Реформа, якої боїться влада - Архів - dt.ua

Реформа, якої боїться влада

27 січня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №3, 27 січня-3 лютого

У новорічну ніч ми не лише відсвяткували прихід 2006 року, а й відзначили набуття чинності конституційними змінами...

У новорічну ніч ми не лише відсвяткували прихід 2006 року, а й відзначили набуття чинності конституційними змінами. Положення політичної реформи були предметом гострої дискусії між представниками різноманітних партій. Здавалося, компроміс було знайдено 8 грудня 2004 року. Але не встигла політреформа набрати чинності, а президент і його оточення вже говорять про необхідність перегляду змінених положень Основного Закону. Звідси висновок — влада боїться наслідків політичної реформи й намагатиметься її торпедувати.

Гадаю, обмеження президентських повноважень не стало величезною особистою трагедією. Проблема в іншому — режим гіпертрофованої президентської влади створює для фігурантів президентського оточення безліч нелегітимних можливостей впливати на ситуацію в країні. Саме ті, хто опинився поруч із Віктором Андрійовичем ще 2002 року, пізніше фінансували його президентську кампанію, сьогодні хочуть отримати максимальну компенсацію. Зробити це в умовах перерозподілу повноважень між президентом, парламентом і урядом неможливо. Напевно, тому з Банкової раз у раз лунають заклики якщо не відмінити, то максимально вихолостити зміст політичної реформи.

Чи варто дивуватися, що політичне рішення Верховної Ради про відставку уряду Юрія Єханурова викликало істеричну реакцію в рядах нової влади. Пропозиції з вуст «нашоукраїнців» звучали одна краща від іншої: від запровадження президентського правління до приведення суддів Конституційного суду до присяги в телеефірі. За гучними обвинуваченнями законодавців у неконструктивності, «здійсненні халявної політики» криється страх втратити владу й понести відповідальність за свої дії. На жаль, нічого нового президентські соратники не придумали — вони погрожують розпуском ще не обраному парламенту, у якому не матимуть у своєму розпорядженні контрольного пакета голосів.

Більше того, представники «помаранчевої» влади демонструють лякаючі мене як лікаря ознаки політичного склерозу — втрату не лише пам’яті, а й совісті. Давно відомо, що для «нашоукраїнців» процес зміни Конституції в контексті обмеження президентської влади був чимось на кшталт медичної операції: хворобливої, але необхідної для приходу до влади їхнього лідера. Проте вони так і не примирилися з обмеженням повноважень глави держави. Очевидні нещирість і роздвоєння свідомості — «помаранчеві» говорять про свою прихильність до європейської моделі здійснення влади і при цьому вперто опираються конституційним змінам. Мені важко зрозуміти, чому політична сила, яка виграла президентські вибори, настільки не впевнена в своєму майбутньому, що прагне змінити нові правила гри, які влаштували інших суб’єктів політичного процесу. Це тим паче дивно, оскільки проведення політичної реформи було одним із зобов’язань Віктора Ющенка перед його союзниками під час президентської кампанії. Тому будь-які спроби змінити сформований на 1 січня 2006 року статус-кво означають, передусім, зменшення площі опори для самого президента та його команди.

Такий парадоксальний потяг до політичного самогубства — логічний наслідок непідготовленості багатьох нинішніх можновладців до державного управління на вищому рівні. Наш теперішній президент вважає за можливе розв’язувати проблеми виключно за рахунок харизми й певного морального авторитету, що реально тільки в умовах реформованого конституційними змінами Основного Закону країни. Але окремі персонажі з президентської команди нацьковують гаранта Конституції на реалізацію процедури повернення її до старих норм. Дивно, що ці дії не викликають внутрішнього протесту в «нашоукраїнців». Вони немовби роблять вигляд, що не розуміють очевидних речей: організація наступу на повноваження парламенту й уряду означає повернення до політичної моделі, здійсненої Леонідом Кучмою. Утім, у такому прагненні немає нічого дивного — багато нинішніх соратників Віктора Андрійовича вірою та правдою служили Леоніду Даниловичу.

Буду відвертою — якщо «помаранчева» команда прагне скасувати політичну реформу й відчуває в собі необхідні для цього сили, то нехай спробує. Але — виключно в рамках закону. Нехай на Банковій для початку проаналізують реакцію політичних лідерів на обіцяну Віктором Ющенком 13 січня ініціативу — провести референдум стосовно легітимності конституційної реформи. Хочу відразу попередити: найменша активізація дій у даному напрямі спричинить консолідацію партій і рухів, які готові жити і працювати в уже сформованих умовах, які зуміли подолати амбіції заради збереження суспільного спокою. Власне, це й є один із наріжних каменів демократичного устрою — здійснення політичної діяльності в умовах, визначених Конституцією та законодавством. Наївно розраховувати на те, що агресивні антиконституційні дії, інспіровані з Банкової, не зустрінуть опору не лише депутатського корпусу, а й вагомої частини політично активних громадян. На жаль, нова влада вперто відмовляється здобувати уроки з президентської кампанії 2004 року, вона, як і раніше, прагне обіпертися на войовничу меншість. Залишається тільки порадити «нашоукраїнцям» для того, аби позбутися ілюзій, звернутися до даних соціологічних опитувань усіх, у тому числі і близьких «помаранчевим», соціологічних служб.

Замість того, щоб ініціювати широкомасштабний політичний діалог, разом обговорювати проблеми нашої країни, влада лякає опонентів розпуском парламенту, який громадяни України обиратимуть у березні 2006 року. Дуже цинічна логіка — «помаранчеві» вожді прагнуть довести народу, на чиїх плечах прийшли до влади, марність участі в голосуванні. Гадаю, вони просто бояться результатів виборів, бояться, що демократична процедура дозволить силам, які ющенківці та їхні союзники прагнули загнати в резервації для опозиції, переконливо продемонструвати свій загальнонаціональний статус і непідробний вплив. Соціологи, як відомо, вже прогнозують: у разі розпуску такий склад парламенту буде ще більш антипрезидентським. Дуже хотілося б зупинити безвідповідальних політиків, котрі прагнуть, якто кажуть, коли й не наздогнати, то зігрітися. Причому зробити це за державний рахунок. Справді, наївно припускати, що після підвищення ціни на газ і падіння темпів економічного зростання економіка України безболісно переживе дві загальнонаціональні виборчі кампанії протягом одного року.

Цікаво слухати й аналізувати заяви Віктора Ющенка. Глава держави то заявляє, перефразуючи знамените висловлювання французького президента Шарля де Голля, що «опозиція — це також Україна» (в основному, в інтерв’ю західним ЗМІ), то, вже для внутрішнього використання, висловлює впевненість, що «силам реваншу не вдасться перемогти на парламентських виборах». Коли ж ви говорите щиро, пане президент? Не виключаю, вас просто дезінформують соратники, котрі побудували для вас башту зі слонової кістки. Як депутат трьох парламентських скликань, дозволю собі дати пораду главі держави: у нинішній суспільно-політичній ситуації гаранту Конституції краще не маневрувати б навколо перспектив розпуску ще не обраного парламенту та ревізії положень конституційної реформи, а діяти, як і належить державному діячеві. Приміром, дистанціювавшись від істерики недалекоглядних соратників, шукати шляхів для формування коаліційного уряду, здатного взяти відповідальність за виведення країни з кризи.

Можливо, главі держави для неупередженого аналізу сформованої ситуації необхідно відмовитися від посади почесного голови партії Народний Союз «Наша Україна»? Упевнена, суспільство з розумінням і схваленням поставиться до цього кроку, адже безпартійний президент, не обтяжений зобов’язаннями перед однопартійцями, здобуде достатній простір для політичного маневру. Утім, хочу підкреслити, що досвід створення НСНУ як нової партії влади був корисний усім без винятку політичним структурам. Ми не лише побачили, як не потрібно будувати партію, а й позбулися деяких кон’юнктурників, котрі цікавилися кар’єрою виключно в рядах партії влади. Водночас не можна не згадати той факт, що політичні партії завдяки конституційній реформі стають впливовими гравцями на вітчизняній політичній сцені. Партія регіонів готова до такого розвитку ситуації, ми взяли курс на модернізацію ідеологічних основ і зміцнення структур на місцях. Власне кажучи, активніше працювати на місцях нас зобов’язує й перехід до пропорційної, на партійній основі, системи формування рад. Не сумніваюся, регіонали не лише будуть представлені в більшості місцевих органів влади, а й одержать у багатьох із них контрольний пакет. Наша партійна фракція стане не просто найкрупнішою в парламенті, а й охоче візьме на себе відповідальність за долю країни.

Ми рішуче проти дискредитації положень політичної реформи. Як лідер парламентської фракції Партії регіонів я закликаю наших опонентів і союзників відмовитися від вибудовування життєвого алгоритму на основі мілітаристського підходу. Протистояння черговій зміні Конституції має дуже мало шансів стати таким, що консолідує українське суспільство. Переконана, у нас є набагато важливіші завдання — підвищення добробуту суспільства й окремих його громадян, створення передумов для економічного зростання та суспільної консолідації. Тому заради збереження стабільності влади доцільно подолати страх перед політичною реформою й навчитися жити у визначених нею рамках.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво