«РАНЬШЕ ДУМАЙ О РОДИНЕ...» - Архів - dt.ua

«РАНЬШЕ ДУМАЙ О РОДИНЕ...»

3 жовтня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №38, 3 жовтня-10 жовтня

Слово «референдум» останнім часом занадто часто використовували провідні політичні сили. Так час...

Слово «референдум» останнім часом занадто часто використовували провідні політичні сили. Так часто і за настільки непринципових ситуацій, що навряд чи вже хтось може серйозно думати про втілення такої ініціативи в життя. Мабуть, через стадію загострення референдумної недуги пройшли ще не всі — комуністи і «Трудова Україна», заявивши про бажання звернутися до народу з питанням про ЄЕП, у цей час проходять активний реабілітаційний курс, і загострення вже переходить у стадію ремісії. Принаймні ні ті, ні другі публічно не наполягають на черговому соціологічному дослідженні всеукраїнського масштабу, а деякі з них натякають, мовляв, погарячкували — і досить. Самі розуміють, що сформулювати спільне запитання для народу «трудовикам» і КПУ буде складно — у кожного з них свої мета і засоби для підтримки Єдиного економічного простору. Однак не слід забувати, що ідею референдуму щодо ЄЕП підтримав Президент, заявивши, що згоден у цьому питанні з Петром Симоненком.

Сам же предмет обговорення вже почав викликати роздратування навіть у тих групах, які висловили беззастережну підтримку створенню Єдиного економічного простору. Причому засумніватися в доцільності проекту й усього, з ним пов’язаного, почасти допомогли головні лобісти «відродження історичних зв’язків». Чого коштували лише кілька «дипломатичних» висловлювань посла Росії Віктора Черномирдіна на адресу американського посла, який засумнівався в доцільності ЄЕП для України: «У нас своїх розумників вистачає», — заявив Віктор Степанович колезі. А вершина політкоректності — заява голови РАТ «Єдині енергосистеми Росії» Анатолія Чубайса. Чи то передвиборний синдром, чи то пост’ялтинська ейфорія, а його припущення про те, що на базі цього ЄЕПу років через 50 буде створено «ліберальну імперію» — це, здається, уже зі сфери, далекої від енергосистем.

Це голоси «метрополії», а що з приводу плюсів та мінусів можливого референдуму думають у «колонії»?

«ДТ» провело опитування серед політиків та політологів про їхнє ставлення до референдуму.

Олександр Лавринович, міністр юстиції України

Сьогодні в Україні для проведення референдумів складна, на мій погляд, ситуація. У чинному законі про місцеві референдуми, прийнятому ще за часів УРСР, величезна кількість статей не відповідають Конституції України, не відповідають реаліям. Це з одного боку. З іншого — є конституційні принципи проведення такого опитування громадян, де досить чітко виписано питання і порядок проведення референдумів щодо внесення змін до Конституції. Є конституційна норма, яка передбачає проведення плебісцитів з ініціативи громадян. А ось коло питань, з яких ці референдуми можуть проводитися, їх юридичні наслідки — не визначено. А визначити їх може лише новий закон, що має відповідати Конституції та суспільним реаліям. Вже кілька разів такий закон намагалися ухвалити, проте поки що безрезультатно. Тому сьогодні питання проведення референдуму щодо ЄЕП, із погляду правового забезпечення, дуже складне. І хоч би за якою схемою проводилося голосування, навіть з використанням прямої конституційної норми, з ініціативи громадян чи за законом УРСР, юридичних наслідків, імплементації не буде. Механізм відсутній. Тут ніяких штучних прив’язок чи відмовок шукати не слід — усе й так органічно не дозволяє провести успішний референдум.

Олександр Дергачов, головний редактор журналу «Політична думка»

Україна — дуже своєрідна країна. У ній комусь щось завжди потрібно. Так і з референдумом — він не має ніякого сенсу з погляду ідеї Єдиного економічного простору. Розстановка сил більш-менш зрозуміла, й отримати позитивну відповідь більш-менш легко. З іншого боку, референдум ні на йоту не збільшить ентузіазм конкретних виконавців і не відкриє перспективи тому, що закладено в угоді щодо ЄЕП. По-перше, усе налаштовано на різношвидкісну інтеграцію, у кожного з учасників проекту різна готовність глибоко в нього увійти — це очевидно. Крім того, є досвід структур, які намагалися на пострадянських теренах створити подібні об’єднання. У цього проекту кращих умов для реалізації немає. Але референдум може бути складовою певного сценарію передачі влади. Що я маю на увазі? Результат очевидний — якщо влада виступить ініціатором і обіграє цей референдум у потрібному їй внутрішньополітичному смислі, вона завдасть нищівного удару по Віктору Ющенку та по решті, хто дотримується іншої точки зору. Влада забезпечить герметизацію країни на період виборів, якщо захоче піти за сценарієм жорсткого тиску та фальсифікацій і відступить від демократичних процедур. В умовах ненормальної ситуації у ЗМІ відбудеться додаткове обдурювання населення, гра на антизахідницьких настроях, на утриманських, на різного роду ілюзіях, пов’язаних із «братерською єдністю трьох слов’янських народів» тощо. І Україна ще більш віддалиться від реального сприйняття себе самої. У цьому сенсі референдум стає дуже небезпечним, а тому і ймовірним, оскільки може знадобитися владі.

Михайло Погребинський, директор Центру політичних досліджень
і конфліктології

Референдум щодо питання вступу України в ЄЕП якщо і може мати сенс, то лише суто політичний, тобто такий, що ставитиме перед собою виключно цілі отримання переваги в політичній боротьбі. ЄЕП поки що — всього лише декларація про наміри. Причому декларація, що аж ніяк не передбачає бінарного вибору «або — або», Захід або Росія, що недвозначно підтверджують результати опитування «Соцісу», проведеного наприкінці серпня. Нагадаю, 40 (!) відсотків опитаних тоді висловилися за вступ і до ЄЕП, і до ЄС. Зі сказаного з очевидністю випливає, що референдум про вступ у ЄЕП тотожний тій суперечці, у якій один зі сперечальників виступає в ролі дурня, а другий — негідника, оскільки результат референдуму відомий до його проведення. Тож проводити його з метою дізнатися «думку народу» — безглуздо. Ми всі її давно знаємо. Причому за останні десять років ця думка практично не змінилася. Так, справді, 10 років тому не було такої абревіатури. Але для «народу» вибір — вступати чи не вступати в ЄЕП — тотожний запитанню: треба чи не треба встановлювати особливо дружні відносини з Росією. Близьке за змістом запитання ось уже 10 років регулярно ставить Київський міжнародний інститут соціології. Результат усі ці роки лежав між 65 і 75%.

Коментарі деяких соціологів (наприклад, Стегнія, що недавно захистив докторську) щодо цифри «70% — за вступ України в ЄЕП» (згадане вище опитування «Соцісу»), типу «люди не знають, що таке ЄЕП, і тому використання цієї цифри політиками не виправдане, маніпуляція тощо», видаються найвищою мірою непрофесійними і лише характеризують політичні симпатії авторів таких коментарів. Люди ніколи не знають (навіть коли приймають рішення в кабіні для голосування на референдумі), чи, точніше, знають лише те, про що їм розповіли політики або журналісти. Усе ж те, про що розповідають політики або журналісти, завжди можна інтерпретувати як «маніпуляцію». У тому числі тоді, коли йдеться про перспективи вступу до ЄС. Гадаю, наприклад, що цифра в опитуваннях громадської думки про бажання вступити до ЄС буде істотно меншою, якщо ви в постановці питання зазначите, що вступ до ЄС означатиме закриті кордони з Росією.

Та повернімося до питання про сенс референдуму. Я вже висловився про те, чи є сенс проводити референдум. Але нічого не сказав про загрозу його проведення. Ні до якого розподілу на Схід і Захід України такий референдум не призведе, оскільки навіть у Галичині прибічників зближення з Росією майже 50%, зрозуміло, за умови, якщо центральні канали ТБ не перейдуть під контроль романтиків від євроінтеграції. Отже, я — за використання загрози проведення такого референдуму з метою «привести до тями» романтиків євроінтеграції. Оскільки вважаю, що євроінтеграційна риторика, яка замінила політичній еліті тяжку й відповідальну роботу з формування змістовної концепції місця України у світі та захисту її національних інтересів, стає не менш небезпечною, ніж пустопорожня балаканина про відновлення Радянського Союзу.

Анатолій Гриценко, президент Центру Разумкова

— Я не бачу плюсів у проведенні референдуму щодо ЄЕП, мінусів же — предосить, їх нескладно спрогнозувати. Можливі негативні наслідки можуть завдати великих збитків інтересам народу і держави як у найближчій, так і в середньостроковій перспективі. Буде підірвано й без того не найкращий імідж України на міжнародній арені, але більш згубними все ж таки стануть внутрішньополітичні наслідки. Сьогодні ідея референдуму використовується як засіб політичного тиску і боротьби, не більше того. Якщо питання проведення референдуму стоятиме цілком серйозно, необхідно буде спільними зусиллями захистити країну від такого непродуманого і безвідповідального кроку. Основні аргументи, які підтверджують досить жорсткий висновок, зводяться ось до чого.

Перше. Будь-який референдум має сенс лише тоді, коли громадяни розуміють суть питання, на яке їм пропонується відповісти. Сьогодні можна стверджувати: такого розуміння немає. Президент має рацію: більшість населення підтримало б вступ України до ЄЕП; за нашими оцінками, «за» проголосувало б 65—70%. І Леонід Данилович знає, чому, — за гарними назвами («Єдиний економічний простір», «зона вільної торгівлі») люди бачать або «Радянський Союз, при якому було краще», або нові робочі місця, піднесення виробництва, просування на ринки партнерів українських товарів, можливість працювати за кордоном, зняття бар’єрів у торгівлі та інші блага.

Проблема в тому, що наші громадяни не знають багато іншого, про що Президент добре інформований. Вони не знають, що зони вільної торгівлі з Росією не буде (без вилучень і обмежень), оскільки це не вигідно самій Росії. Громадяни не знають, що російська Дума протягом багатьох років відмовляється ратифікувати угоду про зону вільної торгівлі з Україною на двосторонній основі. Вони не знають, що зона вільної торгівлі не створена ні в рамках СНД, ні в рамках Євразійського економічного співтовариства, знову-таки, через позицію Росії. Громадяни не знають, що створювана в рамках ЄЕП наддержавна структура ухвалюватиме виключно важливі для економіки України рішення, не враховуючи думки України, оскільки рішення прийматимуться не за принципом згоди всіх партнерів, а з урахуванням їхнього економічного потенціалу (за Росією — близько 80% голосів). Громадяни не знають, що рішення наддержавного органу будуть обов’язковими для України. Вони також не розуміють, що включення України в Митний союз у рамках ЄЕП виключає для нас можливість створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом. А якби й розуміли, то їм невтямки, чому це важливо, значно важливіше, ніж вільна торгівля з Росією, навіть якби Москва, усупереч власним інтересам, пішла на зону вільної торгівлі. Адже для більшості українців було б новиною дізнатися, що ВВП такої величезної Росії не набагато більший за показники маленької Бельгії, а загальний ринок ЄС, навіть ще до прийняття 10 нових членів, приблизно у 20 разів більший за ринки Росії, Білорусі та Казахстану, разом узяті. Не знаючи цього, громадянам важко визначити, участь у якому із союзів вигідна для України на перспективу. Люди не розуміють, що створення ЄЕП, безумовно, загальмує вступ України у Світову організацію торгівлі, оскільки буде ініційовано перегляд раніше підписаних угод про умови торгівлі з нашими партнерами, а крім того, не виключено, з’являться охочі розпочати такі переговори з Україною з-поміж країн, які досі (до розмов про ЄЕП) не виявляли до нас особливого інтересу. Наші громадяни не знають, що без членства в СОТ вільний доступ українських товарів на ринок ЄС неможливий за визначенням, а тому не можуть скласти уявлення про наслідки ускладнення переговорного процесу щодо вступу в СОТ. Проведення референдуму з винятково важливого для країни питання на такому тлі «нерозуміння» аж ніяк не можна назвати продуманим і відповідальним кроком.

Друге. Керівництво держави, бажаючи «порадитися» з народом, у принципі, може організувати багатомісячну роз’яснювальну кампанію по всій країні, надати людям можливість почути всі аргументи «за» і «проти» вступу в ЄЕП і лише потім ухвалити рішення про проведення референдуму. Чи можна на це розраховувати? Гадаю, немає підстав: наша влада так не діяла і не діє. Потрібні їй рішення вона пропагує інакше — ми ще не забули інформаційного супроводу референдуму 2000 року, ми добре пам’ятаємо, як проводилося «всенародне обговорення» президентських ініціатив навесні нинішнього року, ми й сьогодні бачимо, як влада манкірує його результатами, говорячи про підтримку народом уже чотирьох, по суті, прямо протилежних тем, які нібито були всенародно підтримані.

Президентська команда не планує роз’яснити громадянам можливі наслідки вступу України в ЄЕП, у цьому немає сумніву. Більше того, робиться все можливе, щоб люди дізналися про ЄЕП якнайменше. Переговори щодо створення ЄЕП проводилися в закритому режимі, тексти документів трималися в таємниці від громадськості (спасибі редакції «ДТ», яка оприлюднила їх). Заодно нагадаємо, що одним із трьох гасел програми нинішнього уряду є «прозорість», чи пам’ятають про це в Кабміні? У день прийняття урядом рішення щодо ЄЕП журналістів узагалі зачинили в кімнаті, не давши можливості поставити міністрам цілком обгрунтовані запитання. Обговорення теми ЄЕП у Верховній Раді не транслювалося по УТ-1, а тому громадяни перебувають у невіданні про наслідки вступу до ЄЕП, так само як і про позицію своїх обранців із цього питання. Тональність висвітлення подій у Ялті і після Ялти свідчить про одне — у підконтрольних президентській команді засобах масової інформації (а це майже усі ЗМІ країни) розгорнута широка кампанія, розрахована на підтримку ЄЕП населенням, у т.ч. шляхом замовчування проблемних питань і негативних наслідків такого кроку для країни. Тому, якщо референдум відбудеться, громадяни прийматимуть рішення, не розуміючи суті питання, що неприпустимо. З погляду здорового глузду принаймні.

Третє. Проведення референдуму щодо ЄЕП погіршить відносини з Росією, так само як із Білоруссю та Казахстаном, але з Росією — насамперед. Вони й так уже помітно погіршилися після того, як Президент Кучма необачно поставив підпис під чужою декларацією про створення ЄЕП 23 лютого ц.р. Росіяни бачать, наскільки послідовно (точніше, непослідовно) керівництво нашої країни поводиться щодо реалізації обіцяного Леонідом Кучмою. Росію непокоїть конфліктний характер підготовки до підписання угоди щодо ЄЕП: багаторазові засідання Кабміну з перенесеннями термінів ухвалення рішення, бурхливі дискусії у Верховній Раді. Особливо має турбувати той факт, що в повному обсязі і без тиску ідею ЄЕП підтримали лише комуністи, решта партій переважно заявляють про готовність голосувати за інтеграцію на рівні не вищому, ніж зона вільної торгівлі, окрім варіантів митного союзу, опираючись створенню наддержавних структур, що жодним чином не влаштовує Москву.

Відомо про критичний по суті лист на адресу Президента, Верховної Ради й уряду, підписаний керівниками провідних неурядових аналітичних центрів, але про нього мало хто знає — за командою згори висвітлення цієї події у ЗМІ було заблоковано, із шести заявлених напередодні телегруп не прибула жодна.

Розгорнута керівництвом країни інформаційна кампанія на підтримку ЄЕП наштовхнулась на протидію з боку опозиції, багатьох громадських структур. Неважко прогнозувати нагнітання антиросійських настроїв, цього складно уникнути, особливо на тлі того, як Москва активно «продавлює» свій проект. І без референдуму ситуація для налагодження взаємовигідних контактів, поглиблення співробітництва в інтересах двох народів не найсприятливіша. Підготовка і проведення референдуму можуть винести на поверхню стільки взаємних закидів та обвинувачень, що створяться додаткові, навіть психологічні, бар’єри для спілкування представників двох еліт. Цього не можна допустити.

Четверте. Якщо Україна проведе референдум і отримає потрібний Президентові результат, нам доведеться надовго забути про свої європейські устремління. Років на п’ять—сім, як мінімум, а найімовірніше — на 10—15. Попередні рішення про розширення НАТО і ЄС прийматимуться, відповідно, у 2004 і 2006 роках. Держави, які не декларативно, а насправді хочуть домогтися в майбутньому членства в цих організаціях, виявляють високу активність — і у внутрішніх реформах, і в їх інформаційному та дипломатичному супроводі. Країни Центральної та Східної Європи, балтійські держави одна по одній проводять референдуми про вступ у ЄС та НАТО. Їхні громадяни переконливо голосують «за». Наша країна, крім гучних декларацій, переконливих успіхів на шляху європейської і євроатлантичної інтеграції поки що не продемонструвала. Тепер вона, в особі глави, вирішила підтримати ідею референдуму в протилежному від Європи напрямку.

Багато хто на Заході з полегшенням зітхне, у них і без України проблем по горло, це правда. Та все ж домінуючим буде відчуття глибокого розчарування в Україні та українцях. Для них наша обридла багатовекторність на цьому референдумі і закінчиться. Проблема, як уже багато говорилося, не в членстві України в НАТО чи ЄС, а в необхідності наближення до їхніх стандартів демократії, умов життя, ведення бізнесу тощо. Для вступу в ЄС потрібно, як мінімум, досягти відповідності Копенгагенським критеріям, НАТО теж досить чітко визначило необхідні умови, які слід виконати країні-кандидату для серйозної розмови про можливе членство. Якщо зовсім коротко, то державу корумповану, державу, яка не поважає своїх громадян, придушує ЗМІ, економічні свободи, маніпулює на виборах, у ЄС і НАТО не буде прийнято ніколи. А в Єдиний економічний простір — без проблем. Жодна з подібних умов у підписаних документах щодо ЄЕП не міститься — Росія категорично перешкоджала включенню в текст угоди пунктів про загальні демократичні та інші цінності. Подадуть пани Туркменбаші, Алієв або Карімов заявки — і їхні країни буде прийнято в ЄЕП. З-поміж лідерів нинішньої «четвірки» західні експерти «умовно демократом» вважають, мабуть, лише Володимира Путіна, і то переважно завдяки його зовнішньополітичним орієнтирам. І без того хиткий міжнародний імідж України не варто добивати референдумом.

П’яте. Попри всю важливість зовнішнього чинника, усе ж головними для нас є можливі негативні наслідки всередині країни. Я переконаний, що проведення референдуму щодо ЄЕП розколе суспільство на дві частини, причому розколе штучно, без об’єктивних на те передумов, у результаті цілком усвідомлених дій влади, якщо вона реалізує ідею референдуму. Розумною політикою (виняток становлять виборчі кампанії) державі в цілому вдавалося пом’якшувати успадковані від історії відмінності між заходом та сходом України, уникати протистояння, міжетнічних конфліктів. Зараз хиткий баланс може бути порушений, і суспільство знову розділиться на дві частини. Це небезпечно. Процес, на жаль, уже набирає обертів. Поки що це була артпідготовка у підконтрольних владі ЗМІ з метою загнати Віктора Ющенка у «західний електоральний кут». Підготовка до референдуму щодо ЄЕП може нагнітити пристрасті в суспільстві до краю. Навіть якщо політики, експерти і журналісти, критикуючи ЄЕП, максимально зважуватимуть та акуратно добиратимуть слова, однак на побутовому рівні дискусії швидко опустяться до примітивного: «за Росію» — «проти Росії», «за мову» чи «за язик», згадають і Сталіна, і Бандеру, і голодомор, і «комуняк», і УПА, і дивізію СС «Галичина». Такий прогноз — не виплід хворобливої уяви, смію запевнити читача. Хто сумнівається, раджу: зайдіть на сайт «ДТ» у розділ «Форум» і подивіться, по-перше, статті на яку тему обговорюються найактивніше, а по-друге, чим закінчуються дискусії з більшості публікацій: язик—мова, бандерівщина, москалі—хохли тощо (це з урахуванням того, що адміністратор мережі зазвичай вилучає нецензурні або занадто провокативні постинги). Зрозуміло, що невирішені проблеми залишилися, потрібні терпіння і час для поступової й еволюційної консолідації суспільства з урахуванням наявних мовних, етнічних, релігійних та інших відмінностей. Загострювати на них увагу, підігрівати конфлікти штучно, а саме цим загрожує референдум, було б непростимою помилкою.

Шосте. Проведення референдуму таїть у собі загрозу не лише суспільству, про що має думати влада відповідальна, а й самій владі, політичному майбуттю її представників та здобувачів. Тема ЄЕП уже породила конфлікт у Кабміні, і ніхто не знає, чи залишився б на своїй посаді Віктор Янукович, якби його не вдалося загасити. Надовго?

Верховну Раду теж розколото на дві частини у питанні про ЄЕП. Багато хто з депутатів, які проголосували «за» під тиском, залишилися при своїй думці і можуть проголосувати інакше на етапі ратифікації. Так чи інакше, і Кабміну, і Верховній Раді не додасть ефективності дискусія про ЄЕП, а у разі проведення референдуму робота може бути заблокована взагалі. Якщо всі підуть на фронти референдуму та виборів, то хто залишиться в крамниці? Вам буде не до проблем, які хвилюють виборців.

Вийшло так, що саме парламент повинен сказати останнє слово, і саме він опинився в найнесприятливіших умовах, зазнаючи тиску з двох напрямів — із боку Президента, який підписав угоду, і з боку Росії, що ініціювала ЄЕП і володіє важелями впливу на лідерів великих фракцій, котрі планують поборотися на виборах-2004. Результати референдуму, а вони передбачувані, стали б третім потужним чинником тиску на депутатів при голосуванні щодо ЄЕП. Прийняття стратегічно важливих для України рішень під тиском — не в інтересах країни.

Дехто при владі, мабуть, вирішив з допомогою референдуму завдати нищівного удару по Ющенку з його рейтингом. Це можна зробити, але так само можна легко зібрати 3 млн. підписів і додати в бюлетень на референдум питання, неприємні для нинішньої влади, зруйнувавши тим самим, по-перше, будь-які плани пролонгації, обрання президента парламентом, небажання обирати губернаторів, а по-друге, загострити при цьому стосунки між ключовими гравцями настільки, що будь-які домовленості, гарантії напередодні виборів стануть просто неможливі. У чиїх інтересах дестабілізація влади нинішньої і додаткові проблеми для влади майбутньої?

І останнє, на завершення. На мій погляд, із проекту ЄЕП нічого путнього не вийде. Він помре з часом, як умирають СНД, ЄврАзЕС, ГУУАМ. Проект від початку замислювався як переважно внутрішньополітичний — в інтересах нинішнього керівництва РФ і України на президентських виборах 2004 року. На жаль, для України він може мати і негативні зовнішньополітичні наслідки, про що йшлося вище. Якщо Леонід Кучма не згодний із такою оцінкою і переконаний у своїй правоті, у нього предосить важелів впливу на ВР, щоб забезпечити 226 голосів, необхідних для ратифікації. Для цього йому референдум не потрібен. Україні він не потрібен тим більше.

Леонід Кравчук, народний депутат, фракція СДПУ(о)

Якщо проводити референдум, тоді треба сказати, що ЄЕП — не економічна, а політична структура, і тоді референдум не суперечитиме Конституції. А оскільки головна тема ЄЕП — зона вільної торгівлі, спільні тарифи, бюджети, проводити референдуми із цих питань Конституцією заборонено. У нас немає права його навіть оголосити. Він узагалі недоцільний. Я не бачу необхідності. Це може бути вигідно тим, хто хоче підтвердити, що орієнтація України не на Захід, а на Схід. Я, до речі, у принципі проти такого поділу. Україна має бути там, де їй стратегічно вигідно. Але для цього створювані структури повинні бути прозорими і відкритими. Ну, ось ми обговорювали у Верховній Раді проект угоди щодо ЄЕП. А його ж у вічі ніхто не бачив! Те, що надійшло в парламент, не мало підписів — документ із вулиці. Зараз його вже підписали, але я підписаної угоди теж не бачив. І громадяни України її не бачили. Як же тоді люди можуть голосувати на референдумі? Референдум із питання ЄЕП призведе до розподілу України: схід проголосує «за», захід — «проти». А ідеологія розподілу дуже небезпечна.

На всенародне обговорення повинні виноситися лише об’єднуючі документи. І прозорі. Я ось про що: виступає перший віце-прем’єр і каже, що це нам вигідно: нафта і газ за нижчими тарифами, ми подолаємо різницю в боргу і так далі. Через два дні виступає посол Росії і каже: вибачте, але ЄЕП не стосується нафти й газу. То яка ж це зона вільної торгівлі? Нам потрібно, щоб документи були «чистими», юридично й економічно обгрунтованими. А політика в цьому питанні небезпечна. От на сході превалює думка, мовляв, погано ми живемо через те, що розірвали зв’язки з Росією. Ця думка нав’язана! І, уявіть, проводять референдум, щоб цю нав’язану думку суспільство підтвердило. Я не випадково казав — якщо людина не знає, за що голосує, вона голосуватиме так, як їй поставлять запитання. А це можна зробити по-різному. Коли я проводив референдум 1991 року, все було зрозуміло: чи хочете ви незалежну Україну? Кожен знає, що таке незалежність. А таке питання, як ЄЕП, складно вирішити. Воно ж складається зі статей угоди, концепції, під кожну статтю прийматимуть закони, будуть міжнародні угоди. У Європі цей процес тривав 35 років. А ми хочемо за кілька місяців...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво