж до Михайла Саакашвілі, — із Ніно проводять приватні консультації, із Саакашвілі ніхто спілкуватися не стане, — втім, жодних спеціальних зусиль до того, щоб допомогти Бурдажандзе, тут не докладають. В один день із Єхануровим до Москви прибув киргизький прем’єр Фелікс Кулов, який готується виясняти стосунки з президентом Курманбеком Бакієвим. Гадаю, що невдовзі ми побачимо у Москві й Бакієва...Правило просте — переможець теж повинен піти, рано чи пізно поступившись владою «конструктивним силам». І далі Росія вже по-справжньому з цими силами співпрацюватиме.

Важливо зрозуміти, на кого у Росії справді немає алергії. Це насамперед — усе та ж таки Партія регіонів. З повагою ставляться до Володимира Литвина і його Народної партії. З лідерів Майдану ще якось сприймається Олександр Мороз, але для нього вигадали спеціальну загорожу у вигляді співпраці з партією «Родина» Дмитра Рогозіна — хай собі там і пасеться. Крім того, Морозу, який розповідав у Москві, що соціалісти охороняють, годують і навчають Україну, вочевидь заважає та антипатія, яку викликає в політичних і міліцейських колах Росії його креатура — міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Ось уже на кого алергія! Так, зовсім забув, дуже приємна людина, звичайно, Віктор Медведчук. Настільки приємний, що саме він, на думку російських ЗМІ, влаштував зустріч пані Тимошенко в російській генеральній прокуратурі вихідного дня — зв’язки не посада, їх так відразу не позбудешся...

При цьому в Москві, звичайно, з інтересом прийматимуть і Тимошенко з соратниками, і людей Ющенка. Особливо якщо вони приїжджатимуть з інформацією про конкурентів та з цікавими обіцянками. Конкурс обіцянок — це теж дуже важлива частина російсько-українського конструктивного діалогу, який переконує російських політиків у їхній значимості. І не потрібно казати їм, що обіцянок ніхто не виконає. Вони й самі це знають. Але коли перед тобою стеляться, та ще й на спеціально привезеному з Києва помаранчевому килимку ручної роботи баби Параски, — слава Богу, і для Ющенка виткала, і для Тимошенко, — це також, знаєте, лестить...