Російська рулетка. Українські ракети знову не туди потрапили! - Архів - dt.ua

Російська рулетка. Українські ракети знову не туди потрапили!

25 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №11, 25 березня-1 квітня

У продажу ракет Х-55 до Китаю та Ірану підозрюють «Росвооружение» і російські спецслужбиСкандал світового масштабу зародився минулоготижня в Україні...

У продажу ракет Х-55 до Китаю та Ірану підозрюють «Росвооружение» і російські спецслужби
Скандал світового масшта бу зародився минулого  тижня в Україні. Генеральний прокурор Святослав Піскун офіційно оголосив деякі сенсаційні деталі судового процесу за фактами контрабанди крилатих ракет стратегічного призначення з України до Китаю та Ірану. Цей скандал миттю став частиною великої геополітичної гри між Вашингтоном, Москвою, Пекіном і Тегераном. Цей скандал означає черговий болючий удар по іміджу і діловій репутації України. Цей скандал може призвести до різкого охолодження взаємин між спецслужбами України та Росії. Скандал став одним з інструментів внутрішньополітичної боротьби за контроль над торгівлею зброєю в нашій країні.
Для початку необхідно коротко зупинитися на предметі конфлікту. 28 січня народний депутат Григорій Омельченко розповсюдив депутатський запит до Президента України, в якому висловлювалася вимога притягти до відповідальності фігурантів кримінальних справ з незаконного продажу української зброї. Як найбільш кричущий факт беззаконня Омельченко назвав реальну кримінальну справу — про контрабанду за кордон крилатих ракет повітряного базування типу Х-55. За даними джерела «ДТ», близького до розслідування цієї справи, у запиті Омельченка справді цитувалися фрагменти матеріалів досудового слідства. Президент публічної відповіді на запитання Омельченка не дав. А через півтора місяця в інтерв’ю генерального прокурора України Святослава Піскуна англійській Finanсial Times з’явилася сенсація: 12 ракет Х-55 було продано до Ірану, а 6 — до Китаю. Насправді, як заявив у коментарі «ДТ» сам генпрокурор, цифри, наведені FT, не точні. Усього було продано 12 ракет. По шість у кожну країну.
Світові ЗМІ вихлюпнули шквал коментарів. Посол Японії в Україні висловив крайнє занепокоєння своєї країни поставкою ракет у Китай. У цьому разі доступ до технології можуть дістати не лише китайці, а й північні корейці. А отже, Японія під ударом!
Через що зчинилася катавасія? Усі бачили репортажі про чергову переможну американську війну. В перших кадрах там завжди показують запуски крилатих ракет «Томагавк». Ці крилаті ракети призначені для таємного завдавання ударів по точкових цілях. «Томагавк» може влетіти у відчинене вікно і дозволяє раптово знищити нервові вузли оборонної системи — транспорт, зв’язок, командні пункти, склади.
Х-55 модифікації СМ — це радянський аналог «Томагавка», із поліпшеними тактико-технічними характеристиками (більша дальність польоту — до 3000 км, більша вага бойової частини — до 400 кг). Х-55 — ракета повітряного базування, котра комплектується ядерною боєголовкою і перебуває на озброєнні стратегіч­них авіаційних комплексів Ту-160 і Ту-95МС. У ракети складна система наведення. Перед вильотом комп’ютер отримує програму запуску. У ній міститься найдокладніша карта рельєфу місцевості ледь не половини планети. Комп’ютер планує маршрут польоту ракети до цілі, фіксує точні координати, вибирає оптимальний режим польоту. Ракеті не треба підсвічувати ціль радіолокатором, тепловізором, вона майже не реагує на електронні перешкоди. На високій дозвуковій швидкості ракета огинає складки місцевості на висоті від 20 до 100 метрів. Радянські супутники виконали спеціальне сканування цілих континентів, щоб забезпечити навігацію і прицілювання крилатих ракет. Доктрина передбачала, що Х-55 у разі світової війни повинні знищити особливо захищені об’єкти натовської інфраструктури. У разі масованого пуску Х-55 жодна сучасна система ППО не здатна відбити удар. Тільки на авіаційних складах в Україні 1991 року знаходилося понад тисячу таких ракет.
Однак після розвалу Союзу Україна знищила, відповідно до міжнародних угод із ядерного роззброєння, половину свого арсеналу Х-55. Другу половину було поставлено в Росію. Саме з цієї партії 12 ракет потрапили не до офіційного вантажоодержувача, а в треті руки. Як і чому — відповідають сьогодні підозрювані українські та російські громадяни в суді, а також у процесі слідства. З українського боку угода проходила через державне підприємство «Укрспецекспорт», а комерційним посередником виступав Володимир Євдокимов, який на початку 90-х був праців­ником української розвідки, а після переходу в діючий резерв Служби безпеки України очолив одну з посередницьких фірм «УкрАвіаЗамовлення», створених СБУ для просування та реалізації військової техніки і майна за кордоном. Євдокимов був дуже впливовим підприємцем — поки не став фігурантом резонансного процесу. Один із його ро­сійських партнерів — Олег Орлов, відповідно до постанови ГПУ, очікує екстрадиції в Україну в чеській в’язниці, інший — Євген Шиленко залишається в розшуку. Їм інкримінують контрабанду ракет.
Джерела, близькі до прокуратури, стверджують, що літак із вантажем ракет направлявся до Росії, але після зльоту пілот дістав наказ змінити курс. Керів­ництво спецслужб уявляє таку картину: нібито Євдокимов разом із кількома несумлінними працівниками «Укрспецекспорту» сам вирішив здійснити контрабандну поставку, а простіше — вкрасти ракети стратегічного призначення. Ініціатива ця нібито суто особиста, а держава абсолютно ні при чому. Ми не станемо захищати пана Євдокимова — навіть деякі його товариші по службі зазначають, що «стрілочником» його призначено цілком заслужено. Але звертаємо увагу на парадокс — матеріали слідства вільно розповсюджуються, а от сам суд над Євдокимовим чомусь проходить абсолютно закрито. Чого шифруватися, якщо все так очевидно?
На підставі контактів із джерелами, близькими до розслідування цієї справи, ми можемо прояснити деякі деталі й визначити низку спірних і резонансних моментів, про які генпрокурор ще не розповідав іноземним журналістам, але на котрих дуже важливо наголосити.
Насамперед, операція з поставки Х-55 у Росію, як і інші збройові контракти, проходила повністю під контролем усіх державних інстанцій. Чому до відповідальності притягують одного пана Євдокимова — незрозуміло. Скоріш за все, щоб не спливла на поверхню причетність інших посадових осіб. Утім, слідство триває. Друге — на якомусь етапі операції стався витік інформації, можливо, внаслідок величезного інтересу американських спецслужб. Третє — майже відразу після переправлення ракет в Іран і Китай СБУ розпочала розслідування і повідомила про обставини інциденту представників київської резидентури ЦРУ. Експерти гадають, що компетентні органи в США чудово інформовані про всі нюанси слідства, оскільки сповіщаються офіційно. Четверте — Японія, Ізраїль та Америка з приводу цих ракет можуть не турбуватися. Північна Корея, Китай та Іран не мають на даний момент технічних можливостей для бойового застосування Х-55. Запуск із землі виключений, а сучасних ракетоносців ці держави не мають. П’яте — у запиті Омельченка не наведено дані про технічний стан ракет. Як стверджують високопоставлені працівники українських спецслужб, у даний момент усі строки експлуатації отриманих Іраном і Китаєм ракет давно минули. За неофіційними даними, цю партію ракет було виготовлено 1987 року — вісімнадцять років тому, при тому, що «термін придатності» для них за інструкцією — вісім років (та й то при проведенні всіх належних регламентних робіт, які після 1991 року проводили нерегулярно). Шосте — за неперевіреною інформацією, передані ракети не комплектували бойовою частиною. Сьоме — чомусь не коментується питання — на якій стадії транспортування відповідальність за вантаж ніс пан Євдокимов. У СБУ є думка, що за умовами FOB після завантаження в літак і зльоту ракети автоматично переходили у власність РФ. Але публічно цю слизьку тему також ніхто не висвітлює, оскільки відразу визріває чергове запитання: хто з вищих посадовців обох країн відповідає за те, що стратегічний вантаж залишився без контролю та супроводу і був переправлений на інший край світу? Восьме — за деякими даними, в архівах військової контррозвідки зберігається не один десяток оперативно-розшукових справ за фактами нелегальних авіаційних перевезень зброї та військового майна в різні країни, котрі зажили поганої репутації на міжнародній арені. Було б логічно, щоб вони також дістали своє продовження і судову оцінку, оскільки система торгівлі зброєю, з огляду на свою закритість, добряче корумпована навіть за українськими мірками. І, нарешті, дев’ятим питанням хочеться зазначити — на вищому державному рівні досі немає навіть проекту забезпечення контролю за діяльністю торговців зброєю. Справа щодо Х-55 має призвести до більш широких висновків — чому державні організації на шкоду зовнішньополітичним інтересам країни підтримують контакти з одіозними та радикальними політичними режимами? Ряд спеціалістів цікавиться, наскільки коректно сьогодні розглядати тільки одну справу щодо поставок до Ірану та Китаю, коли під сукном продовжує зберігатися інформація про військово-технічні контакти, наприклад, із Північною Кореєю та візити делегації цієї країни, котрі також нібито мали місце на початку 90-х...
Тут випливає ще одна, поки делікатно замовчувана, таємниця слідства. Сенсаційна таємниця. Який ступінь відповідальності за поставки стратегічної зброї ро­сійських спецслужб і російського політичного керівництва? Цю делікатну і вкрай скандальну тему не розглядають навіть офіційно. Однак експерти української розвідки відверто кажуть, що продаж ракет міг бути організований компанією Євдокимова і його невідомими покровителями в Україні тільки на замовлення російських спецслужб. На користь цього припущення наводять вагомі аргументи.
Перше — Москві надзвичайно ризиковано було б здійснювати поставки систем Х-55 легально. США вжили б усіх ди­пломатичних заходів для зриву цього контракту. Друге — рівно­правне місце в посередницькому ланцюжку займали російські бізнесмени. Третє — Х-55 — це не гвинтівка Мосіна, її на базарі не продаси, покупцем тут може бути тільки держава, а не фізична особа. Важко уявити, щоб пани Євдокимов і Орлов особисто могли вести переговори з керівництвом Китаю й Ірану, та ще й так, щоб ніхто про це не дізнався. Четверте і найголовніше — купувати в України ракети Х-55 для китайців і іранців абсолютно безглуздо. Річ у тім, що використовувати ракети, навіть у навчальних цілях чи для промислового копіювання, неможливо без комплексу технічної документації та спеціального обладнання. Без програмного забезпечення й інструкцій Х-55 перетворюється на купу непотрібного мотлоху. Ні Китай, ні Іран не мають у своєму розпорядженні технології виробництва й експлуатації головного козиря крилатої ракети — інерційно-коректованої системи наведення. А окрім програмного забезпечення, система наведення має обладнуватися картою місцевості, що сканується із супутника, зі своїм унікальним алгоритмом роботи. Україна таку електроніку не виробляє і ще 1992 року передала всю документацію з експлуатації Х-55 Росії. Україна також не має у своєму розпорядженні системи супутникової військової навігації, носіїв ракет Х-55 і з 1992 року не володіє технологією управління крилатими ракетами (Х-55 не можна запустити лише за командою з ракетоносця — всі вихідні дані та коди доступу до системи наведення контролює наземний центр управління). Україна розформувала свою стратегічну авіацію і не має в своєму розпорядженні фахівців з експлуатації Х-55. Висновок очевидний — ні Китаю, ні Ірану не було сенсу закуповувати крилаті ракети в Україні. Ця система становила інтерес тільки за наявності технічної підтримки, котру в даному разі можуть надати лише російські спеціалісти.
П’яте — за даними українського слідства, державна компанія «Росвооружение» неналежним чином проводила фінансові розрахунки за контрактом із Україною на поставку Х-55. Чомусь російська сторона здійснювала платежі не з офіційних рахунків «Росвооружения», а через офшорні компанії, що є грубим порушенням. Більше того, росіяни не виявили ніякого інтересу до долі зниклих ракет. Вони не послали жодного офіційного запиту. Немов 12 стратегічних ракет — дрібниця, буденна річ. За формальною логікою, зниклі ракети українськими не були. Оскільки відразу після зльоту транспорту, відповідно до накладних, ракети ставали власністю російської сторони!
Однак сваритися з Кремлем офіційний Київ не квапиться. Хоча публічне розслідування відсутнє, і це може розцінюватися як прийняття на себе частини відповідальності за скандальну оборудку. Може, публічне слідство врятує життя свідкам. Утім, двох уже не вберегли. За інформацією, отриманою «ДТ» від джерел, близьких до керівництва СБУ, якби колишній глава «Укрспецекспорту» Валерій Малєв не загинув при сумнівних обставинах, він був би одним із головних фігурантів нинішнього ракетного скандалу. Слідство припускає, що в цьому разі постало б питання про відповідальність президента Леоніда Кучми. За даними Омельченка, на заарештованого росіянина Олега Орлова вже було скоєно замах прямо в празькій в’язниці. А Орлов же — головний свідок, який може прояснити й іноземним, і україн­ським спецслужбам, яка роль Росії в «контрабанді» крилатих ракет.
Тим часом під прикриттям цього скандалу, як стверджують міжнародні експерти в галузі торгівлі зброєю, Китай та Іран із допомогою російських технологій розробляють свої прототипи крилатих ракет. Схоже, вивчивши на тестових зразках ефективність цієї техніки, два затяті антагоністи американському впливу вирішили розжитися ще й засобами доставки — сучасними ракетоносцями, здатними нести на борту й ядерну зброю. За даними інформованих джерел, у даний час Китай і Росія ведуть переговори про закупівлю стратегічних ракетоносців Ту-95 МС. Зброєю якого класу можуть оснастити ці літаки — очевидно. Як правило, Китай закуповує партії російської техніки разом із ліцензією на виробництво. Відкрито передати ліцензії на Х-55 Росія не може. Адже зрозуміло, що ці крилаті ракети радикально змінять баланс сил у Тихоокеанському регіоні. Комплекс Ту-95/Х-55 дасть Китаю потужний засіб стримування проти американців і дозволить домогтися якісної переваги над збройними силами республіки Тайвань. Мова може йти і про неядерне стримування — ракета комплектується також звичайною боєголовкою. Наявність такої зброї в Ірану, навіть за гарантій згортання іранських військових ядерних програм, стане для США серйоз­ним програшем. На тлі відвертих погроз американців на адресу Тегерана і натяків на надзвичайні заходи щодо країн Середнього Сходу, наявність крилатих ракет класу Х-55 не дозволить Пентагону планувати чергову переможну війну. Це не старі «Скади» Саддама Хусейна. Іран за наявності такої зброї здатний розбомбити будь-які об’єкти в регіоні, наприклад, ті ж нафтопромисли. Особливо небезпечною для військового панування США може стати остання модифікація російської авіаційної крилатої ракети — Х-555, найсучаснішої у світі. Проти неї ще не розроблено ефективні системи протиракетної оборони.
Однак за геополітичною складовою чергового ракетного скандалу не можна забувати про внутріполітичну підкладку. Інформаційний привід до скандалу створили наші вітчизняні політичні кадри, і вони ж роздмухали історію до світових масштабів.
Чимало ознак вказують на те, що ракетний скандал пов’язаний із боротьбою за контроль над експортом української зброї. Останнім часом, як уже писало «ДТ», у вищих сферах виникла гостра конкуренція за пости керівника Служби зовнішньої розвідки і глави «Укрспецекспорту». Як ми писали, ці дві посади утворюють своєрідний тандем. СЗР забезпечує діяльність «Укрспец­експорту». Їхню роботу координує комітет із військово-технічного співробітництва при Раді національної безпеки й оборони України. До вчорашнього дня ці три посади контролювала фактично команда екс-глави СБУ Ігоря Смєшка.
Ігор Петрович багато зробив для розвитку цих галузей, він, безперечно, дуже компетентний у даній сфері. І, попри втрату поста глави СБУ, він задався метою зберегти свій вплив у важливій сфері. За Смєшком залишається посада голови координаційної ради із зовнішньої розвідки. Сам текст запиту Григорія Омельченка чітко вказує, що такий формат публікації дуже ви­гідний пану Смєшку та його команді. І дуже невигідний команді Володимира Радченка та Петра Шатковського, котрі також реально претендують на високі пости в даній галузі. Ігор Петрович мимохідь показав, що його інформованість у питаннях ВТС і його досягнення у плані контролю цієї діяльності роблять самого Смєшка чи його колегу Олександра Галаку оптимальними кандидатами на посади глави СЗР або «Укрспецекспорту». Тим більше що комісію з ВТС при Радбезі продовжує очолювати колега Смєшка Юрій Прокоф’єв. Президент напередодні візиту до США хоче бути впевненим, що коли не прибуток, то хоча б відсутність проблем збройова галузь мусить гарантувати. Поза сумнівами, виявлення російського сліду в скандалі з Х-55 викликає у Вашингтоні розуміння та задоволення. Однак, схоже, ракетний скандал справив на Віктора Ющенка не те враження, котрого очікували. Завдані репутації держави збитки виявилися вагомими, закритий суд над Євдокимовим, котрий зручніше було б якомога швидше завершити, тепер у центрі уваги. А головне — конкуруючі команди втомили недовірливого Президента горами компромату. У результаті, як і прогнозувало «ДТ», аналізуючи ймовірні кандидатури на пост глави зовнішньої розвідки, Ющенко вирішив довірити делікатну сферу зовнішніх зносин незаангажованим політикам, себто ніяк не пов’язаним із СБУ та військовою розвідкою. У четвер главою «Укрспецекспорту» було призначено 33-річного депутата Сергія Бондарчука. За однією з версій цьому призначенню посприяв секретар РНБО Петро Порошенко, за іншою — перший помічник Президента Олександр Третьяков. Бондарчук — бізнесмен, до 2002 року був одним із керівників танкобудівного заводу імені Малишева. Як політик він показав себе геть невиразно, занадто часто змінюючи політичну орієнтацію. Проте йому вдалося, навіть залишивши лави «Нашої України», зберегти добрі взаємини з Ющенком і його найближчим оточенням. Це єдиний депутат, близький до Ющенка, котрий займався питаннями торгівлі зброєю і при цьому має відносно чисту репутацію. За даними «ДТ», нині Президент продовжує непростий пошук ще одного кандидата на посаду глави зовнішньої розвідки, однак знайти авторитетного політика, котрий хотів би займатися цією клопіткою, але геть непублічною роботою, не так просто.
Торгівля зброєю по-українськи — це російська рулетка, в якій барабан нерідко крутить сусід, він же знімає виграшні ставки, а Україні дістається репутація бешкетника й невдахи. Ракет у нас вистачить ще не на один скандал...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво